Повідомлення в номер / Талант, подарований Богом

Можливо, життя Миколи Мезеіна із села Городища і не склалося б так, але, кажуть, написану Богом долю змінити не можна. Народився Микола в далекому холодному Магадані. Мама при пологах померла. Тато не міг дати раду двом синочкам, тому найменшого віддали в будинок маляти. 

Але, як кажуть, світ не без добрих людей. Сусідка їх була родом з України, тож почала "бити на сполох". Стала писати листи до сестри Миколиної мами, і та з плачем і острахом поїхала на край світу, щоб забрати дітей.

Взяли Миколу з будинку маляти кволого, ледве виходили і поставили на ноги. І вже в 1957 році повернувся в Україну. Усі знають, що це були нелегкі часи. Але моя мама не робила між дітьми різниці. Усі закінчили школу і вступили в навчальні заклади. Микола обрав Рожищенський ветеринарний технікум, який успішно закінчив, і  став працювати в колгоспі імені Кутузова. 

Служив в армії і, як усі молоді люди, шукав кращої роботи. Згодом  знайшов роботу на будівництві, одружився на дівчині із сусіднього села Тетяні. Довгий час винаймали квартири у місті, свого житла не мали. Згодом дочекалися власної оселі. Микола облаштував у ній усе своїми руками. Тетяна прикрасила стіни вишивками. Але життя не стоїть на місці. Сім'я стала більшою, у них народилося двійко хлопчиків – Олександр і Петро.

В місті стало жити важче, тому вирішили збудувати  хоч і невелику, але власну хатину у селі. Будинок вийшов просторий, гарний. Тут уже Миколиній фантазії не було меж. Стіл великий і дубовий змайстрував власноруч, за яким збирається на свята уся дружна родина. На стіні розмістив міні-бар з дуже гарним вирізьбленим малюнком. Буфет теж виготовив своїми руками. У коридорі змайстрував шафу для верхнього одягу. Та я уже всього і не пригадаю. 

Подвір'я також облаштував гарно. Народилися онуки. Для них змайстрував дитячий майданчик – велику гойдалку, гірку, пісочницю. Біля майданчика – альтанка  з таким самим орнаментом, як і  огорожа. Кругом альтанки з весни і до пізньої осені квітнуть різнобарв'ям квіти. Це вже --Тетяних рук робота. На подвір'ї, наче теремок, стоїть літня кухня. Там вбудована дуже оригінальна плитка з екраном телевізора. 

А починав Микола із сірників, майстрував  гарні  мініатюрні церкви, дуже оригінальні, навіть отримував замовлення від знайомих. Із “системи” (медичної) робив різні фігурки: рибки, зайчики і т. п. Із баночок з-під пива  виготовляв оригінальні стільчики, столики –  іграшкові меблі. Тетяна не відставала від чоловіка. Вона займалася вишивкою.  Це – різноманітні серветки, наволочки, рушники, доріжки. Тепер звикли говорити, що "не модно", а це - справжні шедеври, витвори людських рук.

 Як  кажуть на селі,  це - звичайна сільська сім'я, але вони обоє невтомні. Тримають велике господарство, обробляють більше гектара землі з  допомогою коника. Звичайно, виручають діти, але Петро тепер мешкає у Ковелі, працює на залізниці. Тож часу для допомоги залишається дуже мало. Старший Олександр живе з батьками, але також працює. Отже, основну роботу доводиться виконувати Миколі і Тетяні. 

Звичайно, як і у всіх сім'ях, бувають і негаразди, але подружжя  стійко їх долає.  Тож і ми  бажаємо їм міцного здоров'я, злагоди в сім'ї, благополуччя. Нехай вони й надалі своїми рукотворними шедеврами милують око односельців! Щоб ще довго Микола міг допомагати споруджувати людям будинки, печі, облицьовувати плиткою. Ну і, звичайно, й надалі робити Тетяні такі незвичайні подарунки. Щасти Вам!

Ніна ФЕДОРУК.

 с. Городище.

НА ЗНІМКАХ: вироби, які виготовляє майстер декоративно-прикладного мистецтва  Микола МЕЗЕІН з с. Городища.

