Як зробити Ковель привабливим для туристів
«Відшуміли» вибори до місцевих органів влади. Переможців цих змагань можна привітати, а тим, кому не пощастило, побажати не опускати рук, працювати для громади і сподіватися на перемогу в майбутньому.
Перед виборами обіцянок, як у нас заведено, було чимало. Але впало в око те, що майже жоден кандидат у своїй програмі не згадав про розвиток туристичної галузі, створення нових робочих місць для ковельчан. Чому? Не володіють темою чи вважають проблему на надто актуальною?
Дарма: на фоні занепаду багатьох галузей господарського комплексу, росту безробіття і фактичного банкрутства окремих підприємств туризм – це «паличка-виручалочка», яка може дати поштовх соціально-економічному розвитку Ковельщини. Звичайно, сьогодні на перешкоді стоїть пандемія коронавірусу, але завжди так не буде – треба думати про майбутнє.
Своєю архітектурою Ковель не може змагатися із Львовом чи навіть Луцьком. Тут немає ані старовинних замків, ані фортець, ані вулиць ХХІІІ-ХІХ століть. Кровопролитні війни – і Перша світова, і Друга світова завдали місту непоправної шкоди. Але дещо можна зробити і в таких умовах, якщо дуже захотіти.
Ми знаємо, що колись на своєрідному острові, який омивали води Турії, знаходився замок-фортеця. Чому б не спробувати збудувати його аналог? Не з каменю, бо це надто дорого, а з дерева, якого на Волині достатньо. Тут можна було б у вихідні чи святкові дні проводити своєрідні лицарські поєдинки, постріляти з лука чи арбалета, приміряти лицарські лати для селфі, посмакувати козацьким кулішем.
Ковель славиться своїми чемпіонами-веслувальниками, які відомі не тільки в Україні, а й за кордоном. На водоймищі організовують навіть змагання на човнах-драконах, або драгонботах, і це чудово. Але чомусь забуто про козацькі човни – так звані «чайки». Прикупити б для міста зо два таких човники на 10 пар весел з двома фальконетами і проводити на них козацькі турніри — це так заманливо і цікаво!
Впевнений: подібний вид спорту міг би зацікавити людей, і до Ковеля потягнулися б туристи. А там, дивись, замість китайських «драконів» стали б популяризуватися в Україні козацькі «чайки». Фортеця і човни могли б бути у комунальній власності міста, дозволили б створювати додаткові робочі місця і поповнювати міський бюджет. Розвиватиметься і готельно-ресторанний бізнес.
Відомо, що становлення українського козацтва не обійшлося без волинян. Йшли вони в пониззя Дніпра за звіром, що водився в плавнях, та рибою. З бігом часу об’єднувалися й селилися на дніпровських островах. Доводилося їм і воювати, захищаючи своє майно і життя від кримських татар. Але оскільки військових знань і досвіду не мали, то багато гинуло від рук завойовників.
І ось для захисту волинян від кримських татар на Січ їде Остафій Ружинський. Як досвідчений вояк, він починає навчати козаків воєнному мистецтву, особливу увагу звертаючи на фізичну підготовку. Потім його онук Богдан Ружинський став ініціатором нової тактики бою в степовій місцевості. Як бачимо, династія Ружинських вписала славні сторінки в історію козацтва. А взагалі село Ружин на Волині дало Руси-України цілу плеяду гетьманів. Мало того, серед істориків побутує думка, що донька Богдана Ружинського була матір’ю Богдана Хмельницького.
Тому я вважаю , що на Волині має бути музей-садиба Ружинських. Розмістити його доцільно в Ковелі, де вже створено Центр діалогу культур імені Гетьманів Ружинських. Як реально виглядав їх маєток, невідомо, але в розмові з працівниками Волинського обласного краєзнавчого музею я довідався, що потрібну архітектуру того часу можна знайти.
Одного музею, думаю, буде малувато. Потрібно збудувати ще й модель Запорозької Січі невеликих розмірів. Невеличкі три курені на декілька десятків осіб можна обладнати під готелі, де б туристи зупинялися на декілька днів. В кожному курені повинна бути своя кухня, де готуватимуть козацькі страви. Не завадили б конюшня на десяток коників для верхової їзди та 2-3 вози з фальконетами. Не обійтися без православного храму Покрови Пресвятої Богородиці, яка була б в пошані у козаків.
Вважаю, що Ружин як батьківщина українських гетьманів може стати центром посвячення джур в козаки. Нині, як мені відомо, в Україні багато шкіл, які існують автономно, а тут з’явиться змога їх об’єднати, встановити єдині нормативи для складання відповідних іспитів.
Уважний читач скаже: «»Писати легко, папір все витримає, а де кошти взяти?». «Відповім: «У багатих людей. Їх у місті над Турією чимало. І той, хто гроші має, добре розуміє, що вони повинні «працювати», даючи прибуток».
Що маю на увазі? Треба зацікавити інвесторів вкладати кошти у розвиток туристичної галузі, які згодом окупляться. Нині у місцевих органах влади – достатньо молодих креативних підприємців, які оволоділи тонкощами бізнесу, навчилися перемагати у конкурсах на одержання різноманітних грантів, в тому числі – зарубіжних. От їм і карти в руки.
Із засобів масової інформації знаю, що багато цікавих ідей є в директора Центру діалогу культур Юрія Конашука, колишнього кандидата на посаду міського голови Олеги Уніги, та й новообраний очільник міської ОТГ Ігор Чайка теж, мабуть, прагне бачити Ковель справжнім європейським містом, де на висоті буде туризм.
Тож, до роботи! Час квапить!
Петро ОБ’ЄДКОВ.
