Передгроззя
Цьогорічне літо нікому з нас не додає доброго настрою. Здавалося б, чого? Липень в розпалі. В садах достигають або уже й достигли фрукти. На ринках – різноманіття овочів: помідорів, огірків, капусти, кабачків. Полуниці вже відійшли, зате в достатку чорниць, абрикос, вишень, черешень. Не порожні м'ясні і молочні прилавки. Погода стає дедалі гарячішаю, а тому у вихідні дні береги річок, озер, водоймищ переповнені.
І все ж на обличчях майже кожного, окрім традиційної протиепідемічної маски, помітна тінь тривоги і песимізму. Все ніби так, як завжди влітку, але трішечки не так. Бракує впевненості, оптимізму, задоволення з найщедрішої пори року. Думки рояться, наче зграя надокучливих комах. Коли, нарешті, закінчиться той клятий карантин? Як дожити до зарплати чи пенсії і не втратити роботу? Як будуть навчатися діти з 1 вересня і працювати школи й навчальні заклади? Як, зрештою, не захворіти на "чуму" ХХІ століття?
Запитання, запитання, запитання… Немає їм ні кінця, ні краю. Тривоги додають безкінечні теледебати, в яких політики, народні депутати, чиновники змагаються в пустослів'ї, лаються, ображають одне одного, чим ще більше нервують українців, вбивають у них останню надію на світло в кінці тунелю. Оливи у вогонь підливають деякі інтернет-сайти, де засилля фейкових новин, відвертої брехні та інсинуацій. Враження таке, що триває безперервний марафон, учасники якого змагаються у вмінні якнайдошкульніше образити керівників держави, відомих політичних діячів (минулих і сучасних), вилити якнайбільше лайна на голови довірливих користувачів мережі.
Дивуватися, власне, немає чому: українці лаялися і боролися за владу споконвіку. Кожен із тих, хто претендує на гетьманську "булаву", вважав себе найрозумнішим, найкреативнішим і найперспективнішим. Однак сьогодні оте одвічне поборювання один одного особливо небезпечне, бо межує із зрадою національних інтересів України. І так слабка економічно, фінансово й політично, вона нині знаходиться у вкрай несприятливій ситуації. Справа не лише в некомпетентності і непрофесіоналізмі правлячої верхівки. Найстрашніше полягає у тому, що ми в силу багатьох чинників опинилися наодинці з найсерйознішими викликами за всі роки Незалежності і поступово позбуваємося наших зарубіжних союзників, в першу чергу США і Європи. Образно кажучи, наш скандальний і непередбачуваний політичний "бомонд" став справжнім більмом на оці для тих, хто щиро бажав добра Україні і намагався їй допомогти.
Ось декілька фактів. Свідомо чи несвідомо, наші горе-політики і державні чиновники як теперішні, так і колишні втрутилися у передвиборну кампанію в США. Своїми незграбними діями вони викликають дедалі більше роздратування і в команди Дональда Трампа і її політичних опонентів в особі Джо Байдена та його соратників. Окрім того, американцям, судячи з усього, не до нас: там палахкотить вогнище громадянського протистояння, яке дехто порівнює з київським Майданом. Не на жарт розгорілися внутріполітичні пристрасті у зв'язку з майбутніми президентськими виборами. Дональд Трамп розпочав торговельну і політичну війну з Китаєм, виявляє дедалі більшу агресивність стосовно Ірану та деяких інших близькосхідних держав. Його виводить із себе і "фактор" Байдена, від якого він згідно із результатами громадського опитування досить серйозно відстає в рейтингу популярності.
Залишаються гострими суперечності з Європою, особливо з Німеччиною, канцлерку якої Ангелу Меркель, як на мене, цілком справедливо критикує господар Білого дому. Суть його критики полягає в тому, що у той час, як США виділяють значні кошти на підтримку НАТО, німці і особисто їх лідер заграють з Володимиром Путіним, намагаючись будь-якою ціною завершити будівництво газогону "Північний потік-2", а, отже, зміцнити оборонну, фінансову й економічну потуги Росії. Нема ладу і в самій Європі, де наростають протиріччя між лідерами, умовно кажучи, пропутінськими (Франція, Італія, Угорщина) і антипутінськими (Польща, Литва, Латвія, Естонія). Зайве говорити, що подібна міжусобиця на руку Московії і аж ніяк не відповідає інтересам України.
l
Кризові явища на міжнародній арені, які поглибилися у зв'язку з пандемією коронавірусу , кінця якій не видно, зміцнили, як це не звучить парадоксально, позиції кремлівського вождя. Він відчуває себе у ці дні на сьомому небі. Ще б пак! Хитро пересидівши пік епідемії у новоогарьовському "бункері" і уникнувши захворювання на відміну від своїх підлеглих (Пєскова, Мішустіна та іже з ними), Володимир Путін блискуче провів операцію з узурпації влади під виглядом референдуму на підтримку змін до Конституції РФ. Організація референдуму, який нагадував швидше балаган на базарі і гру в "наперстки", тим не менше дозволили продовжити одноосібну владу в Росії мінімум до 2036 року (!). Окрім того, виборці "підтримали" верховенство російського законодавства над міжнародним, що на практиці означає посилення правового свавілля на безкраїх просторах Московії, чиновникам якого тепер "до лампочки" якість там Гааги чи Брюсселі.
