Що і хто може бути символом Ковеля?
Думки вголос з приводу можливого використання представників фауни краю у геральдиці нашого міста
Друже мій ковельчанину! Я часто спілкуюся з тобою за посередництвом "Вістей Ковельщини". Ось і сьогодні випала така нагода. Останнім часом звертаються до мене як до краєзнавця із запитанням про можливість використання представників волинської фауни у геральдиці нашого міста.
Адже немало міст України та Європи на гербах розмістили зображення своїх улюбленців. Скажімо, Холм – ведмедя, Барзінгхаузен – лань, Львів – лева, Ленчна – кабана, Будапешт – орла… Цей перелік можна продовжувати безкінечно. В кожному символі приховане щось священне, героїчне, історично значиме. Пам'ятаєте: "Гуси Рим врятували"? Для римлян гуска – священний птах.
Тож поміркуймо над цією проблемою спільно, послухаймо голос людей.
Лісівник стверджує: "Ковель знаходиться під оберегом Тура. Бик-тур вважався священною твариною у древніх слов'ян. Небесний Тур-Велес був покровителем волинян. Він швидкий, як лань, сильний, як лев, безстрашний, як тигр. Під його натиском падали кінь і ведмідь.
В ковельських лісах ця тварина панувала в недалекому від нас Середньовіччі. Своєю граціозністю вона не поступалася іспанським бикам, яких на арену випускають. Словом, кращого символу годі й шукати.
Мій друг Євген висловлює своє бачення: "Посеред всіляких тварин та птахів найзначиміший – наш рідний лелека. Це справжній родинний оберіг. Поселиться на даху хати або електричному стовпі – дивись, дітки на тій вулиці частіше народжуються. Благодаті і спокою більше в родинах. Вірності лелеки й людина позаздрить – він завжди повертається до свого рідного дому.
Скільки-то радості, коли прилітає з вирію – весна настала! І смуток огортає, як лелеки відлітають, бо це прикмети настання холодної безлистої осені. Чим не символ?".
Моя дружина перевагу віддає коту. Теж не заперечиш. Кота першого запускають в нове помешкання, адже він знає, де "здорові" місця. Кіт "лікар": заболить живіт чи нога – сяде на хворе місце, і біль зникає. Та що казати? Киця ніжніша за чоловіка (нехай не образяться). А ще вона реабілітатор-психолог: замуркає свою пісню, полащиться, і стрес, хандра, депресія зникають. А скільки радості, коли грається! Від простої селянки до поважної королеви кіт – тварина елітна, корисна, а ще й неймовірно красива.
Я на символічний п'єдестал пошани ставлю півня. В нього стільки позитивних рис, що годі всі назвати. Погляньте: це ж неперевершений красунчик. Гребінь червоним вогнем палахкотить. Очі, як у воїна – орлині.
Статура граціозна – принц королівський перед вами. Розпустить крила широкі і, немов райдуга різнобарвна з неба на землю впала. А хвіст – як у павича індійського. Ноги стрункі, лицарські. А хода тверда, впевнена, справді "чоловіча".
Півень – неперевершений маестро співу. Стверджують, що в країнах Сходу октава ділиться на пів- і чверть. Вслухайтеся в ці тонкощі співу: "Кук-ку-у-рі-к-ку!". І летить понад Ковелем витончена пісня, яка не під силу найславетнішим маестро світу. І це не розвага, а поклик до праці, прелюдія нового дня.
Характер у нашого красунчика супер: перша-ліпша господиня позаздрить. Знайшов поживу – курей скликає, сам не їсть. Спробуйте курку зачепити – наїжиться, крила розправить і кинеться на захист. Словом, з якого боку не глянь, то рівних півню немає.
У багатьох ковельчан півень красується над дахом або димарем у вигляді флюгера. А господині на рушниках вишивають півників. Легенда розказує, що в давні часи на Тур'євому острові (був такий поблизу Ковеля) поселився коваль із своєю коханою князівною. Першим в їх господарстві був півень. І не даремно. Молода розніжена князівна у батька на господі любила поспати. На новому місці теж їй хотілося до коваля пригорнутися. А півень свої обов'язки знав: як заспіває, як заголосить, мусила вставати панянка, готувати сніданок ковалеві. Ось так із гонорової, вихоленої князівни півень виховав вправну, дбайливу господиню-ковельчанку.
Інша історія теж зозулею поміж легенд літає. Якось на королеву Бону напали грабіжники і карету потрощили. Ковельські майстри взялися за ремонт, і королева вимушена була залишитися та переночувати у князя (старости) Василя Сангушка. Під ранок, коли сон особливо глибокий, наш "герой" як почав співати, то королева зі страху не знала, куди подітися. Ні в Мілані, де народилася, ні у Варшаві, де мешкала, вона такого не чула.
Розказав їй князь історію про ковельського півня. Гнів змінила на милість. Подякувала гречно за гостину. Згодом у Варшаві в королівському маєтку гребенистий з'явився і будив королеву щоранку до справ державних. Ось така історія.
Надсилайте і ви свої бувальщини.
Анатолій СЕМЕНЮК.
