Серед хати стояли три труни: посередині мати лежала в домовині, а по боках — її синочки, з яких вона колись здувала пилинки і дуже любила. Баба Кулина не могла повірити сама собі, що то лежать її найрідніші люди: дочка і два онуки.
Ще будучи дівчиною, Люсі ворожка нагадала, що вона вийде заміж у 38 років і матиме двох синів, але вони довго не житимуть, бо потруяться. Та їй і в голову не могла прийти думка, що вона ж і сама їх отруїть.
Люся й справді довго заміж не виходила, певно, то доля така. Батько її не повернувся з війни, тож свою жіночу долю "тягли" удвох із матір'ю. Люся торгувала в магазині продавцем і помаленьку стягалися на нову хат, бо стара уже від вітру хилилася і її підпирали дрючками.
Удвох із матір'ю Люся побудувала хату в с. Поповичах, а через деякий час і приймак до неї пристав, що приїхав десь здалеку на заробітки. І хоча він був незавидний і набагато молодший за неї, все-таки Люся вийшла за нього заміж, бо ж хотілося мати сім'ю. Народилися один за одним двоє синів — Льоня і Коля. Але Люся жіночого щастя так і не спробувала, бо невдовзі сім'я розпалася, і жінка з матір'ю удвох годувала своїх синочків. Вона тішилася, що має дітей і буде, з ким жити, як не стане матері. Здмухувала з них пилиночки, пам'ятаючи слова ворожки, що "діти потруяться". Дивилася, щоб, бува, чогось не з'їли чи не випили того, що не треба.
...Того злощасного недільного дня перед Покровою діти Люсі пішли в ліс по гриби. А в Поповичах і лісу, як такого, особливо нема, щоб можна було нормальних грибів назбирати. Третьокласник Льоня швиденько поснідав, щоб не хотілося потім їсти, і з меншим братом Колею майнули до лісу. Грибів їстівних вони не знайшли ніяких. А назбирали... блідої поганки (!). Раділи, що хоч якихось грибів принесуть додому на смажанку і разом з мамою поласують ними.
Люся почистила гриби, помила в холодній воді і одразу посмажила разом із картоплею. Діти з матір'ю стали вечеряти. Грибів багато не було, тож (хай буде більше дітям!) баба Кулина не стала їсти смажанку. Ще й прижартовувала: "Що ви ті мухомори їсте?". На що діти відповіли: “Ми самі їх з'їмо, а вам не дамо !".
Якби ж то на теє зналося, чим закінчиться ця вечеря, то, напевне, баба викинула б гриби і не дала, щоб дочка і онуки з'їли їх. Баба Кулина Шпирук довірила дочці, щоб та чистила гриби. А сама і гадки не мала, що дочка не знає, які гриби можна їсти, а які ні. Бо навколо Попович лісу майже нема. То й росте в тій посадці що-небудь.
У понеділок Льоня і Коля пішли до школи. Першокласнику Миколі стало недобре. Він став часто бігати в туалет, бо болів живіт. Вчителька запитала в хлопчика, що він їв, на що той сказав: “Нічого!". Дитину відпустили додому. А у вівторок братики не прийшли до школи уже обоє.
Ввечері того ж дня однокласники прийшли провідати Льоню і Колю. Старшенький ще якось вийшов до дітей, а менший уже не зміг. Льоня сказав однокласникам, що вони їли гриби і їм погано. Тоді учні пішли до класного керівника і розказали, що сталося. Вчителька поспішила до медсестри і удвох викликали "швидку".
Люся начебто почувалася добре, ще поралася по господарству. Але "швидка" всіх трьох відвезла в лікарню до Ковеля. У четвер меншенький Миколка помер, а старшого Льоню завезли в лікарню у Луцьк. Матір залишили в ковельській лікарні. На п'ятницю готувалися до похорону Миколки. Але з лікарні подзвонили і сказали: "Не спішіть хоронити — ті теж доживають...".
Люся ще встигла (одразу, як захворіли діти) дати чоловікові телеграму, щоб приїхав. Він подумав, що, може, діти під машину потрапили чи ще щось сталося. Батько приїхав, але живими нікого вже не застав.
Хоронили трьох разом в одній могилі (на знімку). Мати посередині, а діти — по боках. Баба Кулина, як та чайка голосила коло трун: то припадала коло дочки, то коло онуків. І згадалися їй слова ворожки: "... діти потруяться...".
Доживала віку баба Кулина Шпирук коло сестри в сусідньому селі, бо з нею щось сталося не те, що треба. А її чаїне голосіння на могилі вітер ще довго розносив по полю...
Галина ОЛІФЕРЧУК.
Залишити коментар