Доброчинець Іван Омелянюк
Наші предки вірили, що Земля тримається на трьох китах. Користуючись цією алегорією, я чисто суб'єктивно себе запитую: а на яких "китах" тримається сучасний український світ? Після всіх "за" і "проти" переконуюся, що священна трійця присутня і в цій темі. Українцям властиві:
– доброчинність;
– патріотизм;
– любов до рідної землі.
Маємо визнати, що цим ознакам відповідають далеко не всі українці. Чи не через це такі хиткі основи незалежної держави?
Слава Богу, не меншає тих, хто ступив на тернистий шлях боротьби за українську націю, мову, культуру, за створення успішної української економіки, за підняття над світом прапора слави українства.
l
До цього золотого фонду особистостей по праву вписаний історією Іван Васильович Омелянюк. Він, наш земляк, із Підсинівки колишнього Ковельського повіту, створює навколо себе морально-патріотичне і соціально-благодійне поле, яке притягує на свою орбіту небайдужих українців. Я торкався тої орбіти і схиляю голову на знак пошани перед цією непересічною особистістю, Людиною з великої літери.
Посудіть самі: вирвавшись із сірих пострадянських тенет поліського села, він здобуває вищу освіту і фах інженера-радіотехніка, захищає вчений ступінь кандидата технічних наук, створює високотехнологічну фірму "Квант-Ефір" європейського зразка. Ним цікавляться італійські фірми, які пропонують вигідну співпрацю.
Цифрове телерадіомовлення – це вміння іти в ногу з часом і передовими технологіями світу. Хто сказав, що ми не готові до Європи? Іван Омелянюк рекомендує скептикам: "Вчіться і клято працюйте". Але це лише один бік "медалі". Інший – співпереживання за благо працівників, доброчинність і просвітництво.
Мудрий Платон колись сформулював ідею, що країною мають правити філософи, маючи на увазі тих людей, які обізнані в управлінні, тямлять в науках і переживають за власний народ. Хочете чи ні, а Іван Васильович є "платонівським" прототипом управлінця. Його вчинки та благодійні справи свідчать про це.
На основі глибоких знань він створює успішну фірму, підіймає її діяльність на міжнародний рівень і робить її прибутковою.
…Ось тут зупинімо на мить свій погляд: в світлі цієї діяльності ми побачимо, що частину прибутку він спрямовує на благодійність і, в першу чергу, на Волинь і Ковельщину.
Так з'явився Благодійний фонд Івана Омелянюка "Майбутнє Волині".
Його кредо життя просте: "Я достатньо забезпечений. Маю у що одягтися. Харчуюсь, як і всі прості люди. На це багато грошей не потрібно, тому те, що залишається, готовий віддавати на добрі справи. І так буду діяти, доки є сили та здоров'я".
l
Сьогодні Фонд Івана Омелянюка наростив крила для подальшого лету і має назву: "Майбутня Волинь-Україна", чим багато сказано.
Нагадаю читачам про ці доброчинні здобутки:
– профінансовано українське видання книги Поля Брегга про здоровий спосіб життя;
– споруджено Стелу пам'яті жертв більшовицьких репресій в Ковелі;
– встановлено пам'ятник невинно убієнним волинянам у ковельській в'язниці 22-23 червня 1941 року (на місці захоронення на центральному кладовищі);
– виділено значні кошти на будівництво храму Святого Димитрія Солунського;
– надано фінансову допомогу на проведення загальноміських культурно-патріотичних заходів і на видання книг місцевих письменників та поетів;
– збудовано храм в селі Підсинівці;
– запроваджено іменні стипендії Івана Омелянюка для обдарованих дітей Волині із малозабезпечених сімей, учнів шкіл та студентів технічних вузів.
А ще – кошти на лікування поранених воїнів АТО, допомогу волонтерам і військовим капеланам, краєзнавцям і багато, багато інших пожертв. Немає потреби перераховувати і озвучувати все і вся, адже з вищесказаного бачимо всю сутність Івана Омелянюка.
l
Якось мені вдалося прочитати коротку сповідь стипендіатки Галі Боярчук. Вслухаймося:
"Життя до критичної межі дійшло, коли мама захворіла на рак. Під час перебігу хвороби батько покинув наш дім. У 2006 році залишила цей світ наша чудова мама. Почали хапатись за життя. Брат дрова заготовляв, городи орав собі і людям. Ми з сестрою допомагали йому. Восени ще й корова пропала. Я довго шукала батька. Він приїхав з Білорусі, дав 100 гривень і більше не з'являвся. Сказав, що й сам перебивається випадковими заробітками.
