Повідомлення в номер / Скільки вовка не годуй…

В народі мудро кажуть: «Скільки вовка не годуй, він все одно в ліс дивиться». Ця приказка сьогодні мені згадується дедалі частіше в контексті подій, що відбуваються останнім часом в Україні і довкола неї.

– Але причому тут вовк? – запитає нетерпеливий читач.

Скажу. Вовк  – похідне слово від імені Володя (скорочено – Вова). Але не від усіх таких імен, бо їх на світі – тисячі, якщо не мільйони, а конкретно від того, яке носить новоявлений цар всія  Русі Владімір Путін, або, як його закохано називають деякі росіянці, Вова Путін. Той самий Вова, який насправді є хижим вовком і котрого, як не годуй, як не задобрюй, а він все одно позирає в ліс (чи то пак – на край світу), мріючи відновити союз «нерушимий». І найстрашніше те, що «цивілізований» Захід намагається робити вигляд, що нічого поганого не відбувається, а Вова-вовк просто фантазує і пустує, як отой  Вовочка з серії анекдотів про нього і вчительку Марію Іванівну.

Якби було так, то Владімір Путін не звірів би щораз більше і більше, не  тероризував би Україну та ще добрий десяток зарубіжних країн, не лякав би людство термоядерною війною, в якій  Московія “неодмінно переможе”, а її «вороги потраплять в пекло». І це не  фантазії, не маячня психічно хворого вурдалака, а давно задуманий і  виношений в холодному серці чекіста план людинофоба – вірного послідовника  кривавого тирана Сталіна.

Щоб у його задумах і мріях ніхто  не сумнівався, Вова-вовк дедалі активніше озвучує свої божевільні ідеї, використовуючи для цього найменші приводи і можливості – чи то прес-конференції, чи то інтерв’ю зарубіжним ЗМІ, чи то виступи перед лідерами-сателітами із СНД. А вже його вірнопіддані  пропагандони  Кісєльов, Соловйов, Скабєєва та  іже з ними аж із шкіри пнуться, аби популярно й дохідливо з телеекранів розтлумачити довірливим глядачам-зомбі думки «наймудрішого» і «найвеличнішого» новоявленого месії, який «обіграв» усіх – і прогнилий Захід, і розпусну Америку, і навіть чорношкіру Африку, де військові найманці ЧВК Вагнера  наполегливо будують «руський мір», проливаючи  ріки крові і підтримуючи таких самих бандитів, як і вони.

Але ж, звичайно, найголовніша проблема для кремлівської крихітки  Цахес – Україна. Після парламентських і президентських виборів Вова-вовк, нюхом відчуваючи запах можливої здобичі, привів у дію всі свої резерви і можливості, ніби наковтавшись «Віагри». Ні сіло, ні впало  на  традиційній передноворічній прес-конференції він почав мусолити тему «ісконно рускіх земель», до яких, не моргнувши оком, відніс українське  Причорномор’я, наплювавши на міжнародне право і дипломатичний етикет. При цьому не забув лихим словом згадати ще одного Вову-вовка, що носив псевдо «Лєнін» і котрий нібито заклав «бомбу» сповільненої дії під колишній СРСР, що вибухнула у 1991 році. Адже Путін до цих пір щиро вважає розпад Союзу  найбільшою катастрофою ХХ століття, якій можна було запобігти.

Мало того, продемонструвавши  «глибокі» знання в галузі історії, географії й міжнародного права, а точніше  дрімуче невігластво, Путін пообіцяв у всьому детально «розібратися». Ця його обіцянка  у декого з українських політиків викликала справжнісінький  шок і цілком справедливе запитання: «В який спосіб «розібратися»? Анексувати південні області України чи одразу визволити від «бендерівців»  Київ? Викликати в українському суспільстві громадянське протистояння і  повалити існуючу владу, передавши її в руки ОПЗЖ в особі Медведчука, Рабіновича, Шуфрича і Бойка? Чи застосувати якісь інші, перевірені багатим чекістським досвідом, методи?».

