Як немає щастя змалку…
"Як немає щастя змалку, то й не буде до останку" , – гласить народна мудрість. Не бачила того щастя Ольга Яцик, не бачила і її донечка. Якось так складається по життю, що куди не кинься – скрізь нещасна доля.
Маму Оля не знає зовсім, адже коли вона померла, їй було всього 10 місяців.
– Мамі не можна було народжувати другу дитину, – розповідає Ольга Яцик. – Її “розбив” інсульт, відняло правий бік. Паралізована промучилася 6 місяців і померла. Дуже переживала, з ким лишаться її дві донечки, як помре. Все просила перед смертю, щоб не давали дітей батькові. Старшенькій Любочці було всього два з половиною рочки, а Олюні – лише 10 місяців.
Діток мусила глядіти бабуся з дідусем, які проживали в Камінь-Каширському районі, у селі Бронниці. Їм допомагала 2 роки менша дочка, доки не вийшла заміж. Коли старшій Любі виповнилося 5 років, то її забрала тьотя Іра (батькова сестра) до себе в Люблинець, туди, де проживав і тато дівчаток. У тітки своїх дітей не було, тож Любу гляділа, як свою дочку, влаштувала в дитячий садочок. Та й дитина бачилася з батьком (бо їхні квартири – в одному будинку)
– Я ніколи не знала материнської ласки, мені так її не вистачає усе життя, – зізнається жінка. – Коли виповнилося 10 років, померла бабуся, і я залишилася з двома дядьками- холостяками, яким було по 30-35 років. Вони і вигодували мене. Сестричка жила в Люблинці з тіткою і батьком, а я з маминими братами. Отак і росла, як горох при дорозі.
Коли Оля закінчувала одинадцятий клас помер один із дядьків. Дівчина залишилася з другим дядьком. Отак удвох жили і хазяйнували у Бронниці. Дівчина добре вчилася тож після закінчення школи поїхала в смт. Макарів Київської області і вступила в медучилище. Там проживають батькові родичі, і старша сестра Люба вийшла туди заміж. Олі хотілося бути ближче до родини. Дівчина, закінчивши медучилище, пішла працювати в макарівську лікарню. А згодом вступила в Переяслав- Хмельницький педуніверситет на вчителя біології (2,5 роки). Все ніби потрохи почало налагоджуватися, але сирітку доля переслідувала далі. На четвертому курсі навчання помер другий дядько, а через 2 роки – і батько. Дівчина залишилася круглою сиротою.
Маючи диплом педагога, Оля пішла вчителювати в Макарівську школу. Але тітка Ірина стала кликати племінницю в Люблинець, де стояла порожня батькова двокімнатна квартира. Оля приїхала, влаштувалася працювати вихователем в Люблинецьку школу-інтернат. А згодом познайомилася з вчителем історії Андрієм Яциком з с. Підстир'я, за якого згодом вийшла заміж.
– Здавалося, нарешті і мені доля усміхнулася, – з сумом розповідає жінка. – Але недовгим було моє щастя. Через півроку після одруження воно розбилося в друзки, яке ні позбирати, ні склеїти.
...Той злощасний день навіки закарбувався в пам'яті Ольги. Молода мама народила донечку Валерію, але з малою вагою, тож мама і дитя, щоб набрало вагу, мусили лежати у Ковельській дитячій лікарні. Маленькій Валерії виповнилося всього 9 днів, як вона теж стала сиротою.
– Мій чоловік працював вчителем історії у Скулинській школі, – розповідає Ольга Яцик. – Разом із колективом і учнями Андрій відсвяткував День учителя, зателефонував мені і повідомив, що приїде в лікарню до нас завтра. На серці була якась тривога, постійний неспокій. На телефон аж о 2-й ночі надійшло повідомлення, що поповнено рахунок. Душа моя відчувала: щось не так.
Вранці Оля зателефонували чоловікові, але той не відповідав на дзвінок. Подзвонила до свекрухи – трубку взяв свекор і каже:" Ми приїдемо до тебе і заберемо".
– Думаю, чого мене мають забирати з лікарні, коли дитя ще не набрало вагу? – пригадує Оля події того дня. – Колеги дзвонять мені з роботи і питають, як я себе почуваю, але ніхто нічого не каже, що сталося. Потім я зателефонувала до тьоті Іри (батькової сестри), але вона теж не могла вимовити і слова, а тільки плакала. Я зрозуміла, що щось трапилося з чоловіком. Ввечері свекри (одягнуті в чорне) приїхали до мене в лікарню і сповістили, що Андрій потрапив під машину. Земля кудись попливла з-під ніг. Не хотілося вірити почутому. Сотні запитань "чому?" крутилися в голові. Чому у мене така нещасна доля? Чому моя донечка, якій від народження 9 днів, залишилась сиротою, ніколи не бачивши тата?
Чому?.. Чому?.. Чому?.. Ніхто не дасть відповіді на ці запитання. Оля проводжала чоловіка в останню путь, а донечка була в лікарні.
...Андрія Яцика батьки поховали в рідному селі Підстир'я. В порожній батьковій квартирі проживають дві сирітки: мама і доня, яким так не вистачає чоловічої ласки і батьківського тепла. Добре, що свекри інколи приїжджають до Ольги, щоб побавитися з онучкою, привозять гостинці Валерії, не лишають їх , підтримують. Оля теж їздить до них на свята у гості. Спілкується також із сестрою Любою. І лише для тьоті Ірини Оля залишається дочкою, яка її підтримує в усьому і не залишає.
Отака жіноча доля…
Галина ОЛІФЕРЧУК.