Я у свої шістнадцять їздила на сезонні заробітки у Львівську область, але заробленого так і не отримала. Зараз не маємо чим годувати худобу.
Як гірко усвідомлювати, що, опинившись наодинці з реаліями життя, пробиваєш мерзлу кригу, отримуючи від суспільства мінімальну підтримку. Чесно кажучи, страшно залишатися самотніми дітьми. А я дуже хочу вчитись, а надія мізерна".
Ця сповідь дівчини знаходить відгук у серці Івана Омелянюка. Він з власного досвіду знає, що таке бідність і "мед" холодних та напівголодних днів та років. А ще на його плечах моральна ноша – передчасно обірване життя старшого брата Івана. Попри все, він пробив мерзлу кригу суспільної байдужості, і тепер шматки льоду топить доброчинністю та милосердям.
Нехай суб'єктивно, але скажу: за Христовою любов'ю до ближнього постає найголовніша потреба життя, висловлена апостолом Павлом: "Спішіть робити добро". Як це важливо у нашій занепалій, несправедливій, черствій країні втілювати цю святу настанову в життя. Колись на Майдані, якому І. Омелянюк допомагав, він признався: "Не можу довго бути, у мене мерзнуть хворі ноги".
"Господи! – промовляю я від імені тих, хто відчув його тепло. – Збережи здоров'я вірного сина України і осип його Божою благодаттю та обігрій!".
l
І ось переді мною – книга "Іван Омелянюк: життя за двох", яку підготувала і написала відома волинянка Ніна Горик. Вона – славетна українська поетеса, наша землячка, яка багато сил, енергії і літературного хисту віддала, щоб книга побачила світ. Це не просто біографічний нарис, а літопис епохи. Тут свідчення родини Івана Омелянюка, його земляків з Підсинівки, спомини його самого.
Захоплюють філософські роздуми про суть нашого буття. Читати книгу легко, захоплююче, і не дивно, адже написано бездоганною літературною мовою, барвистою і образною. Цінність книги ще й у тому, що вся сюжетна лінія вибудована на реальних фактах із життя героя, села і України. Привабливості додають давні та сучасні світлини, частину яких ви бачите на сторінці. Вони є цінною і гарною оздобою літопису. Завдяки цьому далекі і близькі події, немов живі, постають перед читачем.
Кажуть, що видати книгу – це як збудувати дім. Ніні Горик вдалось змайструвати справжню світлицю - книгу за кращими зразками столичного книговидання, яка буде корисна для молодого покоління і для тих, хто шукає мотивацію до існування.
l
Хто б і що не казав, але "один у полі не воїн". У Івана Васильовича Омелянюка багато сподвижників. Найперше маємо пошанувати щирим словом Марію Хотинську, з якою було започатковано багаторічну благодійну акцію. Пішла передчасно з життя, але лишила по собі глибокий доброчинний, позначений українством слід. Немало зусиль для становлення і розвитку фонду "Майбутнє Волині" доклали Ігор Верчук та Сергій Дружинович.
Сьогодні головою правління фонду успішно працює невтомна активістка громадського руху Галина Голубович. Це вона, "союзянка" в душі, створила знамениту Школу шляхетних українок. З її ініціативи в Ковелі організовується багато духовно-патріотичних акцій в ім'я українства. За її участю Фонд розширив благодійницьку географію, яка значиться в назві "Майбутня Волинь – Україна".
Поруч з нею крокують ті, кому не байдужа доля людей, ті, хто хоче внести свій промінь світла у справу доброчинності, ті, в кого пульсує любов до рідного краю.
3 липня Почесному громадянину Ковеля Івану Васильовичу Омелянюку адресуватимуть щирі вітання з днем народження. Тож і ми долучимось, і побажаємо здоров'я, радості й щастя!
Анатолій СЕМЕНЮК.
