Повідомлення в номер / Віра повернула до життя

Упав з козлового крана так, що п’ятки ніг розвернуло всередину і не було жодної краплі крові. Що буде ходити – не було ніякої надії. Але у віщому сні Павлу було сказано, що буде не тільки ходити,   а й їздити машиною.

Лікарі йому прогнозували  бути інвалідом – лежати і не ходити. Сказали :” Ти – каліка на все життя,  і мусиш із цим змиритися”. Але, пройшовши всі кола пекла, Павло став ходити і навіть йому групу інвалідності анулювали. І ось уже 14  років, як  нічим не хворіє і не знає, що таке болі.

Павлу Кравчуку   було 45 років, коли з ним сталася страшна біда. Він працював електриком – висотником на козловому крані,  і йому потрібно було після ремонту запустити його в роботу.

– То була субота, – пригадує події того часу Павло. —  Нашу бригаду викликали на роботу. Я взяв потрібний інструмент і поліз на кран. За правилами, зі мною мав  бути напарник, який допомагав би мені тримати інструмент і бути поруч. Але я був сам. У обох руках важке залізяччя, і мені незручно було підійматися вгору.

Павло підіймався по “нозі” крана, та раптом одна рука зісковзує   і чоловік падає на землю з висоти більше 6 метрів.  Він упав на голу землю - хоча мав би упасти на колеса крана.  Певне, сам Бог підставив Свою невидиму руку, щоб полегшити падіння. Крові не було жодної крапельки. Але Павло Кравчук зрозумів:  з ним трапилося  щось страшне. 

 – Лежу сам-самісінький,  ніде нікого, бо ж субота, вихідний день, – розповідає Павло. —  Став гукати людей на поміч. Із котельні, що була неподалік, прибіг чоловік, який там чергував. Викликав” швидку”,  і мене забрали в лікарню. Лікарі оглянули і озвучили страшний діагноз:   переломи обох п’яток, багатоосколочний зі зміщенням  (п’ятки розвернуло всередину)  перелом хребта другого ступеня. 

Павла Кравчука одразу взялися оперувати. Просвердлили п’ятки і поставили на витяжку. Коли він був під наркозом- мовчав, а як тільки вийшов наркоз – від пекельного болю кричав на всю палату. Але   “приємний” сюрприз чекав чоловіка попереду. У понеділок завідуючий відділенням сказав, що неправильно (! ) зробили витяжку.

Мусили свердлити ще раз. А заодно  виявили перелом у руці, через що рука не піднімалася,  і сказали:” Ти пожиттєвий каліка! Нічого не можна зробити, уже пізно.” 

– Я не міг змиритися з тим, що я ніколи не буду ходити, – розповідає Павло. – Весь час лежав на спині, спати не міг, бо дуже все боліло. Сну не було, тільки дрімав потрохи. Хворого і безпомічного  мене виписали додому. Сказали, що треба розробляти ноги. Операцію не робили, бо в п’ятці все зрослося   у суцільну масу – кості і тіло вперемішку.

Та процедури не дали ніякого результату – стало більше боліти, і різко погіршився стан хворого.  Павла відправили знову в ту ж саму лікарню, де завідуючий  доповнив  медичну карту новим діагнозом: перелом малоберцової кістки в нозі (!). 

  – Мене “ закували” знову в гіпс, – пригадує чоловік. –  Після п’яти місяців безрезультатного  лікування  я в розпачі став питати скільки це неподобство буде продовжуватися? Лікар відповів :” Це буде до кінця життя”. І дружина ввечері мене забрала додому, бо в лікарні сказали: “ Ми не знаємо,  чого ви тут лежите?” 

Сірі, сповнені розпачу і болю одноманітні дні,  тягнулися один за одним. Сім’я Кравчуків шукала рятунок будь-де, аби лише хоч якось допомогти Павлові. Це було перед Новим роком 2007 року.  Люди порадили їхати у Радивилів до Ярощука Віктора Івановича. Дорога далека, чоловік лежачий,  але поїхали.

– Віктор Іванович мене прийняв, щось наставив, – пригадує Павло. – Я так кричав від болю, що чули всі сусіди, адже все робилося без наркозу і знеболюючих ліків. А після процедури Ярощук, як віруюча людина, став на коліна і довго молився за мене:” Господи! Зроби йому ноги, як у оленя!..” Ці слова мене зачепили за душу. Не вірилося, що щось із того буде, бо ж з дня травми пройшло вже півроку. Повертаючись додому у Миколаїв, ми по дорозі заїхали в Костопіль до Березюка (брата по вірі ), щоб там заночувати. Він мені сказав :” Будеш вірити – будеш зцілений!”  Я ухопився за цю обнадію,  і просив у Бога віри, бо дуже хотів ходити. 

