Повідомлення в номер / Дванадцять місяців: лютий

СТРІТЕННЯ

Дочекалися люди Стрітення Господнього – "Стрічань". У цей день зима, кажуть, іде туди, де було літо, а літо – де була зима. По дорозі вони зустрічаються і говорять між собою:

– Боже поможи тобі, Зимо! – каже Літо.

– Дай, Боже, здоров'я! – відповідає Зима.

– Бач, Зимо, – дорікає Літо, – що я наробило і напрацювало, ти поїла і випила!

За народним віруванням, літо зустрічається із зимою двічі на рік: на Стрітення – 15 лютого та в день святої Анни – 3 грудня взимку.

Ясна і тиха погода в цей день віщує добрий урожай поля і роїння бджіл. Вітер – погана ознака. Відлига – жди пізньої весни і бережи пашу та хліб, бо в поле виїдеш не скоро: "Як на Стрітення півень  нап'ється води з калюжі, то жди ще стужі!". Хазяї ворожили на врожай, виставляючи на ніч тарілку із зерном надвір. Якщо зранку є роса – врожай, немає роси – неврожай. 

В цей день у церквах України святять воду, а разом із водою – свічки. Посвячені на Стрітення свічки звуться "громичними", бо їх запалювали і ставили перед образами під час грози, щоб оберегти людей і худобу від грому. Ці ж свічки давали в руки вмираючому при читанні відхідної молитви.

В день Стрітення, коли приходили з церкви, запалювали "громничну" свічку  – "щоб весняна повінь не пошкодила посівам і щоб мороз дерев не побив!". Від "громничної" свічки  і саме свято, крім "Стрітення" або "Стрічання", називалося колись "Громниця".

Коли святили в церкві воду, селяни набирали тієї води в нову – ще не вживану – посудину, приносили додому і пильно берегли. Цій воді приписувалась магічна сила. За народним уявленням, це – цілюща вода. Нею натирали хворі місця і вірили, що "поможе". Найкраще ця вода ніби помагала від "пристріту" – від хвороби, яку спричиняло "погане" око.

Стрітенською водою ще кропили худобу і давали пити її – "щоб не хворіла". Пасічники берегли цю воду весь рік і кропили нею вулики кожну "першу" неділю – першу на Молодику. 

Колись, як чумак виходив у дорогу, господар давав йому хліб, сіль і кропив стрітенською водою волів, воза і самого чумака, примовляючи: "Боже, тобі поможи!".

Як син ішов на війну, батько, благословляючи, кропив його стрітенською водою і промовляв: "Боже, тебе збережи!". Віра в силу стрітенської води збереглася ще й досі.

ДЕНЬ  СВЯТОГО  ВЛАСА

24 лютого церква вшановує священномученика Власія. За християнською легендою, Влас жив у IV ст. Наглядав за лісовими звірами, допомагав бідним людям. У народних віруваннях Влас був покровителем худоби, особливо корів. Тому саме в цей день служили по дворах молебні, виносили образ святого мученика в стайню або загороду, де стояла худоба, кропили її свяченою водою та обкурювали ладаном – "щоб добре плодилася та не хворіла". На Власія удосвіта набирали з криниці у посуд води, вкидали туди шматок воску зі страсної свічки і ставили на покуті, де вона стояла три дні. Казали, що в цей час сам Влас освячував її. Потім частину води виливали в криницю, а рештою скроплювали тварин. 

У деяких місцевостях у цей день відзначали так званий "Бабський празник". Жінки не працювали. Їм дозволялося лише “підкурити корову й теля”. Під обід молодиці йшли до шинку і "замочували корови, щоб були лагідними". 

Із Власом пов'язували надії на закінчення зими. Кажуть, Власівських морозів – три до нього і три – після. Але – вже "пролив Улас олії на дороги – пора зимі вбирати ноги"; "прийшов Влас – з печі злазь"; "святий Влас збиває ріг з зими".

Наступного дня після святого Власа, 25 лютого – день святого Мелетія. Існує прикмета: якщо на Мелетія гарна сонячна погода, то це віщує великі морози та метелицю. 

У лютому колись господарі на Київщині, Чернігівщині та Полтавщині нічого не робили волами в п'ятницю кожного тижня – гріх! Селяни казали: "Хто запряже воли в лютневу п'ятницю, то в того або воли здохнуть, або руки відсохнуть!". Господині, бувало, не пряли  починків і не шили сорочок у кожну п'ятницю лютого – "щоб коноплі родили".