Наші предки вірили, що Земля тримається на трьох китах. Користуючись цією алегорією, я чисто суб'єктивно себе запитую: а на яких "китах" тримається сучасний український світ? Після всіх "за" і "проти" переконуюся, що священна трійця присутня і в цій темі. Українцям властиві:
– доброчинність;
– патріотизм;
– любов до рідної землі.
Маємо визнати, що цим ознакам відповідають далеко не всі українці. Чи не через це такі хиткі основи незалежної держави?
Слава Богу, не меншає тих, хто ступив на тернистий шлях боротьби за українську націю, мову, культуру, за створення успішної української економіки, за підняття над світом прапора слави українства.
ххх
До цього золотого фонду особистостей по праву вписаний історією Іван Васильович Омелянюк. Він, наш земляк, із Підсинівки колишнього Ковельського повіту, створює навколо себе морально-патріотичне і соціально-благодійне поле, яке притягує на свою орбіту небайдужих українців. Я торкався тої орбіти і схиляю голову на знак пошани перед цією непересічною особистістю, Людиною з великої літери.
Посудіть самі: вирвавшись із сірих пострадянських тенет поліського села, він здобуває вищу освіту і фах інженера-радіотехніка, захищає вчений ступінь кандидата технічних наук, створює високотехнологічну фірму "Квант-Ефір" європейського зразка. Ним цікавляться італійські фірми, які пропонують вигідну співпрацю.
Цифрове телерадіомовлення – це вміння іти в ногу з часом і передовими технологіями світу. Хто сказав, що ми не готові до Європи? Іван Омелянюк рекомендує скептикам: "Вчіться і клято працюйте". Але це лише один бік "медалі". Інший – співпереживання за благо працівників, доброчинність і просвітництво.
Мудрий Платон колись сформулював ідею, що країною мають правити філософи, маючи на увазі тих людей, які обізнані в управлінні, тямлять в науках і переживають за власний народ. Хочете чи ні, а Іван Васильович є "платонівським" прототипом управлінця. Його вчинки та благодійні справи свідчать про це.
На основі глибоких знань він створює успішну фірму, підіймає її діяльність на міжнародний рівень і робить її прибутковою.
…Ось тут зупинімо на мить свій погляд: в світлі цієї діяльності ми побачимо, що частину прибутку він спрямовує на благодійність і, в першу чергу, на Волинь і Ковельщину.
Так з'явився Благодійний фонд Івана Омелянюка "Майбутнє Волині".
Його кредо життя просте: "Я достатньо забезпечений. Маю у що одягтися. Харчуюсь, як і всі прості люди. На це багато грошей не потрібно, тому те, що залишається, готовий віддавати на добрі справи. І так буду діяти, доки є сили та здоров'я".
ххх
Сьогодні Фонд Івана Омелянюка наростив крила для подальшого лету і має назву: "Майбутня Волинь-Україна", чим багато сказано.
Нагадаю читачам про ці доброчинні здобутки:
– профінансовано українське видання книги Поля Брегга про здоровий спосіб життя;
– споруджено Стелу пам'яті жертв більшовицьких репресій в Ковелі;
– встановлено пам'ятник невинно убієнним волинянам у ковельській в'язниці 22-23 червня 1941 року (на місці захоронення на центральному кладовищі);
– виділено значні кошти на будівництво храму Святого Димитрія Солунського;
– надано фінансову допомогу на проведення загальноміських культурно-патріотичних заходів і на видання книг місцевих письменників та поетів;
– збудовано храм в селі Підсинівці;
– запроваджено іменні стипендії Івана Омелянюка для обдарованих дітей Волині із малозабезпечених сімей, учнів шкіл та студентів технічних вузів.
А ще – кошти на лікування поранених воїнів АТО, допомогу волонтерам і військовим капеланам, краєзнавцям і багато, багато інших пожертв. Немає потреби перераховувати і озвучувати все і вся, адже з вищесказаного бачимо всю сутність Івана Омелянюка.
