Повідомлення в номер / Чорнобильська "мадонна" Ліна Костенко

…Є у житті кожної людини події і факти стосунків з іншими громадянами, про які  варто розповідати.

Траплялося мені особисто звертатись з пропозиціями і за порадою до Патріарха УПЦ КП Філарета, до народних депутатів   України: Дмитра Павличка, Володимира Яворівського, Івана Драча, Юрія Костенка, Івана Зайця, Леся Танюка.

З роками пробую пояснити сам собі важливість цих подій особистого життя і вишукую достойніші факти.

Коли на початку 90-их років минулого століття мені  з однодумцями вдалося переконати владу Ковеля в необхідності  будівництва у місті пам'ятника Тарасові  Шевченку  та ще  й у комплексі  з парком-музеєм народної архітектури Полісся, я почав наполегливо діяти.

Найперше були залучені архітектори та скульптори з Києва Сергій Вирговський, зі Львова  – Архип Данилюк, з Рівного – Володимир Шолудько.

Згодом за сприяння керівника Департаменту збереження матеріальних цінностей Мінчорнобиля Ростислава Омеляшка у 1995 - 1996 р. р. мною особисто проведено експедиції селами Волині, уражених наслідками аварії на ЧАЕС вздовж річок Турія і Стохід.

За результатами виконаної роботи мене згодом прийняли до складу групи науковців НАН України,що працювала саме в покинутих селах Чорнобильської 30-кілометрової зони.

Таким чином я познайомився і працював із відомими дослідниками – етнографами, такими, як Лідія Орел, Раїса Захарчук-Чугай, Людмила Булгакова, Михайло Глушко, Роман Радович, Михайло Матійчук та ін.

Але найдорожчими у моєму дослідницькому житті були дні, проведені у праці поруч з Ліною Василівною Костенко. На той час відома українська письменниця –"шістдесятниця" наполегливо працювала  у покинутих селах, спілкуючись з мешканцями, що залишились, і  вивчаючи архіви покинутих  у безладі сільрад, колгоспів, шкіл. Її виступи у ті далекі роки в пресі мали вплив на виконавчу і законодавчу владу держави.

Уваги до проблем Чорнобиля було чимало. Знаємо відповідальне ставлення  до цієї української біди народних депутатів Михайла Косіва, Михайла Гориня, Юрія Костенка, Івана Зайця, Василя Червонія, Олександра Гудими.  І все це – завдяки наполегливості Ліни Костенко.

Перебуваючи поруч з такою людиною, розумів свою відповідальність за важливу справу.

Тому всіляко  прагнув полегшити навантаження, які сама собі “наміряла” Ліна Василівна. Завжди буде захоплювати мужність цієї людини. Вона ніколи не шукала помічників чи легшої справи, все робила цілеспрямовано і на добрий результат. Доводилось не раз перебігати на швидкості, щоб забрати з її рук черговий пакунок із запиленими паперами, розуміючи, що це все має пройти дозиметричний контроль в разі необхідності і   обробку від радіації.

Така особиста турбота Ліни Василівни Костенко про чорнобильські ліси пов'язана найперше з її людськими якостями. Адже мусимо погодитись, що в  природі вона гоїла рани своєї душі, коли  у 70-их роках почалися арешти "шістдесятників".

Можливо, саме чорнобильські дуби і сосни втішали її у тузі за побратимами, що були засуджені. Це – Василь Стус, Іван Світличний, наш земляк –  волинянин  Євген Сверстюк. То був правдивий цвіт української літературної національної еліти.

Повна обізнаність Ліни Василівни Костенко з Чорнобильськими історичними фактами мене захопила тоді, коли я звернув увагу на новозбудоване технічне приміщення з цегли на околиці покинутого м. Чорнобиля.  До споруди не було ні дороги, ні дротів, кругом густі лісові хащі.

За поясненням Ліни Василівни, у багатьох колишніх населених пунктах Чорнобильської зони, де є єврейські поховання, споруджені під виглядом технічних споруд приміщення для культових потреб іудеїв, що відвідують пам’яті місця своєї єврейської історії.

