Дванадцять місяців: листопад
Пора стужайла почалася
Крижана крупа шурхотить по стінах будинків, по ринвах, цокає по склу вікон, ковзає асфальтом… Зима ніби чесно попереджає: «Іду на ви!». І десь серед ночі, а то й на ранок відчиняє головні снігові засіки. Пів години, година – і не впізнати знайомого поля чи вулиці: наче білі полотнища по них розстелили. Немов гуси-лебеді гуляли і пір’їни пороняли. Все навкруги м’яке і пухнасте, чисте і гарно вбране, все дихає морозяною свіжістю, новизною і якоюсь недоторканістю…
Проте, як твердить народна мудрість, без трьох зазимків зимі не бувати, біле мовчання ще не раз може повернутися на чорнотроп, а справжньої сили остання пора року набирає лише на 40-у добу після першого снігу… Що ж, подивимося!..
У будь-якому разі, стартом четвертого сезону фенологи вважають той час, коли студений його подих зупиняє біг річок, заковує воду в сліпучі обладунки. Метеорологи ведуть облік від стійкого переходу середньодобової температури через нуль градусів у бік подальшого зниження. Подібне часто спостерігається у нас уже в листопаді, але за останні 127 років третина місяців була досить теплою. Та й грудень не завжди відзначається суворістю, хоч і називають його стужайлом і підкреслюють таку особливість: на всю зиму землю студить. Пригадується 31 грудня 1985 року: тоді у Києві, наприклад, зафіксували найнижчу температуру – 30 градусів морозу. А вже наступного року на 6 день дванадцятого брата ртутний стовпчик термометра підстрибнув до 13,4 градуса тепла. Отака вона, шапка зими, яку лише астрономи обчислюють з незмінного дня – від сонцестояння.
Цікавий звичай існував у Древній Русі. У Спиридонів день (25 грудня) дзвонарний староста головного Кремлівського собору, блюститель «часобиття», доповідав правителеві про поворот Світила із зими на літо. За радісну звістку він одержував винагороду – 24 срібних карбованці (за кількістю годин у добі). Новину благовістили широким масам дзвоном собору Івана Великого. Влаштовувалися народні гуляння. Запалювалося колесо – символ Сонця, яке повертали на літо, а вже зиму – на мороз. Однак у день літнього сонцестояння «за перебіг оного вже на зиму» бідоласі дяку доводилося відсиджувати 24 години у темниці, а одного разу великий князь звелів навіть висікти його за подібну негарну новину.
Та яким би лагідним не видавався початок правління білої чародійки, а Господар ХІІ однак наведе повсюди свій порядок. Давно підмічено: принаймні з середини володарювання осінь остаточно покладе на лопатки, і сили холоду беруть справжній розбіг, кличуть морози, завірюхи, заметілі, хуги…
Якщо для мешканця села пороша – благо, захист для озимих («сніг глибокий – хліб буде високий»), то для городянина, особливо жителя великого міста, свята снігу майже не існує. Біла ковдра тут одразу ж закопчується, чорніє від викидів промислових велетів, відступає під натиском прибиральної техніки, двірницьких скребків, коліс автомашин. Розчавлений на вулицях до слизькості, перемішаний із піском, а ще страшніше – із сіллю, або поскиданий в кузови самоскидів, він лише у великих парках чарує око недоторканістю. Шапки його висять на гілках, як у казці. А поміж нього – чудернацькі плоди: довгі бурульки. Як прогляне Сонце – дерева стоять рожеві, мов у травневому цвіті. У присмерках навкруги синьо-синьо, а коли на небі з’явиться Місяць – усе голубе. Дивні картини, мінливі – наче у дитячому калейдоскопі.
І вдень зимові парк чи ліс прекрасні. Проте то вже особлива, на відміну від осінньої, краса, яка досягається дуже скромними засобами. Чорні стовбури в білих хустках і посріблена земля – графіка природи – активно гармонують одне з одним, хоч за кольором прямо протилежні, немов вогонь і вода. А маленькі украплення в цю гаму – руде листя на молодих дубах, золотава кора сосен, зелені лапи ялин, жовті боки синиць і червоні груди снігурів, рубінові грона калини і горобини, яскраві шапочки на головах підлітків – все це на зимовому тлі виглядає м’якими теплими пляминками. І ще більше підносить настрій у надвечір’ї світлого свята, живить сподівання на прийдешній рік, народжує мрії, відчуття, задуми, яким суджено збутися, коли вони високі, добрі, мирні, праведні!
Крижана крупа шурхотить по стінах будинків, по ринвах, цокає по склу вікон, ковзає асфальтом… Зима ніби чесно попереджає: «Іду на ви!». І десь серед ночі, а то й на ранок відчиняє головні снігові засіки. Пів години, година – і не впізнати знайомого поля чи вулиці: наче білі полотнища по них розстелили. Немов гуси-лебеді гуляли і пір’їни пороняли. Все навкруги м’яке і пухнасте, чисте і гарно вбране, все дихає морозяною свіжістю, новизною і якоюсь недоторканістю…
Проте, як твердить народна мудрість, без трьох зазимків зимі не бувати, біле мовчання ще не раз може повернутися на чорнотроп, а справжньої сили остання пора року набирає лише на 40-у добу після першого снігу… Що ж, подивимося!..