«Відшуміли» вибори до місцевих органів влади. Переможців цих змагань можна привітати, а тим, кому не пощастило, побажати не опускати рук, працювати для громади і сподіватися на перемогу в майбутньому.
Перед виборами обіцянок, як у нас заведено, було чимало. Але впало в око те, що майже жоден кандидат у своїй програмі не згадав про розвиток туристичної галузі, створення нових робочих місць для ковельчан. Чому? Не володіють темою чи вважають проблему на надто актуальною?
Дарма: на фоні занепаду багатьох галузей господарського комплексу, росту безробіття і фактичного банкрутства окремих підприємств туризм – це «паличка-виручалочка», яка може дати поштовх соціально-економічному розвитку Ковельщини. Звичайно, сьогодні на перешкоді стоїть пандемія коронавірусу, але завжди так не буде – треба думати про майбутнє.
Своєю архітектурою Ковель не може змагатися із Львовом чи навіть Луцьком. Тут немає ані старовинних замків, ані фортець, ані вулиць ХХІІІ-ХІХ століть. Кровопролитні війни – і Перша світова, і Друга світова завдали місту непоправної шкоди. Але дещо можна зробити і в таких умовах, якщо дуже захотіти.
Ми знаємо, що колись на своєрідному острові, який омивали води Турії, знаходився замок-фортеця. Чому б не спробувати збудувати його аналог? Не з каменю, бо це надто дорого, а з дерева, якого на Волині достатньо. Тут можна було б у вихідні чи святкові дні проводити своєрідні лицарські поєдинки, постріляти з лука чи арбалета, приміряти лицарські лати для селфі, посмакувати козацьким кулішем.
Ковель славиться своїми чемпіонами-веслувальниками, які відомі не тільки в Україні, а й за кордоном. На водоймищі організовують навіть змагання на човнах-драконах, або драгонботах, і це чудово. Але чомусь забуто про козацькі човни – так звані «чайки». Прикупити б для міста зо два таких човники на 10 пар весел з двома фальконетами і проводити на них козацькі турніри — це так заманливо і цікаво!
Впевнений: подібний вид спорту міг би зацікавити людей, і до Ковеля потягнулися б туристи. А там, дивись, замість китайських «драконів» стали б популяризуватися в Україні козацькі «чайки». Фортеця і човни могли б бути у комунальній власності міста, дозволили б створювати додаткові робочі місця і поповнювати міський бюджет. Розвиватиметься і готельно-ресторанний бізнес.
Відомо, що становлення українського козацтва не обійшлося без волинян. Йшли вони в пониззя Дніпра за звіром, що водився в плавнях, та рибою. З бігом часу об’єднувалися й селилися на дніпровських островах. Доводилося їм і воювати, захищаючи своє майно і життя від кримських татар. Але оскільки військових знань і досвіду не мали, то багато гинуло від рук завойовників.
І ось для захисту волинян від кримських татар на Січ їде Остафій Ружинський. Як досвідчений вояк, він починає навчати козаків воєнному мистецтву, особливу увагу звертаючи на фізичну підготовку. Потім його онук Богдан Ружинський став ініціатором нової тактики бою в степовій місцевості. Як бачимо, династія Ружинських вписала славні сторінки в історію козацтва. А взагалі село Ружин на Волині дало Руси-України цілу плеяду гетьманів. Мало того, серед істориків побутує думка, що донька Богдана Ружинського була матір’ю Богдана Хмельницького.
Тому я вважаю , що на Волині має бути музей-садиба Ружинських. Розмістити його доцільно в Ковелі, де вже створено Центр діалогу культур імені Гетьманів Ружинських. Як реально виглядав їх маєток, невідомо, але в розмові з працівниками Волинського обласного краєзнавчого музею я довідався, що потрібну архітектуру того часу можна знайти.
Одного музею, думаю, буде малувато. Потрібно збудувати ще й модель Запорозької Січі невеликих розмірів. Невеличкі три курені на декілька десятків осіб можна обладнати під готелі, де б туристи зупинялися на декілька днів. В кожному курені повинна бути своя кухня, де готуватимуть козацькі страви. Не завадили б конюшня на десяток коників для верхової їзди та 2-3 вози з фальконетами. Не обійтися без православного храму Покрови Пресвятої Богородиці, яка була б в пошані у козаків.
Вважаю, що Ружин як батьківщина українських гетьманів може стати центром посвячення джур в козаки. Нині, як мені відомо, в Україні багато шкіл, які існують автономно, а тут з’явиться змога їх об’єднати, встановити єдині нормативи для складання відповідних іспитів.
Уважний читач скаже: «»Писати легко, папір все витримає, а де кошти взяти?». «Відповім: «У багатих людей. Їх у місті над Турією чимало. І той, хто гроші має, добре розуміє, що вони повинні «працювати», даючи прибуток».
Що маю на увазі? Треба зацікавити інвесторів вкладати кошти у розвиток туристичної галузі, які згодом окупляться. Нині у місцевих органах влади – достатньо молодих креативних підприємців, які оволоділи тонкощами бізнесу, навчилися перемагати у конкурсах на одержання різноманітних грантів, в тому числі – зарубіжних. От їм і карти в руки.
Із засобів масової інформації знаю, що багато цікавих ідей є в директора Центру діалогу культур Юрія Конашука, колишнього кандидата на посаду міського голови Олеги Уніги, та й новообраний очільник міської ОТГ Ігор Чайка теж, мабуть, прагне бачити Ковель справжнім європейським містом, де на висоті буде туризм.
Тож, до роботи! Час квапить!
Петро ОБ’ЄДКОВ.
Як зробити Ковель привабливим для туристів
Залишити коментар