Повідомлення в номер / Пам'ять кличе

У житті бувають спогади незабутні. Такими для мене є роки праці в школі. Найцікавіша, одна з найгуманніших, відповідальна професія вчителя. Він “ліпить”, виховує Людину, від якої в майбутньому залежатиме все.

Є особи, для яких сенсом життя є гроші, накопичення, для інших – кар'єра. Але в більшості чесні, сумлінні трудівники, для яких жити – значить робити добро, дружити, співчувати, навчитися бачити в калюжі Сонце, дорожити життям, бо не відновиться ні день, ні хвилина. Відновити можна тільки пам'ять. Саме з такою метою через довгих 50 років зустрілися мої дорогі діти – випускники Голобської школи, старої школи, бо нову – не зрівняти. Все дихає чистотою, красою. Милуєшся і зовнішнім виглядом, і клумбами, і порядком.

Зуміла відшукати, організувати колишніх учнів емоційна і невгамовна Валентина Сіньчук (Яремчук). Вона, як ніхто,  переконана, що треба насолоджуватися прожитим днем, берегти зв'язок із тими, з ким поєднала доля, не старіти душею. 

І ось цей день настав. Підходжу до школи. Серце вискакує з грудей. Кого побачу? Чи впізнають мене, якій уже “28” (правда, якщо переставити цифри місцями). А ще ж коронавірус. 

І ось вони: сміливі, непокірні, розумні. Не хочу бачити зморшки на їхніх обличчях, перефарбоване волосся. Вони постають переді мною маленькими щасливими білоголовими, чорнявенькими із добрими, допитливими очима. А тепер це – красиві поважні тьоті і дяді, які подолали відстані і перешкоди, бо їх кличе пам'ять. Найдальшу відстань подолав Михайло Кукурік. Примчав із самої Камчатки. Анатолій Кримусь – із Києва,  Володимир Місюра – із  Маневич, Ірина Родюк – із Ратного, Катерина Кобиш і Людмила (Люся) Трофімчук – із Луцька. Тамара  Вісин, Галина Бенесько, Володимир Гарлінський і Валентина Яромчук – із Ковеля. І, звісно, голобчани: Ольга Войтюк, Любов Гарлінська, Володимир Бай, Микола Пруд, Галина Кашуба, Ольга Хомік.

Із Дарівки – Василь Власюк, із Уховецька – Володимир Якобчук. Дуже жаль, що не могли прибути три Валентини Лук'янчук. Щиро бажаю, щоб вони підкріпили своє здоров'я і змогли зустрітися на ювілей – 55 років.

Схвильовано, емоційно привітав присутніх Володимир Бай. Відвідали Георгія Наумчика, побували на кладовищі, був прямий ефір з Раєю Наумчик (Балахно), яка видала нову книжку "Серпанок долі" і привітала присутніх.

З болем у серці пишу ці рядочки про тих, хто відійшов у Вічність. Це – Тамара Кримусь, Володя Олексюк, Леонтій Кудацький, Георгій Наумчик, Сергій Оксентюк, Раїса Матеюк, Зоя Бутрим, Василь Простопчук, Леонід Воробей, Юлія Крисюк, Юрій Матящук, Ольга Пилипенко, Валентина  Вережнікова, Іван Минкевич. 

Ми згадали усіх поіменно і хочемо, щоб помолилися за них ті, кого з ними зводила доля і бажаємо, щоб нас не зменшилось до наступної зустрічі.

Лідія ГАРЛІНСЬКА.

У житті бувають спогади незабутні. Такими для мене є роки праці в школі. Найцікавіша, одна з найгуманніших, відповідальна професія вчителя. Він “ліпить”, виховує Людину, від якої в майбутньому залежатиме все.

Є особи, для яких сенсом життя є гроші, накопичення, для інших – кар'єра. Але в більшості чесні, сумлінні трудівники, для яких жити – значить робити добро, дружити, співчувати, навчитися бачити в калюжі Сонце, дорожити життям, бо не відновиться ні день, ні хвилина. Відновити можна тільки пам'ять. Саме з такою метою через довгих 50 років зустрілися мої дорогі діти – випускники Голобської школи, старої школи, бо нову – не зрівняти. Все дихає чистотою, красою. Милуєшся і зовнішнім виглядом, і клумбами, і порядком.

Зуміла відшукати, організувати колишніх учнів емоційна і невгамовна Валентина Сіньчук (Яремчук). Вона, як ніхто,  переконана, що треба насолоджуватися прожитим днем, берегти зв'язок із тими, з ким поєднала доля, не старіти душею. 

І ось цей день настав. Підходжу до школи. Серце вискакує з грудей. Кого побачу? Чи впізнають мене, якій уже “28” (правда, якщо переставити цифри місцями). А ще ж коронавірус. 

І ось вони: сміливі, непокірні, розумні. Не хочу бачити зморшки на їхніх обличчях, перефарбоване волосся. Вони постають переді мною маленькими щасливими білоголовими, чорнявенькими із добрими, допитливими очима. А тепер це – красиві поважні тьоті і дяді, які подолали відстані і перешкоди, бо їх кличе пам'ять. Найдальшу відстань подолав Михайло Кукурік. Примчав із самої Камчатки. Анатолій Кримусь – із Києва,  Володимир Місюра – із  Маневич, Ірина Родюк – із Ратного, Катерина Кобиш і Людмила (Люся) Трофімчук – із Луцька. Тамара  Вісин, Галина Бенесько, Володимир Гарлінський і Валентина Яромчук – із Ковеля. І, звісно, голобчани: Ольга Войтюк, Любов Гарлінська, Володимир Бай, Микола Пруд, Галина Кашуба, Ольга Хомік.

Із Дарівки – Василь Власюк, із Уховецька – Володимир Якобчук. Дуже жаль, що не могли прибути три Валентини Лук'янчук. Щиро бажаю, щоб вони підкріпили своє здоров'я і змогли зустрітися на ювілей – 55 років.

Схвильовано, емоційно привітав присутніх Володимир Бай. Відвідали Георгія Наумчика, побували на кладовищі, був прямий ефір з Раєю Наумчик (Балахно), яка видала нову книжку "Серпанок долі" і привітала присутніх.

З болем у серці пишу ці рядочки про тих, хто відійшов у Вічність. Це – Тамара Кримусь, Володя Олексюк, Леонтій Кудацький, Георгій Наумчик, Сергій Оксентюк, Раїса Матеюк, Зоя Бутрим, Василь Простопчук, Леонід Воробей, Юлія Крисюк, Юрій Матящук, Ольга Пилипенко, Валентина  Вережнікова, Іван Минкевич. 

Ми згадали усіх поіменно і хочемо, щоб помолилися за них ті, кого з ними зводила доля і бажаємо, щоб нас не зменшилось до наступної зустрічі.