Хай святиться ім'я твоє, Ковелю-батьку!
Мені часом здається, що Ковель був заснований для мене, а я народився для нього. Не переч, мій читачу: мовляв, роки не співпадають, бо ж Ковель старіший від мене на сімсот літ. Пусте. Такі "шлюби" теж бувають щасливими і гармонійними. Машина часу врегульовує всі незручності між минулим і теперішнім.
Поміркуймо, друже: Ковель поважний, мудрий, сивочолий, як батько, і я до нього тулюся, горнуся, немов до рідного. Вчуся в нього і розуму набираюся. Радію з ним і поважаю по-синівськи. Буває, і не раз, що він мусить терпіти мої витівки.
Колись, сидячи у в'язниці, мрійник Томмазо Кампанелла малював у своїй уяві "Місто Сонця", де всі люди почуватимуться щасливими. Чи щасливий кожен із нас у рідному місті, судити не берусь, адже кожен щастя бачить зі своєї ницої дзвіниці. Один бамкає у свій дзвін: яке там місто – село! Провінція, в якій немає аеродрому для творчого злету. Ось Київ, Львів – там можливостей, як грибів після літнього дощу. По правді кажучи, реалії життя розвіюють цей туман ейфорії – ми рідко бачимо творчих орлів, що прославили Україну і злетіли над світом.
Інший антиковельчанин видзеленькує свої звуки, мов із неякісно відлитого дзвону. Для нього влада "недолуга", вулиці "нерівні", річка "заросла", сміття "багато". Такі особи не народжені для Ковеля – це точно. Їм хочеться дорікнути: "Ти вимагаєш, критикуєш, брудом когось обливаєш, а сам що зробив для блага та порядку в місті, у якому мешкаєш?".
В далеку від нас пору на острові, що розташувався між "рукавами" тихоплинної Турії, поселився коваль із коханою князівною (так каже легенда). Збудував хижу, зарослі розчистив і город облаштував, врожай збирав та ще й меч у кузні для короля Данила викував. Тоді теж були Київ і Львів, мостів і вулиць не було. Але він любив цей клаптик землі, і свою стежку проклав. Вагомий слід залишив. Ім'я його до сьогодні носить місто – Ковель!
l
Мій читачу, не суди суворо, але я й свою історію повідаю.
В дитинстві, як і той утопіст Кампанелла, я вимальовував своє щасливе сонячне життя в Ковелі. Звільнитися із колгоспних тенет, знайти роботу і по-панськи в місті жити – така дитяча мрія жевріла в моїй голові. Здійснити цей "проєкт" було майже неможливо – колгоспна система не відпускала на волю своїх рабів. Виявляється, мрія матеріальна – диво сталося. З почесної посади їздового я піднявся на висотні опори ЛЕП напругою 110 тисяч вольт і став електромонтажником.
Яка це радість – із висоти пташиного лету бачити краєвиди омріяного міста! Тоді, в 1962 році, висотної забудови майже не було. Будівлі, немов казкові іграшки, виглядали із-за пишної квітучої зелені. Вони ніби у схованки гралися зі мною. Неширокі вулиці губилися у цьому царстві дерев і квітів. І красуня Турія – наче королева. Така пишна в очеретах, заквітчана ліліями, ще й сонячним сріблом підмальована. Тече, поспішає немов до нареченого в обійми…
Насмілюся сказати: це був перший маленький дарунок для тебе, Ковелю-батьку. Адже по тій електромагістралі потік потужний електрострум із великої енергосистеми, який сприяв розвитку промисловості та всієї інфраструктури міста.
Згодом я опинився в електромережах місцевого значення. Там проходив школу вищої майстерності. У моїх нових побратимів на почесному місці знаходилися не розміри зарплати, а якість робіт. "Майстер" – звучить гордо не тоді, коли ти на посаді, а коли досяг досконалості у своїй професії. Наука не була марною: я й сьогодні пильно приглядаюся до того, як теперішні молоді спеціалісти відносяться до своєї роботи.
l
Так сталося, що через сімейні обставини я покинув своє "Місто Сонця". Помандрувавши по електромережах Волині, піднявся кар'єрними східцями до посади начальника Нововолинського РЕМу. Живи, радій, насолоджуйся – твій творчий злет вдався. Аж ні! Чогось не вистачало. "Яке місто найкраще в Україні?" – іноді запитував себе. В переліку десятків великих і малих населених пунктів завжди чомусь на перше місце ставав Ковель. Хтось невидимий почув мої думки, і неждано, як глас із неба, прозвучало: "Ти не хочеш переїхати в Ковель?".
О, мій сивочолий "батьку"! Я, не роздумуючи, погодився і полетів на крилах до давньої мрії дитинства.
Я не ступав у ту саму воду вдруге. Тепер мені доручили важливу місію – об'єднати в одне ціле сільські та міські електромережі.
Боже провидіння віщувало успіх. Я ревно взявся виконувати поставлені завдання. Все йшло успішно і давало позитивний результат. Більше того, з об'єднаним колективом вдалося побудувати сучасну виробничо-технічну базу для ковельських енергетиків (кращу в області).
