Зимі – навстіж ворота
Потемніло небо, посвітліли далі… І протиріччя в цьому – ніякого. Давненько відспішили ясні дні, що були гарячими від Сонця й польових робіт. Давненько заснув під гостроверхою пахучою копицею хлібосольний серпень. І також пішли у безвість вересень-дозбирач і жовтень-багрянець.
Нині – майже повна зміна декорацій. Осінь «домолочує» рослини ціпами холодних дощів на току землі, що вистигає, і перев’язує перевеслами дошкульних вітрів. Тому й розсунулися простори – оголені гілки, не затуляють тієї обмалі сонячних променів. І через те такими помітними стали красуні в темно-зелених і густо-смарагдових глицевих сукнях…
В останньому передзимовому місяці ще відчуваємо теплі подихи природи, але, звичайно, вдень, бо вночі та вранці господарюватимуть вже розбишаки-приморозки. Лаконічна народна мудрість стверджує, що одинадцятий наступник, на відміну братів-попередників, і колесо, і полоз полюбляє.
Та, мабуть-таки, мають рацію англійці, клімат країни яких не відзначається лагідністю. Вони стверджують: не буває поганої погоди. Все залежить від того, як ми пристосовуємося до неї і гартуємо організм. Справна куртка з капюшоном, светр, міцне взуття, термос із гарячим чаєм – ось те, що потрібне для мандрівки у ліс чи дендропарк. Походіть бодай кілька годин їх світлицями, що затихають. Подивіться: природа ще не завмерла остаточно, хоча активно до цього готується. Помилуйтеся кольорами навколишніх пейзажів. І ви одержите насолоду від негучного, але яскравого спектаклю «Листопад», який завершується оце довкола.
Он акація зронює гілочки, і вони вгвинчуються у повітря, мов штопор. Тріпочуть осики – від низу стовбура до верхових листків-прапорців, не можуть утримати їх навіть від несильних потягів, і ті пурхають, наче метелики. Що це: від холоду? Ні, черешок осики, до якого кріпиться листова платівка, довгий і тонкий, і форма його не кругла, а пласка, сплюснута по боках. То ж вітер як хоче, так і крутить його. До речі, у перекладі з латинської мови осика означає: “тополя, що дрижить”. От чому вона «нервова».
Кленові обладунки, схожі на руки з розчепіреними пальцями, описують у повітрі плавні кола і приземляються м’яко, тихо. Дубові, поруділі й важкі, як шматочки бронзи, падають стрімко і з глухим дзвоном. Каштанові перевалюються з «крила» на «крило», але великі черешки тягнуть вниз, немов літак у піке. Ясенові ходять нерівними колами, наче паперові голуби, що їх запускає дитина. А верби сиплять мідні копійки, ніби банківські автомати розмінну монету… Падолистом можна милуватися, як водою, що тече, і як палаючим вогнем, безкінечно. Причому не останню роль відіграє не сам рух, а й кольори, що оточують. Зелений відблиск сосен і ялин заспокійливо впливає на нервову систему, розширює судини і тим знижує кров’яний тиск, знімає зорову перевтому. Це ж можна сказати про блакить неба, що розливається над присмерковою землею. Жовтий розпис навіює бадьорість, пробуджує нетужливі думки, закладає в нас дійовий настрій. Червоний фон викликає відчуття тепла. А всі разом узяті тони й відтінки поліпшують самопочуття, систему дихання, тонус, зменшують психічне навантаження.
Той, хто відвідує музеї, знає: скільки можна простояти перед полотнами славетних, що своїми творами, присвяченими згаданій порі, чудово покращують настрій. Але там тільки зорове сприйняття. А на лоні природи – пахощі рослин, що в’януть, кольори тьмяних фарб, фітонциди, вітаміни…
Так, осінь теж пора своєрідна й особлива. Хоча б і тим, що примушує замислюватися над багатьма явищами і, навіюючи високу тугу за минулим, вселяє надію на завтра, попри всілякі негативні обставини.