Підтвердженням тому є с. Діброва Чорнобильського району, в якому народився і зростав Лазар Каганович, більшовик-ленінець, що разом із соратниками був одним з ініціаторів Голодомору  1932-1933 р.р.  в Україні. Саме про це я  довідався від Ліни Василівни Костенко. 

У кожної пошукової групи  науковців завжди виникає потреба обміну думками чи обговорення виробничих питань за день, що минув.

Але це, як правило, переходило у виступ Ліни Василівни Костенко на злобу дня або просто в аналітичні роздуми   про державу і народ.

На той час велася, як завжди, активна передвиборна кампанія до парламенту України. Серед якогось політичного гурту балотувався відомий співак Дмитро Гнатюк. Перебування відомого артиста саме там Ліна Василівна Костенко пояснила по-материнськи мудро: "Ну, що може зробити у Верховній Раді України Дмитро Гнатюк? Хіба гарно заспівати".

Літературні процеси України Ліна Василівна Костенко оцінювала на прикладі творчості авторів, рівних собі. Пригадую  її  оцінку творів Івана Драча з провладним підтекстом. На гострі зауваження самої Ліни Василівни Іван Федорович виправдовувався тим, що це просто тимчасові "коники".

І пригадалися мені "паровозики" у літературі, що їх змушені  були писати поети і  прозаїки, щоб надрукувати хоч маленьку книжечку. А тому німотою стоять у наших бібліотеках і брошури, і томики  творів десятків українських авторів з "паровозиками"  на перших сторінках видань. І сидять на тих "паровозиках" вожді-герої, піонери-герої, доярки-герої, колгоспники-герої, а вже поезія – потім.

Перебуваючи з Ліною Василівною Костенко так близько, я вирішив довідатись про її оцінку моїх власних міркувань та спостережень щодо творчості Лесі Українки, зокрема, її драми-феєрії "Лісова пісня". Отримав я добру науку: усі наші волинські лесезнавці були гуртом повалені з "п'єдесталів", а   я зрозумів, що "шістдесятники" об’єктивно оцінюють своїх ровесників, бо відомо, хто де був.

Разом з тим маємо розуміти особливе ставлення Ліни Василівни Костенко до життя та творчості Лесі Українки. З того, що я довідався із повідомлень працівників Колодяжненського літературно-меморіального музею Лесі Українки, мусимо знати: Ліна Василівна Костенко відвідувала косачівські будиночки у Колодяжному лише один раз – восени 2001 року. На той час  відбулася  реконструкція музею у Колодяжному коштом "Укрзалізниці".

З нагоди 130-річчя від дня народження Лесі Українки на Волинь був спрямований десант літераторів, очолюваний Миколою Жулинським, директором Інституту літературознавства НАН України.

Сьогодні  Віра Комзюк, тодішній директор Колодяжненського літературно-меморіального  музею Лесі Українки, розповідає: "Ліна Василівна Костенко була здивована приміщенням літературної експозиції і музею, що височіла сірими стінами у саду над “білим” і “сірим” будиночками”. 

Довго не хотіла заходити у ту сіру важку споруду. Знаючи Ліну Василівну Костенко за  чорнобильськими подіями, припускаю, що   кам'яниця у Колодяжному пригнічує багатьох, бо схожа на споруду "мирних" реакторів.

Проте експозиція та екскурсоводи дуже захопили і зворушили дорогу гостю, а тому Ліна Василівна Костенко затрималася біля експонатів так довго і уважно, що керівники літературного десанту на Волині стали хвилюватися  про порушення розкладу і регламенту запланованих заходів  надалі. 

Проте можемо  пишатися тим, що Ліна Василівна Костенко на Волині і в Колодяжному була. І за це  ми повинні її ще більше шанувати.

Та головне, звичайно, –   твори письменниці, що стали справжніми  перлинами сучасної літератури.

19 березня 2020 року виповнилося 90 літ Ліні Василівні Костенко, яку ми усі вважаємо сумлінням нації нашого часу.

Пошануймо ж ювілярку своєю увагою до її творів і правдивого способу життя.

Нехай береже її Господь, Матір Божа, архангели, ангели, херувими і весь український народ, для якого вона усе своє життя боронить правду полум'яним Словом!

Іван СИДОРУК, Заслужений працівник культури України.

НА СВІТЛИНАХ: під час "чорнобильської" експедиції разом із Ліною Костенко.