На жаль, ці питання так і повисли в повітрі, бо висока українська влада сором’язливо промовчала. Один Вадим Пристайко, міністр  закордонних справ, спромігся на такий-сякий  коментар, що нагадував «покарання» дитини, якій помахали пальчиком і грізно сказали: «Ну-ну!».

l

А втім слова Путіна – це не передноворічни й жарт і не різдвяний розіграш.  Використовуючи підготовку до 75-річчя перемоги над нацизмом у Другій світовій війні, яку росіянці з великим розмахом відзначатимуть у травні нинішнього року, кремлівський вождь на недавній зустрічі з главами СНД виклав свою теорію нового перерозподілу світу. Він на повному серйозі стверджував, що Другу світову війну розв’язали не Гітлер в союзі зі Сталіним, а очільники Другої Речі Посполитої, тобто… Польщі. Це капосні  поляки, негідники і антисеміти, як їх  назвав Вова-вовк, діяли у змові з фюрером, що й спричинило всесвітню бійню.

При цьому Путін–«історик»  всіляко виправдовував пакт Молотова–Ріббентропа, який передбачав поділ Польщі, загарбання її східних територій, тобто Західної України і Західної Білорусі, встановлення там більшовицької окупації,  яка  пізніше переросла у терор проти національно свідомої частини місцевого населення. У 1939–1941 роках було репресовано тисячі, якщо не мільйони українців, білорусів, поляків. Сталін так тішився із миру з Гітлером, що ешелонами відправляв йому продовольство, метал, вугілля, нафту, ставив у приклад своїм підлеглим – рабам фашистський режим, який був нітрохи не кращим, аніж більшовицький.

Головна думка путінського «прориву» в історичній науці – переконати світ у тому, що тоталітаризм  – це не так і погано, що Росія як спадкоємниця СРСР має право діяти виключно у своїх інтересах будь-коли, будь-де, не рахуючись з думкою інших народів. Чим не підтвердження горезвісної тези класиків марксизму-ленінізму, які стверджували: мета виправдовує засоби? Тобто у міжнародній політиці Москві, як колишній, так і теперішній, дозволено все: терор, загарбання чужих територій, зневажання норм моралі, права, честі й гідності.

Щоправда , шовіністичний спіч Владіміра Путіна отримав рішучу відсіч з боку польської влади, політиків, як, зрештою, тамтешньої преси. Вони не промовчали,   як українські урядовці, а нагадали про ті злочини, які чинили проти їх держави московити в минулому і які чинять нині. Адже у Варшаві добре розуміють: з агресором – чи то колишнім, чи то  потенційним – слід розмовляти твердо й переконливо, а не розшаркуватися  перед ним і в покорі  схилити голову.

На мою думку, активізація Кремля в останні дні 2019-го року, його мілітаристська й антиукраїнська риторика свідчить про одне – готовність до нових агресивних кроків на міжнародній арені. В той час, як Захід робить Москві поступку за поступкою, США фактично підігрують Путіну в особі Трампа, а  Китай займає вичікувальну позицію і потихеньку прибирає до рук безмежні  російські простори на Далекому Сході, росіянці нарощують свою військову потугу, використовують нові види зброї, особливо так звані ВКС (військово-космічні сили) і готуються до  вирішального етапу операції «Руський мір». Не бачити цього може хіба що сліпий.

Ситуація ускладнюється ще й тим, що Америка нині дедалі більше “грузне” у трясовині протистояння із рядом країн  Близького Сходу, зокрема Іраном та Іраком, після вбивства генерала Сулеймані, що загрожує початком широкомасштабних військових дій. Тут Трампу  і його команді буде не до України, чим неодмінно скористаються путінці.

 l

А що ж наші «поводирі нації»? Як свідчать події останніх днів, продовжують сліпо вірити у те, що з Путіним можна домовитися десь «посередині», що він справді хоче миру на Донбасі, що рано чи пізно віддасть окупований Крим і т. д., і т. п. Наївні і марні сподівання! Не для того вихованець КДБ, цар всія Русі  сидить 20 літ на троні, щоб сьогодні дозволити іншим народам розпоряджатися своєю долею. Його імперські амбіції підтримує затурканий і зазомбований телепропагандонами  народ, а також відверті і замасковані прихильники «руського міра» (читай – агенти КДБ–ФСБ) в різних країнах світу, в тому числі – в Україні, що найнебезпечніше для нас.

