Повідомлення в номер / Свято Петра і Павла

12 липня – день святих Первоверховних Апостолів Петра і Павла, або, як кажуть наші селяни, "Петра". В цей час у багатьох районах України починаються жнива, а звідси й походить народне вірування про те, що справа святого Петра – "жито зажинати".

В одній з народних колядок святі Апостоли Петро і Павло виступають плугатарями, вони орють поле під осінній засів: 

Святий Петро за плугом ходить,

Святий Павло волоньки водить,

А сам Господь-Бог пшеничку

 сіє,

А святий Ілля заволочує.

На карпатських полонинах, де потепління настає пізніше, ніж в інших частинах України, з іменем святого Петра в'яжеться найвищий розквіт літнього періоду. В одній колядці співається, що святий Юрій трубить в трембіту "листовую", а святий Петро – "в цвітовую": як затрубив святий Петро, то  

Пішли голоси по полонинах,

По всіх царинах, та й по всіх

 садах,

По виноградах, по 

пасіченьках –

Всі полонини у цвіту стали,

Всі полонини та всі царини,

Та й усі сади, та й виногради

 Зродили цвіту по всьому світу,

 А пчолоньки сі ба й ізроїли,

Та на цвіт спали, медок зібрали.

Святий Петро часто згадується в народних віруваннях та легендах. Так на Херсонщині записано оповідання про те, як Бог з Петром людей парували: "...Ідуть вони в жнива; сонце пече їх..., жито стоїть, як стіна; те жито дівка жне так, що й голови не піднімить. Петро й каже: "Боже, поможи тобі, дівко!". Вона підняла голову, подякувала та й знову жне. Пішли вони на другу ниву, а там під копою в холодку дівка спить, аж хропе. Подивився на неї Бог і святий Петро та й пішли далі. Дивляться: стоїть віз одпряжений, а під возом спить парубок – нап'яв собі холодок з ковдри та й спить. 

Хотів святий ціпком оперізати, а Бог каже: "Не займай, Петре, ходім!". Пішли вони й зайшли в пшеницю - як ліс стоїть пшениця; парубок жне її, пече його сонце, а він працює й голови не піднімить. Петро й каже: "Боже, поможи тобі, хлопче!". Парубок підняв голову, подякував та й знову жне. Відійшли вони, а Петро й каже до Бога: "Спаруй, Боже, цього парубка та оту дівку, що жито жне, і тих ледацюг спаруй". А Бог відповідає йому: "Старий ти, Петре, та дурний. Як тих ледацюг спарувати, то вони й з голоду помруть; цього парубка треба спарувати з ледачою дівкою". Так воно й буває в світі: як чоловік роботяга, то жінка ледащо; а як жінка моторна, то чоловік вайло".

До свята Петра й Павла готувалися колись в Україні як до великого свята: білили хати, оздоблювали рушниками стіни, вбирали подвір'я. Зранку цього дня, звичайно, всі йшли до церкви. Дівчата вбирали свої голови вінками з польових квітів, а особливо червоними маками. Повернувшись із церкви, люди розговлялися мандриками. 

Мандрики – це пампушки, печені з пшеничного тіста, яєць і сиру. Сама назва походить ніби від того, що, мандруючи по світу, Петро з Павлом живилися "мандриками". В цей день зозуля перестає кувати; селяни кажуть, що вона мандриками подавилася, бо ж украла в святого Петра одну мандрику й за це її Бог покарав тим, що вона на Петра давиться мандриками й перестає кувати. А якщо кує зозуля й після Петра, то це, за народним віруванням, віщує нещастя. 

В народі ще казали: "Як по Петрі, то й по теплі".

l

На другий день після "Петра" є теж свято, але наполовину менше, і називається воно "Полупетра", або "Петрового батька". На Слобожанщині колись цього дня різали трьох півників і варили борщ у трьох горнятах - "три борщі, бо святий Петро три рази відрікався від Христа".

