Єдність поколінь, скріплена кров'ю
Вічна пам'ять Героям!
У кровопролитних боях на афганській землі загинули наші земляки; виконуючи військовий обов'язок:
180-й мотострілецький полк – Ткачук Ярослав Михайлович, уродженець с. Кашівки. Водій-механік, рядовий. Помер 3 березня 1986 року від ран. Нагороджений орденом Червоної Зірки, медаллю "Воїну-інтернаціоналісту". П.п. 51884.
177-й мотострілецький полк – Білинець Віктор Григорович, уродженець с. Черемошного. Молодший сержант, командир відділення. Загинув в бою 4 березня 1986 року. Нагороджений орденом "За бойові заслуги", медаллю "Воїну-інтернаціоналісту". П.п. 51863.
181-й мотострілецький полк – Оксенюк Сергій Іванович, уродженець с. Козлиничі. Прапорщик, командир взводу. Загинув у бою 29 квітня 1987 року. Нагороджений орденом Червоної Зірки (посмертно), медаллю "Воїну-інтернаціоналісту". П. п. 51932.
Вічна їм пам'ять!
Як відомо, 15 лютого кожного року в Україні відзначають День вшанування учасників бойових дій на території інших держав. Саме в лютому, 31 рік тому, розпочалося виведення радянських військ з території Афганістану, де воювали і наші земляки, п'ятнадцятеро з яких загинули у кровопролитній і жорстокій війні.
Сьогодні по-різному оцінюють ті трагічні події. Зрозуміло, що "афганська операція" була однією з найбезглуздіших в історії колишнього Радянського Союзу, рішення про яку приймали підстаркуваті члени компартійного політбюро на чолі з Л. І. Брежнєвим. Це рішення було величезною помилкою, за яку розплачувалися своїми кров'ю і життям молоді солдати і офіцери. Ця помилка, зрештою, прискорила розпад СРСР.
Але при всьому тому ми не маємо права забувати тих, хто поліг в горах і пустелях чужої нам країни далеко від рідного дому. Їх подвиг – навічно в наших серцях, що підтвердили й нещодавні масові заходи, які відбулися на Ковельщині з нагоди згаданого вище Дня вшанування учасників бойових дій на території інших держав.
У зв'язку з цим у мене виникло бажання поділитися деякими думками і міркуваннями з читачами "Вістей Ковельщини", розповісти про події, пов'язані з участю наших земляків у тій далекій війні. Заодно хочу згадати її учасників, висловити подяку всім воїнам-"афганцям", які демонстрували чудеса мужності і героїзму. Вони гідно продовжили традиції, започатковані їх батьками і дідами у роки Другої світової війни, котрі воювали, зокрема, у складі 360-ої Невельської Червонопрапорної стрілецької дивізії, про яку мова піде далі. Будьте здорові, живіть у мирі і злагоді. Многих і благих Вам літ на віку, щастя й миру рідним і близьким!
ххх
Тепер детальніше – про спадкоємність поколінь, про які йшлося вище. Як відомо, 360-та Невельська Червонопрапорна стрілецька дивізія брала участь у бойових операціях з 1941-го по 1945-й рік. В її складі перебували 1193-й, 1195-й, 1197-й стрілецькі полки. Вони пройшли шлях довжиною понад 850 кілометрів – від Москви до Балтійського моря.
Від Полоцька до річки Венти у складі 1195-го стрілецького ордена Суворова ІІІ ступеня пройшов і мій батько Чуль Яків Потапович, кулеметник 2-го батальйону 2-ї роти (визволяв Полоцьк, Дрису, Краславу, Двінськ, Вентспілс-Віндаву). Йому оголошено дві подяки з 5-ти за всю війну від Головнокомандуючого (за Полоцьк і Двінськ). Є ветераном дивізії. Був учасником зустрічей у Полоцьку, Даугавпілсі, Вентспілсі. А у Москві відбулась зустріч воїнів трьох поколінь, де були ветерани Другої світової та "афганської" воєн, воїни мирного часу.
За весь період війни дивізія не мала жодного Героя. За період, коли батько був в рядах дивізії, загинули командир полку, комдивізії і багато солдатів та офіцерів.
Був час в історії, коли дивізія стала 108-ою та виконувала військову місію в Афганістані.
В горах – моє серце
Афганістан… Це – країна із своєрідними звичаями, земля одного з найбільш незалежних, волелюбних і дуже хоробрих, нездоланних народів. Для багатьох людей, тих, хто пройшов по гарячій афганській землі, долаючи гірські стежини та вершини, перевали й ущелини, міцно притиснувши до грудей автомат чи кермо бойових машин, – це біль і рана на все життя.
В цьому краї, обділеному рослинністю, окропили своєю кров'ю непрохідні гірські стежини вчорашні українські школярі. І скрізь у таємних печерах, ямах і вдень, і вночі ховалися бородаті воїни ("духи), аби наслати смерть на чергового "рушаві". Не забуваються важкі кровопролитні бої, вервечки бойових машин на гірських дорогах воїнам-"афганцям".
І сьогодні ми згадуємо усіх тих, хто разом ділив свої армійські будні, кого вразила куля, хто помирав на руках товаришів та в госпіталях, горів заживо в бойових машинах, кого нині мучать рани болючі, невблаганні, хто передчасно пішов з життя, втомлений важкими спогадами.
Згадую завжди своїх учнів Ліпінського Миколу (с. Ворона), Ващука Леоніда та Давидюка Віктора (с. Рокитниця) і тих, хто нині є живим свідком "афганської" війни – Гладишука Любомира (с. Білашів), Вороб'я Віктора Никодимовича (с. Ворона). Гордий за те, що вони були мужніми і сміливими. Шкода, що виконували військовий обов'язок, до якого Україна не мала особистого стосунку.
