Сумління нації
Біографія Ліни Костенко – приклад для українців. Усе своє життя геніальна поетеса та письменниця не боялася влади та відкрито говорила всю правду про неї як за часів КДБ, так і за президентства Януковича. Зараз вона воліє мовчати, а з нами говорять її твори. Читайте цікаві факти про Ліну Костенко.
Ліна Василівна Костенко народилася у сім'ї вчителів 19 березня 1930 року в м. Ржищеві на Київщині. Коли дівчинці було 6 років – родина перебралася до столиці, де Ліна закінчила школу. Ще будучи ученицею, вона почала відвідувати літературну студію при журналі "Дніпро", який редагував Андрій Малишко. Перші вірші Ліна Костенко випустила в 16 років.
Після закінчення середньої школи майбутня поетеса вступила в Київський педагогічний інститут, а після його завершення стала студенткою Московського літературного інституту імені О. Горького, який закінчила в 1956 році.
Одразу після завершення навчання Ліна Костенко видала свою дебютну збірку поезій "Проміння землі". Друга збірка "Вітрила" вийша в 1958 році, за нею – збірка "Мандрівки серця" (1961). Поетесі одразу вдалося завоювати любов та повагу українців, але не всім подобалася її творча діяльність. "Зоряний інтеграл" 1962 року заборонила до друку цензуру, і відтоді ім'я Ліни Костенко зникло на 15 років. Увесь цей час поетеса писала "в шухляду" та стала однією з ключових фігур покоління українських шістдесятників.
За час вимушеного мовчання поетеса не сиділа, склавши руки, та створила свої найкращі твори: і "Берестечко", і "Маруся Чурай", і поезії, що згодом ввійшли до збірок "Над берегами вічної ріки" та "Неповторність". Повернутися до читачів Костенко змогла лише 1977 року: тоді опублікували збірку її віршів "Над берегами вічної ріки", а 1979-го – історичний роман у віршах "Маруся Чурай", який чекав свого виходу 6 років. За нього поетеса отримала Державну премію імені Тараса Шевченка.
Після книги італійською "Інкрустації" (1994) та "Берестечка" (1999) Ліна Костенко знову взяла паузу. На 10 років вона вже за власним бажанням зникла з публічного простору України. Вона відмовилася від звання Героя України, а до громадського життя на деякий час повернулася лише в період Помаранчевої революції.
А от літературне повернення Ліни Костенко відбулося 2010 року; письменниця видала свій перший прозовий твір "Записки українського самашедшого", що викликав великий ажіотаж. У січні 2011 року поетеса вирушила в тур-презентацію свого першого роману, але 9 лютого вона перервала свій тур через особисту образу.
Остання книга Ліни Костенко з'явилася в лютому 2011 року – до поетичної збірки "Річка Геракліта" ввійшли раніше написані вірші та 50 нових поезій. Відтоді письменниця знову замовкла, хоча й зізнавалася, що практично написала роман-продовження "Записок" від імені жінки. Поки що невідомо, коли чекати нових творів письменниці.
Про чоловіків Ліни Костенко відомо не так багато, як, зрештою, і про її життя загалом. Письменниця була двічі заміжньою. Перший шлюб з Єжи-Яном Пахльовським, що став батьком дочки Костенко письменниці Оксани Пахльовської, протривав недовго, бо вони не зійшлись характерами.
Далі Костенко мала стосунки з Аркадієм Добровольським, письменником і перекладачем, який пройшов сталінські табори. Тоді поетесі було 28, а йому – 48. Знову не склалося.
Другий шлюб Костенко взяла із директором кіностудії імені Довженка Василем Цвіркуновим. Разом вони прожили 25 років аж до його смерті. Від цих стосунків Ліна Костенко народила сина Василя.
У 1963 році вона спільно з Аркадієм Добровольським написала сценарій до фільму "Перевірте свої годинники". Стрічка розповідала про українських поетів, загиблих під час Другої світової війни, фільм зняли 1964 року, але на екрани він так і не вийшов. Остаточний варіант "Хто повернеться – долюбить" був так змінений, що Костенко відмовилася від авторства сценарію.
Ліна Костенко вміє відмовляти не тільки колегам: вона відмовилася і від премії "Золотий письменник України", не пояснивши нічого жодним словом, і від звання Героя України, яке хотів їй вручити Ющенко, а фраза "Політичної біжутерії не ношу" стала мало не афоризмом.
У 2005 році Ліна Костенко взяла участь в експедиції до Чорнобильської зони. Письменниця активно працювала нарівні з усіма вченими, рятуючи предмети побуту і артефакти народної культури від знищення і забуття.
Ліна Костенко має чимало регалій, хоча вони для неї нічого не значать. Вона – почесний доктор Чернівецького національного університету (2002); лауреат Державної премії ім. Т. Шевченка (1987, за роман "Маруся Чурай" і збірку "Неповторність"); лауреат Міжнародної літературно-мистецької премії ім. О. Теліги (2000). Також її було нагороджено Почесною відзнакою Президента України (1992) і орденом князя Ярослава Мудрого V ступеня у березні 2000 року.
У дитинстві Ліна Костенко мріяла стати льотчицею. Бажання було настільки сильним, що вона змайструвала собі саморобний парашут із старої маминої парасолі та простирадла, піднялася з ним на горище і стрибнула. Тоді маленька Ліна ледве не загинула, тому з мрією дитинства було покінчено. Вже дорослою Костенко стала педагогом і лише згодом відкрила талант до поезії.
Ліна Костенко завжди писала, що хотіла, і говорила, що думала, ніколи не підлаштовуючись під обставини. Свою безкомпромісність поетеса успадкувала від бабусі – саме вона вчила онуку любити свободу і бути чесною. Тому у той час, коли колеги-письменники боялися репресій і мовчали, Костенко відкрито критикувала владу. У радянські часи поетеса була активною учасницею дисидентського руху, за що її твори були забороненими для друку впродовж 15 років. Це був важкий удар для неї, і вона навіть оголосила голодування. Однак акція протесту не дала жодного результату, і Ліні довелося навчитися жити у творчій ізоляції. Саме в цей час вона написала свої найвідоміші твори "Берестечко" і "Маруся Чурай".
Ліну Костенко називають сумлінням нації. Тож вітаємо її з 90-літтям, зичимо їй здоров'я на многії ще літа!
Підготував за матеріалами часопису “Журавлик”
Іван СИДОРУК.
Біографія Ліни Костенко – приклад для українців. Усе своє життя геніальна поетеса та письменниця не боялася влади та відкрито говорила всю правду про неї як за часів КДБ, так і за президентства Януковича. Зараз вона воліє мовчати, а з нами говорять її твори. Читайте цікаві факти про Ліну Костенко.
Ліна Василівна Костенко народилася у сім'ї вчителів 19 березня 1930 року в м. Ржищеві на Київщині. Коли дівчинці було 6 років – родина перебралася до столиці, де Ліна закінчила школу. Ще будучи ученицею, вона почала відвідувати літературну студію при журналі "Дніпро", який редагував Андрій Малишко. Перші вірші Ліна Костенко випустила в 16 років.
Після закінчення середньої школи майбутня поетеса вступила в Київський педагогічний інститут, а після його завершення стала студенткою Московського літературного інституту імені О. Горького, який закінчила в 1956 році.
Одразу після завершення навчання Ліна Костенко видала свою дебютну збірку поезій "Проміння землі". Друга збірка "Вітрила" вийша в 1958 році, за нею – збірка "Мандрівки серця" (1961). Поетесі одразу вдалося завоювати любов та повагу українців, але не всім подобалася її творча діяльність. "Зоряний інтеграл" 1962 року заборонила до друку цензуру, і відтоді ім'я Ліни Костенко зникло на 15 років. Увесь цей час поетеса писала "в шухляду" та стала однією з ключових фігур покоління українських шістдесятників.
За час вимушеного мовчання поетеса не сиділа, склавши руки, та створила свої найкращі твори: і "Берестечко", і "Маруся Чурай", і поезії, що згодом ввійшли до збірок "Над берегами вічної ріки" та "Неповторність". Повернутися до читачів Костенко змогла лише 1977 року: тоді опублікували збірку її віршів "Над берегами вічної ріки", а 1979-го – історичний роман у віршах "Маруся Чурай", який чекав свого виходу 6 років. За нього поетеса отримала Державну премію імені Тараса Шевченка.
