Велике починається з малого
Нещодавно на своїй сторінці в мережі Facebook пан Олександр Геч закликав всіх небайдужих зі свого рідного міста Ковеля об'єднатись та відремонтувати своїми коштами та силами громадський туалет в парку імені Тараса Шевченка.
Спостерігаючи за відеозверненнями Олександра в мережі інтернет та побачивши, що робота почалась, я долучилась трішечки фінансово, оскільки не є байдужою до інфраструктури мого рідного міста Ковеля. Наступного дня запросила ініціатора даного проєкту до інтерв'ю.
– Пане Олександре, розкажіть будь-ласка коротко про себе…
– Я – мешканець міста Ковеля, але з 1991 року більшу частину свого часу проводжу в Німеччині, маю там будинок та свій бізнес. В даний момент через всесвітню пандемію COVID-19 знаходжусь в Україні.
– А як саме у Вас виникла ідея ремонту такого не зовсім звичного, але потрібного людям об'єкта?
– Власник сім'ї ресторанів Classic Роман Дідицький до двадцятирічного ювілею мережі побудував за власний кошт в парку імені Тараса Шевченка дитячий та спортивний майданчики для ковельчан. Цей вчинок мене дуже вразив, оскільки я, грішним ділом, вважав, що Україна – "пропащий" край, де кожен сам за себе, і живе за принципом "моя хата з краю". Я не вірив власним очам, коли побачив той спортмайданчик, в який людина вклала, за моїми підрахунками, до 50 тисяч доларів власних коштів та подарувала Ковелю. Зазвичай, багаті люди дуже скупі. Іноді у них 100 доларів потрібно вирвати, а не випросити, неважливо на яку справу.
Зустрівся я з Романом Дідіцьким, який сказав, що хотів ще й туалет зробити, але зараз не має великих прибутків – ледве вистачає грошей на зарплату працівникам. Я запропонував, щоб спробувати через мережу Facebook підключити бізнесменів та жителів міста до реконструкції: я – пару гривень, ти – пару гривень, син мій, якого я завжди вчив ділитись, ковельські бізнесмени і т. д.
– Вас можна назвати головним ініціатором даного проєкту?
– Нас двоє – я і Роман Дідицький.
– А в якому стані Ви побачили об'єкт?
– Були обвалені стіни, все заіржавіле, води немає та й не було її давно. Прибиральниця носила відром.
– А як поставилась влада до Вашої ініціативи?
– Вона нам не заважала, хоч, напевно, не зовсім вірила у реалізацію проєкту. Але, як бачите, справа зрушила з місця.
– Скажіть, а хто головні спонсори?
– Наш задум полягав у тому, щоб участь взяли всі ковельчани. Та все ж таки основними спонсорами стали я, мій син, Роман Дідицький, Роман Ляшук – його друг, фірма "Сантехпро", магазин сантехніки KERSAN, які надали у вигляді благодійної допомоги кошти, на суму 10260 гривень. Отримано всю потрібну сантехніку для туалету "візочників" теж безкоштовно. Крім того, забезпечили облицювальною плиткою санблоки дорогої німецької фірми та багато іншого за ціною виробника.
Дівчина з Ізраїлю, яка прислала 400$ (вона сама родом з Ковеля, але вже давно тут не живе). Фірма UAinet виділила 10000 гривень на реконструкцію туалету. Усіх благодійників можна побачити на сайті ГО "LoveКовельNow". Ми наразі розсилаємо по всіх фірмах листи з проханням посприяти в реконструкції.
Здавалося б, що туалет – справа другорядна. Але я вважаю, що громадська вбиральня – це місце, звідки починається культура в будь-якій країні. От до прикладу в Німеччині, де я постійно знаходжусь, в парках туалети такі чисті, що до них приємно заходити. Треба зайти людині на інвалідному візку – будь ласка, треба дитину перепеленати – будь ласка: все доступне для будь-якої категорії населення.
– Доступність не тільки потрібна для людей, які пересуваються на кріслах колісних, а й для мам з дитячими візочками, для людей похилого віку та інших.
– Так, звісно. В Німеччині візочник може ходити в басейн, на різні процедури. Вся інфраструктура йому доступна, а в нас візочники сидять по своїх домівках. Я сам 20 років тому був в такій ситуації, що міг стати інвалідом. В слові "Інвалід" я нічого не бачу поганого. В центрі Берліна є навіть вулиця Invaliden Strasse. Мені було б образливо, якби мене називали "неповносправним". Треба створювати інфраструктуру, щоб люди з інвалідністю не відчували себе обмеженими в Україні.