КАСІЯНІВ  ДЕНЬ

День преподобного Касіяна припадає на 29 лютого, отже – тільки на високосні (переходові) роки.

В народних приповідках і легендах Київщини та Лівобережжя цей святий виглядає понурим і злим чоловіком. "Чому ти Касіяном дивишся?", – кажуть дітям, що позирають на людей з-під лоба. Або: "Касіян оком накинув – не буде з цього народженого добра!". Останній вираз найчастіше застосовується до телят, лошат та іншого молодняку свійських тварин; але інколи він стосується і дітей, які народилися в Касіянів день. 

"Гей, верни, Касян, круто!", – кажуть тому чоловікові, що намагається зробити комусь кривду, але при цьому виявляє свою безсилість.

"ВСЕЇДНИЙ"  ТИЖДЕНЬ

Тиждень перед Масляною зветься "всеїдним". Цього року він триває із 17 по 23 лютого. Якщо на всеїдному тижні зі стріхи висять довгі льодові бурульки, "бджола медна буде". Якщо цього тижня курка нап'ється води з калюжі, – чекай теплої, погідної весни. Виє хуртовина – "Всеїдна в гості їде!". Хуртовина на Масляну – "Масляна з гостей їде!". А як хуртовина першого тижня Великого посту, то кажуть, що це "Масляна їде дитину шукати, бо, бач, загубила, коли п'яна з гостей їхала!"…

На Лівобережжі тиждень перед Масляною зветься "рябий", бо в середу і п'ятницю треба постити. "Всеїдним" же зветься попередній тиждень, бо весь тиждень за церковним уставом можна їсти скоромне. 

Масляна складається із трьох частин: зустріч у понеділок, кульмінаційна точка або "перелом" у "широкий" четвер і "прощальна неділя". "Не завжди котові Масляна!" –  кажуть у народі.

МАСЛЯНА

Масляна – це останній тиждень перед Великим постом. Першого дня Масляної, в "м'ясопусну" неділю, за стародавнім звичаєм, готувався холодець зі свинячих ніжок; тому цей день ще називався "ніжкові заговини".

Заміжні жінки весь цей тиждень справляли "колодку". У понеділок зранку вони збиралися в корчмі "колодкувати". Одна з них клала на стіл невеличке поліно або палицю – це колодка. Інші брали по черзі і сповивали її шматками полотна, потім знову клали на стіл. Це значить, що колодка народилася. Купували горілки, сідали за стіл навколо колодки, пили і вітали одна одну з народженням. 

Підпивши, жінки розходилися, а колодка залишалася в шинку до наступного дня. Так пили до суботи, бо ж у понеділок колодка народилась, у вівторок христилась, у середу похрестини, у четвер колодка помирає, в п'ятницю її хоронять, а в суботу плачуть. Розуміється, ніхто за нею не плакав, а пили й гуляли однаковісінько – як при "народженні", так і при "смерті"…

Підпивши, жінки співають:

Масляна, воротися!

До Великодня

 простягнися,

Від Великодня до Петра,

А від Петра та до тепла…

Крім цього, в понеділок на Масляній заміжні жінки ще ходили по хатах, де є дорослі хлопці або дівчата, і прив'язували матерям колодку до ноги. Це кара за те, що не оженили синів чи не повіддавали дочок впродовж останніх м'ясниць. Все це робилося з жартами, сміхом і горілкою.

Дівчата теж в'язали колодку, але тільки парубкам, і вже не до ноги, а до лівої руки. Дівоча колодка оздоблена барвистими стрічками та паперовими квітами. Парубки повинні платити дівчатам викуп за колодку грішми або подарунками: намистом, стрічками, шовковою хусткою. 

Як і молодиці, дівчата в цей день пили горілку і співали:

Не пускає мене мати

На вулицю погуляти,

А хоч пустить, то

 пригрустить:

–  Іди, доню, не барися:

У сінечки та й вернися!

Бо на дворі піст настає,

 А хто його проскаче,

Той Великодня не

 побаче…

У четвер цього тижня господині збиралися компаніями і спеціально пили та гуляли – "щоб телята водились!". Вони ж і не пряли цього тижня – "щоб масло не гіркло!". 