Як мені здається, нинішнього року Кремль посилить наступ на нашу державу, використовуючи і силу зброї, і силу  підступної дипломатії, і силу шантажу й провокацій. Судячи із заяв Владіміра Путіна, він не виключає окупацію південних областей України, використавши для цього випробувану на Донбасі тактику – привести до влади проросійські сили. Їх є більш, аніж достатньо, і на Харківщині, і на Одещині, і на Херсонщині. Майбутні місцеві вибори ще більше посилять позиції «п’ятої колони» Але на цьому Москва не зупиниться. Їй потрібен Київ – «мать городов рускіх». А щоб його взяти, необхідне  перезавантаження найвищої української влади – і президентської, і парламентської,  і урядової. 

Той, хто слідкує за російськими ЗМІ, не може не помітити, як  вони різко почали критикувати Володимира Зеленського. Найголовніша його «вина» у тому, що український Президент у зовнішній політиці дотримується лінії Петра Порошенка – тобто курсу на НАТО, Євросоюз, співпрацю із США, чого, очевидно, московити не чекали. Ось і «мочать» Главу нашої держави у телепередачах на  московських каналах по декілька разів на день, звинувачуючи його у всіх мислимих і немислимих гріхах, намагаючись переконати довірливих телеглядачів, яких чимало і в Україні, що українська влада «слабка», що вона «не хоче миру», що країною керують «нацисти» і «бендерівці», що ідеї Порошенка живуть і торжествують.

Навіть у новорічному “блакитному вогнику” 1 січня ц. р. перший російський телеканал не відмовив собі у задоволенні висміяти українського Президента, якого московські коміки зобразили таким собі недоумкуватим “хохлом”-невдахою.

Цілком очевидно, що стратегічні цілі путінців полягають у тому, щоб викликати в нашій країні хаос і громадянське протистояння, змістити ЗЕ- команду, а натомість законодавчу і виконавчу владу віддати в руки опозиційного блоку «За життя!», який фактично очолює кум володаря Кремля Віктор Медведчук. Про те, що такий варіант цілком можливий, засвідчує дедалі більша підтримка електорату ОПЗЖ. І, до речі, не тільки на Сході та Півдні. Тому, чим більше втрачатиме  свій рейтинг Володимир Зеленський, тим краще почуватиметься опозиція, представники якої дедалі відвертіше засуджують Революцію Гідності та Євромайдан, знущаються з пам’яті Героїв Небесної Сотні, виступають проти учасників АТО–ООС, волонтерського руху, добровольчих батальйонів. 

На превеликий жаль, у цьому свідомо чи несвідомо їм підігрують очільники «слуг народу», котрі незрозуміло з яких причин переслідують нині найсвідоміших патріотів України – прикладів хоч відбавляй. Насторожує активізація діяльності українофобів, один з яких, належачи до парламентської монобільшості, днями заявив, що причиною анексії Криму став прийнятий парламентом… Закон про підтримку української мови! Як кажуть, в городі бузина, а в Києві дядько, хоч багато людей у ці нісенітниці вірять.

l

Що ж буде далі?

На це запитання однозначну відповідь дати важко. Як непередбачуваний у своїх підступних діях лісовий вовк, так непередбачуваний і його тезка – Вова-вовк. Річ у тім,що нікому не відомо, яка соціально-економічна і  політична ситуація складеться на безкрайніх просторах Московії. Кремлівський вождь може скільки завгодно надувати свої  залиті батоксом щоки, проголошувати будь-які войовничі гасла і заклики, але  закони суспільного розвитку не відмінить ніхто. Деградація Росії як держави триває, економіка тримається винятково на експорті нафти і газу, масштаби техногенних катастроф  наростають, рівень переважної більшості населення не підвищується, протестні настрої зберігаються. Свій вплив  мають і міжнародні санкції, як би це не заперечували путінці. Не все гладко і в силових структурах, які тільки на перший погляд страшні і переможні, а насправді навести лад в країні не можуть.

