Ще одне народження «Локомотива»
Цьогорічної весни обставини склалися так, що майже кожного дня я проїжджаю повз будівельний майданчик, де триває реконструкція стадіону «Локомотив». І завжди мені кортить дізнатися, чи багато вже зроблено? Чи не припинили працювати будівельники? Чи не порушується графік робіт?
Мій інтерес (та й не тільки мій) виправданий. Адже стадіон «Локомотив» для корінних ковельчан – об’єкт майже сакральний. З ним пов’язано багато спогадів, вражень, подій. Тут у 50–60-их роках минулого століття відбувалися захоплюючі футбольні поєдинки не лише міського, але й обласного та республіканського рівнів. Місцева команда «Локомотив», якою опікувалися особисто керівники паровозного, а пізніше локомотивного депо Ковель (звідси – й назва) «гриміла» на всю Україну. Підтримували спортсменів й очільники Львівської залізниці.
Але історія «Локомотива» бере початок ще з довоєнних часів. 1933 року у Ковелі став до ладу новий стадіон, споруджений за сприяння польської влади, котрий носив однойменну назву. Навіть з погляду сьогоднішнього дня це була складна інженерна споруда із дренажною системою, відповідними комунікаціями. Стадіон став головним місцем проведення спортивних поєдинків у місті. Поруч знаходився басейн для плавання. Неподалік діяла водна станція.
Після закінчення війни і визволення Ковеля від нацистів у влади до стадіону руки не одразу «дійшли», про що написала місцева газета, яка констатувала, що місто не має справжнього стадіону, хоч місце є. В 1950 році його почали навіть обладнувати, але, щоб позбутися клопоту, передали артілі інвалідів «Прогрес» на комерційних умовах. Як альтернатива, діяв стадіон добровільного спортивного товариства «Динамо». В неділю, 29 квітня 1951 року, тут провели перший футбольний матч, під час якого зустрілися команди «Динамо» й «Локомотив». Рахунок – 6:3 на користь динамівців.
Судячи з усього, керівництво Ковельської залізниці (була тоді така) не могло змиритися з тим, що спортсмени залізничного вузла пасли, як-то кажуть, задніх. Разом із розбудовою залізничного вузла обіруч взялися за розвиток футболу. В 1951 році у ДСТ «Локомотив» вже діяло чотири футбольних команди. Як правило, вони були створені на підприємствах і в організаціях вузла.
У 60–70-их роках матеріальна база стадіону була досить потужною, він став улюбленим місцем відпочинку ковельчан та їх гостей. Згодом, проте, керівництво міста і залізничного вузла вирішили його реконструювати. Тодішній перший секретар міськкому партії Іван Дудко дуже любив футбол, і жоден матч на «Локомотиві» не відбувався без його участі і участі членів бюро й міськвиконкому. Вони, спираючись на залізничників, прийняли рішення «вдихнути» друге (чи третє?) життя в стадіон. Робота закипіла й тривала вона досить тривалий період, адже багато підприємств надавали допомогу будівельникам на безоплатній основі.
Свій організаторський талант в ході реконструкції стадіону виявив тодішній голова міськспорткомітету Євген Кондратович, ім’я якого носить комплексна дитячо-юнацька спортивна школа, розміщена на бульварі Лесі Українки, директор стадіону Неофіт Колодійчук та багато інших ентузіастів спортивно-масової роботи.
Після реконструкції «Локомотив» пережив чимало подій – і приємних, і драматичних. Старожили міста пам’ятають, як тут відбувалися футбольні поєдинки республіканського і обласного рівнів (навіть гравці київського «Динамо» приїжджали) , як співали «зірки» української естради (Микола Мозговий, Софія Ротару, Іво Бобул, Лілія Сандулеса), як вправлялися у віртуозному водінні автомобілів і мотоциклів відчайдухи-каскадери. Але чи не найбільше емоцій викликали перший масовий мітинг на підтримку державної незалежності України та свято козацької слави, що відбувалися за вщент заповнених трибунах, розрахованих на десять тисяч місць, у 90-их роках.