В п'ятницю – частунок тещі. Колись в Україні був звичай двічі на рік частувати тещу – "щоб горло не пересихало". Хто женився в осінні м'ясниці, той урочисто віз тещу до себе в гості на другий день Різдвяних свят – якщо добра, або на третій – якщо зла. Хто ж оженився  в різдвяні м'ясниці, той возився з тещею у п'ятницю на Масляну. Разом із тещею запрошувалися ще й інші родичі. Частуючи гостей, зять казав: "Пийте, люди добрі, по повній чарці, хай у моєї тещі горло не пересихає!" (натяк на сварливість).

Погулявши отак весь тиждень, наші люди казали колись: "Масляна, Масляна, яка ти мала, – якби ж тебе сім неділь, а посту одна!". 

Головною їжею на Масляну є вареники з сиром і сметаною, але й гречані млинці на маслі або на смальці смажені – теж обрядова їжа у ці дні в Україні (на знімку). Такі млинці або щось подібне пекли й інші слов'янські народи. Цей звичай ведеться з давніх-давен, бо вже у Святому Письмі слов'янською мовою цар Давид народові "даяша по млину сковородному". 

Німці, крім ковбас, їдять на Масляну також оладки з тіста. Якесь ніби печиво з тіста (spirac) приносили в жертву Бахусові стародавні римляни. Все це, "імовірно, є символ  Сонця".

Дочекалися люди Стрітення Господнього – "Стрічань". У цей день зима, кажуть, іде туди, де було літо, а літо – де була зима. По дорозі вони зустрічаються і говорять між собою:

– Боже поможи тобі, Зимо! – каже Літо.

– Дай, Боже, здоров'я! – відповідає Зима.

– Бач, Зимо, – дорікає Літо, – що я наробило і напрацювало, ти поїла і випила!

За народним віруванням, літо зустрічається із зимою двічі на рік: на Стрітення – 15 лютого та в день святої Анни – 3 грудня взимку.

Ясна і тиха погода в цей день віщує добрий урожай поля і роїння бджіл. Вітер – погана ознака. Відлига – жди пізньої весни і бережи пашу та хліб, бо в поле виїдеш не скоро: "Як на Стрітення півень  нап'ється води з калюжі, то жди ще стужі!". Хазяї ворожили на врожай, виставляючи на ніч тарілку із зерном надвір. Якщо зранку є роса – врожай, немає роси – неврожай. 

В цей день у церквах України святять воду, а разом із водою – свічки. Посвячені на Стрітення свічки звуться "громичними", бо їх запалювали і ставили перед образами під час грози, щоб оберегти людей і худобу від грому. Ці ж свічки давали в руки вмираючому при читанні відхідної молитви.

В день Стрітення, коли приходили з церкви, запалювали "громничну" свічку  – "щоб весняна повінь не пошкодила посівам і щоб мороз дерев не побив!". Від "громничної" свічки  і саме свято, крім "Стрітення" або "Стрічання", називалося колись "Громниця".

Коли святили в церкві воду, селяни набирали тієї води в нову – ще не вживану – посудину, приносили додому і пильно берегли. Цій воді приписувалась магічна сила. За народним уявленням, це – цілюща вода. Нею натирали хворі місця і вірили, що "поможе". Найкраще ця вода ніби помагала від "пристріту" – від хвороби, яку спричиняло "погане" око.

Стрітенською водою ще кропили худобу і давали пити її – "щоб не хворіла". Пасічники берегли цю воду весь рік і кропили нею вулики кожну "першу" неділю – першу на Молодику. 

Колись, як чумак виходив у дорогу, господар давав йому хліб, сіль і кропив стрітенською водою волів, воза і самого чумака, примовляючи: "Боже, тобі поможи!".

Як син ішов на війну, батько, благословляючи, кропив його стрітенською водою і промовляв: "Боже, тебе збережи!". Віра в силу стрітенської води збереглася ще й досі.