Якщо зробити доступним місця, де люди зможуть вільно пересуватись, займатись спортом, ходити в аптеки, супермаркети та інше, то слово "Інвалід" не звучатиме так образливо. Роман Дідицький, сказав, що ще поставить додатково тренажер спеціально для осіб з інвалідністю, тому я впевнений, що в парку буде дуже багато людей на візках.
– Скажіть, а кого Ви б хотіли відзначити особливо?
– Хлопчину "Данілу- білоруса", який безкоштовно згодився обладнати повністю кімнату для візочників, хлопця-"Одєссу" молодшого, котрий безкоштовно вирішив попрацювати і покласти плитку. Я думав, що він трохи дешевше зробить роботу, а він сказав, що навіть про оплату й не думав.
– Чи багато таких людей, які погодились безкоштовно допомогти?
– В нас з фірми "Сантехпро" ціла бригада працювала. Обладнали каналізацію, водорозводку – вся ця робота коштує 1200 євро, а вони її виконали безкоштовно. Працювали два дні.
– Чому Ви вирішили реконструювати згаданий вище об'єкт в парку імені Тараса Шевченка?
– Паркова зона славиться тим, що має найвищий в світі монумент Кобзарю.
Існуючий туалет був в аварійному стані. А багато людей приходить погуляти, позайматися на спортивному і дитячому майданчиках. Сама ідея з'явилась з метою допомогти інвалідам. Я повторюсь, що в Німеччині є все для зручностей цієї категорії людей, а в нас навіть вбиральні немає. Ну, тепер вже буде туалет за європейськими стандартами. Можна буде і дитинку перепеленати, і гуляти далі в парку відпочинку.
– Коли Ви починали цей проєкт, вірили в його реалізацію?
– Я думав що тільки ми будемо кооперуватися фінансово, а того, що люди будуть підключатись після моїх відеозвернень, я не очікував. Найперше скинув 300 гривень Василь-візочник.
– Наскільки я знаю, Ви для цього проєкту створили громадську організацію "LoveКовельNow". У Вас були якісь перешкоди?
– Трішки були. Якщо збирати благодійні кошти, то треба офіційно. От ми й дійшли згоди, щоб створити ГО "LoveКовельNow", відкрили рахунок в банку для благодійних надходжень.
– Я так розумію, що на цьому проєкті Ви не зупинятиметесь?
– Ні. Планів багато. Але тільки в межах парку імені Тараса Шевченка. Беремо Вас до своєї команди, тож працюватимемо разом.
– Скажіть, будь ласка, ми з Вами вже говорили про корти для паралімпійського виду спорту "БОЧА", де змогли б тренуватись люди з важкими нозологіями. Чи можливо такий проєкт реалізувати в парку?
– Якщо цю ініціативу Ви виявите, то спільними зусиллями реалізуємо і цей проєкт.
– А відеоспостереження теж плануєте? Після проведеного ремонту, я думаю, що це потрібно.
– Так, звісно, будуть і відеокамери. Якщо людина інвестує в цей проєкт хоча б 20-30 гривень, вона не буде нищити зроблене спільними силами.
– Я заходила на сайт Вашої організації, подивилась фінансовий звіт, де побачила, що депутат міської ради В. К. став спонсором. Чи багато депутатів підключились та фінансово допомогли?
– Так, В. К. дав 300 гривень. А перед тим, як запускати проєкт, я зробив на своїй сторінці у Facebook опитування, хто скільки зможе виділити коштів на реконструкцію міського туалету. Були два депутати, що писали +5000, але, на жаль, не скинули ні копійки. Шкода…
– Я впевнена, що наші депутати не будуть тільки спостерігачами, але й благодійниками. І згодом всі об'єкти в парку імені Тараса Шевченка відповідатимуть європейським стандартам.
Що ж, шановний пане Олександре, дякую за розмову!
l
На закінчення інформую, що благодійники, які мають бажання бачити місто Ковель зручним та комфортним, можуть допомогти фінансово: картковий рахунок 5169 3305 2236 5102 – "ЛавКовельНав". Всі надходження та витрати – на офіційному сайті ГО "LoveКовельNow".
Ольга ЯРЕНЧУК,
студентка факультету журналістики МЕГУ імені
С. Дем'янчука, прес-секретар громадської організації "АСОЦІАЦІЯ ОСІБ З ІНВАЛІДНІСТЮ "ДОБРОДІЯ В ДІЇ", громадський кореспондент газети "Вісті Ковельщини".