І чи не найголовніше в підсумках референдуму – закріплене право Росії диктувати свою волю іншим народам і навіть вимагати повернення "незаконно відчужених" територій РФ, про що Путін говорить дедалі частіше. Й не лише говорить, а намагається переконати у такому праві міжнародну спільноту. Тобто фактично йдеться про можливий перерозподіл світу. Недарма ж кремлівський вождь запропонував провести зустріч п'яти ядерних держав світу, на якій на кшталт ялтинської конференції 1945 року, обговорити заходи щодо "зміцнення міжнародної безпеки" і "поглиблення співпраці між Росією, США, Китаєм, Францією і Великобританією. Щоправда, ця ідея, образно кажучи, повисла в повітрі, оскільки у кожної із названих держав є свої глобальні інтереси.
l
Що залишається робити в цих, без усякого перебільшення, жорстоких життєвих реаліях Україні? Лише одне: консолідуватись, зміцнювати обороноздатність, проводити зважену, але водночас рішучу зовнішню політику, ставлячи на місце так звану "п'яту колону", яка дедалі нахабніше розхитує суспільство зсередини, наполегливо шукати союзників довкола себе – хоча б ті ж країни Прибалтики, Республіку Польщу та інші.
На мою думку, Президент України Володимир Зеленський починає дедалі більше розуміти загрозливу ситуацію, в якій нині перебуває держава. Про це свідчать його останні заяви, а також кроки, які вживає Міністерство закордонних справ у відповідь на агресивну риторику наших сусідів з-за поребрика. Судячи з усього, у Глави держави розвіялися ілюзії стосовно того, що припинити війну на Сході можна дуже легко, сівши за стіл переговорів і подивившись один одному у вічі або просто перестати стріляти. Хотілося б, звичайно, щоб таке розуміння з'явилося у кожного члена уряду, народного депутата, як, зрештою, у кожного з нас.
Ми повинні усвідомити: у повітрі все відчутніший запах грози. Це ще, звичайно, передгроззя, яке вимагає високої самосвідомості, самодисципліни і самопожертви у випадку необхідності.
Чи є все це у нас? Будемо сподіватися, бо, як відомо, гроза нищить в першу чергу те, що слабо захищене.
Маркіян ІВАЩИК.
Цьогорічне літо нікому з нас не додає доброго настрою. Здавалося б, чого? Липень в розпалі. В садах достигають або уже й достигли фрукти. На ринках – різноманіття овочів: помідорів, огірків, капусти, кабачків. Полуниці вже відійшли, зате в достатку чорниць, абрикос, вишень, черешень. Не порожні м'ясні і молочні прилавки. Погода стає дедалі гарячішаю, а тому у вихідні дні береги річок, озер, водоймищ переповнені.
І все ж на обличчях майже кожного, окрім традиційної протиепідемічної маски, помітна тінь тривоги і песимізму. Все ніби так, як завжди влітку, але трішечки не так. Бракує впевненості, оптимізму, задоволення з найщедрішої пори року. Думки рояться, наче зграя надокучливих комах. Коли, нарешті, закінчиться той клятий карантин? Як дожити до зарплати чи пенсії і не втратити роботу? Як будуть навчатися діти з 1 вересня і працювати школи й навчальні заклади? Як, зрештою, не захворіти на "чуму" ХХІ століття?
Запитання, запитання, запитання… Немає їм ні кінця, ні краю. Тривоги додають безкінечні теледебати, в яких політики, народні депутати, чиновники змагаються в пустослів'ї, лаються, ображають одне одного, чим ще більше нервують українців, вбивають у них останню надію на світло в кінці тунелю. Оливи у вогонь підливають деякі інтернет-сайти, де засилля фейкових новин, відвертої брехні та інсинуацій. Враження таке, що триває безперервний марафон, учасники якого змагаються у вмінні якнайдошкульніше образити керівників держави, відомих політичних діячів (минулих і сучасних), вилити якнайбільше лайна на голови довірливих користувачів мережі.
Дивуватися, власне, немає чому: українці лаялися і боролися за владу споконвіку. Кожен із тих, хто претендує на гетьманську "булаву", вважав себе найрозумнішим, найкреативнішим і найперспективнішим. Однак сьогодні оте одвічне поборювання один одного особливо небезпечне, бо межує із зрадою національних інтересів України. І так слабка економічно, фінансово й політично, вона нині знаходиться у вкрай несприятливій ситуації. Справа не лише в некомпетентності і непрофесіоналізмі правлячої верхівки. Найстрашніше полягає у тому, що ми в силу багатьох чинників опинилися наодинці з найсерйознішими викликами за всі роки Незалежності і поступово позбуваємося наших зарубіжних союзників, в першу чергу США і Європи. Образно кажучи, наш скандальний і непередбачуваний політичний "бомонд" став справжнім більмом на оці для тих, хто щиро бажав добра Україні і намагався їй допомогти.
