Дванадцять місяців: жовтень
Сім погод надворі
Ох і злітають же аркушики з календаря!..
Не встигли озирнутися, а на ньому перших тридцяти з лишком осінніх вже немає. Наче листячко із розлогого клена, що під вікном, обсипалися. І летять далі – в небуття.
Та все ж лишився ще порох у порохівницях чудового дерева, біля якого дітлахи, як і колись, збирають ажурні золоті оті червінці. І він то весело, то журно лопотить поріділою шевелюрою в залежності від того, чи пестять промені його гілля і стовбур, чи розкачує рвучкий вітер і посипає голову срібним попелом холодний дощ.
Жаль, що все колись минає. І дні мчать, і місяці проходять, і літа спливають. От іще одне річне кільце утворилося під корою… Чому ж так швидко молодість іде, а весняна пора нетривка?!
Та скільки б не розпачував, а час бере своє. Єдине, що оце нині втішає, – у жовтня з травнем є дещиця спільного. Травень прикрашає землю у зелене, жовтень – всіма відтінками жовтого, червоного, рудого, фіолетового. Тільки перший одягає доли і ліси, а другий знімає-струшує наряди з трав, квітів, дерев.
Але на цей процес можна – і конче потрібно – дивитися оптимістично. Саме у жовтні-листопаді рятують себе рослини від майбутніх неприємностей і неминучої загибелі взимку. А так і собі, і землі добре вчиняють: утеплюють свої корені і її від промерзання. Згодом же, перегнивши, угноюють і розпушують грунт.
Травень із жовтнем ріднить і те, що впродовж останнього вже закладають бруньки і майбутні квіти багато хто з рослин. Тому, коли через півроку ми починаємо дивуватися буйноцвіттю, необхідно найперше дякувати “десятому брату”. Чого не заготовлено ним зараз, того не буде навесні.
Справедливо каже мудре прислів'я: "Для працьовитого Федота і в жовтні знайдеться робота". Федот-жовтень саме і намагається виконати все, що задумане природою. Майбутнє не лише попереду – воно вже реально існує. Тільки приховане від людських очей…
Синиці, які все літо були непомітні, в'ються біля жител, і їхнє тоненьке, не дуже веселе попискування можна трактувати так, перефразуючи відоме прислів'я: "Продай воза – купляй сани!". Горобці, заповзятливі з кінця березня індивідуали (через родинні турботи), тепер знов позбивалися у ватаги. Гуртом не так страшно осінь перебути та й зимувати. Побільшало у місті галок, граків, ворон – біля людини легше прохарчуватися…
Різьблене листя каштанів ціле літо вкривало все живе від спекотливих променів. А нині з тріском розколюються об асфальт колючі оболонки їхніх "горіхів". Коричневі, глянсовиті, вони всипають тротуари і дороги. І мало хто з перехожих не вклониться блискучому плоду. Кияни, львів'яни, чернігівці та інші містяни кладуть їх у шафи – кажуть, запобігає появі молі. Гості цих міст везуть їх додому – як сувеніри…
Посвітліли, мов розсунулися, парки і сквери. І темно-зелені й сріблясті ялини, не дуже помітні нещодавно через гущавину листяних дерев, ніби вибігли на авансцену – покрасуватися зубчатими пірамідами. Всіяні зверху різнокольоровим листям сусідів, вони стоять, як прикрашені новорічними іграшками…
Ще довго можна буде гуляти по барвистих паркових теремах, виїжджати в просторі й вигадливо прибрані світлиці приміських лісів, милуватися довершеністю картин, виписаних вправним пензлем чарівниці-осені.
Ох і злітають же аркушики з календаря!..
Не встигли озирнутися, а на ньому перших тридцяти з лишком осінніх вже немає. Наче листячко із розлогого клена, що під вікном, обсипалися. І летять далі – в небуття.
Та все ж лишився ще порох у порохівницях чудового дерева, біля якого дітлахи, як і колись, збирають ажурні золоті оті червінці. І він то весело, то журно лопотить поріділою шевелюрою в залежності від того, чи пестять промені його гілля і стовбур, чи розкачує рвучкий вітер і посипає голову срібним попелом холодний дощ.
Жаль, що все колись минає. І дні мчать, і місяці проходять, і літа спливають. От іще одне річне кільце утворилося під корою… Чому ж так швидко молодість іде, а весняна пора нетривка?!