Фото 

з архіву автора.

…Є у житті кожної людини події і факти стосунків з іншими громадянами, про які  варто розповідати.

Траплялося мені особисто звертатись з пропозиціями і за порадою до Патріарха УПЦ КП Філарета, до народних депутатів   України: Дмитра Павличка, Володимира Яворівського, Івана Драча, Юрія Костенка, Івана Зайця, Леся Танюка.

З роками пробую пояснити сам собі важливість цих подій особистого життя і вишукую достойніші факти.

Коли на початку 90-их років минулого століття мені  з однодумцями вдалося переконати владу Ковеля в необхідності  будівництва у місті пам'ятника Тарасові  Шевченку  та ще  й у комплексі  з парком-музеєм народної архітектури Полісся, я почав наполегливо діяти.

Найперше були залучені архітектори та скульптори з Києва Сергій Вирговський, зі Львова  – Архип Данилюк, з Рівного – Володимир Шолудько.

Згодом за сприяння керівника Департаменту збереження матеріальних цінностей Мінчорнобиля Ростислава Омеляшка у 1995 - 1996 р. р. мною особисто проведено експедиції селами Волині, уражених наслідками аварії на ЧАЕС вздовж річок Турія і Стохід.

За результатами виконаної роботи мене згодом прийняли до складу групи науковців НАН України,що працювала саме в покинутих селах Чорнобильської 30-кілометрової зони.

Таким чином я познайомився і працював із відомими дослідниками – етнографами, такими, як Лідія Орел, Раїса Захарчук-Чугай, Людмила Булгакова, Михайло Глушко, Роман Радович, Михайло Матійчук та ін.

Але найдорожчими у моєму дослідницькому житті були дні, проведені у праці поруч з Ліною Василівною Костенко. На той час відома українська письменниця –"шістдесятниця" наполегливо працювала  у покинутих селах, спілкуючись з мешканцями, що залишились, і  вивчаючи архіви покинутих  у безладі сільрад, колгоспів, шкіл. Її виступи у ті далекі роки в пресі мали вплив на виконавчу і законодавчу владу держави.

Уваги до проблем Чорнобиля було чимало. Знаємо відповідальне ставлення  до цієї української біди народних депутатів Михайла Косіва, Михайла Гориня, Юрія Костенка, Івана Зайця, Василя Червонія, Олександра Гудими.  І все це – завдяки наполегливості Ліни Костенко.

Перебуваючи поруч з такою людиною, розумів свою відповідальність за важливу справу.

Тому всіляко  прагнув полегшити навантаження, які сама собі “наміряла” Ліна Василівна. Завжди буде захоплювати мужність цієї людини. Вона ніколи не шукала помічників чи легшої справи, все робила цілеспрямовано і на добрий результат. Доводилось не раз перебігати на швидкості, щоб забрати з її рук черговий пакунок із запиленими паперами, розуміючи, що це все має пройти дозиметричний контроль в разі необхідності і   обробку від радіації.

Така особиста турбота Ліни Василівни Костенко про чорнобильські ліси пов'язана найперше з її людськими якостями. Адже мусимо погодитись, що в  природі вона гоїла рани своєї душі, коли  у 70-их роках почалися арешти "шістдесятників".

Можливо, саме чорнобильські дуби і сосни втішали її у тузі за побратимами, що були засуджені. Це – Василь Стус, Іван Світличний, наш земляк –  волинянин  Євген Сверстюк. То був правдивий цвіт української літературної національної еліти.

Повна обізнаність Ліни Василівни Костенко з Чорнобильськими історичними фактами мене захопила тоді, коли я звернув увагу на новозбудоване технічне приміщення з цегли на околиці покинутого м. Чорнобиля.  До споруди не було ні дороги, ні дротів, кругом густі лісові хащі.

За поясненням Ліни Василівни, у багатьох колишніх населених пунктах Чорнобильської зони, де є єврейські поховання, споруджені під виглядом технічних споруд приміщення для культових потреб іудеїв, що відвідують пам’яті місця своєї єврейської історії.

Підтвердженням тому є с. Діброва Чорнобильського району, в якому народився і зростав Лазар Каганович, більшовик-ленінець, що разом із соратниками був одним з ініціаторів Голодомору  1932-1933 р.р.  в Україні. Саме про це я  довідався від Ліни Василівни Костенко. 