Через три тижні Павло Кравчук поїхав знову у Радивилів до Віктора Івановича. А перед тим йому снився сон, що він сам сидить за кермом автомобіля і везе сім’ю на зібрання (машина стояла у гаражі).

– Я вперше за багато  часу заснув після стількох безсонних  ночей, –    розповідає чоловік. – Це було для мене першим чудом. Коли я вдруге приїхав у Радивилів і ночував у родичів, то розказав їм свій сон. А вони кажуть :” Ставай на ноги!” 

  Та як міг Павло стати на ноги, коли худющий,  як тріска, ледве тримав на собі атрофоване тіло? Але мало-помалу на милицях сам підійшов до столу, де всі снідали.

– Це було велике диво і перший крок віри! – згадує Павло. — Я сам собі не вірив, що стою на ногах. Ми поснідали і поїхали додому в Миколаїв. Це була п’ятниця. А в суботу ( був теплий сонячний день, початок лютого ) я беру милиці, виходжу з будинку і прямую до гаража. Сів у машину, щоб завести. Але розрядився акумулятор. Тож з буксира  родичі допомогли рушити з місця. А в неділю з сім’єю вже поїхав на зібрання. Через трохи у тещі стався інсульт,  і я (знову сам за кермом) поїхав, щоб застати її ще живою. 

Одинадцять  місяців Павло Кравчук був на лікарняному, мав третю групу інвалідності. Лікарі, які давали діагноз бути приреченим калікою, самі собі не вірили, що Бог руками Ярощука Віктора Івановича поставив його на ноги. У них були квадратні очі, коли Павло сам, стоячи на  ногах, прийшов у поліклініку. Через рік почав піднімати вантаж по 50 кілограмів. Йому  анулювали інвалідність і він став цілком здоровим. З 2006 року Павло не знає, що таке біль, ніколи нічим не хворіє.

– Я вдячний Богу, що руками Віктора Івановича Ярощука Він мене зцілив і не дав втратити віру. Дяка Йому за це!

Галина ОЛІФЕРЧУК.

НА ЗНІМКАХ: Павло КРАВЧУК; козловий кран, з якого він упав.

Фото з архіву автора. 

Упав з козлового крана так, що п’ятки ніг розвернуло всередину і не було жодної краплі крові. Що буде ходити – не було ніякої надії. Але у віщому сні Павлу було сказано, що буде не тільки ходити,   а й їздити машиною.

Лікарі йому прогнозували  бути інвалідом – лежати і не ходити. Сказали :” Ти – каліка на все життя,  і мусиш із цим змиритися”. Але, пройшовши всі кола пекла, Павло став ходити і навіть йому групу інвалідності анулювали. І ось уже 14  років, як  нічим не хворіє і не знає, що таке болі.

Павлу Кравчуку   було 45 років, коли з ним сталася страшна біда. Він працював електриком – висотником на козловому крані,  і йому потрібно було після ремонту запустити його в роботу.

– То була субота, – пригадує події того часу Павло. —  Нашу бригаду викликали на роботу. Я взяв потрібний інструмент і поліз на кран. За правилами, зі мною мав  бути напарник, який допомагав би мені тримати інструмент і бути поруч. Але я був сам. У обох руках важке залізяччя, і мені незручно було підійматися вгору.

Павло підіймався по “нозі” крана, та раптом одна рука зісковзує   і чоловік падає на землю з висоти більше 6 метрів.  Він упав на голу землю - хоча мав би упасти на колеса крана.  Певне, сам Бог підставив Свою невидиму руку, щоб полегшити падіння. Крові не було жодної крапельки. Але Павло Кравчук зрозумів:  з ним трапилося  щось страшне. 

 – Лежу сам-самісінький,  ніде нікого, бо ж субота, вихідний день, – розповідає Павло. —  Став гукати людей на поміч. Із котельні, що була неподалік, прибіг чоловік, який там чергував. Викликав” швидку”,  і мене забрали в лікарню. Лікарі оглянули і озвучили страшний діагноз:   переломи обох п’яток, багатоосколочний зі зміщенням  (п’ятки розвернуло всередину)  перелом хребта другого ступеня. 

Павла Кравчука одразу взялися оперувати. Просвердлили п’ятки і поставили на витяжку. Коли він був під наркозом- мовчав, а як тільки вийшов наркоз – від пекельного болю кричав на всю палату. Але   “приємний” сюрприз чекав чоловіка попереду. У понеділок завідуючий відділенням сказав, що неправильно (! ) зробили витяжку.