24 лютого церква вшановує священномученика Власія. За християнською легендою, Влас жив у IV ст. Наглядав за лісовими звірами, допомагав бідним людям. У народних віруваннях Влас був покровителем худоби, особливо корів. Тому саме в цей день служили по дворах молебні, виносили образ святого мученика в стайню або загороду, де стояла худоба, кропили її свяченою водою та обкурювали ладаном – "щоб добре плодилася та не хворіла". На Власія удосвіта набирали з криниці у посуд води, вкидали туди шматок воску зі страсної свічки і ставили на покуті, де вона стояла три дні. Казали, що в цей час сам Влас освячував її. Потім частину води виливали в криницю, а рештою скроплювали тварин. 

У деяких місцевостях у цей день відзначали так званий "Бабський празник". Жінки не працювали. Їм дозволялося лише “підкурити корову й теля”. Під обід молодиці йшли до шинку і "замочували корови, щоб були лагідними". 

Із Власом пов'язували надії на закінчення зими. Кажуть, Власівських морозів – три до нього і три – після. Але – вже "пролив Улас олії на дороги – пора зимі вбирати ноги"; "прийшов Влас – з печі злазь"; "святий Влас збиває ріг з зими".

Наступного дня після святого Власа, 25 лютого – день святого Мелетія. Існує прикмета: якщо на Мелетія гарна сонячна погода, то це віщує великі морози та метелицю. 

У лютому колись господарі на Київщині, Чернігівщині та Полтавщині нічого не робили волами в п'ятницю кожного тижня – гріх! Селяни казали: "Хто запряже воли в лютневу п'ятницю, то в того або воли здохнуть, або руки відсохнуть!". Господині, бувало, не пряли  починків і не шили сорочок у кожну п'ятницю лютого – "щоб коноплі родили".

День преподобного Касіяна припадає на 29 лютого, отже – тільки на високосні (переходові) роки.

В народних приповідках і легендах Київщини та Лівобережжя цей святий виглядає понурим і злим чоловіком. "Чому ти Касіяном дивишся?", – кажуть дітям, що позирають на людей з-під лоба. Або: "Касіян оком накинув – не буде з цього народженого добра!". Останній вираз найчастіше застосовується до телят, лошат та іншого молодняку свійських тварин; але інколи він стосується і дітей, які народилися в Касіянів день. 

"Гей, верни, Касян, круто!", – кажуть тому чоловікові, що намагається зробити комусь кривду, але при цьому виявляє свою безсилість.

Тиждень перед Масляною зветься "всеїдним". Цього року він триває із 17 по 23 лютого. Якщо на всеїдному тижні зі стріхи висять довгі льодові бурульки, "бджола медна буде". Якщо цього тижня курка нап'ється води з калюжі, – чекай теплої, погідної весни. Виє хуртовина – "Всеїдна в гості їде!". Хуртовина на Масляну – "Масляна з гостей їде!". А як хуртовина першого тижня Великого посту, то кажуть, що це "Масляна їде дитину шукати, бо, бач, загубила, коли п'яна з гостей їхала!"…

На Лівобережжі тиждень перед Масляною зветься "рябий", бо в середу і п'ятницю треба постити. "Всеїдним" же зветься попередній тиждень, бо весь тиждень за церковним уставом можна їсти скоромне. 

Масляна складається із трьох частин: зустріч у понеділок, кульмінаційна точка або "перелом" у "широкий" четвер і "прощальна неділя". "Не завжди котові Масляна!" –  кажуть у народі.

Масляна – це останній тиждень перед Великим постом. Першого дня Масляної, в "м'ясопусну" неділю, за стародавнім звичаєм, готувався холодець зі свинячих ніжок; тому цей день ще називався "ніжкові заговини".

Заміжні жінки весь цей тиждень справляли "колодку". У понеділок зранку вони збиралися в корчмі "колодкувати". Одна з них клала на стіл невеличке поліно або палицю – це колодка. Інші брали по черзі і сповивали її шматками полотна, потім знову клали на стіл. Це значить, що колодка народилася. Купували горілки, сідали за стіл навколо колодки, пили і вітали одна одну з народженням. 

Підпивши, жінки розходилися, а колодка залишалася в шинку до наступного дня. Так пили до суботи, бо ж у понеділок колодка народилась, у вівторок христилась, у середу похрестини, у четвер колодка помирає, в п'ятницю її хоронять, а в суботу плачуть. Розуміється, ніхто за нею не плакав, а пили й гуляли однаковісінько – як при "народженні", так і при "смерті"…

Підпивши, жінки співають:

Крім цього, в понеділок на Масляній заміжні жінки ще ходили по хатах, де є дорослі хлопці або дівчата, і прив'язували матерям колодку до ноги. Це кара за те, що не оженили синів чи не повіддавали дочок впродовж останніх м'ясниць. Все це робилося з жартами, сміхом і горілкою.

