Карантин – дописували не перешкода
Тривалий час українці перебувають на карантині, викликаного епідемією коронавірусу – своєрідної "чуми" ХХІ століття. По-різному почувається кожен з нас у ці тривожні і неспокійні дні. Одні продовжують працювати на виробництві, другі господарюють на дачах і городах, треті читають книги, переглядають улюблені кінофільми в ноутбуках або дивляться розважальні телевізійні програми.
Щоправда, є й такі, що не знаходять собі місця від нудьги, комплексують і не можуть позбутися стресу. Тож нехай прикладом для них стануть дописувачі "Вістей Ковельщини", які не падають духом, намагаються кожен прожитий день використати з користю для справи і написати листа до редакції улюбленої газети. Про декого із них – наша сьогоднішня мова.
Так, ковельчанка, вчитель-пенсіонер, давня читачка "міськрайонки" Тетяна Олексіївна Аврахова вирішила поділитися гарним настроєм, який створили їм працівники супермаркету "Наш край", яким вміло керує здібний організатор торгівлі Надія Василівна Суріна (на знімку ви бачите один з моментів роботи “Нашого краю”). Свій допис вона назвала коротко – "Щира подяка":
"Від імені пенсіонерів, яких обслуговують в магазині "Наш край" (вул. Грушевського, 10) хочу щиро подякувати колективу цього закладу за увагу до нас, за Великодню радість, яку вони подарували нам, ветеранам праці, напередодні свята Воскресіння Христового.
У магазині всім пенсіонерам, які мають картки для покупок, подарували товару на 70 гривень, а ще кожному – безкоштовно пасочку. Такого ще не було!
Велике "спасибі" Вам усім за цю добру справу. Бажаємо, щоб Ваш заклад завжди процвітав, приносив всім покупцям тільки радість, а Вам – велике задоволення від праці.
Щиро вітаємо Вас всіх з цим святом, адже це не просто свято – це Торжество із Торжеств, свято над святами.
Бажаємо Вам всім міцного здоров'я Божого благословення, невмирущої любові, надії і міцної віри в Господа нашого Ісуса Христа. Хай Вас Бог благословляє, добро і мир всім посилає і з нами він живе.
Христос Воскрес! Воістину Воскрес!”.
А ще Тетяна Олексіївна окремо додала такий текст: "Також хочемо привітати із Великодніми святами колектив редакції газети "Вісті Ковельщини".
Дякуємо щиро за Вашу невтомну працю, за правдиве висвітлення нашого життя. В такий важкий для країни час Ваш колектив сумлінно працює заради людей. Це – просто подвиг з Вашого боку.
Дай Вам, Боже, здоров'я, миру і Великодньої радості!".
Працівники редакції зворушені такими гарними словами на свою адресу. І хоч вони не вважають подвигом те, що роблять, бо це – їх професійний обов'язок, але приємно чути таку високу оцінку своєї праці. Хоч, правду кажучи, карантин, що затягнувся, недодає впевненості у завтрашньому дні, адже доходи від реклами впали, продаж газет вроздріб припинився, інших джерел поповнення редакційної "скарбниці" не проглядається.
Тож доводиться журналістам "затягувати паски", економити у великому і малому. Але духом не падаємо, бо розуміємо: газета потрібна людям. Отож, як кажуть, тримаємося до останнього "патрона".
l
Не дає духом впасти і наш друг, діловий партнер і просто творча людина Іван Олександрович Ярошик, лікар-стоматолог за фахом, якого добре знають ковельчани. Не буває такого дня, щоб цей життєлюб не порадував колег по перу новим творчим доробком. Тематика його віршів надзвичайно широка: тут і політика, і економіка, і соціальна сфера, і боротьба з корупцією, і любов до рідної землі, і ненависть до ворогів України, і велика повага до ветеранів війни і праці, учасників національно-визвольних змагань.
А ще імпонує те, що Іван Ярошик – великий оптиміст, котрий впевнено дивиться у майбутнє. Тому свої поетичні рядки присвячує не тільки сьогоднішнім подіям, а й тим, що мають настати. Він, наче легендарний Нострадамус, дивиться далеко вперед і ніби заохочує читача: "Вір у завтрашній день, і твоя мрія обов'язково збудеться!". Тому вже сьогодні оспівує прийдешній День Перемоги, День Матері, День сім'ї, День прикордонника і т. д., і т. п., сподіваючись побачити свої твори на шпальтах "Вістей Ковельщини".
Не міг оминути увагою Іван Олександрович Міжнародний день Землі, який світова спільнота відзначала 22 квітня. Матінці-годувальниці він присвятив такі хвилюючі слова:
Годувальниця люду,
Сонця голубка,
У життєвості спраглій –
трудяга.