"Як немає щастя змалку, то й не буде до останку" , – гласить народна мудрість. Не бачила того щастя Ольга Яцик, не бачила і її донечка. Якось так складається по життю, що куди не кинься – скрізь нещасна доля.
Маму Оля не знає зовсім, адже коли вона померла, їй було всього 10 місяців.
– Мамі не можна було народжувати другу дитину, – розповідає Ольга Яцик. – Її “розбив” інсульт, відняло правий бік. Паралізована промучилася 6 місяців і померла. Дуже переживала, з ким лишаться її дві донечки, як помре. Все просила перед смертю, щоб не давали дітей батькові. Старшенькій Любочці було всього два з половиною рочки, а Олюні – лише 10 місяців.
Діток мусила глядіти бабуся з дідусем, які проживали в Камінь-Каширському районі, у селі Бронниці. Їм допомагала 2 роки менша дочка, доки не вийшла заміж. Коли старшій Любі виповнилося 5 років, то її забрала тьотя Іра (батькова сестра) до себе в Люблинець, туди, де проживав і тато дівчаток. У тітки своїх дітей не було, тож Любу гляділа, як свою дочку, влаштувала в дитячий садочок. Та й дитина бачилася з батьком (бо їхні квартири – в одному будинку)
– Я ніколи не знала материнської ласки, мені так її не вистачає усе життя, – зізнається жінка. – Коли виповнилося 10 років, померла бабуся, і я залишилася з двома дядьками- холостяками, яким було по 30-35 років. Вони і вигодували мене. Сестричка жила в Люблинці з тіткою і батьком, а я з маминими братами. Отак і росла, як горох при дорозі.
Коли Оля закінчувала одинадцятий клас помер один із дядьків. Дівчина залишилася з другим дядьком. Отак удвох жили і хазяйнували у Бронниці. Дівчина добре вчилася тож після закінчення школи поїхала в смт. Макарів Київської області і вступила в медучилище. Там проживають батькові родичі, і старша сестра Люба вийшла туди заміж. Олі хотілося бути ближче до родини. Дівчина, закінчивши медучилище, пішла працювати в макарівську лікарню. А згодом вступила в Переяслав- Хмельницький педуніверситет на вчителя біології (2,5 роки). Все ніби потрохи почало налагоджуватися, але сирітку доля переслідувала далі. На четвертому курсі навчання помер другий дядько, а через 2 роки – і батько. Дівчина залишилася круглою сиротою.
Маючи диплом педагога, Оля пішла вчителювати в Макарівську школу. Але тітка Ірина стала кликати племінницю в Люблинець, де стояла порожня батькова двокімнатна квартира. Оля приїхала, влаштувалася працювати вихователем в Люблинецьку школу-інтернат. А згодом познайомилася з вчителем історії Андрієм Яциком з с. Підстир'я, за якого згодом вийшла заміж.
– Здавалося, нарешті і мені доля усміхнулася, – з сумом розповідає жінка. – Але недовгим було моє щастя. Через півроку після одруження воно розбилося в друзки, яке ні позбирати, ні склеїти.
...Той злощасний день навіки закарбувався в пам'яті Ольги. Молода мама народила донечку Валерію, але з малою вагою, тож мама і дитя, щоб набрало вагу, мусили лежати у Ковельській дитячій лікарні. Маленькій Валерії виповнилося всього 9 днів, як вона теж стала сиротою.
– Мій чоловік працював вчителем історії у Скулинській школі, – розповідає Ольга Яцик. – Разом із колективом і учнями Андрій відсвяткував День учителя, зателефонував мені і повідомив, що приїде в лікарню до нас завтра. На серці була якась тривога, постійний неспокій. На телефон аж о 2-й ночі надійшло повідомлення, що поповнено рахунок. Душа моя відчувала: щось не так.
Вранці Оля зателефонували чоловікові, але той не відповідав на дзвінок. Подзвонила до свекрухи – трубку взяв свекор і каже:" Ми приїдемо до тебе і заберемо".
– Думаю, чого мене мають забирати з лікарні, коли дитя ще не набрало вагу? – пригадує Оля події того дня. – Колеги дзвонять мені з роботи і питають, як я себе почуваю, але ніхто нічого не каже, що сталося. Потім я зателефонувала до тьоті Іри (батькової сестри), але вона теж не могла вимовити і слова, а тільки плакала. Я зрозуміла, що щось трапилося з чоловіком. Ввечері свекри (одягнуті в чорне) приїхали до мене в лікарню і сповістили, що Андрій потрапив під машину. Земля кудись попливла з-під ніг. Не хотілося вірити почутому. Сотні запитань "чому?" крутилися в голові. Чому у мене така нещасна доля? Чому моя донечка, якій від народження 9 днів, залишилась сиротою, ніколи не бачивши тата?
Чому?.. Чому?.. Чому?.. Ніхто не дасть відповіді на ці запитання. Оля проводжала чоловіка в останню путь, а донечка була в лікарні.
...Андрія Яцика батьки поховали в рідному селі Підстир'я. В порожній батьковій квартирі проживають дві сирітки: мама і доня, яким так не вистачає чоловічої ласки і батьківського тепла. Добре, що свекри інколи приїжджають до Ольги, щоб побавитися з онучкою, привозять гостинці Валерії, не лишають їх , підтримують. Оля теж їздить до них на свята у гості. Спілкується також із сестрою Любою. І лише для тьоті Ірини Оля залишається дочкою, яка її підтримує в усьому і не залишає.
Отака жіноча доля…
Галина ОЛІФЕРЧУК.
Як немає щастя змалку…
Залишити коментар