Повідомлення в номер / Я б у той храм таємничий вступила…»

 У чому ж коріння генія Лесі Українки? У чому її феномен як письменниці, коли навіть через 149 років від дня  народження, її твори цікавлять суспільство? Найперше, звісно, у письменницькому таланті від Бога. І добре, що Боже провидіння здійснилося, поєднавшись з наполегливою працею Його обраниці. Одного разу 18-літня Леся Українка у листі до брата Михайла констатувала напрям своєї діяльності: «Як би там не було, а література – моя професія».  

І незаперечно, що вона стала можливою на основі широких знань, які дівчинка почала у себе усотувати з раннього дитинства. Уявімо собі маленьку дитину, яка ще не вміла читати і яку батько навчав проказувати байку Глібова «Кущ та Билина». 

Молодша сестра Лесі Українки Ольга, переказуючи родинні спогади, писала: «Вона дуже гарно та чуло її декламувала». До сліз проймало читання рядка «Ох, кущику, я на чужині…».  А ця байка нелегка для вивчення навіть дорослому!

Справжній світ знань майбутньої письменниці відкрився, коли вона у чотири роки сама навчилася читати. І то не щось дитяче, а за словами тієї ж сестри Ольги, «Першою книжкою, яку Лариса прочитала, була праця  М. Ф. Комарова «Розмови про земні сили». У п'ятирічному віці мала Леся та на півтора року старший брат Михайло читали томи трудів Чубинського з казками та піснями, сербські народні думи й пісні в українському перекладі, міфи стародавніх греків та ще книжка про подорожі різних мандрівників. 

Ті книжки вони знали мало не напам'ять. Крім тих книжок, вони читали багато й інших, бо обоє були дуже охочі до читання. Родинні спогади вказують, що у шестирічному віці дівчинка декламувала «Русалку» Міцкевича. Батьки взяли на себе відповідальність – не віддавати дітей до початкових навчальних закладів, а керувати їх навчанням вдома. У Києві мали змогу наймати вчителя. 

Ось так рівень знань доньки оцінює мати: «Дома дети с учителем учатся тоже хорошо и ничем не глупее своих ровесников – гимназических учеников, даже умнее. Леся учится разом с Мишею, то же самое, что и он, а потому учит также греческий и латинский языки. От бачите, яка розумна! И даже языки ей лучше даются, чем Мише».

Читаючи листування письменниці, спогади її рідних, знайомих, ще більше впевнюємося, що читання стає неодмінним пріоритетом у її житті. Так, наприклад, в одинадцятирічному віці вивчає класичні мови, перекладає з Овідія, читає «Антігону» Софокла. У дванадцятирічному віці, знаходячись у клініці, читає твори Тургенєва, у тринадцятирічному під керівництвом матері вивчає французьку і німецьку. У п'ятнадцятирічному, лежачи в Київській університетській клініці, читає книги, принесені з університетської бібліотеки. 

Сімнадцятирічною, зав'язавши листування з дядьком Михайлом Драгомановим, який проживав за кордоном, просить прислати «Власть тьмы» Льва Толстого. У цьому віці у неї вже можна спостерігати оцінку вартості творів світової літератури, що свідчить про її велику начитаність. Наприклад, у червні 1888 року в листі до дядька називає останні з прочитаних книг. З французьких авторів читала письменників школи Жорж Занд, Золя. 

Натуралізм послідовників Золя, твори яких читала більше в перекладах, ніж в оригіналі, їй не подобається, а також не подобається містицизм Л. М. Толстого.  З його творів читала останнім часом «Смерть Ивана Ильича», «Власть тьмы». Ділиться з дядьком думками про переклад на французьку мову «Тараса Бульбы» М. В. Гоголя. Твори Тургєнєва, які недавно отримала, захоплюють її, перечитує їх знов і знов. 

 Про ще один факт любові Лесі Українки до читання пише у спогадах сестра Ольга. Він стосується перебування дев'ятнадцятирічної письменниці у Луцьку. «Книжки до читання приносив Лесі учитель «городського училища» п[ан] Крохмальний, що вчив мене у нас удома тої зими усякої шкільної премудрості. Брав він книжки з великої хорошої бібліотеки (не лише з російських книжок, а й з книжок різними чужими мовами), що перейшла до «Городського училища» од якоїсь давньої скасованої школи». 

Великою трагедією у житті письменниця вважала, за її висловом, «безкнижжя» і безмежно була вдячна тим, хто її від цього рятував. В сім'ї, як могли, підтримували Лесю у потрібному їй, як повітря, захопленні. Посилали, дарували книги, сприяли коштами на вивчення мов, щоб могла читати світову літературу мовою оригіналу. У 1889 році Олена Пчілка писала синові Михайлу: «Лесі треба посилати по 60 руб., бо бере лекції англійської і італійської мов; я не могла одмовити в сьому, бо тільки ж вона й «жива» тією всякою словесністю».

У біографії та творчості письменниці можна знайти чимало фактів, які дають розуміння генези творів Лесі Українки з історії, релігії, політики, культури тощо. Секрет  у тому, що, маючи величезний багаж знань, ніколи не зупинялася на досягнутому, а примножувала їх з метою, щоб українська література стояла врівень з літературою світовою, а формулою діяльності українського письменника вважала його широкі знання:    «Біда наших українських писателів у тому, що вони більш пишуть, ніж читають, а як і читають, то все більш своє, не хотілось би з них приклад брати».

У вірші  Legende des siecles («Легенда віків»), написаному  1906 року, у період творчої зрілості, пище про велике своє бажання – ще, і ще, і ще поповнювати свої знання: