Повідомлення в номер / Біля витоків прекрасного

Біля витоків прекрасного
Ти — матір усіх інструментів й мелодій,
Ти всю Україну у себе ввібрала.
Зорі-звуки злітають під небом Господнім  — 
О, Бандуро, ти серце моє зчарувала!
Мені здається, що у Всесвіті є зорі-музИки, які посилають на нашу Землю не тільки світло, але й животворчі, душевні мелодії. Запитай себе, мій співрозмовнику,  звідки з'явилися співці-бандуристи в нашій Україні. Відповідь може бути одна: за Божим велінням зійшли з небес. Це вони через товщу сірого заскорузлого життя проникають у наші душі, звеселяють їх, дух піднімають, хоч часом і туманом смутку огортають.
Так ось, в один з недавніх осінніх днів я зустрів три ясночолі зірки, світло і музика яких ввели мене в хвилюючо-радісний стан і подарували щасливі миті спілкування. Не буду втомлювати тебе, мій читачу, загадками, а одразу скажу: зустріч відбулася у нашій славетній школі мистецтв, яку очолює відомий не тільки на Волині, а й у всій Україні "золотий голос" краю Андрій Мигуля. 
В затишний кабінет, де навчаються діти по класу бандури, влетіла співучою птахою, точніше стрімкою хвилею і розсипалась мелодійним голосом, Надія Федорівна Балака, яка викладає музику згаданої спеціальності. Я не обділений зустрічами із людьми, але ця чорнява красуня з ясними іскристими  очима зворушила по-особливому. З надр її душі, мов із чаші солодкого вина, виливалась світла доброта, забарвлена любов'ю до музики, школи, дітей і їхніх батьків. Мабуть, біля витоків прекрасного і потрібні такі самовіддані, закохані у свою справу люди — видатні особистості.
Мені цікаво, а хто запалив цю "зірку" із ознаками незгасимого вогню?
— Хто до кого прийшов: бандура до Вас чи Ви до бандури? — запитую.
— Мабуть, бандура до мене. Це було у 5-му класі, коли я навчалася в Теклівській сільській школі, що на Старовижівщині. Маючи неабиякий дзвінкий, народний голос, я потрапила на заключний звітний концерт Волині в столичному Національному палаці "Україна". Мене почули, запрошували вчитися музичної грамоти в Київ, але я, проста сільська дівчина, боялася далеко їхати від дому. Все думала, як буду в чужому великому місті без мами? Але київський концерт не пройшов повз мою долю. Там я познайомилась із юними бандуристами із Луцька, які заворожили своєю музикою, світлими зоряними переливами звуків.  Словом, зачарувалася бандурою. Я вмовила маму і стала вчитись в Ковельській  музичній  школі.
Ось так бандура стала сенсом мого життя. Я старалась, вдосконалювалась, брала участь у міжнародних, всеукраїнських та обласних конкурсах і часто перемагала. Не зчулася, як промайнуло 46 років моєї музичної кар'єри.
— Талант і праця належно оцінені?
— Не маю права скаржитися на свою долю. Я  була переможницею багатьох музичних конкурсів, здобула визнання і пошану людей. Сьогодні я — старший викладач  і маю звання "Викладач вищої категорії”. А  хіба це не щастя, коли тобі аплодувала Європа? 
— Стверджують, що педагог, тренер тоді щасливі, коли учні перевершують  в майстерності у тій чи іншій галузі.
— То правда. Коли ти вкладаєш енергію, душу в учня, а потім він досягає великої майстерності, повірте: заради цього варто жити.
— Хто з Ваших випускників досяг омріяних вершин?
— О, їх багато! Всіх одразу і не згадаєш. Серед них — Світлана  Мирвода, Народна артистка України, відома ковельчанка  Тетяна  Матяшук.  В тому ряду дорогі серцю Світлана Страхова, Юлія Балака, Ольга Денисюк, Алла Куцевич, Руслан Матвійчук, Ігор Дудинець, Ігор Грінкевич, Тетяна Бабацька, Лариса Цвілюк та інші. Розлетілися по світу мої пташенята  — хто в Ізраїлі, хто в Чехії, інші — в Києві та в різних містах України. Тішуся тими, хто продовжує навчання — це Ярина Солоненко, Наталія Сидлярук, Аня Пікута та інші.
— А як ковельська школа бандуристів виглядає на фоні Волині?