Розуміючи все це, Путін поводиться, як  загнаний у лігво вовк. Йому не залишається нічого іншого, як шкірити ікла, погрожувати термоядерною зброєю всьому цивілізованому світові, залякувати тих, хто може дати йому відсіч. Отут би міжнародній спільності об’єднатися, продемонструвати кремлівському монстру свою силу і згуртованість,  поставити на місце зарозумілого кремлівського  карлика та його прихвоснів. Аж ні.  США зайняті своїми внутріполітичними і міжнародними проблемами. Лідери Франції, Італії та й Німеччини витанцьовують перед Путіним, намагаючись сподобатися йому і  виторгувати якісь дивіденди.

Тому українській владі залишається одне: розраховувати лише на власні сили, підтримку українського народу, діяти в його інтересах. Міжнародна політика має бути гнучкою, але не зрадницькою, зваженою, але наступальною. Ми не переможемо Московії зброєю, та ми можемо перемогти її українським розумом  й ідейною переконаністю. Це яскраво продемонстрували і демонструють українські воїни на Сході країни, добровольчі батальйони і учасники волонтерського руху. Саме вони, як, зрештою, патріотична частина українського народу, – справжня опора і Президента, і парламенту. Не розуміти цього – значить підігрувати московським агресорам та вожаку вовчої зграї українофобів.

Ось чому  завершую тим,  з чого почав: «Скільки вовка не годуй, він все одно в ліс дивиться». Хотілося б, аби цю народну мудрість частіше згадували на Печерських пагорбах...

Ярема ГОЯН.

l

P. S. Коли ця стаття була підготовлена до друку, редакція «Вістей Ковельщини» ознайомила мене із листом, який цими днями надійшов від однієї читачки з Голоб. Вона надіслала текст пісні під назвою «Ты прости нас, Украина», яку вперше виконала рок-група «Телевизор» Михайла Борзикіна у 2015 році. Прочитавши її слова, я подумав: «Слава Богу, що в Росії є мудрі люди, котрим соромно за дії своїх безумних «вождів». Тому й пропоную   текст цієї пісні мовою оригіналу вам, шановні читачі:

Этому нет оправданий –

Увидеть в брате врага.

Это годы страданий

И позор на века.

Мы с тобой виноваты,

Недостойные  свободы

 сыны,

С головами из ваты

И с сердцами в плену у

  войны. 

Ты прости нас, Украина –

Это рушится русский мир,

Мы не ведаем, что творим.

Ты прости нас за Крым и

  Донбас,

Все протесты и митинги

  зря,

Мы вскормили в Кремле

  упыря.

Все воруем и врем.

Как рабами мы были,

Так рабами помрем.

Когда упырь издохнет,

Что останется здесь?

У вас – Небесная  Сотня,

У нас – рабская месть. 

                Я. Г.

В народі мудро кажуть: «Скільки вовка не годуй, він все одно в ліс дивиться». Ця приказка сьогодні мені згадується дедалі частіше в контексті подій, що відбуваються останнім часом в Україні і довкола неї.

– Але причому тут вовк? – запитає нетерпеливий читач.

Скажу. Вовк  – похідне слово від імені Володя (скорочено – Вова). Але не від усіх таких імен, бо їх на світі – тисячі, якщо не мільйони, а конкретно від того, яке носить новоявлений цар всія  Русі Владімір Путін, або, як його закохано називають деякі росіянці, Вова Путін. Той самий Вова, який насправді є хижим вовком і котрого, як не годуй, як не задобрюй, а він все одно позирає в ліс (чи то пак – на край світу), мріючи відновити союз «нерушимий». І найстрашніше те, що «цивілізований» Захід намагається робити вигляд, що нічого поганого не відбувається, а Вова-вовк просто фантазує і пустує, як отой  Вовочка з серії анекдотів про нього і вчительку Марію Іванівну.

Якби було так, то Владімір Путін не звірів би щораз більше і більше, не  тероризував би Україну та ще добрий десяток зарубіжних країн, не лякав би людство термоядерною війною, в якій  Московія “неодмінно переможе”, а її «вороги потраплять в пекло». І це не  фантазії, не маячня психічно хворого вурдалака, а давно задуманий і  виношений в холодному серці чекіста план людинофоба – вірного послідовника  кривавого тирана Сталіна.

