Великий піст
Прийміть піст, здорові, — це охорона вашої тілесної міцності, прийміть піст, хворі, — це матір здоров’я.
Св. Василій ВЕЛИКИЙ.
Посту треба обов'язково дотримуватись. Але слід правильно розуміти, що таке піст. Піст — це божественний Закон, який порушувати не можна. Бо один раз порушивши його, заробляємо гріх.
Але піст не полягає в тому, щоб не вживати тієї чи іншої їжі. Можна їсти тільки городину й садовину і водночас чинити зло. Від такого посту ніякої користі для людини та її душі немає. Тому церква закликає поститися тілесно і духовно. А духовний піст — це утримання від усього гріховного. По-перше, ми повинні стримувати свій язик: не говорити неправди, наклепів. По-друге, стримувати свої почуття похоті, свій гнів.
У дні посту треба бути миролюбним, прощати провини іншим, бо в цей час ми звертаємося з молитвою до Бога, щоб він простив нам провини.
Сім тижнів триває Великий піст. У церковній інтерпретації він мав завжди велике значення як період спокути, покаяння в гріхах чи негідних людських учинках. В українців він сприймався як один із найважливіших засобів духовного очищення і підготовки де величного свята всіх християн — Воскресіння Ісуса.
Кожен із цих семи тижнів мав свою назву і свої звичаї. Так, гуцули перший тиждень Великого посту називали Федоровицею, або Федоровим тижнем. Упродовж нього категорично заборонялося прясти чи виконувати інші традиційні жіночі роботи.
Перший день Федорового тижня в Україні називали Жилавим понеділком, або Чистим, оскільки цього дня жодних страв не готували. Їли лише тертий хрін з буряковим квасом та житні коржі — «жиляники». У деяких місцевостях старші намагалися взагалі утримуватися від будь-якої їжі, окрім пісних страв на вечерю. За гуцульським повір'ям, тільки ті матимуть достаток у господарстві, хто, пропостивши цілий день, найшвидше приготує вечерю у Федоровицю.
Перша субота Великого посту присвячувалася церковному поминанню покійних. На Слобожанщині господині, збираючись до церкви, брали із собою «мисочки» — хліб, коливо (кутю) і мед, замовляли велику панахиду за померлими. В західних областях України священику в цей день давали «пом'яники» — листки із зазначеними іменами покійних родичів, яких споминали під час спеціальних відправ протягом Великого посту.
Першу неділю Великого посту називали Збірною. Від цього дня молодь починала «збиратися на вулиці». Перша така збірка супроводжувалась цікавим звичаєм: дівчата варили кашу з маком у шкаралупі з яйця, закопували її на місце, де відбувалось весняне дозвілля, — аби «недоля пропала», аби «вулиця крутилася».
Четвертий тиждень Великого посту називали хрестопоклінним. Цікавий звичай закріпився за середою цього тижня. Її називали середопістям, або хрестцями. За народним повір'ям, уночі з середи на четвер «переломлювався» піст на дві половини. Почути хрускіт від цього могли тільки праведні люди. У цей день пекли із пшеничного борошна хлібці у формі хрестиків. Частину ритуального печива з'їдали в той же день, частину — заривали у зерно, призначене для весняної сівби. Під час сівби брали «хрестці» у поле: частину з'їдали, частину закопували — «щоб нива краще родила».
П'ятий тиждень Великого посту називали похвальним. Якщо він припадав після Благовіщення, то, за народним повір'ям, протягом цього тижня добре засівати ниву — все ростиме «на похвалу».
Шостий тиждень — вербний, шутковий, квітний. Протягом цього тижня уникали сіяти льон, коноплі, городину, бо все «буде ликовате, як верба». У неділю, яку називали «Вербною», «Квітною», «Бечковою», «Шутковою», у церквах святили вербові гілки —«шутку», «вербу», «бечку».
Освячені гілки зберігали за образами до наступної Вербної неділі, а подекуди і по декілька років. Їх ніколи не викидали, а спалювали в печі, коли пекли великодні паски. Ними виганяли вперше на пасовисько худобу, вживали як лікувальний засіб чи дл: відвернення грози.
Сьомий тиждень, яким закінчувався Великий піст, називали в народі чистим, білим страстним або живним. Так само називали і четвер цього тижня, з яким пов'язане найбільше звичаїв, характерних для весняної обрядовості українців. Чистий четвер був своєрідним прологом до Великодніх свят, які разом із Благовіщенням є кульмінацією весняного святкового циклу.
До цього дня всі основні підготовчі до свята роботи мали бути закінченими — у хаті побілено, прибрано, помито. Вважалося, що до цього дня слід засіяти ниву яровими — збіжжя і городина будуть врожайними і без бур'янів. Але висівати льон, особливо в четвер не годилося — щоб хтось із родини не помер. Взагалі у цей четвер уникали важких робіт по господарству.
Ці заборони пов'язувалися з тим, що в багатьох місцевостях Чистий четвер називали ще й «навським Великоднем», тобто «Великоднем мертвих». За стародавнімі українськими повір'ями, у цей день Господь відпускає мерців із «того світу». У народі збереглося чимало оповідей про те, як опівночі душі покійників разом із померлий священиком правлять у церкві своє богослужіння. Чи не для них у кожній хаті колись готували так звану «прощальну вечерю»?
Підготував Ігор ВИЖОВЕЦЬ.