Дух коріння-насіння,
плоті зернинка,
Святості гречкосія
наснага.
Посестра пісні, степна
Галатея,
З Місяцем – в парі-долі любовній.
Вольності-вольниці зоряна Фея,
Всевишнім лоном годить вповні…
Боже, бережи землю рідну,
З терновим вінком – калину.
Солов'їно-пісенний розмай,
Колисково-заквітчаний край.
Боже, бережи матір волі,
Чернечі кручі Дніпрові.
Молимось, земле, в святу годину:
"Боже, спаси і помилуй!".
А ці рядки поета навіяні красою другого весняного місяця – квітня:
Квітневих зір вербове небо мліє,
Весняної блакиті рай душі.
До серця горнеться "шитвом" калини
Цвіт-візерунок білих Божих днів.
Пташина заснувала літ основу,
Гніздо на комині, лелеки плід.
О, доле, благодаті-ласки доле,
Люби-кохай, молись: "Кохай-люби!".
Зелене Сонце, вишиті дороги -
У верховині юних ясенів.
У скронях спокою сивинки болю -
Матусі квіт, як колисковий світ…
l
Залюблений у рідну землю мешканець села Волі Тойкутської сільської ради, дбайливий господар і пристрасний шанувальник "тихого полювання" Володимир Зінчук. Він володіє рідкісним даром - бачити у звичних, буденних речах поетичний образ. Отож зворушливо описує лісових звірят, птахів-щебетунів, домашніх тваринок, рослин і квіточок. Наприклад:
Котик любить рибку їсти,
Не бажає в воду лізти.
Бо для того, щоб впіймати,
Треба вчитися пірнати.
Тож впіймає рибку разом
Із Андрієм-"водолазом".
Або:
Жив у садочку їжачок,
Назбирав він гілочок.
Поклав гарно в "рюкзачок",
Щоб нагріти діточок.
Змайстрував він їм хатинку -
Не хатинку, а картинку.
Гарно стало, тепло стало -
Місця є тепер чимало.
Не страшна уже й зима:
В хаті холоду нема.
Хвилює нашого дописувача й пандемія коронавірусу:
Мільйони років вірус існував,
Нарешті він корону "зажадав".
І пандемію в віз став запрягати,
Людей щоб сильно налякати.
Страху нагнала лютая "мікроба",
Вже й наші душі гнітить та
хвороба.
Ще будуть довго нас лякати
І в карантин всіх заганяти.
І мусим маски одягати,
Боятись по землі ступати.
І лиш на Бога сподіватись,
Послаблення режиму
дочекатись.
А я скажу: "Є ліки в нас природні,
На всі хвороби вони пригодні:
Цибуля, сало, часничок.
"Прийняв" – танцюй хоч козачок.
Та й рух нам сили додає,
В роботі – щастя все моє.
Забудь свій телевізор, інтернет,
Природу полюби, не кабінет!
Що ж, прислухаймося до мудрих слів досвідченого природолюба і землероба Володимира Зінчука. Він поганого не порадить.
l
"Карантинною" темою проникнуті поетичні листи ковельчанина, ветерана педагогічної праці Якова Яковича Лавренка. Він добре відомий читачам нашої газети. На жаль, останні його дописи мають занадто "мінорний" характер. Пан Яків навіть назвав їх "Сумними віршами". Ось кілька заголовків деяких з них: "Щоб не лежати", "Друзям", "Карантинні передзвони", "Заповіт онукам". Ми розуміємо причини поганого настрою автора, його депресії. Але щиро радимо: "Не впадайте у відчай, бо нудьга і смуток здоров'я недодають. Вірте у краще, надійтеся на Боже милосердя, і воно Вас не омине".
Із зрозумілих причин ми не можемо опублікувати все написане і надіслане до редакції Яковом Лавренком. Але один вірш (на нашу думку, досить оптимістичний), пропонуємо увазі читачів. Назва його – "Щоб не лежати":
Напруга в тілі, напруга в думках.
Слабкість і біль у старечих ногах.
Щось заспокійливе зараз знайду –
Відганяю від себе лиховісну біду.
Доле моя! Заспокой мою душу,
Заради рідних пожити ще мушу.
Буду ходити – ще не впаду,
Спокій у тіло сам заведу.
Якщо зустрінеш, юнко й юначе,
Того, хто хитається, йдучи один,
Знай: він бореться з тілом лежачим,
Хоче пожити й помріяти він!