Приймай, Ковелю, мій скромний дарунок! Як ти оцінив мою завзятість? Адже ти вже не той, колишній. Ті, хто серцем любить тебе, надарували такого!
На стежці, якою колись босий ходив на базар, постали "Ковельсільмаш", машинобудівний технікум. Немов у країні чудес, виросли висотні будинки, з'явились нові підприємства, школи, дитсадки. Сонце купало свої коси-промені у ковельському "морі".
Гордовито на всю Україну поглядала зі своєї висоти стосорокаметрова телерадіовежа. А ти активно будувався, розвивався і прихорошувався.
Марні переживання. Ти ніби забув, що я тебе покидав надовго. Навпаки: під неспокійні фанфари боротьби за незалежність запропонував: "Ставай до керма, веди місто серед неспокійних хвиль моря революції. Буде важко, але ти знаєш: щастя без праці і доброчинності не буває".
І я пішов… у мери. Кажуть, що на такій посаді багатіють. Ти бачив, батьку, скільки "багатства" у вигляді негараздів, негативу, політичних, соціальних збурень довелось пронести через свою душу.
Вистояли. Ти навіть став більш українським. Потому була перевірка на міцність та любов до тебе конторою ЖЕКу та інші випробування.
l
Існує теорія хвиль. Людина піднімається у своїй діяльності на гребінь і потім опускається. Таких хвиль у мене кілька. Я піднявся на гребінь хвилі місцевої енергетики, осягав нестійку вершину місцевого самоврядування. Сьогодні намагаюся піднятися на найвищий рівень в царині краєзнавства, віршування та журналістики. Ти знаєш, Ковелю -батьку, що творче ремесло вигоди не обіцяє, а це все для пізнання твоєї історії і твоєї доброї душі, і ради слави твоєї. Для цього я знову і знову вчуся та працюю. Вдалося написати і видати більше 30 книг.
Це тобі, Ковелю!
Кожен небайдужий ковельчанин вносить свою дещицю в скарбницю міста. Ці дарунки не комусь "віртуальному", а для самих себе. І нехай хтось покидає тебе, критикує, інший не бачить твоєї неперевершеної краси, я на весь світ промовляю: "Розквітай в українстві! Даруй нам щасливі миті! Хай святиться ім'я твоє, мій Ковелю-батьку!
Анатолій СЕМЕНЮК,
колишній міський голова,
Почесний
громадянин Ковеля.
Мені часом здається, що Ковель був заснований для мене, а я народився для нього. Не переч, мій читачу: мовляв, роки не співпадають, бо ж Ковель старіший від мене на сімсот літ. Пусте. Такі "шлюби" теж бувають щасливими і гармонійними. Машина часу врегульовує всі незручності між минулим і теперішнім.
Поміркуймо, друже: Ковель поважний, мудрий, сивочолий, як батько, і я до нього тулюся, горнуся, немов до рідного. Вчуся в нього і розуму набираюся. Радію з ним і поважаю по-синівськи. Буває, і не раз, що він мусить терпіти мої витівки.
Колись, сидячи у в'язниці, мрійник Томмазо Кампанелла малював у своїй уяві "Місто Сонця", де всі люди почуватимуться щасливими. Чи щасливий кожен із нас у рідному місті, судити не берусь, адже кожен щастя бачить зі своєї ницої дзвіниці. Один бамкає у свій дзвін: яке там місто – село! Провінція, в якій немає аеродрому для творчого злету. Ось Київ, Львів – там можливостей, як грибів після літнього дощу. По правді кажучи, реалії життя розвіюють цей туман ейфорії – ми рідко бачимо творчих орлів, що прославили Україну і злетіли над світом.
Інший антиковельчанин видзеленькує свої звуки, мов із неякісно відлитого дзвону. Для нього влада "недолуга", вулиці "нерівні", річка "заросла", сміття "багато". Такі особи не народжені для Ковеля – це точно. Їм хочеться дорікнути: "Ти вимагаєш, критикуєш, брудом когось обливаєш, а сам що зробив для блага та порядку в місті, у якому мешкаєш?".
В далеку від нас пору на острові, що розташувався між "рукавами" тихоплинної Турії, поселився коваль із коханою князівною (так каже легенда). Збудував хижу, зарослі розчистив і город облаштував, врожай збирав та ще й меч у кузні для короля Данила викував. Тоді теж були Київ і Львів, мостів і вулиць не було. Але він любив цей клаптик землі, і свою стежку проклав. Вагомий слід залишив. Ім'я його до сьогодні носить місто – Ковель!
ххх
Мій читачу, не суди суворо, але я й свою історію повідаю.
В дитинстві, як і той утопіст Кампанелла, я вимальовував своє щасливе сонячне життя в Ковелі. Звільнитися із колгоспних тенет, знайти роботу і по-панськи в місті жити – така дитяча мрія жевріла в моїй голові. Здійснити цей "проєкт" було майже неможливо – колгоспна система не відпускала на волю своїх рабів. Виявляється, мрія матеріальна – диво сталося. З почесної посади їздового я піднявся на висотні опори ЛЕП напругою 110 тисяч вольт і став електромонтажником.