Там вела свої бойові дії від першого дня війни до виведення військ і 108-а двічі Червонопрапорна Невельська мотострілецька дивізія, в складі якої були 177-й мотострілецький полк, 180-й та 181-й колишньої 360-ої СД. Для прикладу, у 180-му стрілецькому полку ордена Суворова ІІІ ступеня, який став Червонопрапорним, до звання Героя було представлено Аушева Руслана Солтановича (комбата), Висоцького Є. В. (комполку), Шикова Ю. О. (зам. командира розвідвзводу).
У грудні 1979 р. Політбюро ЦК КПРС прийняло рішення про введення радянських військ в Афганістан. Із чотирьох дивізій, які мали бути введені, першою пішла по понтонному мосту через Аму-Дар'ю навпроти афганського міста Хайратон, що знаходилось поблизу Термеза, 108-а мотострілецька дивізія (177-й, 180-й, 181-й мотострілецькі полки). Першим підрозділом, що ввійшов по суші на території Афганістану, був 781-й окремий розвідбатальйон 108-ої МСД. Одночасно перетнули держкордон літаки військово-транспортної авіації з частинами 103-ої гвардійської повітряно-десантної дивізії (з м. Вітебська), яку перекидали в аеропорт Кабула. До весни 1980 року всіх військових запасу ("партизанів") замінили "строковиками".
Головні завдання виконувала дивізія такі:
– сторожова охорона столиці;
– охорона дороги Доші-Джелабад (протяжністю в 325 км);
– охорона греблі і ГЕС в Суробі;
– охорона військового аеродрому в м. Баграм.
За весь період війни дивізія брала участь у всіх бойових діях у зонах її відповідальності та в проведенні крупних операцій поза зоною відповідальності. Всі ці завдання, м'яко кажучи, вимагали багато зусиль, втрат, труднощів… Солдати та військові підрозділи
брали участь у рейдах, в бою за кишлак Шигал (в багатьох джерелах названа, як перша Панджшерська операція). 1982 рік – велика операція в Панджшерській ущелені, де проходила найкоротша дорога між Кабулом і Союзом. Тут протистояння тривали майже 9 місяців (проти формувань Ахмад Шах Масуда).
Друга велика операція була в цій ущелені; потім – у провінції Кунар (1985 рік); "Магістраль" (операція 1987-1988 р.р.), метою якої було – зняти блокаду прикордонного міста Хост, щоб забезпечити прохід автоколони.
11 лютого 1989 року дивізія виведена в "арьєргарді" 40-й армії з Афганістану. До нас в Україну пішли листи з військових частин: в/ч 51863 (177-й Двінський мотострілецький полк), м. Джабаль-Уссарадж; в/ч 51884 (181-й Червонопрапорний мотострілецький полк ордена Суворова ІІІ ступеня) м. Кабул – його звали ще "придворний" полк, бо охороняв і штаб армії в Кабулі; в/ч 51932 (181-й мотострілецький полк, м. Кабул, Хайрхана район). Всі ці полки входили до складу 108-ої мотострілецької дивізії.
Але недовго мирним був час для дивізії, бо брала згодом участь у 1992-1993 р. р. у Таджикистані, де йшли бойові дії з військовими угрупованнями таджицької опозиції і афганських моджахедів.
За час бойових дій в Афганістані бійці дивізії були нагороджені: орденом Леніна – 28; орденом Червоного Прапора – 196; орденом Червоної Зірки – 7693; медалями "За відвагу" – 6958; "За бойові заслуги" – 6669 чоловік.
Героями стали 9 осіб. Загинуло 2972 військових.
За 10 важких років війни у ній взяли участь і наші земляки, які, прочитавши ці рядки, пригадають свої бойові дороги в далекому Афганістані, які забути не можна… Особливо в ці лютневі дні, яких так чекали батьки і їх діти – солдати.
Підготував Микола ЧУЛЬ,
депутат Ковельської районної ради.
с. Білашів.
ххх
У складі 180-го мотострілецького полку воював Єрматов Едуард Сапафалійович. Нині мешкає у м. Ковелі.
ххх
На фотосвітлинах: Герої 180-го мотострілецького полку Аушев Руслан Султанович – комбат; Шиков Юрій Олексійович – заступник командира розвідувального взводу; Висоцький Є. В. – командир полку.
*Ветерани 1195-го мотострілецького полку, які брали участь у визволенні міста Даугавпілс (Латвія) в 1944 році. Фото 1984 року.
*Зустріч ветеранів трьох поколінь 360-ї та 108-ї двічі Червонопрапорної Невельської стрілецької дивізії. Фото 1984 року.
Єдність поколінь, скріплена кров'ю
Афганістан… Це – країна із своєрідними звичаями, земля одного з найбільш незалежних, волелюбних і дуже хоробрих, нездоланних народів. Для багатьох людей, тих, хто пройшов по гарячій афганській землі, долаючи гірські стежини та вершини, перевали й ущелини, міцно притиснувши до грудей автомат чи кермо бойових машин, – це біль і рана на все життя.
брали участь у рейдах, в бою за кишлак Шигал (в багатьох джерелах названа, як перша Панджшерська операція). 1982 рік – велика операція в Панджшерській ущелені, де проходила найкоротша дорога між Кабулом і Союзом. Тут протистояння тривали майже 9 місяців (проти формувань Ахмад Шах Масуда).
Залишити коментар