Є в редакційній пошті листи, автори яких засуджують тих, хто не дотримується вимог карантину, піддає ризику захворіти не лише себе, а й оточуючих. Особливо це було помітно у Великодні свята, про що повідомляли засоби масової інформації всієї країни. Деякі люди йшли до храмів без захисних масок, не дотримувалися необхідної дистанції. Окремі священики самі грубо нехтували правилами безпеки (причащали з однієї ложки всіх бажаючих, без перешкод пропускали прихожан до церкви тощо).
Велике обурення викликала у ковельчан "акція" в одному з ковельських храмів, коли о 2-й годині ночі там організували феєрверк-салют, який тривав хвилин 10. "Цікаво, чи поліцейські склали акт про грубе порушення вимог законодавства священиком і вірянами, чи просто "не помітили" цього? – запитує одна з ковельчанок. – І чи морально у такий складний час, як нині, коли щодня помирають десятки українців, влаштовувати подібні розваги? Чи не краще було б кошти, витрачені на цю безглузду і нікому не потрібну акцію, переказати на матеріальну допомогу хворим, яких в Україні дедалі більше? Та й медикам, які мужньо протистоять коронавірусу, ці декілька тисяч гривень аж ніяк не зашкодили б".
Звичайно, відповідей на запитання нашої землячки ми не знаємо, хоч її позицію розділяємо. Можливо, ситуацію нам прояснять працівники ковельської поліції, яких було досить багато на вулицях Ковеля у ту ніч. Та й відповідь настоятеля храму, назву якого ми з етичних міркувань не називаємо, була б дуже доречною.
Як бачите, дорогі читачі, карантин не заважає творчим людям писати, ділитися своїми думками і переживаннями, говорити подячні слова на адресу тих, хто цього заслуговує, як, зрештою, критикувати осіб, для яких – закони не писані. Така активність шанувальників газети втішає і дає підстави сподіватися на те, що все у нас має бути добре.
Михайло КУЗЬМУК.
Р. S. Нещодавно до редакції зателефонувала ще одна активна дописувачка газети Марія Семенівна Нікітюк. Вона попросила звернутися до людей із проханням обов'язково виконувати поради медиків і одягати захисні маски. "Я охоче ношу таку маску, – сказала пані Марія. – У ній почуваюся комфортно і захищено. Тож бережіть себе і слухайтеся лікарів!".
М. К.
Тривалий час українці перебувають на карантині, викликаного епідемією коронавірусу – своєрідної "чуми" ХХІ століття. По-різному почувається кожен з нас у ці тривожні і неспокійні дні. Одні продовжують працювати на виробництві, другі господарюють на дачах і городах, треті читають книги, переглядають улюблені кінофільми в ноутбуках або дивляться розважальні телевізійні програми.
Щоправда, є й такі, що не знаходять собі місця від нудьги, комплексують і не можуть позбутися стресу. Тож нехай прикладом для них стануть дописувачі "Вістей Ковельщини", які не падають духом, намагаються кожен прожитий день використати з користю для справи і написати листа до редакції улюбленої газети. Про декого із них – наша сьогоднішня мова.
Так, ковельчанка, вчитель-пенсіонер, давня читачка "міськрайонки" Тетяна Олексіївна Аврахова вирішила поділитися гарним настроєм, який створили їм працівники супермаркету "Наш край", яким вміло керує здібний організатор торгівлі Надія Василівна Суріна (на знімку ви бачите один з моментів роботи “Нашого краю”). Свій допис вона назвала коротко – "Щира подяка":
"Від імені пенсіонерів, яких обслуговують в магазині "Наш край" (вул. Грушевського, 10) хочу щиро подякувати колективу цього закладу за увагу до нас, за Великодню радість, яку вони подарували нам, ветеранам праці, напередодні свята Воскресіння Христового.
У магазині всім пенсіонерам, які мають картки для покупок, подарували товару на 70 гривень, а ще кожному – безкоштовно пасочку. Такого ще не було!
Велике "спасибі" Вам усім за цю добру справу. Бажаємо, щоб Ваш заклад завжди процвітав, приносив всім покупцям тільки радість, а Вам – велике задоволення від праці.
Щиро вітаємо Вас всіх з цим святом, адже це не просто свято – це Торжество із Торжеств, свято над святами.
Бажаємо Вам всім міцного здоров'я Божого благословення, невмирущої любові, надії і міцної віри в Господа нашого Ісуса Христа. Хай Вас Бог благословляє, добро і мир всім посилає і з нами він живе.
Христос Воскрес! Воістину Воскрес!”.
А ще Тетяна Олексіївна окремо додала такий текст: "Також хочемо привітати із Великодніми святами колектив редакції газети "Вісті Ковельщини".