Щоб у його задумах і мріях ніхто  не сумнівався, Вова-вовк дедалі активніше озвучує свої божевільні ідеї, використовуючи для цього найменші приводи і можливості – чи то прес-конференції, чи то інтерв’ю зарубіжним ЗМІ, чи то виступи перед лідерами-сателітами із СНД. А вже його вірнопіддані  пропагандони  Кісєльов, Соловйов, Скабєєва та  іже з ними аж із шкіри пнуться, аби популярно й дохідливо з телеекранів розтлумачити довірливим глядачам-зомбі думки «наймудрішого» і «найвеличнішого» новоявленого месії, який «обіграв» усіх – і прогнилий Захід, і розпусну Америку, і навіть чорношкіру Африку, де військові найманці ЧВК Вагнера  наполегливо будують «руський мір», проливаючи  ріки крові і підтримуючи таких самих бандитів, як і вони.

Але ж, звичайно, найголовніша проблема для кремлівської крихітки  Цахес – Україна. Після парламентських і президентських виборів Вова-вовк, нюхом відчуваючи запах можливої здобичі, привів у дію всі свої резерви і можливості, ніби наковтавшись «Віагри». Ні сіло, ні впало  на  традиційній передноворічній прес-конференції він почав мусолити тему «ісконно рускіх земель», до яких, не моргнувши оком, відніс українське  Причорномор’я, наплювавши на міжнародне право і дипломатичний етикет. При цьому не забув лихим словом згадати ще одного Вову-вовка, що носив псевдо «Лєнін» і котрий нібито заклав «бомбу» сповільненої дії під колишній СРСР, що вибухнула у 1991 році. Адже Путін до цих пір щиро вважає розпад Союзу  найбільшою катастрофою ХХ століття, якій можна було запобігти.

Мало того, продемонструвавши  «глибокі» знання в галузі історії, географії й міжнародного права, а точніше  дрімуче невігластво, Путін пообіцяв у всьому детально «розібратися». Ця його обіцянка  у декого з українських політиків викликала справжнісінький  шок і цілком справедливе запитання: «В який спосіб «розібратися»? Анексувати південні області України чи одразу визволити від «бендерівців»  Київ? Викликати в українському суспільстві громадянське протистояння і  повалити існуючу владу, передавши її в руки ОПЗЖ в особі Медведчука, Рабіновича, Шуфрича і Бойка? Чи застосувати якісь інші, перевірені багатим чекістським досвідом, методи?».

На жаль, ці питання так і повисли в повітрі, бо висока українська влада сором’язливо промовчала. Один Вадим Пристайко, міністр  закордонних справ, спромігся на такий-сякий  коментар, що нагадував «покарання» дитини, якій помахали пальчиком і грізно сказали: «Ну-ну!».

ххх

А втім слова Путіна – це не передноворічни й жарт і не різдвяний розіграш.  Використовуючи підготовку до 75-річчя перемоги над нацизмом у Другій світовій війні, яку росіянці з великим розмахом відзначатимуть у травні нинішнього року, кремлівський вождь на недавній зустрічі з главами СНД виклав свою теорію нового перерозподілу світу. Він на повному серйозі стверджував, що Другу світову війну розв’язали не Гітлер в союзі зі Сталіним, а очільники Другої Речі Посполитої, тобто… Польщі. Це капосні  поляки, негідники і антисеміти, як їх  назвав Вова-вовк, діяли у змові з фюрером, що й спричинило всесвітню бійню.

При цьому Путін–«історик»  всіляко виправдовував пакт Молотова–Ріббентропа, який передбачав поділ Польщі, загарбання її східних територій, тобто Західної України і Західної Білорусі, встановлення там більшовицької окупації,  яка  пізніше переросла у терор проти національно свідомої частини місцевого населення. У 1939–1941 роках було репресовано тисячі, якщо не мільйони українців, білорусів, поляків. Сталін так тішився із миру з Гітлером, що ешелонами відправляв йому продовольство, метал, вугілля, нафту, ставив у приклад своїм підлеглим – рабам фашистський режим, який був нітрохи не кращим, аніж більшовицький.

Головна думка путінського «прориву» в історичній науці – переконати світ у тому, що тоталітаризм  – це не так і погано, що Росія як спадкоємниця СРСР має право діяти виключно у своїх інтересах будь-коли, будь-де, не рахуючись з думкою інших народів. Чим не підтвердження горезвісної тези класиків марксизму-ленінізму, які стверджували: мета виправдовує засоби? Тобто у міжнародній політиці Москві, як колишній, так і теперішній, дозволено все: терор, загарбання чужих територій, зневажання норм моралі, права, честі й гідності.