Прийміть піст, здорові, — це охорона вашої тілесної міцності, прийміть піст, хворі, — це матір здоров’я.
Св. Василій ВЕЛИКИЙ.
Посту треба обов'язково дотримуватись. Але слід правильно розуміти, що таке піст. Піст — це божественний Закон, який порушувати не можна. Бо один раз порушивши його, заробляємо гріх.
Але піст не полягає в тому, щоб не вживати тієї чи іншої їжі. Можна їсти тільки городину й садовину і водночас чинити зло. Від такого посту ніякої користі для людини та її душі немає. Тому церква закликає поститися тілесно і духовно. А духовний піст — це утримання від усього гріховного. По-перше, ми повинні стримувати свій язик: не говорити неправди, наклепів. По-друге, стримувати свої почуття похоті, свій гнів.
У дні посту треба бути миролюбним, прощати провини іншим, бо в цей час ми звертаємося з молитвою до Бога, щоб він простив нам провини.
Сім тижнів триває Великий піст. У церковній інтерпретації він мав завжди велике значення як період спокути, покаяння в гріхах чи негідних людських учинках. В українців він сприймався як один із найважливіших засобів духовного очищення і підготовки де величного свята всіх християн — Воскресіння Ісуса.
Кожен із цих семи тижнів мав свою назву і свої звичаї. Так, гуцули перший тиждень Великого посту називали Федоровицею, або Федоровим тижнем. Упродовж нього категорично заборонялося прясти чи виконувати інші традиційні жіночі роботи.
Перший день Федорового тижня в Україні називали Жилавим понеділком, або Чистим, оскільки цього дня жодних страв не готували. Їли лише тертий хрін з буряковим квасом та житні коржі — «жиляники». У деяких місцевостях старші намагалися взагалі утримуватися від будь-якої їжі, окрім пісних страв на вечерю. За гуцульським повір'ям, тільки ті матимуть достаток у господарстві, хто, пропостивши цілий день, найшвидше приготує вечерю у Федоровицю.
Перша субота Великого посту присвячувалася церковному поминанню покійних. На Слобожанщині господині, збираючись до церкви, брали із собою «мисочки» — хліб, коливо (кутю) і мед, замовляли велику панахиду за померлими. В західних областях України священику в цей день давали «пом'яники» — листки із зазначеними іменами покійних родичів, яких споминали під час спеціальних відправ протягом Великого посту.
Першу неділю Великого посту називали Збірною. Від цього дня молодь починала «збиратися на вулиці». Перша така збірка супроводжувалась цікавим звичаєм: дівчата варили кашу з маком у шкаралупі з яйця, закопували її на місце, де відбувалось весняне дозвілля, — аби «недоля пропала», аби «вулиця крутилася».
Четвертий тиждень Великого посту називали хрестопоклінним. Цікавий звичай закріпився за середою цього тижня. Її називали середопістям, або хрестцями. За народним повір'ям, уночі з середи на четвер «переломлювався» піст на дві половини. Почути хрускіт від цього могли тільки праведні люди. У цей день пекли із пшеничного борошна хлібці у формі хрестиків. Частину ритуального печива з'їдали в той же день, частину — заривали у зерно, призначене для весняної сівби. Під час сівби брали «хрестці» у поле: частину з'їдали, частину закопували — «щоб нива краще родила».
П'ятий тиждень Великого посту називали похвальним. Якщо він припадав після Благовіщення, то, за народним повір'ям, протягом цього тижня добре засівати ниву — все ростиме «на похвалу».
Шостий тиждень — вербний, шутковий, квітний. Протягом цього тижня уникали сіяти льон, коноплі, городину, бо все «буде ликовате, як верба». У неділю, яку називали «Вербною», «Квітною», «Бечковою», «Шутковою», у церквах святили вербові гілки —«шутку», «вербу», «бечку».
Освячені гілки зберігали за образами до наступної Вербної неділі, а подекуди і по декілька років. Їх ніколи не викидали, а спалювали в печі, коли пекли великодні паски. Ними виганяли вперше на пасовисько худобу, вживали як лікувальний засіб чи дл: відвернення грози.
Сьомий тиждень, яким закінчувався Великий піст, називали в народі чистим, білим страстним або живним. Так само називали і четвер цього тижня, з яким пов'язане найбільше звичаїв, характерних для весняної обрядовості українців. Чистий четвер був своєрідним прологом до Великодніх свят, які разом із Благовіщенням є кульмінацією весняного святкового циклу.
До цього дня всі основні підготовчі до свята роботи мали бути закінченими — у хаті побілено, прибрано, помито. Вважалося, що до цього дня слід засіяти ниву яровими — збіжжя і городина будуть врожайними і без бур'янів. Але висівати льон, особливо в четвер не годилося — щоб хтось із родини не помер. Взагалі у цей четвер уникали важких робіт по господарству.
Ці заборони пов'язувалися з тим, що в багатьох місцевостях Чистий четвер називали ще й «навським Великоднем», тобто «Великоднем мертвих». За стародавнімі українськими повір'ями, у цей день Господь відпускає мерців із «того світу». У народі збереглося чимало оповідей про те, як опівночі душі покійників разом із померлий священиком правлять у церкві своє богослужіння. Чи не для них у кожній хаті колись готували так звану «прощальну вечерю»?
Підготував Ігор ВИЖОВЕЦЬ.
Залишити коментар