Дякуємо щиро за Вашу невтомну працю, за правдиве висвітлення нашого життя. В такий важкий для країни час Ваш колектив сумлінно працює заради людей. Це – просто подвиг з Вашого боку.
Дай Вам, Боже, здоров'я, миру і Великодньої радості!".
Працівники редакції зворушені такими гарними словами на свою адресу. І хоч вони не вважають подвигом те, що роблять, бо це – їх професійний обов'язок, але приємно чути таку високу оцінку своєї праці. Хоч, правду кажучи, карантин, що затягнувся, недодає впевненості у завтрашньому дні, адже доходи від реклами впали, продаж газет вроздріб припинився, інших джерел поповнення редакційної "скарбниці" не проглядається.
Тож доводиться журналістам "затягувати паски", економити у великому і малому. Але духом не падаємо, бо розуміємо: газета потрібна людям. Отож, як кажуть, тримаємося до останнього "патрона".
ххх
Не дає духом впасти і наш друг, діловий партнер і просто творча людина Іван Олександрович Ярошик, лікар-стоматолог за фахом, якого добре знають ковельчани. Не буває такого дня, щоб цей життєлюб не порадував колег по перу новим творчим доробком. Тематика його віршів надзвичайно широка: тут і політика, і економіка, і соціальна сфера, і боротьба з корупцією, і любов до рідної землі, і ненависть до ворогів України, і велика повага до ветеранів війни і праці, учасників національно-визвольних змагань.
А ще імпонує те, що Іван Ярошик – великий оптиміст, котрий впевнено дивиться у майбутнє. Тому свої поетичні рядки присвячує не тільки сьогоднішнім подіям, а й тим, що мають настати. Він, наче легендарний Нострадамус, дивиться далеко вперед і ніби заохочує читача: "Вір у завтрашній день, і твоя мрія обов'язково збудеться!". Тому вже сьогодні оспівує прийдешній День Перемоги, День Матері, День сім'ї, День прикордонника і т. д., і т. п., сподіваючись побачити свої твори на шпальтах "Вістей Ковельщини".
Не міг оминути увагою Іван Олександрович Міжнародний день Землі, який світова спільнота відзначала 22 квітня. Матінці-годувальниці він присвятив такі хвилюючі слова:
Годувальниця люду, Сонця голубка,
У життєвості спраглій – трудяга.
Дух коріння-насіння, плоті зернинка,
Святості гречкосія наснага.
Посестра пісні, степна Галатея,
З Місяцем – в парі-долі любовній.
Вольності-вольниці зоряна Фея,
Всевишнім лоном годить вповні…
Боже, бережи землю рідну,
З терновим вінком – калину.
Солов'їно-пісенний розмай,
Колисково-заквітчаний край.
Боже, бережи матір волі,
Чернечі кручі Дніпрові.
Молимось, земле, в святу годину:
"Боже, спаси і помилуй!".
А ці рядки поета навіяні красою другого весняного місяця – квітня:
Квітневих зір вербове небо мліє,
Весняної блакиті рай душі.
До серця горнеться "шитвом" калини
Цвіт-візерунок білих Божих днів.
Пташина заснувала літ основу,
Гніздо на комині, лелеки плід.
О, доле, благодаті-ласки доле,
Люби-кохай, молись: "Кохай-люби!".
Зелене Сонце, вишиті дороги -
У верховині юних ясенів.
У скронях спокою сивинки болю -
Матусі квіт, як колисковий світ…
ххх
Залюблений у рідну землю мешканець села Волі Тойкутської сільської ради, дбайливий господар і пристрасний шанувальник "тихого полювання" Володимир Зінчук. Він володіє рідкісним даром - бачити у звичних, буденних речах поетичний образ. Отож зворушливо описує лісових звірят, птахів-щебетунів, домашніх тваринок, рослин і квіточок. Наприклад:
Котик любить рибку їсти,
Не бажає в воду лізти.
Бо для того, щоб впіймати,
Треба вчитися пірнати.
Тож впіймає рибку разом
Із Андрієм-"водолазом".
Або:
Жив у садочку їжачок,
Назбирав він гілочок.
Поклав гарно в "рюкзачок",
Щоб нагріти діточок.
Змайстрував він їм хатинку -
Не хатинку, а картинку.
Гарно стало, тепло стало -
Місця є тепер чимало.
Не страшна уже й зима:
В хаті холоду нема.
Хвилює нашого дописувача й пандемія коронавірусу:
Мільйони років вірус існував,
Нарешті він корону "зажадав".