Мусили свердлити ще раз. А заодно  виявили перелом у руці, через що рука не піднімалася,  і сказали:” Ти пожиттєвий каліка! Нічого не можна зробити, уже пізно.” 

– Я не міг змиритися з тим, що я ніколи не буду ходити, – розповідає Павло. – Весь час лежав на спині, спати не міг, бо дуже все боліло. Сну не було, тільки дрімав потрохи. Хворого і безпомічного  мене виписали додому. Сказали, що треба розробляти ноги. Операцію не робили, бо в п’ятці все зрослося   у суцільну масу – кості і тіло вперемішку.

Та процедури не дали ніякого результату – стало більше боліти, і різко погіршився стан хворого.  Павла відправили знову в ту ж саму лікарню, де завідуючий  доповнив  медичну карту новим діагнозом: перелом малоберцової кістки в нозі (!). 

  – Мене “ закували” знову в гіпс, – пригадує чоловік. –  Після п’яти місяців безрезультатного  лікування  я в розпачі став питати скільки це неподобство буде продовжуватися? Лікар відповів :” Це буде до кінця життя”. І дружина ввечері мене забрала додому, бо в лікарні сказали: “ Ми не знаємо,  чого ви тут лежите?” 

Сірі, сповнені розпачу і болю одноманітні дні,  тягнулися один за одним. Сім’я Кравчуків шукала рятунок будь-де, аби лише хоч якось допомогти Павлові. Це було перед Новим роком 2007 року.  Люди порадили їхати у Радивилів до Ярощука Віктора Івановича. Дорога далека, чоловік лежачий,  але поїхали.

– Віктор Іванович мене прийняв, щось наставив, – пригадує Павло. – Я так кричав від болю, що чули всі сусіди, адже все робилося без наркозу і знеболюючих ліків. А після процедури Ярощук, як віруюча людина, став на коліна і довго молився за мене:” Господи! Зроби йому ноги, як у оленя!..” Ці слова мене зачепили за душу. Не вірилося, що щось із того буде, бо ж з дня травми пройшло вже півроку. Повертаючись додому у Миколаїв, ми по дорозі заїхали в Костопіль до Березюка (брата по вірі ), щоб там заночувати. Він мені сказав :” Будеш вірити – будеш зцілений!”  Я ухопився за цю обнадію,  і просив у Бога віри, бо дуже хотів ходити. 

Через три тижні Павло Кравчук поїхав знову у Радивилів до Віктора Івановича. А перед тим йому снився сон, що він сам сидить за кермом автомобіля і везе сім’ю на зібрання (машина стояла у гаражі).

– Я вперше за багато  часу заснув після стількох безсонних  ночей, –    розповідає чоловік. – Це було для мене першим чудом. Коли я вдруге приїхав у Радивилів і ночував у родичів, то розказав їм свій сон. А вони кажуть :” Ставай на ноги!” 

  Та як міг Павло стати на ноги, коли худющий,  як тріска, ледве тримав на собі атрофоване тіло? Але мало-помалу на милицях сам підійшов до столу, де всі снідали.

– Це було велике диво і перший крок віри! – згадує Павло. — Я сам собі не вірив, що стою на ногах. Ми поснідали і поїхали додому в Миколаїв. Це була п’ятниця. А в суботу ( був теплий сонячний день, початок лютого ) я беру милиці, виходжу з будинку і прямую до гаража. Сів у машину, щоб завести. Але розрядився акумулятор. Тож з буксира  родичі допомогли рушити з місця. А в неділю з сім’єю вже поїхав на зібрання. Через трохи у тещі стався інсульт,  і я (знову сам за кермом) поїхав, щоб застати її ще живою. 

Одинадцять  місяців Павло Кравчук був на лікарняному, мав третю групу інвалідності. Лікарі, які давали діагноз бути приреченим калікою, самі собі не вірили, що Бог руками Ярощука Віктора Івановича поставив його на ноги. У них були квадратні очі, коли Павло сам, стоячи на  ногах, прийшов у поліклініку. Через рік почав піднімати вантаж по 50 кілограмів. Йому  анулювали інвалідність і він став цілком здоровим. З 2006 року Павло не знає, що таке біль, ніколи нічим не хворіє.

– Я вдячний Богу, що руками Віктора Івановича Ярощука Він мене зцілив і не дав втратити віру. Дяка Йому за це!

НА ЗНІМКАХ: Павло КРАВЧУК; козловий кран, з якого він упав.

Фото з архіву автора.