"Королева" ляльок
Ковельчанку Ірину Адессову можна назвати "королевою ляльок". Вона їх виготовляє сама: шиє, в'яже. У неї їх дуже багато. Це і ляльки- фарфолетки (у яких обов'язково має бути вишитий рот і очі), бо це авторська лялька. Є кавова лялька, яка пахне кавою (регеді – ен). Ця лялька цікава тим, що волосся у неї має бути обов'язково з тканини червоного кольору і розірване на тоненькі смужки. Всі іграшки – як її діти, котрих Ірина дуже любить. Є ще лялька ренні, снєжка, тільда. Хоче Ірина робити ляльки з пластику і одягнути їх у королівський одяг.
– З чого почалося Ваше захоплення, Ірино? –цікавимось.
– Ще будучи в першому класі, я почала вишивати – бабуся заставляла, яка все казала:" Нема чого байдикувати – треба вишивати...". І я, тримаючи голку в тендітних дитячих пальчиках, клала стібок за стібком, хрестик за хрестиком, щоб вийшов гарний узор. Не раз колола голкою руку, але наполегливість і бажання брали гору наді мною. Мені хотілося вишивати все більше і більше. І все добре виходило. Я ніде не вчилася цьому ремеслу, я самоучка – самородок.
У скрутні 90-ті роки, коли не було роботи і в магазинах було порожньо, Ірина Адессова обшивала сільських дівчат з медучилища і своїх подружок модними платтями. Одяг був якісно і модно пошитий, наче фабричний – ніхто навіть і не здогадувався, що то шила швачка – самоучка з Ковеля. Студенткам хотілося гарно одягатися, от Ірина і виручала їх. Це для жінки був хороший підробіток, бо модниці з села замість грошей “платили” сільгосппродукцією. І таким чином заробляла собі на життя.
Майстриня має вдома 6 швейних машинок, які виконують різні операції. Сама собі шиє весь одяг за власною моделлю і модою, бо має велике бажання творити щось нове і елегантне. А тому жіночка завжди одягнута по-модному. Штори, постіль теж сама шиє і оздоблює. Купує лише тканини, а вже далі фантазія "набирає обертів".
– Я свою роботу планую, – каже Ірина Адессова. – У спеціальний зошит записую, що мені потрібно зробити у цей тиждень. Зробила – викреслила, а як ні, то переношу на інший тиждень. Ще люблю малювати. Малюю кавою, олівцями. У мене вдома безліч олівців і пензликів. Малювати я теж ніде не вчилася – якось все саме собою до мене приходить. Малюю з 2008 року.
Та найбільшим захопленням Ірини Адессової є все-таки ляльки. Вони, наче її діти, які жінка дуже любить і в які вкладає всю свою душу. В кожній ляльці можна побачити характер і настрій майстрині. Всередину кожної іграшки Ірина обов'язково вшиває сердечко. Її вироби – з нового матеріалу, який жінка замовляє в інтернеті.
– У мене все нове і натуральне: бязь, льон, ситець, кружево. Часом, щоб досягнути бажаного кольору тканини, я варю її в різних сортах чаю, стою годинами біля каструлі і "топлю" тканину, щоб не спливала. Цей процес довготривалий і копіткий, але коли лялька готова, то душа радіє і ти не можеш натішитися своєю роботою. Щоб зробити для зайця вуса, я використовую ліску. Взуття і волосся в'яжу з ниток.
– Яка доля ваших іграшок? – запитую.
– Мої ляльки, гномики, ангелочки мандрують по всьому світові: Прибалтика, Франція, Росія, Америка. Один ангелочок потрапив аж у Ватикан. Люди бачать в інтернеті мої вироби і роблять замовлення. Якось подружка попросила зробити дві ляльки на весілля. Зробила – їй сподобалось. І тоді вже один одному стали переказувати і робити замовлення.
А з далекої Америки, знайшовши Ірину по сайту, американці зробили оригінальне замовлення на весілля: 160 оздоблених подушечок. 2,5 місяці Ірина Адессова шила подушечки і на кожній вишивала українським орнаментом ініціали нареченого та нареченої. Ці подушечки дарували кожному гостеві, який був запрошений на весілля.
У ковельчанки безліч нових планів та ідей, які вона обов'язково втілить у своє життя. Але це поки що таємниця.
Тож хай Ваші ляльки, Ірино, приносять лише радість і задоволення тим, хто їх придбає!
Галина ОЛІФЕРЧУК.
На світлинах: Ірина АДЕССОВА та її "діти" – ляльки.
Фото з архіву автора.