І пандемію в віз став запрягати,
Людей щоб сильно налякати.
Страху нагнала лютая "мікроба",
Вже й наші душі гнітить та хвороба.
Ще будуть довго нас лякати
І в карантин всіх заганяти.
І мусим маски одягати,
Боятись по землі ступати.
І лиш на Бога сподіватись,
Послаблення режиму дочекатись.
А я скажу: "Є ліки в нас природні,
На всі хвороби вони пригодні:
Цибуля, сало, часничок.
"Прийняв" – танцюй хоч козачок.
Та й рух нам сили додає,
В роботі – щастя все моє.
Забудь свій телевізор, інтернет,
Природу полюби, не кабінет!
Що ж, прислухаймося до мудрих слів досвідченого природолюба і землероба Володимира Зінчука. Він поганого не порадить.
ххх
"Карантинною" темою проникнуті поетичні листи ковельчанина, ветерана педагогічної праці Якова Яковича Лавренка. Він добре відомий читачам нашої газети. На жаль, останні його дописи мають занадто "мінорний" характер. Пан Яків навіть назвав їх "Сумними віршами". Ось кілька заголовків деяких з них: "Щоб не лежати", "Друзям", "Карантинні передзвони", "Заповіт онукам". Ми розуміємо причини поганого настрою автора, його депресії. Але щиро радимо: "Не впадайте у відчай, бо нудьга і смуток здоров'я недодають. Вірте у краще, надійтеся на Боже милосердя, і воно Вас не омине".
Із зрозумілих причин ми не можемо опублікувати все написане і надіслане до редакції Яковом Лавренком. Але один вірш (на нашу думку, досить оптимістичний), пропонуємо увазі читачів. Назва його – "Щоб не лежати":
Напруга в тілі, напруга в думках.
Слабкість і біль у старечих ногах.
Щось заспокійливе зараз знайду –
Відганяю від себе лиховісну біду.
Доле моя! Заспокой мою душу,
Заради рідних пожити ще мушу.
Буду ходити – ще не впаду,
Спокій у тіло сам заведу.
Якщо зустрінеш, юнко й юначе,
Того, хто хитається, йдучи один,
Знай: він бореться з тілом лежачим,
Хоче пожити й помріяти він!
Є в редакційній пошті листи, автори яких засуджують тих, хто не дотримується вимог карантину, піддає ризику захворіти не лише себе, а й оточуючих. Особливо це було помітно у Великодні свята, про що повідомляли засоби масової інформації всієї країни. Деякі люди йшли до храмів без захисних масок, не дотримувалися необхідної дистанції. Окремі священики самі грубо нехтували правилами безпеки (причащали з однієї ложки всіх бажаючих, без перешкод пропускали прихожан до церкви тощо).
Велике обурення викликала у ковельчан "акція" в одному з ковельських храмів, коли о 2-й годині ночі там організували феєрверк-салют, який тривав хвилин 10. "Цікаво, чи поліцейські склали акт про грубе порушення вимог законодавства священиком і вірянами, чи просто "не помітили" цього? – запитує одна з ковельчанок. – І чи морально у такий складний час, як нині, коли щодня помирають десятки українців, влаштовувати подібні розваги? Чи не краще було б кошти, витрачені на цю безглузду і нікому не потрібну акцію, переказати на матеріальну допомогу хворим, яких в Україні дедалі більше? Та й медикам, які мужньо протистоять коронавірусу, ці декілька тисяч гривень аж ніяк не зашкодили б".
Звичайно, відповідей на запитання нашої землячки ми не знаємо, хоч її позицію розділяємо. Можливо, ситуацію нам прояснять працівники ковельської поліції, яких було досить багато на вулицях Ковеля у ту ніч. Та й відповідь настоятеля храму, назву якого ми з етичних міркувань не називаємо, була б дуже доречною.
Як бачите, дорогі читачі, карантин не заважає творчим людям писати, ділитися своїми думками і переживаннями, говорити подячні слова на адресу тих, хто цього заслуговує, як, зрештою, критикувати осіб, для яких – закони не писані. Така активність шанувальників газети втішає і дає підстави сподіватися на те, що все у нас має бути добре.
Михайло КУЗЬМУК.
Р. S. Нещодавно до редакції зателефонувала ще одна активна дописувачка газети Марія Семенівна Нікітюк. Вона попросила звернутися до людей із проханням обов'язково виконувати поради медиків і одягати захисні маски. "Я охоче ношу таку маску, – сказала пані Марія. – У ній почуваюся комфортно і захищено. Тож бережіть себе і слухайтеся лікарів!".
М. К.
Залишити коментар