Повідомлення в номер / У вірі – наша сила

Світ охопила всеосяжна і довготривала криза. І не тільки фінансово-економічна й санітарно-епідеміологічна, викликана пандемією коронавірусу – чуми ХХІ століття. Не  легша за наслідками морально-психологічна, яку відчуває нині, мабуть, кожен із час. 

Та й як не відчувати, коли засоби масової інформації переповнені повідомленнями про все нові й нові жертви підступної недуги, її блискавичне поширення планетою? І якщо в Китаї, Японії, Південній Кореї наступ коронавірусу дещо сповільнився, то у США, Італії, Іспанії, Франції та інших країнах все тільки починається. Під «удар» потрапила Україна, сусідні держави. Один лишень «бацька» Лукашенко не падає духом і не оголошує карантину, хоч до обережності людей закликає. 

У цій ситуації пересічний громадянин розгублений і дезорієнтований. Він іноді не знає, кого слухати, адже рекомендації і рецепти фахівців часто-густо суперечать одне одному. Оливи у вогонь «підливав» екс-міністр охорони здоров’я Ілля Ємець, який виявився звичайнісіньким панікером і демагогом. Замість того, щоб сформувати команду високоваліфікованих спеціалістів, обіруч взятися за пошук ефективних методів  лікування, забезпечення медичних закладів і аптек ліками, засобами санітарії й гігієни, подбати про надійний захист медперсоналу, пан Ємець займався самопіаром і пустоздвонством, не зникаючи з телевізійних екранів. Чого тільки варті його сентенції про необов’язковість надання допомоги людям пенсійного віку, бо вони всеодно... «трупи».

Довго на Печерських пагорбах можновладці сперечалися з приводу того, чи варто в Україні вводити надзвичайний стан, чи достатньо обмежитися оголошенням надзвичайної ситуації. В кінцевому підсумку зупинилися на другому варіанті, адже економіка країни просто-напросто не витримає повноформатного «надзвичайного стану», який, зрештою, не так легко запровадити в українських реаліях. 

Аналізуючи все прочитане, почуте і побачене, тверезо мисляча людина доходить висновку: коронавірус – справа дуже серйозна, але вона не означає кінця світу. Скурульозний підрахунок смертей від пандемії справді жахає, але ж не потрібно забувати, що і раніше людство страждало від хвороб, статистику яких надто не  “афішували”. Нині ж повідомляють буквально про кожен летальний випадок, розписуючи в деталях, хто, коли і де відійшов у Вічність. Складається враження, що, крім масової загибелі хворих, у світі нічого важливого не відбувається. 

Але давайте розберемося у проблемі об’єктивно, не вдаючись до надмірного песимізму, як, зрештою, і не до надмірного оптимізму. Про що свідчать конкретні цифри і факти?

За даними «Радіо Свобода», щодня у світі помирає від хвороб:

пневнококова пневмонія, яка є найпоширенішою, — 4156 чоловік;

туберкульоз – 4109 чоловік;

гепатит В (смертність переважно від циррозу та первинного раку печінки) – 2430 чоловік;

ВІЛ/СНІД – 2109 чоловік;

сезонний грипп – 1287 чоловік;

малярія – 1109 чоловік;

менінгіт – 1038 чоловік;

ротавірусна інфекція – 545 чоловік;

шигельоз – 449 чоловік;

енцефаліт – 410 чоловік;

тиф – 395 чоловік;

кір – 301 чоловік;

сифіліс – 290 чоловік;

сальмонельоз – 246 чоловік;

холера – 224 чоловіка;

кашлюк – 162 чоловіка;

лихоманка Ебола – 31 чоловік.

Наголошу, що всі ці смерті – від інфекційних хвороб. А ще ж люди гинуть в авіа- і автокатастрофах, під час землетрусів, повеней і пожеж, від харчових отруєнь, навмисних убивств і т. д., і т. п. Образно кажучи, смерть ходить за кожним із нас щодня, щогодини, щохвилини, хочеться нам цього чи ні. Подібне сталося і з коронавірусом, який такий саме вбивця, як і перелічені вище недуги. Станом на 8 квітня ц. р. у світі виявлено більше 1,5 мільйона      інфікованих сovid-19 – в т. ч.        1668 в Україні. Померло відповідно 82 тисячі  і 52  чоловіки. Висновки робіть самі. 