— Переконана, що серед музичних закладів області ми — одні з найкращих. Посудіть самі: вісім останніх років мої вихованці займають перші місця в обласних конкурсах і звітних концертах.
l
Надія Федорівна розповідає про співпрацю із Луцьким училищем культури, про дружбу із Тетяною Ткач, провідною бандуристкою  Луцького училища, про чудовий колектив, про адміністрацію, яка дбає про належні  умови праці, про талановитих учнів.
Розмова розливається весняною повінню, і ніяк не хоче входити в береги.
Мимоволі згадуються слова Андрія Мигулі, сказані перед нашою зустріччю: "Надія Федорівна,ветеран школи, доброзичлива, совісна, надійна, працьовита і талановита. До дітей ставиться, як до рідних. Не раз бувало, що  сільських забирала додому, бо не було чим добратися  до села. Словом, для кожного друга мама.
Пересвідчуюся у справедливості цих слів, коли  до класу заходять, немов із світлого неба, дві ясні зіроньки. Так створений Всесвіт, що кожна зоря має своїх "дітей". Тож закономірно, що такі зорі  є і в Надії Федорівни.
Це Ірина Ковальчук та її красуня-донька Еліна. Хто з них краще сяє на небосхилі творчості, судити не можу. Шестикласниця музичної школи, бандуристка Еліна надзвичайно талановита учениця ("зіронька", як  сказала наставниця з любов'ю). 
В цьому році, позначеному пандемією коронавірусу, юна бандуристка під час дистанційного навчання взяла участь у семи престижних конкурсах і стала переможницею. Географія розлога: це міста України — Київ, Львів, Чернігів, Бердянськ, а також Краків (Польща), Китен (Болгарія), Бремен (Німеччина).
Як вам? Здорово! Клас! Мені радісно і приємно роздивлятися дипломи  переможниці. Це не просто перемоги, а своєрідні подвиги. Приклад того, як в критичних ситуаціях важливо не падати духом, вчитись  і  перемагати.
Передчуваю запитання: "А хто організовував, спонсорував, був натхненником?".
Схиляю голову в пошані — це її "золота" рідна мама. Саме вона дізнавалася про ці престижні змагання, представляла свою донечку, вирішувала фінансові питання.
Вдивляюся в обличчя молодої мами Ірини. Мені здається, що переді мною — добрий янгол із ясними очима, миловидним личком, яке випромінює любов  до життя і сяючу життєдайну усмішку, огорнену  аурою ніжності  і тепла. Закономірно: та позитивна енергія переливається в її ненаглядну донечку Еліну і трансформується в чудодійні переливи мелодій бандури. 
— Елінко, тобі подобається твій інструмент? 
— Так, дуже. Бандура — це моя "сестричка". Вона слухається мене.
— Ти хочеш стати музикантом, артистом сцени? 
— Так, — чую тиху відповідь.
Не треба бути пророком, щоб сказати: ця мила, сонячна, тендітна, як очеретинка, дитина, підкорить світ і досягне ще не однієї вершини у творчості. 
Мама Ірина замріяно усміхається — їй приємно чути ці слова.
— Пані Ірино, з чого розпочався зоряний шлях Вашої доньки?
—  Зайшли в клас. Побачили інструмент, сподобалось, вирішили спробувати. Спочатку Еліна трохи злякалась — бандура велика, а  вона маленька, але провидіння далі вказували свій шлях.  —  Надія Федорівна прищепила любов до музики та інструменту. Тепер це серйозно. 
— У наш час матеріальних перекосів не спадало на думку, що захоплення музикою великих матеріальних благ  не принесе?
— Та що Ви! І  на думці не було. Музика — це світ прекрасного і духовного. Вона формує наш моральний світогляд. Завжди  потрібно постійно пам'ятати Христову істину, Який  повчав: "Не   хлібом єдиним живе людина".
Нас слухає, за нами уважно спостерігає менший братик Еліни. Він дуже серйозний. Славний козак росте! 
 В класі з'являються мами із своїми дітками. Все це — “підопічні” Надії Федорівни. Пізнання музики, вічної і життєдайної, продовжується, а нам пора відкланятися і промовити: "До нових зустрічей!".
Ех, Андрію Дмитровичу! Скажу без перебільшення: славна у Вас школа, талановиті діти, високопрофесійні викладачі-педагоги  і "золоті" (знову ж за словами пані Надії) мами. Всі вони дякують Вам і Вашим заступникам за розуміння, творчу співпрацю, правильний курс школи.
Ви запалюєте ці зірки, творчо і без втоми, а вони нам зігрівають серця. Це і є сенс життя.
Хай щастить і надалі! 
Анатолій СЕМЕНЮК.
Ти — матір усіх інструментів й мелодій,

Біля витоків прекрасного