Дівчата теж в'язали колодку, але тільки парубкам, і вже не до ноги, а до лівої руки. Дівоча колодка оздоблена барвистими стрічками та паперовими квітами. Парубки повинні платити дівчатам викуп за колодку грішми або подарунками: намистом, стрічками, шовковою хусткою. 

Як і молодиці, дівчата в цей день пили горілку і співали:

У четвер цього тижня господині збиралися компаніями і спеціально пили та гуляли – "щоб телята водились!". Вони ж і не пряли цього тижня – "щоб масло не гіркло!". 

В п'ятницю – частунок тещі. Колись в Україні був звичай двічі на рік частувати тещу – "щоб горло не пересихало". Хто женився в осінні м'ясниці, той урочисто віз тещу до себе в гості на другий день Різдвяних свят – якщо добра, або на третій – якщо зла. Хто ж оженився  в різдвяні м'ясниці, той возився з тещею у п'ятницю на Масляну. Разом із тещею запрошувалися ще й інші родичі. Частуючи гостей, зять казав: "Пийте, люди добрі, по повній чарці, хай у моєї тещі горло не пересихає!" (натяк на сварливість).

Погулявши отак весь тиждень, наші люди казали колись: "Масляна, Масляна, яка ти мала, – якби ж тебе сім неділь, а посту одна!". 

Головною їжею на Масляну є вареники з сиром і сметаною, але й гречані млинці на маслі або на смальці смажені – теж обрядова їжа у ці дні в Україні (на знімку). Такі млинці або щось подібне пекли й інші слов'янські народи. Цей звичай ведеться з давніх-давен, бо вже у Святому Письмі слов'янською мовою цар Давид народові "даяша по млину сковородному". 

Німці, крім ковбас, їдять на Масляну також оладки з тіста. Якесь ніби печиво з тіста (spirac) приносили в жертву Бахусові стародавні римляни. Все це, "імовірно, є символ  Сонця".

Народний прогностик

•  Початок лютого погожий – і весну чекай ранню, пригожу.
•  Довгі лютневі бурульки – довга зима.
• Лютий холодний і сухий – серпень спекотний.
•  Макара (1): яка у цей день погода, такий і весь лютий; якщо опівдні розгуляється завірюха, то сніг лежатиме ще довго. "Який Макар – такий і товар".
•  Юхима (2): якщо сонячно, буде гарна весна, похмуро – чекай пізніх хуртовин; якщо ввечері сонце в червоних хмарах – чекай нестійкої погоди без сильних морозів, але із завірюхами.
•  Тимофія-напівзимника (4): опівдні видно Сонце – весна буде рання; якщо здійметься хурделиця, то весь тиждень буде негожим. "Якщо Напівзимниця дорогу перемете, то корінь підмете".
• Оксани-Дороти (6): коли день ясний та тихий, весна буде гожою. "Яка Оксана – така й весна".
• Григорія (7): який день з ранку до обіду, така перша половина наступної зими, а з обіду до вечора – друга половина.
• Ксенофонта (8): якщо вітер, буде дощовим рік; який день – така весна.
•  Охріма (10): якщо вітряно, то літо буде мокрим зі щедрим урожаєм огірків, вишень, смородини. "Охрім приніс вітер на сире літо".
•  Трьох Святителів (12): червоний місяць – до великого вітру навесні; вітер звечора – до вологої весни і щедрого врожаю цибулі, часнику, томатів, груш.
• Трифона (14): на небі багато зірок – зима буде довгою; якщо вітряно, то літо буде мокрим і весною на низині не слід садити огірки та помідори.
•  Стрітення, Громниці, Зимобор (15). Цього дня стрічаються зима з літом. Як капає зі стріх, так капатиме з вуликів; ясний і тихий день - на хороший урожай і роїння бджіл.
•  Захар Серповидець (21): чим холодніший останній тиждень лютого, тим тепліше буде в березні.
•  Михайла, Федора (27): добра погода – будуть ще морози; який день – таке й літо.