Повідомлення в номер / То що ж ми за народ такий, українці

До написання  статті мене підштовхнули останні події  в державі, чергова ейфорія в команді Зе і його прихильників. Нарешті розпочався суд (правильніше сказати – судилище) над "злісним ворогом" всієї зеленої братії  – Порошенком. 

Нарешті дочекались заповітної мрії: на п'ятого Президента  чекає в'язниця. Після цього настане повна благодать в країні, просто земний рай. Бо в нас у державі немає більше проблем, крім того, щоб всіх своїх "недругів" (а це – патріоти України, члени колишньої влади) посадити до в'язниці. Команда Зе, відчуваючи свою нікчемність, непрофесіоналізм, некомпетентність,  замість вирішення безлічі проблем, всю свою енергію спрямовує на переслідування патріотів. 

Схоже на те, що Зеленський відчуває панічний страх перед Порошенком, тому   хоче швидше його позбутися. Хоча він цього не показує, а на кожному кроці демонструє свій "73% рейтинг". Правда, ЗМІ повідомляють, що нібито рейтинг спадає. Я так не думаю, бо всі, хто голосував за нього, робили свідомий вибір. Вже немає тепер неграмотних бабусь, на яких можна було нарікати. Його електорат – це освічені, переважно молоді люди, мінімум з середньою, а багато з вищою, а хто – з кількома освітами. 

Пора себе перестати хвалити, українці! Слід чесно подивитись собі в корінь: хто ми є насправді?  Чому в нас завжди погана влада? Така, яку ми обираємо? Чому не обрали Чорновола? Як обирали наші сусіди: чехи, поляки патріотів, а ми як не комуністів, то бандитів, "зачарованих на Схід", тобто Росію. 

А Президент, в першу чергу, повинен бути патріотом, а вже потім професіоналом. Це стосується якраз України, оскільки  в нас майже третина українців тяжіє до Росії, а половина розмовляє російською мовою і ходить до російської церкви (маю на увазі МП).

Далі: основна сфера Президента – гуманітарна політика, охорона держави і зовнішні зв'язки. До цього часу в Україні не можуть розібратися, яку функцію кожна гілка влади має виконувати: чомусь Зеленський збирається будувати дороги. Краще вивчив би державну мову, історію України і багато іншого. Хто-небудь з його прихильників задав би йому запитання: "Чи у нього вдома є "Кобзар" Шевченка, чи прочитав хоч один україномовний твір українського письменника-лауреата Шевченківської премії? Чи він хоч чув, хто такий Августин Волошин (до речі, Герой України, закатований в сталінських катівнях), Василь  (Володимир) Романюк (весь світ спостерігав, як при його похоронах наші правоохоронці топтали синьо-жовті прапори). Бо цей рік для них – ювілейний. Сумніваюсь, що він коли-небудь таким цікавився. 

Насміхатись з перекривленим обличчям з Томосу – документа, якого православні українці чекали більше 300 років, він   мастак.

А Порошенко доклав до цього свій хист, розум і дипломатію і вже увійшов в історію України. То тепер за це збираються його судити.

Виходить, що 73% електорату це рішення підтримують, бо вони ж поділяють всі його погляди  і дії (маю на увазі діючого Президента).

Зараз вже йде наступ на українську мову, бо "какая разніца", яка в нас мова.

l

Повертаюсь знов  до обов'язків Президента: головним обов'язком зараз в Україні, оскільки йде війна, є  захист  України. Навіть росіянин,  очевидно, адекватна людина (з "Вата-шоу"), дивувався, що в Україні йде війна,  а ми  обрали головнокомандуючого армії – коміка. Якщо врахувати, як він насміхався з повісток армійських і, мабуть, не бачив справжнього автомата, або якоїсь гармати, то більшого глуму українці не могли придумати. А як він байдуже і спокійно говорив, коли йому повідомили, що є вбиті атовці, що на війні так буває, що людей вбивають. А чому ж він так нехтував армією? А як нахабно закидав Порошенку, що той наживається на війні, а тому не кінчає її. Як зарозуміло заявив, що варто перестати стріляти, і все – кінець війні. Тільки останній профан міг таке сказати. То хто тепер наживається на війні? Виходить, що Зеленський. Але  він чомусь не поспішає благодійністю займатися, щось  не чути, скільки закупив ліків для подолання коронавірусу.  А про Оман так і не пояснив суспільству.  

Ще одна цікава деталь. Виходить, що команда Зе не краде, а грошей немає  в казні держави, розтринькали ті, що їм попередня влада залишила. Я тут і зараз не буду перераховувати всі "досягнення" нової влади, яка повністю керується і контролюється Зеленським. В ЗМІ можна про все дізнатися. Звичайно, його електорат вважає, що коли є якісь недоробки, то це вина Порошенка, бо він заважає команді Зе. Якщо його прибрати, то тоді діючий Президент покаже, чого він вартує.

Тут не треба бути ворожбитом, щоб передбачити результати його владарювання, виходячи з характеристики особистості. Україна для Зеленського була завжди і є тільки місцем народження, і не більше. Він з однаковим успіхом міг би бути  президентом Білорусі, Росії, Казахстану чи Молдови (якщо б його там обрали). В нього  немає українського стрижня, української душі. Він виховувався в російській мультикультурі. Йому чужі українські культура, мова, звичаї, традиції, віра. А це є базові елементи формування політичної нації України, що є основою побудови держави. 

Хіба може бути Президентом людина, для якої надбання культурних досягнень нації  є чужі, далекі і незрозумілі? Тим паче незнання історії як етносу, так і політичної нації. А це красномовно продемонстрував у відповіді на питання,  коли почалася  Друга світова війна для українців. Його відповідь: 22 червня 1941 року. Тобто для України підрадянської, а про галичан, волинян, закарпатців, буковинців ні слова. Якщо Президент навіть не знає новітньої історії своєї держави, то про що говорити? Україна має дуже складну історію з різним менталітетом, культурою, традиціями, звичаями, навіть вірою. Це все потрібно знати і враховувати.

З таким набором "чеснот" йому тільки одна дорога – в Президенти і тільки в Україні! Як сказав відомий американський політик, про нього, що він навіть не нуль, а тільки одні мінуси. Як можна такій людині     вручити долю великої, неординарної, воюючої держави, надавши їй абсолютну владу?

l

Я до кінця життя так і не зрозумію такого феномену останніх українських виборів. Я бачу в Україні все-таки людей достойних немало: патріотів, розумних, досвідчених, компетентних, які могли б бути у владі сучасній.  Причина такого феномену – в самих українцях, які бездумно, безвідповідально, при абсолютній відсутності здорового глузду, або точніше взагалі без всякого глузду,  зробили вирок своїй державності.

Політолог Цибульський сказав, що українці – єдина нація, яка  не хоче мати своєї держави, і тому проголосувала за демонтаж її.

Повторюється історія сторічної давності. Я про це прочитала десятки книжок. Аналогій більш, ніж треба. Найбільше губить українців байдужість, відсутність твердих переконань, тяглість до Росії. Це вона привела в Україну  комуністів сто років тому, які погубили її.  А зараз хіба мало є українофобів або так званих хохлів чи малоросів? Вина за всі ці неподобства, які загрожують українській державності, лежить на виборцях, які проголовували за теперішню владу, включаючи, звичайно, славнозвісний парламент, зокрема, фракція "Слуги народу".

Там навіть є такі депутати, які не знають в якій країні вони живуть і що від них в парламенті потрібно. В основному  у фракції провладній  "Слуги народу" є депутати такого штибу: сміхолюди, дивогляди, крутосвіти. Вони вже стільки зашкварів зробили, що для 95-го кварталу вистачило б на рік. 

"Дякуємо" електорату "Слуги народу" за веселе життя українців, які нам створює їх фракція. А от лідер нації (яка гучна назва) чомусь мовчить про чудосії своєї фракції і ніякої реакції. Мабуть, не має часу на це. Він оточив себе опричниками Януковича і всі разом  думають-гадають, як їм розправитись з неугодними патріотами, щоб не заважали демонструвати державність України. 

Можливо, декому буде здаватись, що питання мови, історії, культури, віри в Україні зараз не на часі. Головне – економіка, коронавірус і маса інших проблем. Але ми вже це проходили.  В нас вже 28 років все гуманітарна політика не на часі. І,  мабуть, через те, ми опинились в ранзі третіх держав, дожились до того, що тільки мріємо, щоб в нас  було так, як в Польщі. Навіть на роботи їздимо туди. 