У кожної пошукової групи  науковців завжди виникає потреба обміну думками чи обговорення виробничих питань за день, що минув.

Але це, як правило, переходило у виступ Ліни Василівни Костенко на злобу дня або просто в аналітичні роздуми   про державу і народ.

На той час велася, як завжди, активна передвиборна кампанія до парламенту України. Серед якогось політичного гурту балотувався відомий співак Дмитро Гнатюк. Перебування відомого артиста саме там Ліна Василівна Костенко пояснила по-материнськи мудро: "Ну, що може зробити у Верховній Раді України Дмитро Гнатюк? Хіба гарно заспівати".

Літературні процеси України Ліна Василівна Костенко оцінювала на прикладі творчості авторів, рівних собі. Пригадую  її  оцінку творів Івана Драча з провладним підтекстом. На гострі зауваження самої Ліни Василівни Іван Федорович виправдовувався тим, що це просто тимчасові "коники".

І пригадалися мені "паровозики" у літературі, що їх змушені  були писати поети і  прозаїки, щоб надрукувати хоч маленьку книжечку. А тому німотою стоять у наших бібліотеках і брошури, і томики  творів десятків українських авторів з "паровозиками"  на перших сторінках видань. І сидять на тих "паровозиках" вожді-герої, піонери-герої, доярки-герої, колгоспники-герої, а вже поезія – потім.

Перебуваючи з Ліною Василівною Костенко так близько, я вирішив довідатись про її оцінку моїх власних міркувань та спостережень щодотворчості Лесі Українки, зокрема, її драми-феєрії "Лісова пісня". Отримав я добру науку: усі наші волинські лесезнавці були гуртом повалені з "п'єдесталів", а   я зрозумів, що "шістдесятники" об’єктивно оцінюють своїх ровесників, бо відомо, хто де був.

Разом з тим маємо розуміти особливе ставлення Ліни Василівни Костенко до життя та творчості Лесі Українки. З того, що я довідався із повідомлень працівників Колодяжненського літературно-меморіального музею Лесі Українки, мусимо знати: Ліна Василівна Костенко відвідувала косачівські будиночки у Колодяжному лише один раз – восени 2001 року. На той час  відбулася  реконструкція музею у Колодяжному коштом "Укрзалізниці".

З нагоди 130-річчя від дня народження Лесі Українки на Волинь був спрямований десант літераторів, очолюваний Миколою Жулинським, директором Інституту літературознавства НАН України.

Сьогодні  Віра Комзюк, тодішній директор Колодяжненського літературно-меморіального  музею Лесі Українки, розповідає: "Ліна Василівна Костенко була здивована приміщенням літературної експозиції і музею, що височіла сірими стінами у саду над “білим” і “сірим” будиночками”. 

Довго не хотіла заходити у ту сіру важку споруду. Знаючи Ліну Василівну Костенко за  чорнобильськими подіями, припускаю, що   кам'яниця у Колодяжному пригнічує багатьох, бо схожа на споруду "мирних" реакторів.

Проте експозиція та екскурсоводи дуже захопили і зворушили дорогу гостю, а тому Ліна Василівна Костенко затрималася біля експонатів так довго і уважно, що керівники літературного десанту на Волині стали хвилюватися  про порушення розкладу і регламенту запланованих заходів  надалі. 

Проте можемо  пишатися тим, що Ліна Василівна Костенко на Волині і в Колодяжному була. І за це  ми повинні її ще більше шанувати.

Та головне, звичайно, –   твори письменниці, що стали справжніми  перлинами сучасної літератури.

19 березня 2020 року виповнилося 90 літ Ліні Василівні Костенко, яку ми усі вважаємо сумлінням нації нашого часу.

Пошануймо ж ювілярку своєю увагою до її творів і правдивого способу життя.

Нехай береже її Господь, Матір Божа, архангели, ангели, херувими і весь український народ, для якого вона усе своє життя боронить правду полум'яним Словом!

Іван СИДОРУК, Заслужений працівник культури України.

НА СВІТЛИНАХ: під час "чорнобильської" експедиції разом із Ліною Костенко.

Фото  з архіву автора.