Щоправда , шовіністичний спіч Владіміра Путіна отримав рішучу відсіч з боку польської влади, політиків, як, зрештою, тамтешньої преси. Вони не промовчали,   як українські урядовці, а нагадали про ті злочини, які чинили проти їх держави московити в минулому і які чинять нині. Адже у Варшаві добре розуміють: з агресором – чи то колишнім, чи то  потенційним – слід розмовляти твердо й переконливо, а не розшаркуватися  перед ним і в покорі  схилити голову.

На мою думку, активізація Кремля в останні дні 2019-го року, його мілітаристська й антиукраїнська риторика свідчить про одне – готовність до нових агресивних кроків на міжнародній арені. В той час, як Захід робить Москві поступку за поступкою, США фактично підігрують Путіну в особі Трампа, а  Китай займає вичікувальну позицію і потихеньку прибирає до рук безмежні  російські простори на Далекому Сході, росіянці нарощують свою військову потугу, використовують нові види зброї, особливо так звані ВКС (військово-космічні сили) і готуються до  вирішального етапу операції «Руський мір». Не бачити цього може хіба що сліпий.

Ситуація ускладнюється ще й тим, що Америка нині дедалі більше “грузне” у трясовині протистояння із рядом країн  Близького Сходу, зокрема Іраном та Іраком, після вбивства генерала Сулеймані, що загрожує початком широкомасштабних військових дій. Тут Трампу  і його команді буде не до України, чим неодмінно скористаються путінці.

ххх

А що ж наші «поводирі нації»? Як свідчать події останніх днів, продовжують сліпо вірити у те, що з Путіним можна домовитися десь «посередині», що він справді хоче миру на Донбасі, що рано чи пізно віддасть окупований Крим і т. д., і т. п. Наївні і марні сподівання! Не для того вихованець КДБ, цар всія Русі  сидить 20 літ на троні, щоб сьогодні дозволити іншим народам розпоряджатися своєю долею. Його імперські амбіції підтримує затурканий і зазомбований телепропагандонами  народ, а також відверті і замасковані прихильники «руського міра» (читай – агенти КДБ–ФСБ) в різних країнах світу, в тому числі – в Україні, що найнебезпечніше для нас.

Як мені здається, нинішнього року Кремль посилить наступ на нашу державу, використовуючи і силу зброї, і силу  підступної дипломатії, і силу шантажу й провокацій. Судячи із заяв Владіміра Путіна, він не виключає окупацію південних областей України, використавши для цього випробувану на Донбасі тактику – привести до влади проросійські сили. Їх є більш, аніж достатньо, і на Харківщині, і на Одещині, і на Херсонщині. Майбутні місцеві вибори ще більше посилять позиції «п’ятої колони» Але на цьому Москва не зупиниться. Їй потрібен Київ – «мать городов рускіх». А щоб його взяти, необхідне  перезавантаження найвищої української влади – і президентської, і парламентської,  і урядової. 

Той, хто слідкує за російськими ЗМІ, не може не помітити, як  вони різко почали критикувати Володимира Зеленського. Найголовніша його «вина» у тому, що український Президент у зовнішній політиці дотримується лінії Петра Порошенка – тобто курсу на НАТО, Євросоюз, співпрацю із США, чого, очевидно, московити не чекали. Ось і «мочать» Главу нашої держави у телепередачах на  московських каналах по декілька разів на день, звинувачуючи його у всіх мислимих і немислимих гріхах, намагаючись переконати довірливих телеглядачів, яких чимало і в Україні, що українська влада «слабка», що вона «не хоче миру», що країною керують «нацисти» і «бендерівці», що ідеї Порошенка живуть і торжествують.

Навіть у новорічному “блакитному вогнику” 1 січня ц. р. перший російський телеканал не відмовив собі у задоволенні висміяти українського Президента, якого московські коміки зобразили таким собі недоумкуватим “хохлом”-невдахою.

