Моя улюблена газета
Ось вона лежить на столі переді мною – наша рідненька, дорогенька, така вже поважна віком газета "Вісті Ковельщини" (в минулому році їй виповнилось 80 літ).
Наша газета народилась в 1939 році. Не кожне видання може похвалитися таким віком, та ще й зберегти свою молодість, та ще й з кожним роком ставати все кращим і кращим: за обсягом, змістом, оформленням, тиражем.
Як тільки беру в руки черговий номер "Вістей Ковельщини", відразу набігають, мов білі хмаринки, світлі спогади, а серце наповнюється теплом, радістю, безмежною вдячністю.
В моєму особистому житті газета відіграла надзвичайно важливу роль. До 2003 року я з великим задоволенням читала її, але щоб написати самій в газету статтю, то таке навіть в голову не приходило.
В кінці грудня 2002 року мені пощастило відкрити Шенгенську візу і проїхатися по Європі, починаючи із австрійського Відня, де я народилася в роки Другої світової війни. Побачене в Європі мене вразило.
Враженнями від поїздки поділилась із журналісткою нашої газети Людмилою Іванівною Стасюк. Людмила Іванівна просто вся загорілась: "Напишіть, Маріє Павлівно, про побачене за кордоном в нашу газету, – сказала вона. – Надзвичайно буде всім цікаво прочитати про вашу подорож".
Під її "натиском" я погодилась. Писати свою першу статтю, та ще й українською (адже 30 років я викладала російську мову і літературу), було надзвичайно важко.
Якраз в той час під чуйним керівництвом талановитої, із високорозвиненим інтелектом жінки, журналістки Людмили Стасюк я пройшла курс журналістики без будь-яких "університетів". Щоб досконало вивчити українську, обклалася різними словниками, перечитала всю українську класику, вдумуючись майже в кожне слово.
Моя перша стаття "Європа очима ковельчанки" зайняла цілу сторінку газети "Вісті Ковельщини". Вважаю, що ця моя стаття є однією із кращих, написаних пізніше. Вона – результат спільної праці із Людмилою Іванівною Стасюк і є моєю гордістю.
Я безмежно вдячна моїй вчительці, моїй наставниці, прекрасній, чарівній Людмилі Іванівні за те, що вона з'явилась в моєму житті, наче ангел небесний, роздивилась в мені таланти, повірила в мої сили, постійно займалась корекцією моєї писанини, перекладом із російської мови на українську. Вона ніби взяла мене за руку і повела далі в світ журналістики.
Моє вивчення такої чудової, мелодійної української мови – це тільки заслуга Людмили Іванівни, з якою ми пізніше міцно подружились.
Високо оцінював мою співпрацю з газетою "Вісті Ковельщини" її редактор Микола Григорович Вельма. Щоб висловити свою повагу, своє захоплення цією теж надзвичайно прекрасною людиною, яка зачаровує кожного мовою, зовнішністю, поведінкою, я просто не знаходжу слів. Щаслива і все!
Книга Миколи Вельми "Миті життя" постійно в мене на письмовому столі. Це свого роду посібник: як писати, про що писати, в якій формі писати і, взагалі, книга навчає по-справжньому любити, цінувати навколишній світ, людей, які тебе оточують. Горджуся тим, що в цій книзі є й моє прізвище серед багатьох інших.
Ось в таких надійних руках знаходиться наша газета, редактор якої дуже цінує простих людей: дописувачів (позаштатних кореспондентів), читачів, з якими ділиться час від часу своїми роздумами, не боячись нікого, турбується про те, щоб газета завжди була змістовною і цікавою.
Таке складне життя у нас сьогодні: коронавірус навис над світом, карантин, все завмерло, а наша газета продовжує виходити. Кожний четвер ми її, свіженьку, з новинами про місто, про район виймаємо із поштових скриньок і подумки дякуємо всім, хто причетний до випуску видання, до цього своєрідного подвигу.
Був час, коли редакція газети "Вісті Ковельщини" мала змогу безкоштовно оформляти передплату нашим ветеранам. Ми отримували до 50 примірників і більше, а авторам статей, які друкувались, виплачувались навіть гонорари.
Сьогодні такої можливості немає. Навпаки нашим ветеранам, жителям міста і району потрібно дружно підключитися до вирішення важливого питання: як підтримати рідну газету? Така підтримка буде полягати, в першу чергу, у масовій передплаті її на рік, на півроку чи навіть на три місяці.
Прекрасна наша газета "Вісті Ковельщини" живе і буде жити тому, що вона нам потрібна, як повітря!
Все ж таки постійним передплатникам, тим, хто ще не підписався на газету, всім нам, жителям міста і району, потрібно зрозуміти: доля газети "Вісті Ковельщини" залежить ще й від нас!
Марія БАТРАЧЕНКО,
голова Ковельської міської ради ветеранів війни і праці,
Почесний ветеран України.