Потемніло небо, посвітліли далі… І протиріччя в цьому – ніякого. Давненько відспішили ясні дні, що були гарячими від Сонця й польових робіт. Давненько заснув під гостроверхою пахучою копицею хлібосольний серпень. І також пішли у безвість вересень-дозбирач і жовтень-багрянець.
Нині – майже повна зміна декорацій. Осінь «домолочує» рослини ціпами холодних дощів на току землі, що вистигає, і перев’язує перевеслами дошкульних вітрів. Тому й розсунулися простори – оголені гілки, не затуляють тієї обмалі сонячних променів. І через те такими помітними стали красуні в темно-зелених і густо-смарагдових глицевих сукнях…
В останньому передзимовому місяці ще відчуваємо теплі подихи природи, але, звичайно, вдень, бо вночі та вранці господарюватимуть вже розбишаки-приморозки. Лаконічна народна мудрість стверджує, що одинадцятий наступник, на відміну братів-попередників, і колесо, і полоз полюбляє.
Та, мабуть-таки, мають рацію англійці, клімат країни яких не відзначається лагідністю. Вони стверджують: не буває поганої погоди. Все залежить від того, як ми пристосовуємося до неї і гартуємо організм. Справна куртка з капюшоном, светр, міцне взуття, термос із гарячим чаєм – ось те, що потрібне для мандрівки у ліс чи дендропарк. Походіть бодай кілька годин їх світлицями, що затихають. Подивіться: природа ще не завмерла остаточно, хоча активно до цього готується. Помилуйтеся кольорами навколишніх пейзажів. І ви одержите насолоду від негучного, але яскравого спектаклю «Листопад», який завершується оце довкола.
Он акація зронює гілочки, і вони вгвинчуються у повітря, мов штопор. Тріпочуть осики – від низу стовбура до верхових листків-прапорців, не можуть утримати їх навіть від несильних потягів, і ті пурхають, наче метелики. Що це: від холоду? Ні, черешок осики, до якого кріпиться листова платівка, довгий і тонкий, і форма його не кругла, а пласка, сплюснута по боках. То ж вітер як хоче, так і крутить його. До речі, у перекладі з латинської мови осика означає: “тополя, що дрижить”. От чому вона «нервова».
Кленові обладунки, схожі на руки з розчепіреними пальцями, описують у повітрі плавні кола і приземляються м’яко, тихо. Дубові, поруділі й важкі, як шматочки бронзи, падають стрімко і з глухим дзвоном. Каштанові перевалюються з «крила» на «крило», але великі черешки тягнуть вниз, немов літак у піке. Ясенові ходять нерівними колами, наче паперові голуби, що їх запускає дитина. А верби сиплять мідні копійки, ніби банківські автомати розмінну монету… Падолистом можна милуватися, як водою, що тече, і як палаючим вогнем, безкінечно. Причому не останню роль відіграє не сам рух, а й кольори, що оточують. Зелений відблиск сосен і ялин заспокійливо впливає на нервову систему, розширює судини і тим знижує кров’яний тиск, знімає зорову перевтому. Це ж можна сказати про блакить неба, що розливається над присмерковою землею. Жовтий розпис навіює бадьорість, пробуджує нетужливі думки, закладає в нас дійовий настрій. Червоний фон викликає відчуття тепла. А всі разом узяті тони й відтінки поліпшують самопочуття, систему дихання, тонус, зменшують психічне навантаження.
Той, хто відвідує музеї, знає: скільки можна простояти перед полотнами славетних, що своїми творами, присвяченими згаданій порі, чудово покращують настрій. Але там тільки зорове сприйняття. А на лоні природи – пахощі рослин, що в’януть, кольори тьмяних фарб, фітонциди, вітаміни…
Так, осінь теж пора своєрідна й особлива. Хоча б і тим, що примушує замислюватися над багатьма явищами і, навіюючи високу тугу за минулим, вселяє надію на завтра, попри всілякі негативні обставини.
Залишити коментар