На жаль, з бігом часу стадіон занепадав і перетворився в руїну. І лише в останні роки завдяки ініціативі міської влади, підтримці депутатського корпусу та громадськості, налагодженій співпраці з польським і білоруським містами під одною назвою Щучин, вдалося зрушити справу з місця, започаткувати чергове відновлення «Локомотива», про що «Вісті Ковельщини» регулярно інформують.
Економічна і фінансова кризи, які поглибилися в Україні і світі у зв’язку з пандемією коронавірусу, поставили під загрозу реалізацію багатьох амбітних проєктів. Тому одне з питань, яке я поставив міському голові Олегу Кіндеру в недавньому інтерв’ю, опублікованому у «Вістях Ковельщини» 21 травня ц. р., стосувалося саме стадіону «Локомотив». Олег Олексійович заявив:
– На стадіоні «Локомотив» роботи не зупиняються. Ковельчани можуть бачити, що триває благоустрій прилеглої території. Також ведуться роботи у приміщенні. Освоюємо європейські кошти, які виділили на цей проєкт. У міському бюджеті передбачено 38 мільйонів гривень у цьому році. Маю надію, що завершити третій етап «Локомотиву» – облаштування футбольного поля та легкоатлетичних доріжок – зможемо, залучивши гроші з Державного бюджету. Це питання лобіює народний депутат України Степан Івахів.
Оптимізму додає й інформація відділу внутрішньої політики, організаційної роботи і зв’язків з громадськістю міськвиконкому, оприлюднена на офіційному сайті міської ради 20 травня ц. р. під заголовком «Будівництво на стадіоні «Локомотив» у Ковелі ведеться з дотриманням графіка». Ось її зміст: «Міський голова Олег Кіндер провів нараду з питань реалізації спільного міжнародного проєкту «Транскордонні центри діалогу культур Польща–Білорусь–Україна». Він наголосив, що усі роботи на стадіоні «Локомотив» мають здійснюватись вчасно, аби не підвести партнерів з Польщі і Білорусі та використати раціонально літню пору для будівництва об’єкта.
Гендиректор «Луцьксантехмонтаж № 536» Ігор Чорнуха повідомив, що будівельні бригади уже виконали значний обсяг замовлення. Зараз вони завершують внутрішні роботи у підтрибунних приміщеннях. Надалі готові приступити до оздоблення стін зовні. Головний підрядник запевнив, що з їх боку всі зобов’язання будуть виконані у визначені терміни.
Варто зауважити, що також активно здійснюється благоустрій території. Зокрема прокладається дорога, облаштовуються паркувальні місця, встановлюється паркан.
Обговорили під час зустрічі питання плану фінансування проєкту міжнародними партнерами, йшлося про закупівлю передбаченого обладнання.
– Особисто контролюю хід будівництва на стадіоні. Часто буваю там, спілкуюсь з будівельниками і переконаний, що заплановане на цей рік вдасться виконати. Європейські кошти та ті, які передбачені в бюджеті міста, будуть освоєні, – наголосив Олег Кіндер.
Також він подякував усім за роботу і закликав до подальшої узгодженості дій».
Як бачимо, є надія на те, що стадіон «Локомотив» знову відродиться. На цей раз – у ХХІ столітті. І хоч часи сьогодні важкі, вони рано чи пізно закінчаться, й люди повернуться до повноцінного життя, яке неможливе без фізичного і духовного оздоровлення нації.
Микола ВЕЛЬМА.
На світлинах: так виглядатиме оновлений “Локомотив”; стадіон у ці дні.
Фото з архіву міськради.
Цьогорічної весни обставини склалися так, що майже кожного дня я проїжджаю повз будівельний майданчик, де триває реконструкція стадіону «Локомотив». І завжди мені кортить дізнатися, чи багато вже зроблено? Чи не припинили працювати будівельники? Чи не порушується графік робіт?
