Повідомлення в номер / Зашквар на зашкварі

Слово «зашквар» у нашому лексиконі з’явилося порівняно недавно. Очевидно,  саме тому його у «Великому тлумачному словнику сучасної української мови», який побачив світ у далекому 2001 році, немає.  Натомість є «зашкварювати», що означає засмажувати, заправляти  смаженим салом якусь страву.

Виходячи з цього, будемо вважати зашкваром вчинок, дію або  слова людини, яка цим нас зашкварює, наче гарячу страву на пательні. Інакше кажучи, дивує, лякає, вражає, можливо, сама того не бажаючи.

Перший зашквар особисто для мене – карантин в Україні, який триває, коли не помилюся, четвертий місяць. І якщо в інших країнах його або зовсім не вводили (Білорусь, Швеція), або значно послабили і майже відмінили, то у нас  світло в кінці тунелю навіть не проглядається. Схоже на те, що київська влада  взагалі не знає, що робити і куди далі йти.

Справді-бо: окрім статистичних даних, деякі з котрих викликають великий сумнів, та  звинувачень на адресу українців, які не дотримуються режиму,  з вуст  державних чиновників нічого обнадійливого не звучить. Із повідомлень зарубіжних ЗМІ довідуємося, що коли в деяких країнах уже  випробовують противірусну вакцину на добровольцях, в деяких масово закуповують ліки проти  COVID – 19, в деяких виділяють великі кошти на підтримку населення, бізнесу і хворих, то у нас і близько подібного нема. Є інше: сухі цифри, які щодня озвучують пани Шмигаль і Степанов, а часом і Зеленський, викликаючи у більшості з тих, хто їх слухає, почуття паніки і безнадії.

Так, пандемія коронавірусу  – страшна і смертельна небезпека. Але дозвольте поцікавитися, що  роблять урядовці, аби цю небезпеку хоч трохи зменшити, стимулювати вітчизняну науку на пошук ефективних засобів порятунку?  Тут залякуваннями і штрафами не обійтися. Потрібні рішучі, кваліфіковані дії, щоб і хворобу приборкати, й падіння економіки зупинити, яка знаходиться сьогодні у глибочезній прірві, і рівень життя народу тримати на більш-менш пристойному рівні.

Інколи в голову закрадається крамольна думка (хай Господь мене простить), а чи не спеціально затягується карантин, щоб не допустити місцевих виборів цьогорічної осені на фоні падіння рейтингу правлячої партії («СН»)? Вірити у це не хочеться, але ситуація, чесно кажучи, насторожує. І це настороження ще більше відчуваєш, коли слідкуєш за роботою найвищого органу законодавчої влади – Верховної Ради.

Тут не знайшли нічого кращого, як в період загострення пандемії у країні, почати розгляд законопроєкту  про «гральний бізнес» (!!!), який буцімто принесе багатомільярдні надходження до державного бюджету.  І це,  я б сказав, другий зашквар на наші голови. Коли Закон буде прийнято, це означатиме, що знову почнуть масово відкривати гральні зали, де «однорукі» бандити виманюватимуть останні гроші у  клієнтів,  серед яких багато молоді, а власники цього бізнесу казково збагатяться. Якщо до цього зашквару додати ще один –  відміну державної монополії на виробництво спирту в Україні, то постає запитання: ми будуємо демократичну соціальну державу чи  мафіозно-корупційну «схему» в самому центрі Європи?

Боюсь, однак, що  ми відповіді на це запитання не отримаємо, оскільки нардепи, як повідомляють ЗМІ, зібралися у… 45-денну відпустку! Оце зашквар, так зашквар: ви, шановні виборці, хворійте, вмирайте, біднійте, втрачайте роботу, а ми, ваші вірні слуги, майнемо на моря-океани. Адже пасажирські авіаперевезення в екзотичні країни вже дозволили. Чи не спеціально «під нардепів»? От вам і пандемія, от вам і карантин.

Якщо до всіх цих скандальних зашкварів додати слова й дії деяких політиків і державних чиновників, то впору задуматися: в якому світі ми живемо – реальному чи віртуальному? От, приміром, кум Путіна пан Медведчук, лідер так званої опозиційної платформи “За життя!” (ОПЗЖ), у листі до Президента Володимира Зеленського вимагає не мало – не багато, як припинити в Україні… примусову українізацію (!!!). Його прихвосні на телеканалах, що належать тому ж таки Медведчуку, заповзятливо  доводять, що російською розмовляє більшість (!) українців, що настала пора відмінити мовні квоти на радіо й телебаченні, швидше повернутися у московське стійло і т. д., і т. п.

Який же висновок з цього? Дуже простий: українізація нам не потрібна – давай русифікацію. На 29-му році Незалежності України! То хто ми після цього? Народ чи натовп, «грязь  Москви», як писав великий Тарас? Мабуть, таки друге, бо згідно із соціологічними дослідженнями, «ОПЗЖ» сьогодні готові підтримувати майже 20 відсотків виборців – друге місце після «Слуги народу». Лише на третьому місці – «Європейська солідарність», лідера якої  тягають по судах, наче останнього злочинця. Ніби це не він зупинив агресію Московії у 2014 році, заручившись підтримкою міжнародної спільноти, ніби не він визначив європейський курс України і домігся безвізу, ніби  не він разом з патріотами-однодумцями з числа православного духовенства і громадських активістів відродив українську незалежну Церкву, ніби не він очолив рух на підтримку рідної армії і мови.

Звичайно, зашкварам, про які я згадав вище, дивуватися не варто. Як писав видатний український журналіст і письменник Полікарп Шафета, «які політики, така й політика». Досить подивитися на нахабні, без сліду інтелекту фізіономії осіб, наближених до офісу Президента, послухати їх розмови про «корабельну сосну» або про «неповноцінних дітей» у багатодітних сім’ях та інші дикі речі, щоб переконатися: з кадрами у нас – таки серйозна проблема.

То де вже цій команді перемогти коронавірус  і врятувати нас із вами? Завтра вони знову будуть нас лякати і погрожувати штрафами.

Вони добре знають: страх – наш, гроші – їхні.