Повідомлення в номер / Дванадцять місяців: квітень

Дванадцять місяців: квітень

Час  живої  води

Народ скаже, як зав’яже

• У квітні ластівка день починає, а соловейко закінчує.
•  Квітень з водою – травень з травою. Вода на луках – сіно в копах. 
•  Була б водиця, а зелень народиться.
•  Хто у квітні не сіє, той у серпні й вересні не віє.
•  Сон на зиму відклади, а у квітні справи роби. 
•  Не ламай печі, ще квітень на дворі.
•  Березового соку в квітні на копійку набереш, а лісу на гривню переведеш.
•  Осінь славиться плодами, а квітень – квітами.
•  Годуй бджолу до Івана (12) – вона вбере тебе, як пана.
• Квітневої роботи на май не відкладай, то їстимеш поготів коровай. 
• Сніг у квітні – онук за дідом прийшов.
•  Квітень землю квітчає, з вирію пташок стрічає.
•  У квітні погода один день блисне, а сім днів кисне. 
•  Як терен квітнем забіліє, тоді селянин ячмінь сіє.
•  Квітень з водою, жовтень – з їдою.
• Нема у березня води– не буде в квітня трави.
•  Теплий квітень і травень мокрий плекають хліб добрий.
• Квітень з водою –  травень з водою, а жовтень з пивом.
• Скільки до Благовіщення добра, стільки після нього біди.
•  Квітень прохолодний – рік недородний.
•  Квітневий шпак– весни будак.
• Квітень – пташиний місяць.
•  Лютий снігом насмітить, квітень водою змиє. 
•  Квітень-снігогон усіх напоїть.
• Квітень водою славний, квітами красний.
•  Квітневий цвіток ламає льодок.
•  Хто квітень змарнує, той і літо злінує.
• Квітами милуйся, а землею радуйся.
•  Хто квітень змарнував, тому і в серпні невесело.
•  Спочатку квітка, потім трава, а тоді вже хліб – усьому голова. 
•  Як уже квітню не радий, то що тобі миле?
• Квітень – примітень: що спостеріг, те й зміг.
•  Ще у квітні з'являться хрущі – травень буде дощовий.
•  Де у квітні річка, там у травні болото. 
•  Сійте розсаду до Єгора – буде капусти доволі.
•  Гроза в перших числах квітня – на тепле літо. 
• Як Хрисанф (01.04) погідний – буде рік дорідний.
• На Захарії і Якова (06.04) весна була ніякова.
•  Мотря (09.04) вийшла з хати пташок зустрічати.
• Федул (18.04) ще не раз мороз добув.
• Прийшов Федул – тепло роздув. 

Мозаїка  квітневих  свят

БЛАГОВІЩЕННЯ

Це  свято (7 квітня) таке велике, що не можна працювати, навіть птиця не в'є свого гнізда в цей день. "На Благовіщення і птиця гнізда не в'є". "На Благовіщення і птиця не несеться і кубла не в'є". "Зозуля тому й несе яйця в чуже гніздо, що колись вила кубло в день Благовіщення". "Ніяка птиця не в'є гнізда в цей день, один тільки горобець не знає свята Благовіщення, бо він, бач, бусурмен поміж птицями". 

"Якщо яка-небудь птиця проспить Благовіщенську заутреню або в цей день зів'є гніздо, тоді віднімаються у неї крила на кілька днів, і вона не може літати, а тільки бігає по землі, розчепіривши крила. Цього ніхто не може бачити, крім відьми, яка тоді не літає, а сидить тихенько вдома". 

Колись вірили, що на Благовіщення, як і на Великдень, Сонце, виходячи з-за гір, грає.

Від Введення до Благовіщення не можна порати землі, бо "земля відпочиває і сили набирається", а від Благовіщення можна працювати коло неї, бо в цей день Бог благословляє землю "і всяке дихання" або, як кажуть гуцули: "Бог вкладає голову в землю, щоб її розігріти, і від того будиться вся живина, що спала в землі: муравлі, жаби, гади…".

Товчену на порошок благовіщенську проскуру змішують із землею і сіють по чотирьох кутах ниви – "щоб дощова хмара ниви не минала". Благовіщенську проскуру заривають у землю – "щоб град посіву не побив". Хворому на пропасницю дають благовіщенську проскуру як ліки. Благовіщенська проскура і стрітенська вода – цілющі, а тому їх зберігають на божнику поміж святими образами. 

Усе, що народиться в цей день, погано ростиме, бо "від благовісного теляти добра не ждати". Благовісне яйце під квочку не кладуть. Бог благословляє в цей день рослини, і все починає рости. Цвітуть перші весняні квіти: проліски, первоцвіт, ряст, сон-трава… 

Якщо на Благовіщення, йдучи по воду, дівчина знайде квітку первоцвіту, то це знак, що цього літа вона заміж піде. "Первоцвіт – віщун дівочого весілля". Це – чародійна квітка, і про неї скрізь, по всьому світі розповідають багато казок, легенд та переказів. 

Проліски – символ надії, щастя, молодої краси. "Як знайдеш пролісок на Благовіщення, зірви й поклади в пазуху. На Великдень, як заспівають "Христос Воскрес!", вийми з пазухи і поклади під святими образами на щастя". "На Благовіщення рано-вранці налий у миску холодної води, поклади пролісок і вимийся – на красу".

Якщо на Благовіщення лежить сніг, то літо буде неврожайне. Якщо на Благовіщення мороз, то буде багато огірків. Якщо вранці на Благовіщення туман, то це віщує розлив ріки Бугу або повінь взагалі. "До Благовіщення зими не кляни!" – бо, мовляв, вона ще може вернутись. "До Благовіщення кам'яна зима!".