Нещодавно на своїй сторінці в мережі Facebook пан Олександр Геч закликав всіх небайдужих зі свого рідного міста Ковеля об'єднатись та відремонтувати своїми коштами та силами громадський туалет в парку імені Тараса Шевченка.
Спостерігаючи за відеозверненнями Олександра в мережі інтернет та побачивши, що робота почалась, я долучилась трішечки фінансово, оскільки не є байдужою до інфраструктури мого рідного міста Ковеля. Наступного дня запросила ініціатора даного проєкту до інтерв'ю.
– Пане Олександре, розкажіть будь-ласка коротко про себе…
– Я – мешканець міста Ковеля, але з 1991 року більшу частину свого часу проводжу в Німеччині, маю там будинок та свій бізнес. В даний момент через всесвітню пандемію COVID-19 знаходжусь в Україні.
– А як саме у Вас виникла ідея ремонту такого не зовсім звичного, але потрібного людям об'єкта?
– Власник сім'ї ресторанів Classic Роман Дідицький до двадцятирічного ювілею мережі побудував за власний кошт в парку імені Тараса Шевченка дитячий та спортивний майданчики для ковельчан. Цей вчинок мене дуже вразив, оскільки я, грішним ділом, вважав, що Україна – "пропащий" край, де кожен сам за себе, і живе за принципом "моя хата з краю". Я не вірив власним очам, коли побачив той спортмайданчик, в який людина вклала, за моїми підрахунками, до 50 тисяч доларів власних коштів та подарувала Ковелю. Зазвичай, багаті люди дуже скупі. Іноді у них 100 доларів потрібно вирвати, а не випросити, неважливо на яку справу.
Зустрівся я з Романом Дідіцьким, який сказав, що хотів ще й туалет зробити, але зараз не має великих прибутків – ледве вистачає грошей на зарплату працівникам. Я запропонував, щоб спробувати через мережу Facebook підключити бізнесменів та жителів міста до реконструкції: я – пару гривень, ти – пару гривень, син мій, якого я завжди вчив ділитись, ковельські бізнесмени і т. д.
– Вас можна назвати головним ініціатором даного проєкту?
– Нас двоє – я і Роман Дідицький.
– А в якому стані Ви побачили об'єкт?
– Були обвалені стіни, все заіржавіле, води немає та й не було її давно. Прибиральниця носила відром.
– А як поставилась влада до Вашої ініціативи?
– Вона нам не заважала, хоч, напевно, не зовсім вірила у реалізацію проєкту. Але, як бачите, справа зрушила з місця.
– Скажіть, а хто головні спонсори?
– Наш задум полягав у тому, щоб участь взяли всі ковельчани. Та все ж таки основними спонсорами стали я, мій син, Роман Дідицький, Роман Ляшук – його друг, фірма "Сантехпро", магазин сантехніки KERSAN, які надали у вигляді благодійної допомоги кошти, на суму 10260 гривень. Отримано всю потрібну сантехніку для туалету "візочників" теж безкоштовно. Крім того, забезпечили облицювальною плиткою санблоки дорогої німецької фірми та багато іншого за ціною виробника.
Дівчина з Ізраїлю, яка прислала 400$ (вона сама родом з Ковеля, але вже давно тут не живе). Фірма UAinet виділила 10000 гривень на реконструкцію туалету. Усіх благодійників можна побачити на сайті ГО "LoveКовельNow". Ми наразі розсилаємо по всіх фірмах листи з проханням посприяти в реконструкції.
Здавалося б, що туалет – справа другорядна. Але я вважаю, що громадська вбиральня – це місце, звідки починається культура в будь-якій країні. От до прикладу в Німеччині, де я постійно знаходжусь, в парках туалети такі чисті, що до них приємно заходити. Треба зайти людині на інвалідному візку – будь ласка, треба дитину перепеленати – будь ласка: все доступне для будь-якої категорії населення.
– Доступність не тільки потрібна для людей, які пересуваються на кріслах колісних, а й для мам з дитячими візочками, для людей похилого віку та інших.
– Так, звісно. В Німеччині візочник може ходити в басейн, на різні процедури. Вся інфраструктура йому доступна, а в нас візочники сидять по своїх домівках. Я сам 20 років тому був в такій ситуації, що міг стати інвалідом. В слові "Інвалід" я нічого не бачу поганого. В центрі Берліна є навіть вулиця Invaliden Strasse. Мені було б образливо, якби мене називали "неповносправним". Треба створювати інфраструктуру, щоб люди з інвалідністю не відчували себе обмеженими в Україні.