Наводячи конкретні цифри смертей від різних недуг, я жодною мірою не хочу применшити загрозу для життя людей від коронавірусу. Просто наголошую на тому, що, акцентуючи кожного дня на смертельній небезпеці від covid-19, політики, урядовці, журналісти і медики свідомо чи несвідомо нагнітають в суспільстві масовий психоз, в результаті якого хворим стає почуватися чи не кожен із нас, а дехто і справді втрачає життєву енергію та оптимізм, відчуваючи депресію і розпач. 

У зв’язку із цим я пригадую розповідь одного ковельського лікаря, котрий якось згадав такий випадок із свого життя. Навчаючись у медінституті, він, як і його друзі-студенти після лекцій деяких викладачів почувалися… хворими, хоч до цього такими не були. Справа у тому, що послухавши своїх наставників, їх розповіді про симптоми та перебіг тих чи інших хвороб, «прикрашені» прикладами із лікарняної практики, молоді хлопці і дівчата раптово виявляли у себе та самі симтоми, які їм щойно описували викладачі. Звичайно, на підсвідомому рівні, але відчували. Бо, як справедливо кажуть, слово і лікеує, і вбиває, про що дехто сьогодні забуває.

Інший приклад. Як відомо, у середні віки Європу охопила епідемія чуми, через що у муках загинули тисячі, якщо не мільйони людей. І ось у тих, без перебільшення, жахливих і смертельних реаліях життя, італійський письменник Джованні Бокаччо пише свій знаменитий роман «Декамерон», в якому майстерно поєднані і трагічні, і комедійні, й еротичні мотиви (до речі, цей твір віртуозно переклав на українську талановитий і неперевершений майстер слова Микола Лукаш, який, на жаль, відійшов у засвіти). 

Нагадаю, що сюжет роману складають розповіді десяти молодих юнаків і дівчат, котрі під час епідемії заховалися у старовинному замку і для розваги й для  того, щоб відволіктися від сумних думок, стали розповідати «фривольні» історії, яких впродовж десяти днів було 100 (звідки й назва – «Декамерон», що в перекладі означає «Десятидення»). Твір Бокаччо користувався великою популярністю серед читачів, бо вселяв оптимізм, надію і впевненість у те, що любов, радість від тілесних утіх спроможні перемогти песимізм і безнадію. 

Тому дозволю собі висловити таку, можливо, не для всіх прийнятну думку: а чи не варто сьогодні у соціальних мережах, на телебаченні й радіо, у пресі не тільки інформувати про нові захворювання і смерті, що, безперечно, потрібно і важливо, але й подавати більше позитивної інформації, розповідати про людей, які вилікувалися, пропагувати досвід медичних працівників, котрі успішно протистоять пандемії, виявляючи при цьому справжні мужність і героїзм? Не завадили б поради фахівців щодо ефективних методів профілактики недуги, зміцнення імунітету, здорового і раціонального харчування тощо. Коротко кажучи, мусимо всі разом долати коронавірус,   піднімаючи один одному настрій, а не псувати його панікою і залякуванням. 

На завершення своїх нотаток нагадаю, що у святому письмі сказано про сім смертних гріхів, тобто таких, що спотворюють Божі заповіді і ведуть наші душі до загибелі. Серед цих гріхів після гордині, заздрості, об’їдання, розпусти, гніву, жадібності названо зневіру (тобто відчай, лінощі, песимізм), що сьогодні називають стрессом. Переконаний, що саме нині, у час Великого посту, напередодні Великодня маємо подолати у собі зневіру, дослухатися до порад медиків, суворо дотримуватися карантину і вірити, що все витримаємо і з Божою поміччю подолаємо невидимого ворога, під маскою якого ховається диявол.

Вірмо, і по вірі нашій воздасться.

Охрім СВИТКА. 

Р.S. Минулого понеділка Президент Володимир Зеленський повідомив, що в Україні останнім часом дещо зменшилася кількість хворих на  коронавірус, а, значить, карантин дає свої позхитивні наслідки.

Дай, Боже, щоб таких оптимістичних інформацій у нас кожного дня було побільше!