Ось вона лежить на столі переді мною – наша рідненька, дорогенька, така вже поважна віком газета "Вісті Ковельщини" (в минулому році їй виповнилось 80 літ).
Наша газета народилась в 1939 році. Не кожне видання може похвалитися таким віком, та ще й зберегти свою молодість, та ще й з кожним роком ставати все кращим і кращим: за обсягом, змістом, оформленням, тиражем.
Як тільки беру в руки черговий номер "Вістей Ковельщини", відразу набігають, мов білі хмаринки, світлі спогади, а серце наповнюється теплом, радістю, безмежною вдячністю.
В моєму особистому житті газета відіграла надзвичайно важливу роль. До 2003 року я з великим задоволенням читала її, але щоб написати самій в газету статтю, то таке навіть в голову не приходило.
В кінці грудня 2002 року мені пощастило відкрити Шенгенську візу і проїхатися по Європі, починаючи із австрійського Відня, де я народилася в роки Другої світової війни. Побачене в Європі мене вразило.
Враженнями від поїздки поділилась із журналісткою нашої газети Людмилою Іванівною Стасюк. Людмила Іванівна просто вся загорілась: "Напишіть, Маріє Павлівно, про побачене за кордоном в нашу газету, – сказала вона. – Надзвичайно буде всім цікаво прочитати про вашу подорож".
Під її "натиском" я погодилась. Писати свою першу статтю, та ще й українською (адже 30 років я викладала російську мову і літературу), було надзвичайно важко.
Якраз в той час під чуйним керівництвом талановитої, із високорозвиненим інтелектом жінки, журналістки Людмили Стасюк я пройшла курс журналістики без будь-яких "університетів". Щоб досконало вивчити українську, обклалася різними словниками, перечитала всю українську класику, вдумуючись майже в кожне слово.
Моя перша стаття "Європа очима ковельчанки" зайняла цілу сторінку газети "Вісті Ковельщини". Вважаю, що ця моя стаття є однією із кращих, написаних пізніше. Вона – результат спільної праці із Людмилою Іванівною Стасюк і є моєю гордістю.
Я безмежно вдячна моїй вчительці, моїй наставниці, прекрасній, чарівній Людмилі Іванівні за те, що вона з'явилась в моєму житті, наче ангел небесний, роздивилась в мені таланти, повірила в мої сили, постійно займалась корекцією моєї писанини, перекладом із російської мови на українську. Вона ніби взяла мене за руку і повела далі в світ журналістики.
Моє вивчення такої чудової, мелодійної української мови – це тільки заслуга Людмили Іванівни, з якою ми пізніше міцно подружились.
Високо оцінював мою співпрацю з газетою "Вісті Ковельщини" її редактор Микола Григорович Вельма. Щоб висловити свою повагу, своє захоплення цією теж надзвичайно прекрасною людиною, яка зачаровує кожного мовою, зовнішністю, поведінкою, я просто не знаходжу слів. Щаслива і все!
Книга Миколи Вельми "Миті життя" постійно в мене на письмовому столі. Це свого роду посібник: як писати, про що писати, в якій формі писати і, взагалі, книга навчає по-справжньому любити, цінувати навколишній світ, людей, які тебе оточують. Горджуся тим, що в цій книзі є й моє прізвище серед багатьох інших.
Ось в таких надійних руках знаходиться наша газета, редактор якої дуже цінує простих людей: дописувачів (позаштатних кореспондентів), читачів, з якими ділиться час від часу своїми роздумами, не боячись нікого, турбується про те, щоб газета завжди була змістовною і цікавою.
Таке складне життя у нас сьогодні: коронавірус навис над світом, карантин, все завмерло, а наша газета продовжує виходити. Кожний четвер ми її, свіженьку, з новинами про місто, про район виймаємо із поштових скриньок і подумки дякуємо всім, хто причетний до випуску видання, до цього своєрідного подвигу.
Був час, коли редакція газети "Вісті Ковельщини" мала змогу безкоштовно оформляти передплату нашим ветеранам. Ми отримували до 50 примірників і більше, а авторам статей, які друкувались, виплачувались навіть гонорари.
Сьогодні такої можливості немає. Навпаки нашим ветеранам, жителям міста і району потрібно дружно підключитися до вирішення важливого питання: як підтримати рідну газету? Така підтримка буде полягати, в першу чергу, у масовій передплаті її на рік, на півроку чи навіть на три місяці.
Прекрасна наша газета "Вісті Ковельщини" живе і буде жити тому, що вона нам потрібна, як повітря!
Все ж таки постійним передплатникам, тим, хто ще не підписався на газету, всім нам, жителям міста і району, потрібно зрозуміти: доля газети "Вісті Ковельщини" залежить ще й від нас!
Марія БАТРАЧЕНКО, голова Ковельської міської ради ветеранів війни і праці, Почесний ветеран України.
Залишити коментар