Теща шукає для зятя дружину, для онучки – маму, а для себе – дочку
“Кому ведеться, в того й півень несеться, а у мене і кури не хочуть”, – говорить народна мудрість. Так вийшло і в Тетяни Ткачук із с. Черкас Ковельського району.
– У мене з самого початку сімейного життя, склалося не так, як треба, – розповідає схвильовано жіночка. – Вийшла заміж, мріяла мати щасливу сім’ю, та все вийшло навпаки.
Тетяна з Василем Ткачуком жила в Люблинці у гуртожитку, працювали на заводі залізобетонних виробів. Вже й черга на квартиру підходила, але сім’я її не дочекалася.
– Я більше не мала сили терпіти витівки п’яного чоловіка, – каже Таня Ткачук. – У нього горілка була на першому плані. А де горілка, там біда. Я вже не хотіла ні квартири, ні чогось іншого. Хотіла тільки спокою.
Жінка розрахувалася з роботи, забрала з собою сина й дочку та й перебралася жити у село Черкаси, звідки родом. Слідом за нею пішов і чоловік. Але життя з ним і там не було. Якось Василь мався їхати кудись копати криницю, щоб хоч що-небудь заробити на прожиття. Та раптом пропав. І ось уже тридцять років, як його нема і ніхто не знає, де він.
Таня залишилася з двома дітьми сама. Влаштувалася на ферму доїти корів, бо ж треба було годувати дітей. І самотужки тягла жіночу ношу. Згодом діти виросли, дочка Яна вийшла заміж, а син Іван жив біля матері. Дочка матері подарувала потіху – онучку Мар’яну.
Та недовго бабуся тішилася, бо біда прийшла до неї в хату – захворіла на рак дочка Яна. Пройшло півроку, і Яни не стало. Таня втратила дочку, а Мар’янка — маму. А ще через рік Таня поховала і сина Івана. І тепер залишилась наодинці зі своєю бідою. Добре, що є онучка і зять. Уже 4 роки, як нема Яни. Але бабусі Тані хочеться, щоб Мар’янка мала маму, зять — дружину, а вона— дочку.
– У мене немає нікого з родини, – каже жінка. – Батьки повмирали, братів і сестер у мене немає, бо я була одна в батьків. Ото хочу, поки жива, побачити в своїй хаті жіночку, яка б погодилася прийти до нас жити. Хата у мене велика, всі зручності є. Не треба дбати про житло. Зять мій Вася має 39 років, роботящий, їздить на заробітки в Польщу. А ми удвох з Мар’яною хазяюємо. Я не маю здоров’я, ходжу з палкою.
Теща Таня чекає на дзвінок від тієї доброї людини, яка замінила б восьмирічній онучці маму, а зятю — дружину. Може, відгукнеться самотня душа, яка мріє про чоловіче плече і сім’ю. Село Черкаси знаходиться за десять кілометрів від Ковеля. Є постійне автобусне сполучення. Зять заробляє в Польщі гроші, а «сватання» доручив тещі. Контактний телефон Тані Ткачук – 0681220733.
Галина ОЛІФЕРЧУК.
НА СВІТЛИНАХ: онучка і бабуся Тетяна ТКАЧУК.
Фото з домашнього архіву.
“Кому ведеться, в того й півень несеться, а у мене і кури не хочуть”, – говорить народна мудрість. Так вийшло і в Тетяни Ткачук із с. Черкас Ковельського району.
– У мене з самого початку сімейного життя, склалося не так, як треба, – розповідає схвильовано жіночка. – Вийшла заміж, мріяла мати щасливу сім’ю, та все вийшло навпаки.
Тетяна з Василем Ткачуком жила в Люблинці у гуртожитку, працювали на заводі залізобетонних виробів. Вже й черга на квартиру підходила, але сім’я її не дочекалася.
– Я більше не мала сили терпіти витівки п’яного чоловіка, – каже Таня Ткачук. – У нього горілка була на першому плані. А де горілка, там біда. Я вже не хотіла ні квартири, ні чогось іншого. Хотіла тільки спокою.
Жінка розрахувалася з роботи, забрала з собою сина й дочку та й перебралася жити у село Черкаси, звідки родом. Слідом за нею пішов і чоловік. Але життя з ним і там не було. Якось Василь мався їхати кудись копати криницю, щоб хоч що-небудь заробити на прожиття. Та раптом пропав. І ось уже тридцять років, як його нема і ніхто не знає, де він.
Таня залишилася з двома дітьми сама. Влаштувалася на ферму доїти корів, бо ж треба було годувати дітей. І самотужки тягла жіночу ношу. Згодом діти виросли, дочка Яна вийшла заміж, а син Іван жив біля матері. Дочка матері подарувала потіху – онучку Мар’яну.
Та недовго бабуся тішилася, бо біда прийшла до неї в хату – захворіла на рак дочка Яна. Пройшло півроку, і Яни не стало. Таня втратила дочку, а Мар’янка — маму. А ще через рік Таня поховала і сина Івана. І тепер залишилась наодинці зі своєю бідою. Добре, що є онучка і зять. Уже 4 роки, як нема Яни. Але бабусі Тані хочеться, щоб Мар’янка мала маму, зять — дружину, а вона— дочку.
– У мене немає нікого з родини, – каже жінка. – Батьки повмирали, братів і сестер у мене немає, бо я була одна в батьків. Ото хочу, поки жива, побачити в своїй хаті жіночку, яка б погодилася прийти до нас жити. Хата у мене велика, всі зручності є. Не треба дбати про житло. Зять мій Вася має 39 років, роботящий, їздить на заробітки в Польщу. А ми удвох з Мар’яною хазяюємо. Я не маю здоров’я, ходжу з палкою.
Теща Таня чекає на дзвінок від тієї доброї людини, яка замінила б восьмирічній онучці маму, а зятю — дружину. Може, відгукнеться самотня душа, яка мріє про чоловіче плече і сім’ю. Село Черкаси знаходиться за десять кілометрів від Ковеля. Є постійне автобусне сполучення. Зять заробляє в Польщі гроші, а «сватання» доручив тещі. Контактний телефон Тані Ткачук – 0681220733.
Галина ОЛІФЕРЧУК.
НА СВІТЛИНАХ: онучка і бабуся Тетяна ТКАЧУК.
Фото з домашнього архіву.
Теща шукає для зятя дружину, для онучки – маму, а для себе – дочку
Залишити коментар