Повідомлення в номер / Бог нерозкаяного зла нікому не прощав

Йшли дні і вечори, збирались наші сім’ї біля столу,
Вмикали діти телевізор, дивилися якесь кіно.
Хтось зі служби повертавсь, із храму чи з костьолу
А хтось в гараж ішов ремонтувать своє авто.
На лавці в парку молодь гучно з пивом веселилась,
Автобуси снували містом, світили магазини відблиском реклам.
Життя тривало, та шостий рік воно вже розділилось
На Захід-Схід, життя і смерть,  ділилося на  тут і там.
Це тут, а там – траншеї й бліндажі, багнюка по коліна,
І холод, втома,  й небезпека  нависає скрізь.
Вони пішли, щоб захищати Україну
Ціною крові, ціною материнських сліз.
Ворожі дрони там з’являються місцями у повітрі,
І снайпери ведуть чужих життів смертельний лік,
І ДРГ «розтяжки» ставлять в місячному світлі,
Ось куля прилетіла, солдата молодого вкоротила вік.
У наших хлопців відповідь не забариться,
І залпи артилерії позиції накриють ворогів,
То бою полум’я із розмахом ще більшим розгориться,
На Батьківщину не дадуть накинуть зашморг з ланцюгів.
Вони не сплять там вільно, так, як ми тут з вами,
І не їдять так вишукано, і в парку з пивом не сидять,
Бува, під градом пострілів той воїн дзвонить до своєї мами,
Чи до дружини, щоби слова останні прокричать.
Броня слугує часто їм замість подушки,
І пригорнути сильно можуть тільки автомат.
Подекуди п’ють чай всі з однієїкружки,
Окопи — замість теплих, прибраних кімнат.
І що їм сниться  в снах коротких і тривожних?
Своїх всіх рідних хотів би кожен обійнять,
Додому завітав хоч би на п’ять хвилин, але не можна,
Бо час прийшов їм свою землю захищать.
Так, власної землі комусь там виявилось мало,
Хоча, на тій що є, було би варто порядок навести.
Пекельна сило, що сюди загарбників пригнала,
Ти у свій час за все відповіси!
За кожну душу молоду, що передчасно в небо відлетіла,
Й життя невинне, що у домовину чорную лягло.
Та завойована земля тобі не буде мила,
В історію ввійдеш, як те огидне, абсолютне зло.
А тут свої балакають у телевізорі на різних шоу,
Від виборів до виборів життя нам райське пропонують без прикрас.
Війну закінчити з них кожен обіцяє знову,
Та їх сини той автомат у руки ще не брали жоден раз.
Тож не лише тих хлопців зараз убивають —
Їх ненароджених дітей, майбутніх внуків убивають теж.
Так цілі покоління українців помирають,
І жертвам цим кривавим вже немає меж.
Хто матерям, дружинам, дітям поверне додому рідні  душі?
Хто перед Богом відповість за ці загубленні життя?
Хто заповідь «Не вбий» в безумстві у своїм порушив?
Чиї ім’я з прокльонами підуть у небуття?
І не обманюйтесь, бо кожен відповість за те, що вдіяв,
Хто крав, загарбував і кров безвинну проливав,
Не допоможуть гроші,  і на посади тут нема надії:
Бог нерозкаяного зла нікому не прощав!
Протоієрей Анатолій ЯЦКІВ.