Будьмо здорові!

О. С.

Світ охопила всеосяжна і довготривала криза. І не тільки фінансово-економічна й санітарно-епідеміологічна, викликана пандемією коронавірусу – чуми ХХІ століття. Не  легша за наслідками морально-психологічна, яку відчуває нині, мабуть, кожен із час. 

Та й як не відчувати, коли засоби масової інформації переповнені повідомленнями про все нові й нові жертви підступної недуги, її блискавичне поширення планетою? І якщо в Китаї, Японії, Південній Кореї наступ коронавірусу дещо сповільнився, то у США, Італії, Іспанії, Франції та інших країнах все тільки починається. Під «удар» потрапила Україна, сусідні держави. Один лишень «бацька» Лукашенко не падає духом і не оголошує карантину, хоч до обережності людей закликає. 

У цій ситуації пересічний громадянин розгублений і дезорієнтований. Він іноді не знає, кого слухати, адже рекомендації і рецепти фахівців часто-густо суперечать одне одному. Оливи у вогонь «підливав» екс-міністр охорони здоров’я Ілля Ємець, який виявився звичайнісіньким панікером і демагогом. Замість того, щоб сформувати команду високоваліфікованих спеціалістів, обіруч взятися за пошук ефективних методів  лікування, забезпечення медичних закладів і аптек ліками, засобами санітарії й гігієни, подбати про надійний захист медперсоналу, пан Ємець займався самопіаром і пустодзвонством, не зникаючи з телевізійних екранів. Чого тільки варті його сентенції про необов’язковість надання допомоги людям пенсійного віку, бо вони всеодно... «трупи».

Довго на Печерських пагорбах можновладці сперечалися з приводу того, чи варто в Україні вводити надзвичайний стан, чи достатньо обмежитися оголошенням надзвичайної ситуації. В кінцевому підсумку зупинилися на другому варіанті, адже економіка країни просто-напросто не витримає повноформатного «надзвичайного стану», який, зрештою, не так легко запровадити в українських реаліях. 

Аналізуючи все прочитане, почуте і побачене, тверезомисляча людина доходить висновку: коронавірус – справа дуже серйозна, але вона не означає кінця світу. Скурпульозний підрахунок смертей від пандемії справді жахає, але ж не потрібно забувати, що і раніше людство страждало від хвороб, статистику яких надто не  “афішували”. Нині ж повідомляють буквально про кожен летальний випадок, розписуючи в деталях, хто, коли і де відійшов у Вічність. Складається враження, що, крім масової загибелі хворих, у світі нічого важливого не відбувається. 

Але давайте розберемося у проблемі об’єктивно, не вдаючись до надмірного песимізму, як, зрештою, і не до надмірного оптимізму. Про що свідчать конкретні цифри і факти?

За даними «Радіо Свобода», щодня у світі помирає від хвороб:

пневмококова пневмонія, яка є найпоширенішою, — 4156 чоловік;

туберкульоз – 4109 чоловік;

гепатит В (смертність переважно від цирозу та первинного раку печінки) – 2430 чоловік;

ВІЛ/СНІД – 2109 чоловік;

сезонний грип – 1287 чоловік;

малярія – 1109 чоловік;

менінгіт – 1038 чоловік;

ротавірусна інфекція – 545 чоловік;

шигельоз – 449 чоловік;

енцефаліт – 410 чоловік;

тиф – 395 чоловік;

кір – 301 чоловік;

сифіліс – 290 чоловік;

сальмонельоз – 246 чоловік;

холера – 224 чоловіка;

кашлюк – 162 чоловіка;

лихоманка Ебола – 31 чоловік.

Наголошу, що всі ці смерті – від інфекційних хвороб. А ще ж люди гинуть в авіа- і автокатастрофах, під час землетрусів, повеней і пожеж, від харчових отруєнь, навмисних убивств і т. д., і т. п. Образно кажучи, смерть ходить за кожним із нас щодня, щогодини, щохвилини, хочеться нам цього чи ні. Подібне сталося і з коронавірусом, який такий саме вбивця, як і перелічені вище недуги. Станом на 8 квітня ц. р. у світі виявлено більше 1,5 мільйона      інфікованих сovid-19 – в т. ч.        1668 в Україні. Померло відповідно 82 тисячі  і 52  чоловіки. Висновки робіть самі. 

