Господь врятував сиріт від смертіСестри Ніна Тетерук і Галина Оніщук з с. Дрозднів зібралися поїхати в гості у Кемеровську область відвідати сім’ю покійного брата. Братиха Шура з сином і чотирма дочками вели господарство і якось давали собі раду. Їхні дві тітки уже купили квитки і збиралися в дорогу, аж раптом отримали телеграму приїхати не в гості, а на… похорони. Туди поїхали удвох, а назад повернулися вшістьох.
Колись четверо сестер Люся, Катя, Галя і Свєта жили у Кемеровській області. Найстаршій було 18, а найменшій – 12 років. Батько їхній давно помер, тож мама Шура з п’ятьма дітьми мусила якось давати раду, щоб сироти мали що їсти.
Літньої пори, у пору сінокосу, Шура взяла сина Василя і старшу дочку Катю з собою згрібати сіно. Хотіли швидше закінчити роботу, бо чекали у гості родичів з України - двох тіток Ніну і Галю. Та несподівано вдарила гроза, і блискавка влучила прямо у Василя. Хлопець помер на місці. А мати, не витримавши смерті сина, одразу посивіла і теж померла. Поховали їх разом в одній могилі. Дівчата залишилися круглими сиротами.
І ось вони надіслали телеграму родичам в Україну: «Приїжджайте на похорони», і все. А хто помер – невідомо. Така ж телеграма прийшла до Ніни і Галі у Дроздні Ковельського району і в Ківерцівський район до родичів покійного батька дівчат. Ніна Тетерук поіхала до них, щоб дізнатися, чи то справді телеграма від дівчат. Їхня мама Шура все казала своїм дітям: «Якщо колись щось зі мною станеться, їдьте в Україну до бабусі, тут не лишайтесь». Наче відчувала, що з нею колись щось має статися.
У Галі і Ніни квитки були вже на руках, тож одразу вирушили в далеку дорогу. Летіли літаком, їхали поїздом. Доки їхали, Шуру і її сина поховали. Дівчата тішилися з приїзду тіток, яким трагічна новина – як сніг на голову.
Вся Шурина родина хотіла забрати дівчат до себе на виховання. Але тітки Галя Оніщук і Ніна Тетерук вирішили повезти дівчат до бабусі у Дроздні. Ніна на той час була заміжня, а Галя ще ні. Тітки спродали все господарство, що можна було взяти з собою, взяли. Галина зібрала всі потрібні папери, довідки на всиновлення дівчат і приїхали у Дроздні. Незаміжня тітка Галя стала матір’ю чотирьом племінницям.
Бог не залишив дівчат-сиріт. Вони підросли, почали ходити до церкви, згодом повиходили заміж за віруючих хлопців.
І ось одного разу сестри вирішили відвідати могили батьків і погостювати у родичів в Росії. А в той час тітка Галя Оніщук разом з бригадою віруючих була на заробітках у Курганській області – варила їм їсти.
Дівчата написали листа тьоті: як будуть їхати назад в Україну, по дорозі заїдуть до неї у гості.
– Я попросила з роботи машину і поїхала на станцію зустрічати племінниць, – пригадує Галина Оніщук. – Поїзд стояв дуже мало, десь приблизно дві-три хвилини. Я заходжу у вагон і прошу, щоб вони їхали зі мною, а вони не хочуть виходити з поїзда. В той час було дуже складно взяти квитки на поїзд, і вони вирішили, що як вийдуть, то назад не заїдуть. Ледве вмовила їх. Дівчата нашвидкуруч схопили свої речі, взуття навіть не взували, а взяли у руки, і вийшли з вагона.
У тітки Галі сестри побули всього одну добу, перекомпостували квитки і поїхали додому в Україну. Проблем не було ніяких, в усьому допоміг Господь. А в той час з Росії у Дроздні приходить телеграма: «Повідомте, що з дівчатами...». Виявляється, що той вагон, у якому їхали Катя, Галя, Свєта і Люся, загорівся. І страшно уявити, що могло би бути, якби тітка Галя силоміць не забрала з вагона племінниць.
– Це тільки Бог потурбувався про сиріт, і з Його милості дівчата лишилися живі, – каже жінка. – Як приїхали додому, дали телеграму, що всі живі і здорові, дякуючи Богу. А то вже родичі оплакували дівчат.
... Пройшли роки, і всі сестри вийшли заміж за віруючих хлопців, мають хороші сім’ї, дітей, онуків. На жаль, найстаршої Люсі уже немає в живих – страшна невиліковна хвороба забрала у жінки життя.
Дівчата дуже шанували свою бабусю Зіну і тітку Галю, що замінила їм матір і вигодувала їх. А найбільше вдячні Богу, що не залишав їх ніколи без Своєї охорони і скрізь благословляв.
Галина ОЛІФЕРЧУК.
Залишити коментар