Ковельчанку Ірину Адессову можна назвати "королевою ляльок". Вона їх виготовляє сама: шиє, в'яже. У неї їх дуже багато. Це і ляльки- фарфолетки (у яких обов'язково має бути вишитий рот і очі), бо це авторська лялька. Є кавова лялька, яка пахне кавою (регеді – ен). Ця лялька цікава тим, що волосся у неї має бути обов'язково з тканини червоного кольору і розірване на тоненькі смужки. Всі іграшки – як її діти, котрих Ірина дуже любить. Є ще лялька ренні, снєжка, тільда. Хоче Ірина робити ляльки з пластику і одягнути їх у королівський одяг.
– З чого почалося Ваше захоплення, Ірино? –цікавимось.
– Ще будучи в першому класі, я почала вишивати – бабуся заставляла, яка все казала:" Нема чого байдикувати – треба вишивати...". І я, тримаючи голку в тендітних дитячих пальчиках, клала стібок за стібком, хрестик за хрестиком, щоб вийшов гарний узор. Не раз колола голкою руку, але наполегливість і бажання брали гору наді мною. Мені хотілося вишивати все більше і більше. І все добре виходило. Я ніде не вчилася цьому ремеслу, я самоучка – самородок.
У скрутні 90-ті роки, коли не було роботи і в магазинах було порожньо, Ірина Адессова обшивала сільських дівчат з медучилища і своїх подружок модними платтями. Одяг був якісно і модно пошитий, наче фабричний – ніхто навіть і не здогадувався, що то шила швачка – самоучка з Ковеля. Студенткам хотілося гарно одягатися, от Ірина і виручала їх. Це для жінки був хороший підробіток, бо модниці з села замість грошей “платили” сільгосппродукцією. І таким чином заробляла собі на життя.
Майстриня має вдома 6 швейних машинок, які виконують різні операції. Сама собі шиє весь одяг за власною моделлю і модою, бо має велике бажання творити щось нове і елегантне. А тому жіночка завжди одягнута по-модному. Штори, постіль теж сама шиє і оздоблює. Купує лише тканини, а вже далі фантазія "набирає обертів".
– Я свою роботу планую, – каже Ірина Адессова. – У спеціальний зошит записую, що мені потрібно зробити у цей тиждень. Зробила – викреслила, а як ні, то переношу на інший
тиждень. Ще люблю малювати. Малюю кавою, олівцями. У мене вдома безліч олівців і пензликів. Малювати я теж ніде не вчилася – якось все саме собою до мене приходить. Малюю з 2008 року.
Та найбільшим захопленням Ірини Адессової є все-таки ляльки. Вони, наче її діти, які жінка дуже любить і в які вкладає всю свою душу. В кожній ляльці можна побачити характер і настрій майстрині. Всередину кожної іграшки Ірина обов'язково вшиває сердечко. Її вироби – з нового матеріалу, який жінка замовляє в інтернеті.
– У мене все нове і натуральне: бязь, льон, ситець, кружево. Часом, щоб досягнути бажаного кольору тканини, я варю її в різних сортах чаю, стою годинами біля каструлі і "топлю" тканину, щоб не спливала. Цей процес довготривалий і копіткий, але коли лялька готова, то душа радіє і ти не можеш натішитися своєю роботою. Щоб зробити для зайця вуса, я використовую ліску. Взуття і волосся в'яжу з ниток.
– Яка доля ваших іграшок? – запитую.
– Мої ляльки, гномики, ангелочки мандрують по всьому світові: Прибалтика, Франція, Росія, Америка. Один ангелочок потрапив аж у Ватикан. Люди бачать в інтернеті мої вироби і роблять замовлення. Якось подружка попросила зробити дві ляльки на весілля. Зробила – їй сподобалось. І тоді вже один одному стали переказувати і робити замовлення.
А з далекої Америки, знайшовши Ірину по сайту, американці зробили оригінальне замовлення на весілля: 160 оздоблених подушечок. 2,5 місяці Ірина Адессова шила подушечки і на кожній вишивала українським орнаментом ініціали нареченого та нареченої. Ці подушечки дарували кожному гостеві, який був запрошений на весілля.
У ковельчанки безліч нових планів та ідей, які вона обов'язково втілить у своє життя. Але це поки що таємниця.
Тож хай Ваші ляльки, Ірино, приносять лише радість і задоволення тим, хто їх придбає!
Галина ОЛІФЕРЧУК.
На світлинах: Ірина АДЕССОВА та її "діти" – ляльки.
Фото з архіву автора.
"Королева" ляльок
тиждень. Ще люблю малювати. Малюю кавою, олівцями. У мене вдома безліч олівців і пензликів. Малювати я теж ніде не вчилася – якось все саме собою до мене приходить. Малюю з 2008 року.
Залишити коментар