Яка це радість – із висоти пташиного лету бачити краєвиди омріяного міста! Тоді, в 1962 році, висотної забудови майже не було. Будівлі, немов казкові іграшки, виглядали із-за пишної квітучої зелені. Вони ніби у схованки гралися зі мною. Неширокі вулиці губилися у цьому царстві дерев і квітів. І красуня Турія – наче королева. Така пишна в очеретах, заквітчана ліліями, ще й сонячним сріблом підмальована. Тече, поспішає немов до нареченого в обійми…
Насмілюся сказати: це був перший маленький дарунок для тебе, Ковелю-батьку. Адже по тій електромагістралі потік потужний електрострум із великої енергосистеми, який сприяв розвитку промисловості та всієї інфраструктури міста.
Згодом я опинився в електромережах місцевого значення. Там проходив школу вищої майстерності. У моїх нових побратимів на почесному місці знаходилися не розміри зарплати, а якість робіт. "Майстер" – звучить гордо не тоді, коли ти на посаді, а коли досяг досконалості у своїй професії. Наука не була марною: я й сьогодні пильно приглядаюся до того, як теперішні молоді спеціалісти відносяться до своєї роботи.
ххх
Так сталося, що через сімейні обставини я покинув своє "Місто Сонця". Помандрувавши по електромережах Волині, піднявся кар'єрними східцями до посади начальника Нововолинського РЕМу. Живи, радій, насолоджуйся – твій творчий злет вдався. Аж ні! Чогось не вистачало. "Яке місто найкраще в Україні?" – іноді запитував себе. В переліку десятків великих і малих населених пунктів завжди чомусь на перше місце ставав Ковель. Хтось невидимий почув мої думки, і неждано, як глас із неба, прозвучало: "Ти не хочеш переїхати в Ковель?".
О, мій сивочолий "батьку"! Я, не роздумуючи, погодився і полетів на крилах до давньої мрії дитинства.
Я не ступав у ту саму воду вдруге. Тепер мені доручили важливу місію – об'єднати в одне ціле сільські та міські електромережі.
Боже провидіння віщувало успіх. Я ревно взявся виконувати поставлені завдання. Все йшло успішно і давало позитивний результат. Більше того, з об'єднаним колективом вдалося побудувати сучасну виробничо-технічну базу для ковельських енергетиків (кращу в області).
Приймай, Ковелю, мій скромний дарунок! Як ти оцінив мою завзятість? Адже ти вже не той, колишній. Ті, хто серцем любить тебе, надарували такого!
На стежці, якою колись босий ходив на базар, постали "Ковельсільмаш", машинобудівний технікум. Немов у країні чудес, виросли висотні будинки, з'явились нові підприємства, школи, дитсадки. Сонце купало свої коси-промені у ковельському "морі".
Гордовито на всю Україну поглядала зі своєї висоти стосорокаметрова телерадіовежа. А ти активно будувався, розвивався і прихорошувався.
Марні переживання. Ти ніби забув, що я тебе покидав надовго. Навпаки: під неспокійні фанфари боротьби за незалежність запропонував: "Ставай до керма, веди місто серед неспокійних хвиль моря революції. Буде важко, але ти знаєш: щастя без праці і доброчинності не буває".
І я пішов… у мери. Кажуть, що на такій посаді багатіють. Ти бачив, батьку, скільки "багатства" у вигляді негараздів, негативу, політичних, соціальних збурень довелось пронести через свою душу.
Вистояли. Ти навіть став більш українським. Потому була перевірка на міцність та любов до тебе конторою ЖЕКу та інші випробування.
ххх
Існує теорія хвиль. Людина піднімається у своїй діяльності на гребінь і потім опускається. Таких хвиль у мене кілька. Я піднявся на гребінь хвилі місцевої енергетики, осягав нестійку вершину місцевого самоврядування. Сьогодні намагаюся піднятися на найвищий рівень в царині краєзнавства, віршування та журналістики. Ти знаєш, Ковелю -батьку, що творче ремесло вигоди не обіцяє, а це все для пізнання твоєї історії і твоєї доброї душі, і ради слави твоєї. Для цього я знову і знову вчуся та працюю. Вдалося написати і видати більше 30 книг.
Це тобі, Ковелю!
Кожен небайдужий ковельчанин вносить свою дещицю в скарбницю міста. Ці дарунки не комусь "віртуальному", а для самих себе. І нехай хтось покидає тебе, критикує, інший не бачить твоєї неперевершеної краси, я на весь світ промовляю: "Розквітай в українстві! Даруй нам щасливі миті! Хай святиться ім'я твоє, мій Ковелю-батьку!
Анатолій СЕМЕНЮК,
колишній міський голова, Почесний громадянин Ковеля.
Хай святиться ім'я твоє, Ковелю-батьку!
Залишити коментар