Освідчення в любові
У Ковелі я живу не один десяток літ. Швидше за все, звідси піду у Вічність, коли покличе Бог.
Іноді знайомі мене запитують: "Чому ти так "прив'язаний" до Ковеля? Невже тобі ніколи не пропонували роботу в інших містах?".
Пропонували. І не раз. Був шанс "зачепитися" в Києві. Кілька десятків разів кликали в область, де, трохи не гримаючи кулаком по столу, вимагали їхати у якийсь райцентр чи навіть кликали у Луцьк на престижні посади.
Не поїхав і не злякався погроз бюрократів, бо не уявляв свого життя без рідного міста, його людей, тихих зелених вулиць і блакитноокої Турії. Вважав і вважаю, що Ковель – найкраще місто в Україні, а, може, й у світі.
Чому? Якщо чесно, то не знаю. Знаю інше: мені тут добре, затишно й комфортно. Впевнений, що не тільки мені. Інакше чому б величезна кількість моїх земляків оселилася саме тут, забудовуючи і розбудовуючи географічний центр області, перетворюючи його у "маленьку Європу"?
Особливо разючі зміни сталися у Ковелі останніми роками. Виросли нові багатоповерхові житлові будинки, благоустроєно сотні, якщо не тисячі, квадратних метрів прибудинкових територій, впорядковано колись занедбані вулиці і провулки.
Милують око заквітчані проспекти й магістралі, до чого доклали розуму, рук і вміння дизайнери, архітектори, комунальники. За суєтою буднів ми не завжди помічаємо ці приємні зміни, а дарма.
Оригінальної форми світильники, підвісні горщики з квітами на електроопорах вздовж вулиці Незалежності та на ліхтарях, що на центральній площі, не можуть не захоплювати і не додавати гарного настрою й оптимізму. Приємні зміни сталися в парках культури і відпочинку імені Лесі Українки, а також імені Тараса Шевченка – одному з найулюбленіших місць відпочинку ковельчан та їх гостей.
Звичайно, є ще проблеми, викликані пандемією коронавірусу, кризовими явищами в економіці і фінансах, природними катаклізмами нинішнього року. Але всі ці негаразди абсолютно не применшують мого почуття любові до рідного міста, де я народився, виріс, де мешкають мої рідні, друзі, колеги по роботі, де праця стає піснею.
Ковель – це часточка України. І я дуже хочу, щоб моя держава квітла і з кожним днем гарнішала, як квітне і гарнішає місто, щоб над ними завжди було мирне небо. Тож слава йому і слава Україні!
Микола ВЕЛЬМА.
НА СВІТЛИНАХ: Ковель влітку 2020-го року.
Фото Мирослава ДАНИЛЮКА.
У Ковелі я живу не один десяток літ. Швидше за все, звідси піду у Вічність, коли покличе Бог.
Іноді знайомі мене запитують: "Чому ти так "прив'язаний" до Ковеля? Невже тобі ніколи не пропонували роботу в інших містах?".
Пропонували. І не раз. Був шанс "зачепитися" в Києві. Кілька десятків разів кликали в область, де, трохи не гримаючи кулаком по столу, вимагали їхати у якийсь райцентр чи навіть кликали у Луцьк на престижні посади.
Не поїхав і не злякався погроз бюрократів, бо не уявляв свого життя без рідного міста, його людей, тихих зелених вулиць і блакитноокої Турії. Вважав і вважаю, що Ковель – найкраще місто в Україні, а, може, й у світі.
Чому? Якщо чесно, то не знаю. Знаю інше: мені тут добре, затишно й комфортно. Впевнений, що не тільки мені. Інакше чому б величезна кількість моїх земляків оселилася саме тут, забудовуючи і розбудовуючи географічний центр області, перетворюючи його у "маленьку Європу"?
Особливо разючі зміни сталися у Ковелі останніми роками. Виросли нові багатоповерхові житлові будинки, благоустроєно сотні, якщо не тисячі, квадратних метрів прибудинкових територій, впорядковано колись занедбані вулиці і провулки.
Милують око заквітчані проспекти й магістралі, до чого доклали розуму, рук і вміння дизайнери, архітектори, комунальники. За суєтою буднів ми не завжди помічаємо ці приємні зміни, а дарма.
Оригінальної форми світильники, підвісні горщики з квітами на електроопорах вздовж вулиці Незалежності та на ліхтарях, що на центральній площі, не можуть не захоплювати і не додавати гарного настрою й оптимізму. Приємні зміни сталися в парках культури і відпочинку імені Лесі Українки, а також імені Тараса Шевченка – одному з найулюбленіших місць відпочинку ковельчан та їх гостей.
Звичайно, є ще проблеми, викликані пандемією коронавірусу, кризовими явищами в економіці і фінансах, природними катаклізмами нинішнього року. Але всі ці негаразди абсолютно не применшують мого почуття любові до рідного міста, де я народився, виріс, де мешкають мої рідні, друзі, колеги по роботі, де праця стає піснею.
Ковель – це часточка України. І я дуже хочу, щоб моя держава квітла і з кожним днем гарнішала, як квітне і гарнішає місто, щоб над ними завжди було мирне небо. Тож слава йому і слава Україні!
Микола ВЕЛЬМА.
НА СВІТЛИНАХ: Ковель влітку 2020-го року.
Фото Мирослава ДАНИЛЮКА.
Освідчення в любові
Залишити коментар