Фото 

з  архіву автора.

Можливо, життя Миколи Мезеіна із села Городища і не склалося б так, але, кажуть, написану Богом долю змінити не можна. Народився Микола в далекому холодному Магадані. Мама при пологах померла. Тато не міг дати раду двом синочкам, тому найменшого віддали в будинок маляти. 

Але, як кажуть, світ не без добрих людей. Сусідка їх була родом з України, тож почала "бити на сполох". Стала писати листи до сестри Миколиної мами, і та з плачем і острахом поїхала на край світу, щоб забрати дітей.

Взяли Миколу з будинку маляти кволого, ледве виходили і поставили на ноги. І вже в 1957 році повернувся в Україну. Усі знають, що це були нелегкі часи. Але моя мама не робила між дітьми різниці. Усі закінчили школу і вступили в навчальні заклади. Микола обрав Рожищенський ветеринарний технікум, який успішно закінчив, і  став працювати в колгоспі імені Кутузова. 

Служив в армії і, як усі молоді люди, шукав кращої роботи. Згодом  знайшов роботу на будівництві, одружився на дівчині із сусіднього села Тетяні. Довгий час винаймали квартири у місті, свого житла не мали. Згодом дочекалися власної оселі. Микола облаштував у ній усе своїми руками. Тетяна прикрасила стіни вишивками. Але життя не стоїть на місці. Сім'я стала більшою, у них народилося двійко хлопчиків – Олександр і Петро.

В місті стало жити важче, тому вирішили збудувати  хоч і невелику, але власну хатину у селі. Будинок вийшов просторий, гарний. Тут уже Миколиній фантазії не було меж. Стіл великий і дубовий змайстрував власноруч, за яким збирається на свята уся дружна родина. На стіні розмістив міні-бар з дуже гарним вирізьбленим малюнком. Буфет теж виготовив своїми руками. У коридорі змайстрував шафу для верхнього одягу. Та я уже всього і не пригадаю. 

Подвір'я також облаштував гарно. Народилися онуки. Для них змайстрував дитячий майданчик – велику гойдалку, гірку, пісочницю. Біля майданчика – альтанка  з таким самим орнаментом, як і  огорожа. Кругом альтанки з весни і до пізньої осені квітнуть різнобарв'ям квіти. Це вже --Тетяних рук робота. На подвір'ї, наче теремок, стоїть літня кухня. Там вбудована дуже оригінальна плитка з екраном телевізора. 

А починав Микола із сірників, майстрував  гарні  мініатюрні церкви, дуже оригінальні, навіть отримував замовлення від знайомих. Із “системи” (медичної) робив різні фігурки: рибки, зайчики і т. п. Із баночок з-під пива  виготовляв оригінальні стільчики, столики –  іграшкові меблі. Тетяна не відставала від чоловіка. Вона займалася вишивкою.  Це – різноманітні серветки, наволочки, рушники, доріжки. Тепер звикли говорити, що "не модно", а це - справжні шедеври, витвори людських рук.

 Як  кажуть на селі,  це - звичайна сільська сім'я, але вони обоє невтомні. Тримають велике господарство, обробляють більше гектара землі з  допомогою коника. Звичайно, виручають діти, але Петро тепер мешкає у Ковелі, працює на залізниці. Тож часу для допомоги залишається дуже мало. Старший Олександр живе з батьками, але також працює. Отже, основну роботу доводиться виконувати Миколі і Тетяні. 

Звичайно, як і у всіх сім'ях, бувають і негаразди, але подружжя  стійко їх долає.  Тож і ми  бажаємо їм міцного здоров'я, злагоди в сім'ї, благополуччя. Нехай вони й надалі своїми рукотворними шедеврами милують око односельців! Щоб ще довго Микола міг допомагати споруджувати людям будинки, печі, облицьовувати плиткою. Ну і, звичайно, й надалі робити Тетяні такі незвичайні подарунки. Щасти Вам!

НА ЗНІМКАХ: вироби, які виготовляє майстер декоративно-прикладного мистецтва  Микола МЕЗЕІН з с. Городища.

Фото  з  архіву автора.