Мій інтерес (та й не тільки мій) виправданий. Адже стадіон «Локомотив» для корінних ковельчан – об’єкт майже сакральний. З ним пов’язано багато спогадів, вражень, подій. Тут у 50–60-их роках минулого століття відбувалися захоплюючі футбольні поєдинки не лише міського, але й обласного та республіканського рівнів. Місцева команда «Локомотив», якою опікувалися особисто керівники паровозного, а пізніше локомотивного депо Ковель (звідси – й назва) «гриміла» на всю Україну. Підтримували спортсменів й очільники Львівської залізниці.
Але історія «Локомотива» бере початок ще з довоєнних часів. 1933 року у Ковелі став до ладу новий стадіон, споруджений за сприяння польської влади, котрий носив однойменну назву. Навіть з погляду сьогоднішнього дня це була складна інженерна споруда із дренажною системою, відповідними комунікаціями. Стадіон став головним місцем проведення спортивних поєдинків у місті. Поруч знаходився басейн для плавання. Неподалік діяла водна станція.
Після закінчення війни і визволення Ковеля від нацистів у влади до стадіону руки не одразу «дійшли», про що написала місцева газета, яка констатувала, що місто не має справжнього стадіону, хоч місце є. В 1950 році його почали навіть обладнувати, але, щоб позбутися клопоту, передали артілі інвалідів «Прогрес» на комерційних умовах. Як альтернатива, діяв стадіон добровільного спортивного товариства «Динамо». В неділю, 29
квітня 1951 року, тут провели перший футбольний матч, під час якого зустрілися команди «Динамо» й «Локомотив». Рахунок – 6:3 на користь динамівців.
Судячи з усього, керівництво Ковельської залізниці (була тоді така) не могло змиритися з тим, що спортсмени залізничного вузла пасли, як-то кажуть, задніх. Разом із розбудовою залізничного вузла обіруч взялися за розвиток футболу. В 1951 році у ДСТ «Локомотив» вже діяло чотири футбольних команди. Як правило, вони були створені на підприємствах і в організаціях вузла.
У 60–70-их роках матеріальна база стадіону була досить потужною, він став улюбленим місцем відпочинку ковельчан та їх гостей. Згодом, проте, керівництво міста і залізничного вузла вирішили його реконструювати. Тодішній перший секретар міськкому партії Іван Дудко дуже любив футбол, і жоден матч на «Локомотиві» не відбувався без його участі і участі членів бюро й міськвиконкому. Вони, спираючись на залізничників, прийняли рішення «вдихнути» друге (чи третє?) життя в стадіон. Робота закипіла й тривала вона досить тривалий період, адже багато підприємств надавали допомогу будівельникам на безоплатній основі.
Свій організаторський талант в ході реконструкції стадіону виявив тодішній голова міськспорткомітету Євген Кондратович, ім’я якого носить комплексна дитячо-юнацька спортивна школа, розміщена на бульварі Лесі Українки, директор стадіону Неофіт Колодійчук та багато інших ентузіастів спортивно-масової роботи.
Після реконструкції «Локомотив» пережив чимало подій – і приємних, і драматичних. Старожили міста пам’ятають, як тут відбувалися футбольні поєдинки республіканського і обласного рівнів (навіть гравці київського «Динамо» приїжджали) , як співали «зірки» української естради (Микола Мозговий, Софія Ротару, Іво Бобул, Лілія Сандулеса), як вправлялися у віртуозному водінні автомобілів і мотоциклів
відчайдухи-каскадери. Але чи не найбільше емоцій викликали перший масовий мітинг на підтримку державної незалежності України та свято козацької слави, що відбувалися за вщент заповнених трибунах, розрахованих на десять тисяч місць, у 90-их роках.