Польщу я дуже добре знаю. Перший раз там була ще  1967 року,  коли їздили по запрошеннях. Вони тоді про нас знали тільки те, що ми всі ходимо в кирзових чоботях і фуфайках. І мене такою думали побачити. Але вийшов невеликий конфуз, бо не врахували, що то був липень. Мене тоді відразу вразив  їх патріотизм – не до влади тодішньої, а взагалі до Польщі. СРСР вони ненавиділи, а тяжіли до Англії. Такі погляди були у молодих поляків. І ще одна обставина: мене запитували, чи в нас вивчають обов'язково польську мову, бо в Польщі вивчали тоді російську мову. Вони дуже були обурені, чому так не рівноцінно. 

Порівняймо з українцями: чи хто і коли цікавиться, скільки в Росії є українських шкіл, а скільки російських в Україні? Я не збираюсь бути адвокатом поляків. Стосунки між нашими державами були і складними, і трагічними.  Це інше питання. Тут я згадую про менталітет тодішніх поляків, бо про сучасних тепер  знають майже всі. Навіть тоді, в комуністичні часи, зберігали свої гідність, честь, гонор і великий патріотизм. І найголовніше: церков не руйнували, ходили всі на  Богослужіння, навіть члени правлячої партії. Вони мені закидали, що ми в Росії (вони так називали СРСР) подібні до худоби, якщо не ходимо до церкви. Висновки робіть самі.

l

Звичайно, духовність, мова, культура – це передумови існування нації і держави, а економіка – джерело існування кожної людини.

Про це говорив великий патріот України, наш волинянин Євген Сверстюк: "Попереду всього повинна бути духовність, а тоді всі інші блага, тобто матеріальні цінності".

Такі слова потрібно пам'ятати українцям і не впадати в крайнощі. Не можна нехтувати тисячами Героїв і патріотів минулих часів й теперішніх: майданівців, атовців, які віддали життя за Україну. В ім'я їхньої пам'яті маємо не допустити реваншу антиукраїнських сил, які піднімають свої зміїні жала, щоб знову загубити Україну. Якщо українці будуть себе ідентифікувати як українці, то і зовнішня загроза зменшиться. 

Не хочу бути пророком, але переконана: коли в Україні далі буде домінувати російська мова і російська церква (МП), держава опиниться під великою загрозою. Носії російської культури і церкви є загрозою державності України. Росія від нас за таких умов ніколи не відстане. Думайте і робіть висновки. 

Антоніна ГЛАДУН, 

ГО "Союз Українок".

с. Радошин.

P.S. "На жаль, в Україні патріоти завжди в меншості, звідси всі наші проблеми". 

(В. ЯВОРІВСЬКИЙ).

До написання  статті мене підштовхнули останні події  в державі, чергова ейфорія в команді Зе і його прихильників. Нарешті розпочався суд (правильніше сказати – судилище) над "злісним ворогом" всієї зеленої братії  – Порошенком. 

Нарешті дочекались заповітної мрії: на п'ятого Президента  чекає в'язниця. Після цього настане повна благодать в країні, просто земний рай. Бо в нас у державі немає більше проблем, крім того, щоб всіх своїх "недругів" (а це – патріоти України, члени колишньої влади) посадити до в'язниці. Команда Зе, відчуваючи свою нікчемність, непрофесіоналізм, некомпетентність,  замість вирішення безлічі проблем, всю свою енергію спрямовує на переслідування патріотів. 

Схоже на те, що Зеленський відчуває панічний страх перед Порошенком, тому   хоче швидше його позбутися. Хоча він цього не показує, а на кожному кроці демонструє свій "73% рейтинг". Правда, ЗМІ повідомляють, що нібито рейтинг спадає. Я так не думаю, бо всі, хто голосував за нього, робили свідомий вибір. Вже немає тепер неграмотних бабусь, на яких можна було нарікати. Його електорат – це освічені, переважно молоді люди, мінімум з середньою, а багато з вищою, а хто – з кількома освітами. 

Пора себе перестати хвалити, українці! Слід чесно подивитись собі в корінь: хто ми є насправді?  Чому в нас завжди погана влада? Така, яку ми обираємо? Чому не обрали Чорновола? Як обирали наші сусіди: чехи, поляки патріотів, а ми як не комуністів, то бандитів, "зачарованих на Схід", тобто Росію. 

А Президент, в першу чергу, повинен бути патріотом, а вже потім професіоналом. Це стосується якраз України, оскільки  в нас майже третина українців тяжіє до Росії, а половина розмовляє російською мовою і ходить до російської церкви (маю на увазі МП).