Ось декілька фактів. Свідомо чи несвідомо, наші горе-політики і державні чиновники як теперішні, так і колишні втрутилися у передвиборну кампанію в США. Своїми незграбними діями вони викликають дедалі більше роздратування і в команди Дональда Трампа і її політичних опонентів в особі Джо Байдена та його соратників. Окрім того, американцям, судячи з усього, не до нас: там палахкотить вогнище громадянського протистояння, яке дехто порівнює з київським Майданом. Не на жарт розгорілися внутріполітичні пристрасті у зв'язку з майбутніми президентськими виборами. Дональд Трамп розпочав торговельну і політичну війну з Китаєм, виявляє дедалі більшу агресивність стосовно Ірану та деяких інших близькосхідних держав. Його виводить із себе і "фактор" Байдена, від якого він згідно із результатами громадського опитування досить серйозно відстає в рейтингу популярності.
Залишаються гострими суперечності з Європою, особливо з Німеччиною, канцлерку якої Ангелу Меркель, як на мене, цілком справедливо критикує господар Білого дому. Суть його критики полягає в тому, що у той час, як США виділяють значні кошти на підтримку НАТО, німці і особисто їх лідер заграють з Володимиром Путіним, намагаючись будь-якою ціною завершити будівництво газогону "Північний потік-2", а, отже, зміцнити оборонну, фінансову й економічну потуги Росії. Нема ладу і в самій Європі, де наростають протиріччя між лідерами, умовно кажучи, пропутінськими (Франція, Італія, Угорщина) і антипутінськими (Польща, Литва, Латвія, Естонія). Зайве говорити, що подібна міжусобиця на руку Московії і аж ніяк не відповідає інтересам України.
ххх
Кризові явища на міжнародній арені, які поглибилися у зв'язку з пандемією коронавірусу , кінця якій не видно, зміцнили, як це не звучить парадоксально, позиції кремлівського вождя. Він відчуває себе у ці дні на сьомому небі. Ще б пак! Хитро пересидівши пік епідемії у новоогарьовському "бункері" і уникнувши захворювання на відміну від своїх підлеглих (Пєскова, Мішустіна та іже з ними), Володимир Путін блискуче провів операцію з узурпації влади під виглядом референдуму на підтримку змін до Конституції РФ. Організація референдуму, який нагадував швидше балаган на базарі і гру в "наперстки", тим не менше дозволили продовжити одноосібну владу в Росії мінімум до 2036 року (!). Окрім того, виборці "підтримали" верховенство російського законодавства над міжнародним, що на практиці означає посилення правового свавілля на безкраїх просторах Московії, чиновникам якого тепер "до лампочки" якість там Гааги чи Брюсселі.
І чи не найголовніше в підсумках референдуму – закріплене право Росії диктувати свою волю іншим народам і навіть вимагати повернення "незаконно відчужених" територій РФ, про що Путін говорить дедалі частіше. Й не лише говорить, а намагається переконати у такому праві міжнародну спільноту. Тобто фактично йдеться про можливий перерозподіл світу. Недарма ж кремлівський вождь запропонував провести зустріч п'яти ядерних держав світу, на якій на кшталт ялтинської конференції 1945 року, обговорити заходи щодо "зміцнення міжнародної безпеки" і "поглиблення співпраці між Росією, США, Китаєм, Францією і Великобританією. Щоправда, ця ідея, образно кажучи, повисла в повітрі, оскільки у кожної із названих держав є свої глобальні інтереси.
ххх
Що залишається робити в цих, без усякого перебільшення, жорстоких життєвих реаліях Україні? Лише одне: консолідуватись, зміцнювати обороноздатність, проводити зважену, але водночас рішучу зовнішню політику, ставлячи на місце так звану "п'яту колону", яка дедалі нахабніше розхитує суспільство зсередини, наполегливо шукати союзників довкола себе – хоча б ті ж країни Прибалтики, Республіку Польщу та інші.
На мою думку, Президент України Володимир Зеленський починає дедалі більше розуміти загрозливу ситуацію, в якій нині перебуває держава. Про це свідчать його останні заяви, а також кроки, які вживає Міністерство закордонних справ у відповідь на агресивну риторику наших сусідів з-за поребрика. Судячи з усього, у Глави держави розвіялися ілюзії стосовно того, що припинити війну на Сході можна дуже легко, сівши за стіл переговорів і подивившись один одному у вічі або просто перестати стріляти. Хотілося б, звичайно, щоб таке розуміння з'явилося у кожного члена уряду, народного депутата, як, зрештою, у кожного з нас.
Ми повинні усвідомити: у повітрі все відчутніший запах грози. Це ще, звичайно, передгроззя, яке вимагає високої самосвідомості, самодисципліни і самопожертви у випадку необхідності.
Чи є все це у нас? Будемо сподіватися, бо, як відомо, гроза нищить в першу чергу те, що слабо захищене.
Маркіян ІВАЩИК.
Залишити коментар