Наводячи конкретні цифри смертей від різних недуг, я жодною мірою не хочу применшити загрозу для життя людей від коронавірусу. Просто наголошую на тому, що, акцентуючи кожного дня на смертельній небезпеці від covid-19, політики, урядовці, журналісти і медики свідомо чи несвідомо нагнітають в суспільстві масовий психоз, в результаті якого хворим стає почуватися чи не кожен із нас, а дехто і справді втрачає життєву енергію та оптимізм, відчуваючи депресію і розпач. 

У зв’язку із цим я пригадую розповідь одного ковельського лікаря, котрий якось згадав такий випадок із свого життя. Навчаючись у медінституті, він, як і його друзі-студенти після лекцій деяких викладачів почувалися… хворими, хоч до цього такими не були. Справа у тому, що послухавши своїх наставників, їх розповіді про симптоми та перебіг тих чи інших хвороб, «прикрашені» прикладами із лікарняної практики, молоді хлопці і дівчата раптово виявляли у себе та самі симтоми, які їм щойно описували викладачі. Звичайно, на підсвідомому рівні, але відчували. Бо, як справедливо кажуть, слово і лікеує, і вбиває, про що дехто сьогодні забуває.

Інший приклад. Як відомо, у середні віки Європу охопила епідемія чуми, через що у муках загинули тисячі, якщо не мільйони людей. І ось у тих, без перебільшення, жахливих і смертельних реаліях життя, італійський письменник Джованні Бокаччо пише свій знаменитий роман «Декамерон», в якому майстерно поєднані і трагічні, і комедійні, й еротичні мотиви (до речі, цей твір віртуозно переклав на українську талановитий і неперевершений майстер слова Микола Лукаш, який, на жаль, відійшов у засвіти). 

Нагадаю, що сюжет роману складають розповіді десяти молодих юнаків і дівчат, котрі під час епідемії заховалися у старовинному замку і для розваги й для  того, щоб відволіктися від сумних думок, стали розповідати «фривольні» історії, яких впродовж десяти днів було 100 (звідки й назва – «Декамерон», що в перекладі означає «Десятидення»). Твір Бокаччо користувався великою популярністю серед читачів, бо вселяв оптимізм, надію і впевненість у те, що любов, радість від тілесних утіх спроможні перемогти песимізм і безнадію. 

Тому дозволю собі висловити таку, можливо, не для всіх прийнятну думку: а чи не варто сьогодні у соціальних мережах, на телебаченні й радіо, у пресі не тільки інформувати про нові захворювання і смерті, що, безперечно, потрібно і важливо, але й подавати більше позитивної інформації, розповідати про людей, які вилікувалися, пропагувати досвід медичних працівників, котрі успішно протистоять пандемії, виявляючи при цьому справжні мужність і героїзм? Не завадили б поради фахівців щодо ефективних методів профілактики недуги, зміцнення імунітету, здорового і раціонального харчування тощо. Коротко кажучи, мусимо всі разом долати коронавірус,   піднімаючи один одному настрій, а не псувати його панікою і залякуванням. 

На завершення своїх нотаток нагадаю, що у святому письмі сказано про сім смертних гріхів, тобто таких, що спотворюють Божі заповіді і ведуть наші душі до загибелі. Серед цих гріхів після гордині, заздрості, об’їдання, розпусти, гніву, жадібності названо зневіру (тобто відчай, лінощі, песимізм), що сьогодні називають стресом. Переконаний, що саме нині, у час Великого посту, напередодні Великодня маємо подолати у собі зневіру, дослухатися до порад медиків, суворо дотримуватися карантину і вірити, що все витримаємо і з Божою поміччю подолаємо невидимого ворога, під маскою якого ховається диявол.

Вірмо, і по вірі нашій воздасться.

Охрім СВИТКА. 

Р.S. Минулого понеділка Президент Володимир Зеленський повідомив, що в Україні останнім часом дещо зменшилася кількість хворих на  коронавірус, а, значить, карантин дає свої позитивні наслідки.

Дай, Боже, щоб таких оптимістичних інформацій у нас кожного дня було побільше!

Будьмо здорові!