  БЛАГОВІСНИКА

Благовісником (8 квітня) наші селяни називають архангела Гавриїла. Народ вірив, що архангел Гавриїл – володар блискавки. "Ілля – володар грому, а Гаврило – блискавки. Обох, було, святкуємо, бо грім і блискавка страшні для нас, хліборобів". Святкували Благовісника, "щоб Гаврило хати не спалив". 

За стародавнім віруванням, у день Благовісника грім і блискавка прокидаються від зимового сну, а тому "після Благовісника кожен день можна сподіватися грому". В різних місцевостях України є багато казок і легенд про грім і блискавку. В усіх цих оповіданнях народ намагається дати своє пояснення цього грізного явища природи.

"Коли чуємо, що грім гримить, то це з небесної гармати святий Юрій і архангел Гавриїл стріляють у нечисту силу. Святий Юрій кулі закладає, а архангел Гавриїл гніт запалює – від того грім і блискавка". "Як перед ударом грому з блискавки робиться хрест, то це архистратиг Михаїл хрестом благословляє, а архангел Гавриїл стріляє в чорта". "Як гримить, то це Ілля по небі їздить, а блискає, то це Гаврило квіткою махає". 

В західноукраїнських легендах Благовісник наділений ще більшою силою – там він володар Сонця. А що Сонце найголовніше з усіх небесних світил, то й "Благовісник старший від Великодня". 

До цієї приповідки – "Благовісник старший від Великодня" – Іван Франко дає таке пояснення: "Благовісник" – свято Благовіщенє, але якось персоніфіковане. Оповідають, що коли Благовіщенє трапиться в той   день, що й Великдень, то насамперед треба відправити службу "святому Благовісникові", а тільки тоді можна починати Воскресеню. Раз трапилося десь так, що забули се зробити: відправили "резурекцию", відчиняють хрестом церковні двері, чекають на схід Сонця, щоб зачинати воскресну утреню, а тут Сонце не сходить. Чекають, чекають, уже й перелякалися, а Сонце таки не сходить. Тільки тоді пригадали собі, що забули відправити що слід святому Благовісникові; відправили – і зараз розвиднилося (чув у Нагуєвичах)". 

В усіх цих народних легендах, як бачимо, Благовісник або архангел Гавриїл наділений значно більшою силою, ніж йому в християнській релігії належить. Отже, за образом Благовісника, ймовірно, криється якесь стародавнє божество.

ВЕРБНА  НЕДІЛЯ

Неділя за тиждень перед Великоднем (цьогоріч – 12 квітня) називається "Вербною", "шутковою" або "квітною", а тиждень перед цією неділею – "вербним". У Вербний тиждень, за народним віруванням, не можна сіяти конопель і городини, бо "буде ликовате, як верба". Не сіяли колись і буряків, бо "будуть гіркі". 

У Вербну неділю святять вербу. Зранку на Богослужіння сходяться всі – старі й малі, бо "гріх не піти до церкви, як святять вербу". Коли закінчується відправа і священик окропить гілля свяченою водою, то діти – одне поперед одного – стараються якнайшвидше дістати вербу і тут же проковтнути по кілька "котиків" – "щоб горло не боліло". Був колись в Україні звичай носити свячену вербу з церкви до церкви. Це робилося не тільки в суботу, а і в неділю.

Колись господарі, повертаючись із церкви зі свяченою вербою, до хати не заходили, а відразу ж садили на городі по кілька гілок або – якщо було близько – то в полі, "щоб росла Богові на славу, а нам, людям, на вжиток"; а решту, що залишилася, несли до хати і ставили на покуті під святими образами. 

Якщо, ввійшовши до хати, заставали когось, що проспав заутреню, то били такого свяченою вербою, примовляючи: 

Не я б'ю – верба б'є,

За тиждень Великдень,

Недалечко червоне яєчко!

Молоді хлопці та дівчата билися свяченою вербою ще й коло церкви, та й дорогою, як додому йшли; а б'ючись, примовляли:

Будь великий, як верба,

А здоровий, як вода,

А багатий, як земля!

Свячена верба користується великою пошаною серед нашого народу. "Гріх ногами топтати свячену вербу", а тому навіть найдрібніше гілля, якщо воно залишалося після освячення, палили на вогні, щоб, боронь Боже, під ноги не потрапило. 

Свяченій вербі приписується магічна сила. Як уперше навесні виганяють худобу на пасовисько, то тільки свяченою вербою – "щоб нечисть не чіплялася до тварин". Більше того, викидають гілля свяченої верби надвір під час граду – "щоб град зупинився". 

Верба має велике значення в народній медицині. Коли хворіють люди або тварини, то знахарі варять свячену вербу разом із цілющими травами і напувають тим варивом хвору людину чи тварину – у повній надії, що "поможе". Виваром свяченої верби мочать голову і цим лікуються від болю голови. Лікуються свяченою вербою і від пропасниці та ревматизму, збивають нею гарячку. Товчене листя з верби кладуть на рани, а горілку, настояну на її листі, п'ють проти шлункових захворювань. 

Відомо, що коли Спаситель їхав на ослі, то люди встеляли Йому дорогу пальмовим гіллям. З цього і пішов звичай святити гілля дерев у цю неділю. У південних країнах, де росте пальма, святять пальмове гілля. У нас в Україні пальма не росте, а тому довелося нашим предкам вибирати якесь інше дерево. І цей вибір, незважаючи на легенду і прислів'я, як бачимо, впав на вербу.