Далі: основна сфера Президента – гуманітарна політика, охорона держави і зовнішні зв'язки. До цього часу в Україні не можуть розібратися, яку функцію кожна гілка влади має виконувати: чомусь Зеленський збирається будувати дороги. Краще вивчив би державну мову, історію України і багато іншого. Хто-небудь з його прихильників задав би йому запитання: "Чи у нього вдома є "Кобзар" Шевченка, чи прочитав хоч один україномовний твір українського письменника-лауреата Шевченківської премії? Чи він хоч чув, хто такий Августин Волошин (до речі, Герой України, закатований в сталінських катівнях), Василь  (Володимир) Романюк (весь світ спостерігав, як при його похоронах наші правоохоронці топтали синьо-жовті прапори). Бо цей рік для них – ювілейний. Сумніваюсь, що він коли-небудь таким цікавився. 

Насміхатись з перекривленим обличчям з Томосу – документа, якого православні українці чекали більше 300 років, він   мастак.

А Порошенко доклав до цього свій хист, розум і дипломатію і вже увійшов в історію України. То тепер за це збираються його судити.

Виходить, що 73% електорату це рішення підтримують, бо вони ж поділяють всі його погляди  і дії (маю на увазі діючого Президента).

Зараз вже йде наступ на українську мову, бо "какая разніца", яка в нас мова.

ххх

Повертаюсь знов  до обов'язків Президента: головним обов'язком зараз в Україні, оскільки йде війна, є  захист  України. Навіть росіянин,  очевидно, адекватна людина (з "Вата-шоу"), дивувався, що в Україні йде війна,  а ми  обрали головнокомандуючого армії – коміка. Якщо врахувати, як він насміхався з повісток армійських і, мабуть, не бачив справжнього автомата, або якоїсь гармати, то більшого глуму українці не могли придумати. А як він байдуже і спокійно говорив, коли йому повідомили, що є вбиті атовці, що на війні так буває, що людей вбивають. А чому ж він так нехтував армією? А як нахабно закидав Порошенку, що той наживається на війні, а тому не кінчає її. Як зарозуміло заявив, що варто перестати стріляти, і все – кінець війні. Тільки останній профан міг таке сказати. То хто тепер наживається на війні? Виходить, що Зеленський. Але  він чомусь не поспішає благодійністю займатися, щось  не чути, скільки закупив ліків для подолання коронавірусу.  А про Оман так і не пояснив суспільству.  

Ще одна цікава деталь. Виходить, що команда Зе не краде, а грошей немає  в казні держави, розтринькали ті, що їм попередня влада залишила. Я тут і зараз не буду перераховувати всі "досягнення" нової влади, яка повністю керується і контролюється Зеленським. В ЗМІ можна про все дізнатися. Звичайно, його електорат вважає, що коли є якісь недоробки, то це вина Порошенка, бо він заважає команді Зе. Якщо його прибрати, то тоді діючий Президент покаже, чого він вартує.

Тут не треба бути ворожбитом, щоб передбачити результати його владарювання, виходячи з характеристики особистості. Україна для Зеленського була завжди і є тільки місцем народження, і не більше. Він з однаковим успіхом міг би бути  президентом Білорусі, Росії, Казахстану чи Молдови (якщо б його там обрали). В нього  немає українського стрижня, української душі. Він виховувався в російській мультикультурі. Йому чужі українські культура, мова, звичаї, традиції, віра. А це є базові елементи формування політичної нації України, що є основою побудови держави. 

Хіба може бути Президентом людина, для якої надбання культурних досягнень нації  є чужі, далекі і незрозумілі? Тим паче незнання історії як етносу, так і політичної нації. А це красномовно продемонстрував у відповіді на питання,  коли почалася  Друга світова війна для українців. Його відповідь: 22 червня 1941 року. Тобто для України підрадянської, а про галичан, волинян, закарпатців, буковинців ні слова. Якщо Президент навіть не знає новітньої історії своєї держави, то про що говорити? Україна має дуже складну історію з різним менталітетом, культурою, традиціями, звичаями, навіть вірою. Це все потрібно знати і враховувати.

З таким набором "чеснот" йому тільки одна дорога – в Президенти і тільки в Україні! Як сказав відомий американський політик, про нього, що він навіть не нуль, а тільки одні мінуси. Як можна такій людині     вручити долю великої, неординарної, воюючої держави, надавши їй абсолютну владу?

ххх

Я до кінця життя так і не зрозумію такого феномену останніх українських виборів. Я бачу в Україні все-таки людей достойних немало: патріотів, розумних, досвідчених, компетентних, які могли б бути у владі сучасній.  Причина такого феномену – в самих українцях, які бездумно, безвідповідально, при абсолютній відсутності здорового глузду, або точніше взагалі без всякого глузду,  зробили вирок своїй державності.