Заключними акордами літнього обрядового циклу були звичаї, приурочені до церковних святих Прокопія (21 липня), Кирила (28 липня) та ін. У день великомученика Прокопія уникали важких робіт, особливо у полі. У Карпатах вважали: того, хто в цей день працюватиме, може вбити грім. Таким же "громовим днем" був і день святого Кирила або князя Володимира.

12 липня – день святих Первоверховних Апостолів Петра і Павла, або, як кажуть наші селяни, "Петра". В цей час у багатьох районах України починаються жнива, а звідси й походить народне вірування про те, що справа святого Петра – "жито зажинати".

В одній з народних колядок святі Апостоли Петро і Павло виступають плугатарями, вони орють поле під осінній засів: 

На карпатських полонинах, де потепління настає пізніше, ніж в інших частинах України, з іменем святого Петра в'яжеться найвищий розквіт літнього періоду. В одній колядці співається, що святий Юрій трубить в трембіту "листовую", а святий Петро – "в цвітовую": як затрубив святий Петро, то  

Святий Петро часто згадується в народних віруваннях та легендах. Так на Херсонщині записано оповідання про те, як Бог з Петром людей парували: "...Ідуть вони в жнива; сонце пече їх..., жито стоїть, як стіна; те жито дівка жне так, що й голови не піднімить. Петро й каже: "Боже, поможи тобі, дівко!". Вона підняла голову, подякувала та й знову жне. Пішли вони на другу ниву, а там під копою в холодку дівка спить, аж хропе. Подивився на неї Бог і святий Петро та й пішли далі. Дивляться: стоїть віз одпряжений, а під возом спить парубок – нап'яв собі холодок з ковдри та й спить. 

Хотів святий ціпком оперізати, а Бог каже: "Не займай, Петре, ходім!". Пішли вони й зайшли в пшеницю - як ліс стоїть пшениця; парубок жне її, пече його сонце, а він працює й голови не піднімить. Петро й каже: "Боже, поможи тобі, хлопче!". Парубок підняв голову, подякував та й знову жне. Відійшли вони, а Петро й каже до Бога: "Спаруй, Боже, цього парубка та оту дівку, що жито жне, і тих ледацюг спаруй". А Бог відповідає йому: "Старий ти, Петре, та дурний. Як тих ледацюг спарувати, то вони й з голоду помруть; цього парубка треба спарувати з ледачою дівкою". Так воно й буває в світі: як чоловік роботяга, то жінка ледащо; а як жінка моторна, то чоловік вайло".

До свята Петра й Павла готувалися колись в Україні як до великого свята: білили хати, оздоблювали рушниками стіни, вбирали подвір'я. Зранку цього дня, звичайно, всі йшли до церкви. Дівчата вбирали свої голови вінками з польових квітів, а особливо червоними маками. Повернувшись із церкви, люди розговлялися мандриками. 

Мандрики – це пампушки, печені з пшеничного тіста, яєць і сиру. Сама назва походить ніби від того, що, мандруючи по світу, Петро з Павлом живилися "мандриками". В цей день зозуля перестає кувати; селяни кажуть, що вона мандриками подавилася, бо ж украла в святого Петра одну мандрику й за це її Бог покарав тим, що вона на Петра давиться мандриками й перестає кувати. А якщо кує зозуля й після Петра, то це, за народним віруванням, віщує нещастя. 

В народі ще казали: "Як по Петрі, то й по теплі".

ххх

На другий день після "Петра" є теж свято, але наполовину менше, і називається воно "Полупетра", або "Петрового батька". На Слобожанщині колись цього дня різали трьох півників і варили борщ у трьох горнятах - "три борщі, бо святий Петро три рази відрікався від Христа".

Заключними акордами літнього обрядового циклу були звичаї, приурочені до церковних святих Прокопія (21 липня), Кирила (28 липня) та ін. У день великомученика Прокопія уникали важких робіт, особливо у полі. У Карпатах вважали: того, хто в цей день працюватиме, може вбити грім. Таким же "громовим днем" був і день святого Кирила або князя Володимира.