Повідомлення в номер / Між молотом і ковадлом, або в Україну – через Білорусь

Тільки дуже наївна людина може стверджувати, що між подіями у Білорусі та Україні немає ніякого зв'язку. Є! І навіть дуже тісний зв'язок. Він визначається патологічним  потягом підстаркуватого Володимира Путіна до двох симпатичних республік-сестер, яких московський збочинець хоче затягнути у напівзогнилу хижу "руського міра", щоб по-бандитськи  їх зґвалтувати і змусити підпорядкуватися грубій силі відставного полковника КГБ та його камарильї. 

"Не вірю!" – скаже опонент. "Не вірю!" – ствердить диванний опозиціонер. "Не вірю!" – проголосить можновладець на Печерських пагорбах. Бо як можна вірити, коли Україна й Білорусь – суверенні держави, а Москва хоче з ними дружити і розвивати взаємовигідні стосунки? Вона заявляє про абсолютне невтручання у президентські вибори в сусідній країні, які мають відбутися 9 серпня ц. р., а також готовність підтримувати "хлібне перемир'я" на Донбасі, про що нещодавно домовилися учасники переговорної групи у Мінську.

Коротше кажучи, російські правителі – такі собі котики-мурчики, які всім бажають добра і виступають за мир у всьому світі.

Може, їм повірив би й я, коли б не  деякі тривожні факти останніх днів, що мають місце в Білорусі. Як відомо, там майже тридцять років біля керма влади знаходиться Олександр Лукашенко. Людина він не без дивацтв: опозицію зневажає, дисципліну тримає, злодіїв і хабарників кидає до в'язниці. Притому ще й не цурається лайливого слова, вишуканим манерам не навчений. Може і на старого, і на малого казати "ти", а жінкам рекомендує не йти в політику, а займатися домашніми справами.

Але при всьому тому в Білорусі олігархів практично немає, "злодії в законі" бояться  сюди  з'являтися, рівень життя цілком пристойний (далеко вищий від України), економіка, як стверджують фахівці, повністю не зруйнована. Коротше кажучи, в державі є господар, який забезпечує порядок і дисципліну, вміє захищати інтереси народу, не боячись сказати  правду-матку в обличчя самому Путіну. Ось ця правда-матка, судячи з усього, вилазить йому боком напередодні виборів.

Клянучись у любові і повазі до білорусів, заявляючи про їх цілковиту підтримку, володар Кремля поставив за мету будь-що усунути "бацьку" від влади. Саме цим пояснюється активізація проросійських сил в Білорусі, їх участь в акціях так званої "опозиції, котра проти Лукашенка, але за мир і дружбу з Путіним. Великій частині місцевого населення це подобається. Аякже: білоруси і росіяни - брати навічно, Москва і Мінськ - як близнюки в однієї мами. Та й Лукашенко за стільки років набрид. Потрібне щось нове, неординарне. Ну, от хоча три жінки, об'єднані в єдиний штаб "опозиції". Це нічого, що головний  кандидат на президентську посаду така собі пані Тихановська "не знає", чий Крим і просить її не мордувати подібними запитаннями. Це нічого, що в неї у радниках – відомий російський політтехнолог. Це нічого, що на мітингах не звучить жодного слова критики на адресу кремлівських  вовкодавів.

Головне, що вона – проти Лукашенка, за мир, спокій, міцну сім'ю, здорове харчування.

Пригадаймо, як торік нищили Петра Порошенка, людину теж не без гріхів, але невтомного борця за українську державу, українську армію, українську Церкву. Московські майстри брудних справ знають: щоб знищити народ, треба знищити його лідера. Не важливо як: брехнею, наклепами, провокаціями, але знищити обов'язково. Те саме нині повторюється у Білорусі.

Щоправда, Олександр Лукашенко виявився, на відміну від Петра Олексійовича, твердішим горішком: у потрібну хвилину, відчувши підступність російських "братів", не побоявся виступити проти них і особисто Володимира Путіна. Давши команду затримати 33 "богатиря" в уніформі бойовиків ПВК (приватної військової кампанії) "Вагнер", яку створив найближчий до Путіна кремлівський  "повар" Пригожин, він  по суті кинув  виклик найпотужнішому  мафіозному угрупованню в світі – КГБ-ФСБ. Той виклик, який ніколи не зважаться зробити ані  Трамп, ані Меркель, ані Макрон, ані наш Зеленський (на превеликий жаль).

Виступаючи минулого вівторка, 4 серпня, з посланням до народу, Олександр Лукашенко прямо заявив, торкнувшись розв'язаної проти нього наклепницької кампанії у зв'язку із затриманням "вагнерівців": "Все це брехня про Стамбул, про Венесуелу, про Африку і Лівію! Це все брехня! Ці люди - вони дали свідчення – були скеровані спеціально до Білорусі. Команда була: "Чекати!". Квитки, куплені на Стамбул, - це легенда…

Не слухайте цієї брехні. Ця брехня не потрібна… Ми по-людськи ставимося до цих хлопців - вони розповіли все.

Ми - рідні люди. Білоруси, українці, поляки, євреї - ми завжди тут жили в мирі. Не підкидайте тут ядерної зброї, не підривайте обстановку, бо буде палати так, що до Владивостока буде важко".

Сказано чітко, прямо, відверто. Та чи  дійдуть ці слова до розуму і свідомості тих, хто сьогодні на хвилі ейфорії виступає проти свого глави держави? Так, він багато у чому винен, за що доведеться рано чи пізно відповідати. Але – не сьогодні. Сьогодні це смертельно небезпечно і для Білорусі, і для України. А, можливо, для України – в першу чергу. Бо, як сказав цими днями головний редактор "Еха Москви" Олексій Венедіктов, аналізуючи різні версії появи групи "Вагнера" у Білорусі, "а чому не припустити, що ці хлопці прямували до України?".

Припустити це можна, знаючи  хитрість, підлість і підступність Москви. Скоїти цю провокацію проти нас раніше їй заважав хіба що Лукашенко. Знищивши його, як знищили Порошенка, росіяни легко можуть відкрити ще один фронт проти нас, як відкрили його у свій час на Сході. І ніякі переговорні групи, очолювані Кучмою або Кравчуком, не спроможні зупинити бойовиків на західному напрямку. Бо сила поважає лише силу.

Р. S.Написаним вище я  абсолютно не маю наміру впливати на  перебіг передвиборної кампанії у Білорусі. Я просто хочу сказати, що від того вибору залежить і доля моєї держави.