ххх
Якось мені вдалося прочитати коротку сповідь стипендіатки Галі Боярчук. Вслухаймося:
"Життя до критичної межі дійшло, коли мама захворіла на рак. Під час перебігу хвороби батько покинув наш дім. У 2006 році залишила цей світ наша чудова мама. Почали хапатись за життя. Брат дрова заготовляв, городи орав собі і людям. Ми з сестрою допомагали йому. Восени ще й корова пропала. Я довго шукала батька. Він приїхав з Білорусі, дав 100 гривень і більше не з'являвся. Сказав, що й сам перебивається випадковими заробітками.
Я у свої шістнадцять їздила на сезонні заробітки у Львівську область, але заробленого так і не отримала. Зараз не маємо чим годувати худобу.
Як гірко усвідомлювати, що, опинившись наодинці з реаліями життя, пробиваєш мерзлу кригу, отримуючи від суспільства мінімальну підтримку. Чесно кажучи, страшно залишатися самотніми дітьми. А я дуже хочу вчитись, а надія мізерна".
Ця сповідь дівчини знаходить відгук у серці Івана Омелянюка. Він з власного досвіду знає, що таке бідність і "мед" холодних та напівголодних днів та років. А ще на його плечах моральна ноша – передчасно обірване життя старшого брата Івана. Попри все, він пробив мерзлу кригу суспільної байдужості, і тепер шматки льоду топить доброчинністю та милосердям.
Нехай суб'єктивно, але скажу: за Христовою любов'ю до ближнього постає найголовніша потреба життя, висловлена апостолом Павлом: "Спішіть робити добро". Як це важливо у нашій занепалій, несправедливій, черствій країні втілювати цю святу настанову в життя. Колись на Майдані, якому І. Омелянюк допомагав, він признався: "Не можу довго бути, у мене мерзнуть хворі ноги".
"Господи! – промовляю я від імені тих, хто відчув його тепло. – Збережи здоров'я вірного сина України і осип його Божою благодаттю та обігрій!".
ххх
І ось переді мною – книга "Іван Омелянюк: життя за двох", яку підготувала і написала відома волинянка Ніна Горик. Вона – славетна українська поетеса, наша землячка, яка багато сил, енергії і літературного хисту віддала, щоб книга побачила світ. Це не просто біографічний нарис, а літопис епохи. Тут свідчення родини Івана Омелянюка, його земляків з Підсинівки, спомини його самого.
Захоплюють філософські роздуми про суть нашого буття. Читати книгу легко, захоплююче, і не дивно, адже написано бездоганною літературною мовою, барвистою і образною. Цінність книги ще й у тому, що вся сюжетна лінія вибудована на реальних фактах із життя героя, села і України. Привабливості додають давні та сучасні світлини, частину яких ви бачите на сторінці. Вони є цінною і гарною оздобою літопису. Завдяки цьому далекі і близькі події, немов живі, постають перед читачем.
Кажуть, що видати книгу – це як збудувати дім. Ніні Горик вдалось змайструвати справжню світлицю - книгу за кращими зразками столичного книговидання, яка буде корисна для молодого покоління і для тих, хто шукає мотивацію до існування.
ххх
Хто б і що не казав, але "один у полі не воїн". У Івана Васильовича Омелянюка багато сподвижників. Найперше маємо пошанувати щирим словом Марію Хотинську, з якою було започатковано багаторічну благодійну акцію. Пішла передчасно з життя, але лишила по собі глибокий доброчинний, позначений українством слід. Немало зусиль для становлення і розвитку фонду "Майбутнє Волині" доклали Ігор Верчук та Сергій Дружинович.
Сьогодні головою правління фонду успішно працює невтомна активістка громадського руху Галина Голубович. Це вона, "союзянка" в душі, створила знамениту Школу шляхетних українок. З її ініціативи в Ковелі організовується багато духовно-патріотичних акцій в ім'я українства. За її участю Фонд розширив благодійницьку географію, яка значиться в назві "Майбутня Волинь – Україна".
Поруч з нею крокують ті, кому не байдужа доля людей, ті, хто хоче внести свій промінь світла у справу доброчинності, ті, в кого пульсує любов до рідного краю.
3 липня Почесному громадянину Ковеля Івану Васильовичу Омелянюку адресуватимуть щирі вітання з днем народження. Тож і ми долучимось, і побажаємо здоров'я, радості й щастя!
Анатолій СЕМЕНЮК.
Доброчинець Іван Омелянюк
Залишити коментар