Цілком очевидно, що стратегічні цілі путінців полягають у тому, щоб викликати в нашій країні хаос і громадянське протистояння, змістити ЗЕ- команду, а натомість законодавчу і виконавчу владу віддати в руки опозиційного блоку «За життя!», який фактично очолює кум володаря Кремля Віктор Медведчук. Про те, що такий варіант цілком можливий, засвідчує дедалі більша підтримка електорату ОПЗЖ. І, до речі, не тільки на Сході та Півдні. Тому, чим більше втрачатиме  свій рейтинг Володимир Зеленський, тим краще почуватиметься опозиція, представники якої дедалі відвертіше засуджують Революцію Гідності та Євромайдан, знущаються з пам’яті Героїв Небесної Сотні, виступають проти учасників АТО–ООС, волонтерського руху, добровольчих батальйонів. 

На превеликий жаль, у цьому свідомо чи несвідомо їм підігрують очільники «слуг народу», котрі незрозуміло з яких причин переслідують нині найсвідоміших патріотів України – прикладів хоч відбавляй. Насторожує активізація діяльності українофобів, один з яких, належачи до парламентської монобільшості, днями заявив, що причиною анексії Криму став прийнятий парламентом… Закон про підтримку української мови! Як кажуть, в городі бузина, а в Києві дядько, хоч багато людей у ці нісенітниці вірять.

ххх

Що ж буде далі?

На це запитання однозначну відповідь дати важко. Як непередбачуваний у своїх підступних діях лісовий вовк, так непередбачуваний і його тезка – Вова-вовк. Річ у тім,що нікому не відомо, яка соціально-економічна і  політична ситуація складеться на безкрайніх просторах Московії. Кремлівський вождь може скільки завгодно надувати свої  залиті батоксом щоки, проголошувати будь-які войовничі гасла і заклики, але  закони суспільного розвитку не відмінить ніхто. Деградація Росії як держави триває, економіка тримається винятково на експорті нафти і газу, масштаби техногенних катастроф  наростають, рівень переважної більшості населення не підвищується, протестні настрої зберігаються. Свій вплив  мають і міжнародні санкції, як би це не заперечували путінці. Не все гладко і в силових структурах, які тільки на перший погляд страшні і переможні, а насправді навести лад в країні не можуть.

Розуміючи все це, Путін поводиться, як  загнаний у лігво вовк. Йому не залишається нічого іншого, як шкірити ікла, погрожувати термоядерною зброєю всьому цивілізованому світові, залякувати тих, хто може дати йому відсіч. Отут би міжнародній спільності об’єднатися, продемонструвати кремлівському монстру свою силу і згуртованість,  поставити на місце зарозумілого кремлівського  карлика та його прихвоснів. Аж ні.  США зайняті своїми внутріполітичними і міжнародними проблемами. Лідери Франції, Італії та й Німеччини витанцьовують перед Путіним, намагаючись сподобатися йому і  виторгувати якісь дивіденди.

Тому українській владі залишається одне: розраховувати лише на власні сили, підтримку українського народу, діяти в його інтересах. Міжнародна політика має бути гнучкою, але не зрадницькою, зваженою, але наступальною. Ми не переможемо Московії зброєю, та ми можемо перемогти її українським розумом  й ідейною переконаністю. Це яскраво продемонстрували і демонструють українські воїни на Сході країни, добровольчі батальйони і учасники волонтерського руху. Саме вони, як, зрештою, патріотична частина українського народу, – справжня опора і Президента, і парламенту. Не розуміти цього – значить підігрувати московським агресорам та вожаку вовчої зграї українофобів.

Ось чому  завершую тим,  з чого почав: «Скільки вовка не годуй, він все одно в ліс дивиться». Хотілося б, аби цю народну мудрість частіше згадували на Печерських пагорбах...

ххх

P. S. Коли ця стаття була підготовлена до друку, редакція «Вістей Ковельщини» ознайомила мене із листом, який цими днями надійшов від однієї читачки з Голоб. Вона надіслала текст пісні під назвою «Ты прости нас, Украина», яку вперше виконала рок-група «Телевизор» Михайла Борзикіна у 2015 році. Прочитавши її слова, я подумав: «Слава Богу, що в Росії є мудрі люди, котрим соромно за дії своїх безумних «вождів». Тому й пропоную   текст цієї пісні мовою оригіналу вам, шановні читачі: