Повідомлення в номер / Феномен Мирослава Дочинця

Дошукуюся  відповіді на запитання: в чому феномен популярності Мирослава Дочинця, письменника, лауреата Шевченківської премії із Мукачева? На кожну творчу зустріч із ним поспішають швидше, аніж за хлібом насущним. Книги розкуповують, як дорогоцінний дефіцит. Мільйонні тиражі виданих книг, а попит не зменшується.

Перечитую. Здавалося би, нічого нового не знаходжу – все відомо із прожитого та пережитого. Сюжетна лінія, заповіти і повчання – все підпорядковується християнській моралі. Як казав мудрець, нічого нового під Сонцем – все це колись було.

Не заспокоююсь у пошуках і друга Євгена провокую на суперечку: мовляв, заповіти Дочинця не такі вже й досконалі та мудрі.

– Слухай, – кажу йому. – Твій візаві пише: "Все, що ти маєш зробити головного, посутнього, роби до 50 років. А далі нехай життя і праця твої будуть легкими". Якби людство діяло за цим принципом, то прогрес давно б зупинився. Саме після п'ятдесяти рух позначений плідною і корисною працею. Он Трамп в Америці після сімдесяти реалізує себе “по повній” і впевнено управляє  світом, а  країна економічно зростає.

– Ви уважно читайте. Там мудрості Сходу, які корисні мені і Вам. Проведіть невеликий експеримент: заплющте очі, заспокойтесь і розкрийте "Многії літа" наугад. Ви там прочитаєте заповіт чи пораду для Вас.

Признаюся: я на східні чи навіть Тібетські повчання дивлюся скептично, не відкидаючи суті. Я переконаний, що наш народ за тисячоліття нагромадив власних мудрих думок не менше, а, може, й більше. 

Зрештою, наш менталітет і характер сформувалися в  тихих поліських заводях існування. Не на гарячих пісках пустелі чи твердому камінні гір, а на квітучих луках, співучих лісах, родючих полях. Нам не потрібна йога,  нірванна і таке  інше для пізнання цього світу. 

Але ж ні! Наш співвітчизник, до прикладу, переконаний, що жень-шень має більш магічну властивість впливати на чоловічу силу, ніж наші рідні калган чи аїр (пахуча лепеха), забуваючи при цьому, що головний "еліксир" – це  ніжність, привабливість і краса жінки-українки.

Проте ввечері, попри свою незацікавленість повчаннями Дочинця, я відкриваю його книгу. І о, диво: до мене з правої сторінки промовляє вечірня молитва, в народному стилі. Магія?

Аналізую розповідь письменника. З перших вуст глаголить істина.

Він розказує, як довго і відповідально вибирав золоті зернини із записників Андрія Ворона. 15 років формувалася невелика книга.

Окремі тези із цієї розповіді-сповіді занотовую:

"Вчитуйся, пізнавай через роздуми – все закладено між рядками: барва, дух і душа. Кожне слово має харизму. В українській мові 262 тисячі слів. Найтяжче знайти те слово, яке засвітиться у тексті. Слово, як дорогоцінний камінь, має стати в належну оправу.  В олов'яній, сірій камінь не засвітиться".

І тут для мене Мирослав Дочинець відкриває суть привабливості героя і його заповітів: це  дід з європейською освітою (!). Він знав 9 мов. У нього в голові – філософія світу.

Погодься, мій читачу, що після такого одкровення кожен з нас без крихти сумніву віритиме в сказане. Не задумуючись, кидатиме кислиці у бочку з квашениною, їстиме, кривлячись, і щасливітиме. Буде переконаний, що за цими заповітами в довгожитті  перевершить діда А. Ворона і проживе не 104, а 140 років.

Я не посягаю на авторитет письменника – не маю на це права і не критикую. Я навпаки показую, якими прийомами можна впливати на нашу свідомість. Я вчусь у нього. Він зумів знайти срібну оправу для “золотого” слова.

Сьогодні багато хто мордує папір, не задумуючись про наслідки. Коли Роман Кінаш запитує письменника про це, той дипломатично відповідає: "Кожен має право писати, бути в пошуку “золотого” слова. Інша справа, чи вистачить таланту і чи сприймуть люди – це конкуренція".

Мудро. Адже у ХІХ столітті теж було багато тих, хто "мордував" папір. Але час відсіяв полову і залишив Тараса Шевченка, Івана Котляревського, Миколу Гоголя, Лесю Українку та інших геніїв.

Ще раз вслухаймося у мову М. Дочинця: "Філософія – це любомудріє, це пошук для душі, свого дому і пристанища. Над нами триєдина потрібність, в якій головне – Бог, рух і дух. Життя це рух, все: думки, тіла – це акумулятор, який заряджає. Вища форма свободи – ти маєш намагатися бути таким, яким хоче бачити тебе Бог".

А ще: "Себе не шукають – себе створюють. Діти пахнуть Богом. Всупереч всьому – маєш міняти цей світ. Талант міняє долю, але потрібна самопожертва".

Мирослава Дочинця не втомишся слухати. Бо у нього не просто соціальна психологія, а жива загальнолюдська філософія.

Він захоплений генієм Григорія Сковороди, якого ми маємо відкривати та усвідомлювати. Він впевнений, що сьогодні формується, кристалізується українська нація. М. Дочинець в своїх роздумах приходить до думки: "Майдан спричинила не відмова від євроінтеграції. Це – вибух, емоції, викликані побоїщем дітей. Із тих емоцій народились добровольці та командири, захисники Вітчизни. Перед нами надважке завдання – вижити, знайти лідера нації. Маємо довести, що ми не гірші тієї Європи, де все структиризовано, організовано і демократично налаштовано".

На думку письменника, ми маємо запровадити для України  модель державного устрою під умовною назвою "Новий Ізраїль", тобто техномілітаристичну державу. В цій тезі бачиться сучасна сильна армія та потужна промислово-економічна система, зцементовані національно-патріотичним духом. Інакше східна орда ніколи не зупиниться (останнє не викликає заперечень).

Читач запитає, а де ж сюжетна  лінія про книги, романи, новели? Справді, Мирослав Дочинець знайомив присутніх із своїми книгами та героями – пройшовся, мов хвиля бурхливого моря. Але я не бачу потреби заглиблюватися в ці речі – кожен може прочитати і відчути особисту насолоду від захоплюючих сюжетів. Зробіть це в благодатній тиші, і ви знайдете ту істину, яку шукаю, – в чому феномен популярності письменника?

М. Дочинець висловлює цікаву думку: "Те, що ти шукаєш, знаходить тебе".

Я знайшов частинку тієї істини – вона у багатогранності таланту, у великій цільності поглядів, у загальнолюдській філософії,  поміж рядків якої живе триєдина цілісніть: віра, любов і рух.

Любомир ФІАЛКО.

Дошукуюся  відповіді на запитання: в чому феномен популярності Мирослава Дочинця, письменника, лауреата Шевченківської премії із Мукачева? На кожну творчу зустріч із ним поспішають швидше, аніж за хлібом насущним. Книги розкуповують, як дорогоцінний дефіцит. Мільйонні тиражі виданих книг, а попит не зменшується.

Перечитую. Здавалося би, нічого нового не знаходжу – все відомо із прожитого та пережитого. Сюжетна лінія, заповіти і повчання – все підпорядковується християнській моралі. Як казав мудрець, нічого нового під Сонцем – все це колись було.

Не заспокоююсь у пошуках і друга Євгена провокую на суперечку: мовляв, заповіти Дочинця не такі вже й досконалі та мудрі.

– Слухай, – кажу йому. – Твій візаві пише: "Все, що ти маєш зробити головного, посутнього, роби до 50 років. А далі нехай життя і праця твої будуть легкими". Якби людство діяло за цим принципом, то прогрес давно б зупинився. Саме після п'ятдесяти рух позначений плідною і корисною працею. Он Трамп в Америці після сімдесяти реалізує себе “по повній” і впевнено управляє  світом, а  країна економічно зростає.

– Ви уважно читайте. Там мудрості Сходу, які корисні мені і Вам. Проведіть невеликий експеримент: заплющте очі, заспокойтесь і розкрийте "Многії літа" наугад. Ви там прочитаєте заповіт чи пораду для Вас.

Признаюся: я на східні чи навіть Тібетські повчання дивлюся скептично, не відкидаючи суті. Я переконаний, що наш народ за тисячоліття нагромадив власних мудрих думок не менше, а, може, й більше. 

Зрештою, наш менталітет і характер сформувалися в  тихих поліських заводях існування. Не на гарячих пісках пустелі чи твердому камінні гір, а на квітучих луках, співучих лісах, родючих полях. Нам не потрібна йога,  нірванна і таке  інше для пізнання цього світу. 

Але ж ні! Наш співвітчизник, до прикладу, переконаний, що жень-шень має більш магічну властивість впливати на чоловічу силу, ніж наші рідні калган чи аїр (пахуча лепеха), забуваючи при цьому, що головний "еліксир" – це  ніжність, привабливість і краса жінки-українки.

Проте ввечері, попри свою незацікавленість повчаннями Дочинця, я відкриваю його книгу. І о, диво: до мене з правої сторінки промовляє вечірня молитва, в народному стилі. Магія?

Аналізую розповідь письменника. З перших вуст глаголить істина.

Він розказує, як довго і відповідально вибирав золоті зернини із записників Андрія Ворона. 15 років формувалася невелика книга.

Окремі тези із цієї розповіді-сповіді занотовую:

"Вчитуйся, пізнавай через роздуми – все закладено між рядками: барва, дух і душа. Кожне слово має харизму. В українській мові 262 тисячі слів. Найтяжче знайти те слово, яке засвітиться у тексті. Слово, як дорогоцінний камінь, має стати в належну оправу.  В олов'яній, сірій камінь не засвітиться".

І тут для мене Мирослав Дочинець відкриває суть привабливості героя і його заповітів: це  дід з європейською освітою (!). Він знав 9 мов. У нього в голові – філософія світу.

Погодься, мій читачу, що після такого одкровення кожен з нас без крихти сумніву віритиме в сказане. Не задумуючись, кидатиме кислиці у бочку з квашениною, їстиме, кривлячись, і щасливітиме. Буде переконаний, що за цими заповітами в довгожитті  перевершить діда А. Ворона і проживе не 104, а 140 років.

Я не посягаю на авторитет письменника – не маю на це права і не критикую. Я навпаки показую, якими прийомами можна впливати на нашу свідомість. Я вчусь у нього. Він зумів знайти срібну оправу для “золотого” слова.

Сьогодні багато хто мордує папір, не задумуючись про наслідки. Коли Роман Кінаш запитує письменника про це, той дипломатично відповідає: "Кожен має право писати, бути в пошуку “золотого” слова. Інша справа, чи вистачить таланту і чи сприймуть люди – це конкуренція".

Мудро. Адже у ХІХ столітті теж було багато тих, хто "мордував" папір. Але час відсіяв полову і залишив Тараса Шевченка, Івана Котляревського, Миколу Гоголя, Лесю Українку та інших геніїв.

Ще раз вслухаймося у мову М. Дочинця: "Філософія – це любомудріє, це пошук для душі, свого дому і пристанища. Над нами триєдина потрібність, в якій головне – Бог, рух і дух. Життя це рух, все: думки, тіла – це акумулятор, який заряджає. Вища форма свободи – ти маєш намагатися бути таким, яким хоче бачити тебе Бог".

А ще: "Себе не шукають – себе створюють. Діти пахнуть Богом. Всупереч всьому – маєш міняти цей світ. Талант міняє долю, але потрібна самопожертва".

Мирослава Дочинця не втомишся слухати. Бо у нього не просто соціальна психологія, а жива загальнолюдська філософія.

Він захоплений генієм Григорія Сковороди, якого ми маємо відкривати та усвідомлювати. Він впевнений, що сьогодні формується, кристалізується українська нація. М. Дочинець в своїх роздумах приходить до думки: "Майдан спричинила не відмова від євроінтеграції. Це – вибух, емоції, викликані побоїщем дітей. Із тих емоцій народились добровольці та командири, захисники Вітчизни. Перед нами надважке завдання – вижити, знайти лідера нації. Маємо довести, що ми не гірші тієї Європи, де все структиризовано, організовано і демократично налаштовано".

На думку письменника, ми маємо запровадити для України  модель державного устрою під умовною назвою "Новий Ізраїль", тобто техномілітаристичну державу. В цій тезі бачиться сучасна сильна армія та потужна промислово-економічна система, зцементовані національно-патріотичним духом. Інакше східна орда ніколи не зупиниться (останнє не викликає заперечень).

Читач запитає, а де ж сюжетна  лінія про книги, романи, новели? Справді, Мирослав Дочинець знайомив присутніх із своїми книгами та героями – пройшовся, мов хвиля бурхливого моря. Але я не бачу потреби заглиблюватися в ці речі – кожен може прочитати і відчути особисту насолоду від захоплюючих сюжетів. Зробіть це в благодатній тиші, і ви знайдете ту істину, яку шукаю, – в чому феномен популярності письменника?

М. Дочинець висловлює цікаву думку: "Те, що ти шукаєш, знаходить тебе".

Я знайшов частинку тієї істини – вона у багатогранності таланту, у великій цільності поглядів, у загальнолюдській філософії,  поміж рядків якої живе триєдина цілісніть: віра, любов і рух.