Політолог Цибульський сказав, що українці – єдина нація, яка  не хоче мати своєї держави, і тому проголосувала за демонтаж її.

Повторюється історія сторічної давності. Я про це прочитала десятки книжок. Аналогій більш, ніж треба. Найбільше губить українців байдужість, відсутність твердих переконань, тяглість до Росії. Це вона привела в Україну  комуністів сто років тому, які погубили її.  А зараз хіба мало є українофобів або так званих хохлів чи малоросів? Вина за всі ці неподобства, які загрожують українській державності, лежить на виборцях, які проголовували за теперішню владу, включаючи, звичайно, славнозвісний парламент, зокрема, фракція "Слуги народу".

Там навіть є такі депутати, які не знають в якій країні вони живуть і що від них в парламенті потрібно. В основному  у фракції провладній  "Слуги народу" є депутати такого штибу: сміхолюди, дивогляди, крутосвіти. Вони вже стільки зашкварів зробили, що для 95-го кварталу вистачило б на рік. 

"Дякуємо" електорату "Слуги народу" за веселе життя українців, які нам створює їх фракція. А от лідер нації (яка гучна назва) чомусь мовчить про чудосії своєї фракції і ніякої реакції. Мабуть, не має часу на це. Він оточив себе опричниками Януковича і всі разом  думають-гадають, як їм розправитись з неугодними патріотами, щоб не заважали демонструвати державність України. 

Можливо, декому буде здаватись, що питання мови, історії, культури, віри в Україні зараз не на часі. Головне – економіка, коронавірус і маса інших проблем. Але ми вже це проходили.  В нас вже 28 років все гуманітарна політика не на часі. І,  мабуть, через те, ми опинились в ранзі третіх держав, дожились до того, що тільки мріємо, щоб в нас  було так, як в Польщі. Навіть на роботи їздимо туди. 

Польщу я дуже добре знаю. Перший раз там була ще  1967 року,  коли їздили по запрошеннях. Вони тоді про нас знали тільки те, що ми всі ходимо в кирзових чоботях і фуфайках. І мене такою думали побачити. Але вийшов невеликий конфуз, бо не врахували, що то був липень. Мене тоді відразу вразив  їх патріотизм – не до влади тодішньої, а взагалі до Польщі. СРСР вони ненавиділи, а тяжіли до Англії. Такі погляди були у молодих поляків. І ще одна обставина: мене запитували, чи в нас вивчають обов'язково польську мову, бо в Польщі вивчали тоді російську мову. Вони дуже були обурені, чому так не рівноцінно. 

Порівняймо з українцями: чи хто і коли цікавиться, скільки в Росії є українських шкіл, а скільки російських в Україні? Я не збираюсь бути адвокатом поляків. Стосунки між нашими державами були і складними, і трагічними.  Це інше питання. Тут я згадую про менталітет тодішніх поляків, бо про сучасних тепер  знають майже всі. Навіть тоді, в комуністичні часи, зберігали свої гідність, честь, гонор і великий патріотизм. І найголовніше: церков не руйнували, ходили всі на  Богослужіння, навіть члени правлячої партії. Вони мені закидали, що ми в Росії (вони так називали СРСР) подібні до худоби, якщо не ходимо до церкви. Висновки робіть самі.

ххх

Звичайно, духовність, мова, культура – це передумови існування нації і держави, а економіка – джерело існування кожної людини.

Про це говорив великий патріот України, наш волинянин Євген Сверстюк: "Попереду всього повинна бути духовність, а тоді всі інші блага, тобто матеріальні цінності".

Такі слова потрібно пам'ятати українцям і не впадати в крайнощі. Не можна нехтувати тисячами Героїв і патріотів минулих часів й теперішніх: майданівців, атовців, які віддали життя за Україну. В ім'я їхньої пам'яті маємо не допустити реваншу антиукраїнських сил, які піднімають свої зміїні жала, щоб знову загубити Україну. Якщо українці будуть себе ідентифікувати як українці, то і зовнішня загроза зменшиться. 

Не хочу бути пророком, але переконана: коли в Україні далі буде домінувати російська мова і російська церква (МП), держава опиниться під великою загрозою. Носії російської культури і церкви є загрозою державності України. Росія від нас за таких умов ніколи не відстане. Думайте і робіть висновки. 

ГО "Союз Українок".

с. Радошин.