Якщо зробити доступним місця, де люди зможуть вільно пересуватись, займатись спортом, ходити в аптеки, супермаркети та інше, то слово "Інвалід" не звучатиме так образливо. Роман Дідицький, сказав, що ще поставить додатково тренажер спеціально для осіб з інвалідністю, тому я впевнений, що в парку буде дуже багато людей на візках.
– Скажіть, а кого Ви б хотіли відзначити особливо?
– Хлопчину "Данілу- білоруса", який безкоштовно згодився обладнати повністю кімнату для візочників, хлопця-"Одєссу" молодшого, котрий безкоштовно вирішив попрацювати і покласти плитку. Я думав, що він трохи дешевше зробить роботу, а він сказав, що навіть про оплату й не думав.
– Чи багато таких людей, які погодились безкоштовно допомогти?
– В нас з фірми "Сантехпро" ціла бригада працювала. Обладнали каналізацію, водорозводку – вся ця робота коштує 1200 євро, а вони її виконали безкоштовно. Працювали два дні.
– Чому Ви вирішили реконструювати згаданий вище об'єкт в парку імені Тараса Шевченка?
– Паркова зона славиться тим, що має найвищий в світі монумент Кобзарю.
Існуючий туалет був в аварійному стані. А багато людей приходить погуляти, позайматися на спортивному і дитячому майданчиках. Сама ідея з'явилась з метою допомогти інвалідам. Я повторюсь, що в Німеччині є все для зручностей цієї категорії людей, а в нас навіть вбиральні немає. Ну, тепер вже буде туалет за європейськими стандартами. Можна буде і дитинку перепеленати, і гуляти далі в парку відпочинку.
– Коли Ви починали цей проєкт, вірили в його реалізацію?
– Я думав що тільки ми будемо кооперуватися фінансово, а того, що люди будуть підключатись після моїх відеозвернень, я не очікував. Найперше скинув 300 гривень Василь-візочник.
– Наскільки я знаю, Ви для цього проєкту створили громадську організацію "LoveКовельNow". У Вас були якісь перешкоди?
– Трішки були. Якщо збирати благодійні кошти, то треба офіційно. От ми й дійшли згоди, щоб створити ГО "LoveКовельNow", відкрили рахунок в банку для благодійних надходжень.
– Я так розумію, що на цьому проєкті Ви не зупинятиметесь?
– Ні. Планів багато. Але тільки в межах парку імені Тараса Шевченка. Беремо Вас до своєї команди, тож працюватимемо разом.
– Скажіть, будь ласка, ми з Вами вже говорили про корти для паралімпійського виду спорту "БОЧА", де змогли б тренуватись люди з важкими нозологіями. Чи можливо такий проєкт реалізувати в парку?
– Якщо цю ініціативу Ви виявите, то спільними зусиллями реалізуємо і цей проєкт.
– А відеоспостереження теж плануєте? Після проведеного ремонту, я думаю, що це потрібно.
– Так, звісно, будуть і відеокамери. Якщо людина інвестує в цей проєкт хоча б 20-30 гривень, вона не буде нищити зроблене спільними силами.
– Я заходила на сайт Вашої організації, подивилась фінансовий звіт, де побачила, що депутат міської ради В. К. став спонсором. Чи багато депутатів підключились та фінансово допомогли?
– Так, В. К. дав 300 гривень. А перед тим, як запускати проєкт, я зробив на своїй сторінці у Facebook опитування, хто скільки зможе виділити коштів на реконструкцію міського туалету. Були два депутати, що писали +5000, але, на жаль, не скинули ні копійки. Шкода…
– Я впевнена, що наші депутати не будуть тільки спостерігачами, але й благодійниками. І згодом всі об'єкти в парку імені Тараса Шевченка відповідатимуть європейським стандартам.
Що ж, шановний пане Олександре, дякую за розмову!
ххх
На закінчення інформую, що благодійники, які мають бажання бачити місто Ковель зручним та комфортним, можуть допомогти фінансово: картковий рахунок 5169 3305 2236 5102 – "ЛавКовельНав". Всі надходження та витрати – на офіційному сайті ГО "LoveКовельNow".
Ольга ЯРЕНЧУК,
студентка факультету журналістики МЕГУ імені
С. Дем'янчука, прес-секретар громадської організації "АСОЦІАЦІЯ ОСІБ З ІНВАЛІДНІСТЮ "ДОБРОДІЯ В ДІЇ", громадський кореспондент газети "Вісті Ковельщини".
Велике починається з малого
Залишити коментар