Та скільки б не розпачував, а час бере своє. Єдине, що оце нині втішає, – у жовтня з травнем є дещиця спільного. Травень прикрашає землю у зелене, жовтень – всіма відтінками жовтого, червоного, рудого, фіолетового. Тільки перший одягає доли і ліси, а другий знімає-струшує наряди з трав, квітів, дерев.
Але на цей процес можна – і конче потрібно – дивитися оптимістично. Саме у жовтні-листопаді рятують себе рослини від майбутніх неприємностей і неминучої загибелі взимку. А так і собі, і землі добре вчиняють: утеплюють свої корені і її від промерзання. Згодом же, перегнивши, угноюють і розпушують грунт.
Травень із жовтнем ріднить і те, що впродовж останнього вже закладають бруньки і майбутні квіти багато хто з рослин. Тому, коли через півроку ми починаємо дивуватися буйноцвіттю, необхідно найперше дякувати “десятому брату”. Чого не заготовлено ним зараз, того не буде навесні.
Справедливо каже мудре прислів'я: "Для працьовитого Федота і в жовтні знайдеться робота". Федот-жовтень саме і намагається виконати все, що задумане природою. Майбутнє не лише попереду – воно вже реально існує. Тільки приховане від людських очей…
Синиці, які все літо були непомітні, в'ються біля жител, і їхнє тоненьке, не дуже веселе попискування можна трактувати так, перефразуючи відоме прислів'я: "Продай воза – купляй сани!". Горобці, заповзятливі з кінця березня індивідуали (через родинні турботи), тепер знов позбивалися у ватаги. Гуртом не так страшно осінь перебути та й зимувати. Побільшало у місті галок, граків, ворон – біля людини легше прохарчуватися…
Різьблене листя каштанів ціле літо вкривало все живе від спекотливих променів. А нині з тріском розколюються об асфальт колючі оболонки їхніх "горіхів". Коричневі, глянсовиті, вони всипають тротуари і дороги. І мало хто з перехожих не вклониться блискучому плоду. Кияни, львів'яни, чернігівці та інші містяни кладуть їх у шафи – кажуть, запобігає появі молі. Гості цих міст везуть їх додому – як сувеніри…
Посвітліли, мов розсунулися, парки і сквери. І темно-зелені й сріблясті ялини, не дуже помітні нещодавно через гущавину листяних дерев, ніби вибігли на авансцену – покрасуватися зубчатими пірамідами. Всіяні зверху різнокольоровим листям сусідів, вони стоять, як прикрашені новорічними іграшками…
Ще довго можна буде гуляти по барвистих паркових теремах, виїжджати в просторі й вигадливо прибрані світлиці приміських лісів, милуватися довершеністю картин, виписаних вправним пензлем чарівниці-осені.
Народ скаже, як зав’яже
n У жовтні кожен знає, що з великої хмари малий дощ буває.
n Травневої ночі не встиг лягти, а вже й ранок, а жовтневого дня не встиг усміхнутися, а вже й вечір.
n Дощ зі Сходу в жовтні зазирне й тікає, а південний свою справу знає.
n Жовтень ходить по краю та виганяє птахів із гаю.
n Як у жовтні півень піє на купі гною, то погода зміниться або й буде такою.
n Навесні джміль, а в жовтні бджола жениться.
n Навесні корець дощу ложку болота дає, а в жовтні ложка дощу дає корець болота.
n Літо дає коріння, а жовтень – насіння.
n У жовтні ранній дощ – то вдовиний плач: довго не триває.
n Плаче жовтень осінніми слізьми холодними.
n Холодненький батечко жовтень, та листопад його перехолодить.
n Пустий господар по Кіндраті (4) не має ще кожуха в хаті.
n На Предтечі (6) – тулися до печі.
n Не треба в капусту й олії, як пошаткуєш на Фросинії (8).
n Хто сіє по Покрові (14), той згодом не має, що дати корові.
n Хто лежить на Покрови, той продасть усі корови.
n Прийшов Покров – натопи хату без дров.
n До Покрови давали молоко корови, а по Покрові пішло молоко в роги корові.
n Покрова накриває траву листям, землю – снігом, воду – льодом, а дівчат – шлюбним вінцем.
n Після Якова (22) осінь вже заплакала.
n Після Якова тепла ніякого.
n Прийшла Бруднуля (27) – скоро й перша буруля.
n Розкисли дороги – застрягли у Юхимки (28) ноги.
n Як зачнеться на Юхимку моква, то аж до морозів трива.
n Прийшов осінній Лука (31) – з'явилися хліб і мука.
n До Луки не везуть сіна з луки.
Дванадцять місяців: жовтень
Залишити коментар