Після книги італійською "Інкрустації" (1994) та "Берестечка" (1999) Ліна Костенко знову взяла паузу. На 10 років вона вже за власним бажанням зникла з публічного простору України. Вона відмовилася від звання Героя України, а до громадського життя на деякий час повернулася лише в період Помаранчевої революції.
А от літературне повернення Ліни Костенко відбулося 2010 року; письменниця видала свій перший прозовий твір "Записки українського самашедшого", що викликав великий ажіотаж. У січні 2011 року поетеса вирушила в тур-презентацію свого першого роману, але 9 лютого вона перервала свій тур через особисту образу.
Остання книга Ліни Костенко з'явилася в лютому 2011 року – до поетичної збірки "Річка Геракліта" ввійшли раніше написані вірші та 50 нових поезій. Відтоді письменниця знову замовкла, хоча й зізнавалася, що практично написала роман-продовження "Записок" від імені жінки. Поки що невідомо, коли чекати нових творів письменниці.
Про чоловіків Ліни Костенко відомо не так багато, як, зрештою, і про її життя загалом. Письменниця була двічі заміжньою. Перший шлюб з Єжи-Яном Пахльовським, що став батьком дочки Костенко письменниці Оксани Пахльовської, протривав недовго, бо вони не зійшлись характерами.
Далі Костенко мала стосунки з Аркадієм Добровольським, письменником і перекладачем, який пройшов сталінські табори. Тоді поетесі було 28, а йому – 48. Знову не склалося.
Другий шлюб Костенко взяла із директором кіностудії імені Довженка Василем Цвіркуновим. Разом вони прожили 25 років аж до його смерті. Від цих стосунків Ліна Костенко народила сина Василя.
У 1963 році вона спільно з Аркадієм Добровольським написала сценарій до фільму "Перевірте свої годинники". Стрічка розповідала про українських поетів, загиблих під час Другої світової війни, фільм зняли 1964 року, але на екрани він так і не вийшов. Остаточний варіант "Хто повернеться – долюбить" був так змінений, що Костенко відмовилася від авторства сценарію.
Ліна Костенко вміє відмовляти не тільки колегам: вона відмовилася і від премії "Золотий письменник України", не пояснивши нічого жодним словом, і від звання Героя України, яке хотів їй вручити Ющенко, а фраза "Політичної біжутерії не ношу" стала мало не афоризмом.
У 2005 році Ліна Костенко взяла участь в експедиції до Чорнобильської зони. Письменниця активно працювала нарівні з усіма вченими, рятуючи предмети побуту і артефакти народної культури від знищення і забуття.
Ліна Костенко має чимало регалій, хоча вони для неї нічого не значать. Вона – почесний доктор Чернівецького національного університету (2002); лауреат Державної премії ім. Т. Шевченка (1987, за роман "Маруся Чурай" і збірку "Неповторність"); лауреат Міжнародної літературно-мистецької премії ім. О. Теліги (2000). Також її було нагороджено Почесною відзнакою Президента України (1992) і орденом князя Ярослава Мудрого V ступеня у березні 2000 року.
У дитинстві Ліна Костенко мріяла стати льотчицею. Бажання було настільки сильним, що вона змайструвала собі саморобний парашут із старої маминої парасолі та простирадла, піднялася з ним на горище і стрибнула. Тоді маленька Ліна ледве не загинула, тому з мрією дитинства було покінчено. Вже дорослою Костенко стала педагогом і лише згодом відкрила талант до поезії.
Ліна Костенко завжди писала, що хотіла, і говорила, що думала, ніколи не підлаштовуючись під обставини. Свою безкомпромісність поетеса успадкувала від бабусі – саме вона вчила онуку любити свободу і бути чесною. Тому у той час, коли колеги-письменники боялися репресій і мовчали, Костенко відкрито критикувала владу. У радянські часи поетеса була активною учасницею дисидентського руху, за що її твори були забороненими для друку впродовж 15 років. Це був важкий удар для неї, і вона навіть оголосила голодування. Однак акція протесту не дала жодного результату, і Ліні довелося навчитися жити у творчій ізоляції. Саме в цей час вона написала свої найвідоміші твори "Берестечко" і "Маруся Чурай".
Ліну Костенко називають сумлінням нації. Тож вітаємо її з 90-літтям, зичимо їй здоров'я на многії ще літа!
Підготував за матеріалами часопису “Журавлик”
Іван СИДОРУК.
Сумління нації
Залишити коментар