На жаль, з бігом часу стадіон занепадав і перетворився в руїну. І лише в останні роки завдяки ініціативі міської влади, підтримці депутатського корпусу та громадськості, налагодженій співпраці з польським і білоруським містами під одною назвою Щучин, вдалося зрушити справу з місця, започаткувати чергове відновлення «Локомотива», про що «Вісті Ковельщини» регулярно інформують.
Економічна і фінансова кризи, які поглибилися в Україні і світі у зв’язку з пандемією коронавірусу, поставили під загрозу реалізацію багатьох амбітних проєктів. Тому одне з питань, яке я поставив міському голові Олегу Кіндеру в недавньому інтерв’ю, опублікованому у «Вістях Ковельщини» 21 травня ц. р., стосувалося саме стадіону «Локомотив». Олег Олексійович заявив:
– На стадіоні «Локомотив» роботи не зупиняються. Ковельчани можуть бачити, що триває благоустрій прилеглої території. Також ведуться роботи у приміщенні. Освоюємо європейські кошти, які виділили на цей проєкт. У міському бюджеті передбачено 38 мільйонів гривень у цьому році. Маю надію, що завершити третій етап «Локомотиву» – облаштування футбольного поля та легкоатлетичних доріжок – зможемо, залучивши гроші з Державного бюджету. Це питання лобіює народний депутат
України Степан Івахів.
Оптимізму додає й інформація відділу внутрішньої політики, організаційної роботи і зв’язків з громадськістю міськвиконкому, оприлюднена на офіційному сайті міської ради 20 травня ц. р. під заголовком «Будівництво на стадіоні «Локомотив» у Ковелі ведеться з дотриманням графіка». Ось її зміст: «Міський голова Олег Кіндер провів нараду з питань реалізації спільного міжнародного проєкту «Транскордонні центри діалогу культур Польща–Білорусь–Україна». Він наголосив, що усі роботи на стадіоні «Локомотив» мають здійснюватись вчасно, аби не підвести партнерів з Польщі і Білорусі та використати раціонально літню пору для будівництва об’єкта.
Гендиректор «Луцьксантехмонтаж № 536» Ігор Чорнуха повідомив, що будівельні бригади уже виконали значний обсяг замовлення. Зараз вони завершують внутрішні роботи у підтрибунних приміщеннях. Надалі готові приступити до оздоблення стін зовні. Головний підрядник запевнив, що з їх боку всі зобов’язання будуть виконані у визначені терміни.
Варто зауважити, що також активно здійснюється благоустрій території. Зокрема прокладається дорога, облаштовуються паркувальні місця, встановлюється паркан.
Обговорили під час зустрічі питання плану фінансування проєкту міжнародними партнерами, йшлося про закупівлю передбаченого обладнання.
– Особисто контролюю хід будівництва на стадіоні. Часто буваю там, спілкуюсь з будівельниками і переконаний, що заплановане на цей рік вдасться виконати. Європейські кошти та ті, які передбачені в бюджеті міста, будуть освоєні, – наголосив Олег Кіндер.
Також він подякував усім за роботу і закликав до подальшої узгодженості дій».
Як бачимо, є надія на те, що стадіон «Локомотив» знову відродиться. На цей раз – у ХХІ столітті. І хоч часи сьогодні важкі, вони рано чи пізно закінчаться, й люди повернуться до повноцінного життя, яке неможливе без фізичного і духовного оздоровлення нації.
Микола ВЕЛЬМА.
На світлинах: так виглядатиме оновлений “Локомотив”; стадіон у ці дні.
Фото з архіву міськради.
Ще одне народження «Локомотива»
квітня 1951 року, тут провели перший футбольний матч, під час якого зустрілися команди «Динамо» й «Локомотив». Рахунок – 6:3 на користь динамівців.
відчайдухи-каскадери. Але чи не найбільше емоцій викликали перший масовий мітинг на підтримку державної незалежності України та свято козацької слави, що відбувалися за вщент заповнених трибунах, розрахованих на десять тисяч місць, у 90-их роках.
України Степан Івахів.
Залишити коментар