Думки вголос з приводу можливого використання представників фауни краю у геральдиці нашого міста
Друже мій ковельчанину! Я часто спілкуюся з тобою за посередництвом "Вістей Ковельщини". Ось і сьогодні випала така нагода. Останнім часом звертаються до мене як до краєзнавця із запитанням про можливість використання представників волинської фауни у геральдиці нашого міста.
Адже немало міст України та Європи на гербах розмістили зображення своїх улюбленців. Скажімо, Холм – ведмедя, Барзінгхаузен – лань, Львів – лева, Ленчна – кабана, Будапешт – орла… Цей перелік можна продовжувати безкінечно. В кожному символі приховане щось священне, героїчне, історично значиме. Пам'ятаєте: "Гуси Рим врятували"? Для римлян гуска – священний птах.
Тож поміркуймо над цією проблемою спільно, послухаймо голос людей.
Лісівник стверджує: "Ковель знаходиться під оберегом Тура. Бик-тур вважався священною твариною у древніх слов'ян. Небесний Тур-Велес був покровителем волинян. Він швидкий, як лань, сильний, як лев, безстрашний, як тигр. Під його натиском падали кінь і ведмідь.
В ковельських лісах ця тварина панувала в недалекому від нас Середньовіччі. Своєю граціозністю вона не поступалася іспанським бикам, яких на арену випускають. Словом, кращого символу годі й шукати.
Мій друг Євген висловлює своє бачення: "Посеред всіляких тварин та птахів найзначиміший – наш рідний лелека. Це справжній родинний оберіг. Поселиться на даху хати або електричному стовпі – дивись, дітки на тій вулиці частіше народжуються. Благодаті і спокою більше в родинах. Вірності лелеки й людина позаздрить – він завжди повертається до свого рідного дому.
Скільки-то радості, коли прилітає з вирію – весна настала! І смуток огортає, як лелеки відлітають, бо це прикмети настання холодної безлистої осені. Чим не символ?".
Моя дружина перевагу віддає коту. Теж не заперечиш. Кота першого запускають в нове помешкання, адже він знає, де "здорові" місця. Кіт "лікар": заболить живіт чи нога – сяде на хворе місце, і біль зникає. Та що казати? Киця ніжніша за чоловіка (нехай не образяться). А ще вона реабілітатор-психолог: замуркає свою пісню, полащиться, і стрес, хандра, депресія зникають. А скільки радості, коли грається! Від простої селянки до поважної королеви кіт – тварина елітна, корисна, а ще й неймовірно красива.
Я на символічний п'єдестал пошани ставлю півня. В нього стільки позитивних рис, що годі всі назвати. Погляньте: це ж неперевершений красунчик. Гребінь червоним вогнем палахкотить. Очі, як у воїна – орлині.
Статура граціозна – принц королівський перед вами. Розпустить крила широкі і, немов райдуга різнобарвна з неба на землю впала. А хвіст – як у павича індійського. Ноги стрункі, лицарські. А хода тверда, впевнена, справді "чоловіча".
Півень – неперевершений маестро співу. Стверджують, що в країнах Сходу октава ділиться на пів- і чверть. Вслухайтеся в ці тонкощі співу: "Кук-ку-у-рі-к-ку!". І летить понад Ковелем витончена пісня, яка не під силу найславетнішим маестро світу. І це не розвага, а поклик до праці, прелюдія нового дня.
Характер у нашого красунчика супер: перша-ліпша господиня позаздрить. Знайшов поживу – курей скликає, сам не їсть. Спробуйте курку зачепити – наїжиться, крила розправить і кинеться на захист. Словом, з якого боку не глянь, то рівних півню немає.
У багатьох ковельчан півень красується над дахом або димарем у вигляді флюгера. А господині на рушниках вишивають півників. Легенда розказує, що в давні часи на Тур'євому острові (був такий поблизу Ковеля) поселився коваль із своєю коханою князівною. Першим в їх господарстві був півень. І не даремно. Молода розніжена князівна у батька на господі любила поспати. На новому місці теж їй хотілося до коваля пригорнутися. А півень свої обов'язки знав: як заспіває, як заголосить, мусила вставати панянка, готувати сніданок ковалеві. Ось так із гонорової, вихоленої князівни півень виховав вправну, дбайливу господиню-ковельчанку.
Інша історія теж зозулею поміж легенд літає. Якось на королеву Бону напали грабіжники і карету потрощили. Ковельські майстри взялися за ремонт, і королева вимушена була залишитися та переночувати у князя (старости) Василя Сангушка. Під ранок, коли сон особливо глибокий, наш "герой" як почав співати, то королева зі страху не знала, куди подітися. Ні в Мілані, де народилася, ні у Варшаві, де мешкала, вона такого не чула.
Розказав їй князь історію про ковельського півня. Гнів змінила на милість. Подякувала гречно за гостину. Згодом у Варшаві в королівському маєтку гребенистий з'явився і будив королеву щоранку до справ державних. Ось така історія.
Надсилайте і ви свої бувальщини.
Анатолій СЕМЕНЮК.
Що і хто може бути символом Ковеля?
Залишити коментар