У будь-якому разі, стартом четвертого сезону фенологи вважають той час, коли студений його подих зупиняє біг річок, заковує воду в сліпучі обладунки. Метеорологи ведуть облік від стійкого переходу середньодобової температури через нуль градусів у бік подальшого зниження. Подібне часто спостерігається у нас уже в листопаді, але за останні 127 років третина місяців була досить теплою. Та й грудень не завжди відзначається суворістю, хоч і називають його стужайлом і підкреслюють таку особливість: на всю зиму землю студить. Пригадується 31 грудня 1985 року: тоді у Києві, наприклад, зафіксували найнижчу температуру – 30 градусів морозу. А вже наступного року на 6 день дванадцятого брата ртутний стовпчик термометра підстрибнув до 13,4 градуса тепла. Отака вона, шапка зими, яку лише астрономи обчислюють з незмінного дня – від сонцестояння.
Цікавий звичай існував у Древній Русі. У Спиридонів день (25 грудня) дзвонарний староста головного Кремлівського собору, блюститель «часобиття», доповідав правителеві про поворот Світила із зими на літо. За радісну звістку він одержував винагороду – 24 срібних карбованці (за кількістю годин у добі). Новину благовістили широким масам дзвоном собору Івана Великого. Влаштовувалися народні гуляння. Запалювалося колесо – символ Сонця, яке повертали на літо, а вже зиму – на мороз. Однак у день літнього сонцестояння «за перебіг оного вже на зиму» бідоласі дяку доводилося відсиджувати 24 години у темниці, а одного разу великий князь звелів навіть висікти його за подібну негарну новину.
Та яким би лагідним не видавався початок правління білої чародійки, а Господар ХІІ однак наведе повсюди свій порядок. Давно підмічено: принаймні з середини володарювання осінь остаточно покладе на лопатки, і сили холоду беруть справжній розбіг, кличуть морози, завірюхи, заметілі, хуги…
Якщо для мешканця села пороша – благо, захист для озимих («сніг глибокий – хліб буде високий»), то для городянина, особливо жителя великого міста, свята снігу майже не існує. Біла ковдра тут одразу ж закопчується, чорніє від викидів промислових велетів, відступає під натиском прибиральної техніки, двірницьких скребків, коліс автомашин. Розчавлений на вулицях до слизькості, перемішаний із піском, а ще страшніше – із сіллю, або поскиданий в кузови самоскидів, він лише у великих парках чарує око недоторканістю. Шапки його висять на гілках, як у казці. А поміж нього – чудернацькі плоди: довгі бурульки. Як прогляне Сонце – дерева стоять рожеві, мов у травневому цвіті. У присмерках навкруги синьо-синьо, а коли на небі з’явиться Місяць – усе голубе. Дивні картини, мінливі – наче у дитячому калейдоскопі.
І вдень зимові парк чи ліс прекрасні. Проте то вже особлива, на відміну від осінньої, краса, яка досягається дуже скромними засобами. Чорні стовбури в білих хустках і посріблена земля – графіка природи – активно гармонують одне з одним, хоч за кольором прямо протилежні, немов вогонь і вода. А маленькі украплення в цю гаму – руде листя на молодих дубах, золотава кора сосен, зелені лапи ялин, жовті боки синиць і червоні груди снігурів, рубінові грона калини і горобини, яскраві шапочки на головах підлітків – все це на зимовому тлі виглядає м’якими теплими пляминками. І ще більше підносить настрій у надвечір’ї світлого свята, живить сподівання на прийдешній рік, народжує мрії, відчуття, задуми, яким суджено збутися, коли вони високі, добрі, мирні, праведні!
Найпізніший фрукт
Хурма некваплива. Вона цвіте, коли інші плодові дерева вже відцвіли, і дозріває приблизно до початку лижного сезону. Плоди запізнілі… Запізнілі ще й із тієї причини, що європейці познайомилися з ними не у сиву давнину, а майже 125 років тому. У нас перша колекція (12 саджанців, вивезених із Японії) з’явилася у Батумі лише у 1895 році…
Йдеться про східну японську (або субтропічну) хурму. Віргінську ми знаємо з чуток, а дику кавказьку, з дрібними плодами, не братимемо до уваги (раніше її називали диким фініком; до речі, по-перськи це і є фінік).
Отже, японська хурма та, що у магазинах і на базарах. Як не дивно, її батьківщина, найпевніше за все, не Японія, а Китай. У цих двох країнах до хурми ставляться з такою ж самою повагою, як у нас до яблука. Однак хурма значно тривкіша: двома-трьома плодами можна втамувати голод. Причина – у великій кількості глюкози та фруктози, на частку яких припадає іноді до чверті маси плоду. Коли хурму сушать – а це найкращий спосіб її довготривалого збереження, – поверхня вкривається цукровим нальотом. І взагалі, за кількістю їстівних речовин з хурмою можуть змагатися хіба що виноград та смоківниця.
Окрім цукрів, хурма містить вітамін С, каротин та Р-активні речовини, від яких і забарвлення – жовте чи червоне. Є багато заліза, корисного при недокрів’ї, достатньо й пектинів. Проте дещо псують цей список дубильні речовини: вони надають хурмі в’язкого присмаку, не зовсім приємного. Багато плодів, солодких і духмяних, стають насправді їстівними тільки за умови повного дозрівання, але на той час вони перетворюються на звичайнісінький густий кисіль…
Однак головне для нас те, що дубильні речовини у принципі можуть переходити у хурмі із розчинного стану у нерозчинний, і коли у 100 г соку залишається менше 100 мг таніну, терпкість зникає. І такий перехід не завжди вимагає перетворення плода на кисіль.
Запізнілим плодом стали займатися серйозно лише протягом останніх 50 років, а до того хурмою цікавилися здебільшого любителі, які брали неперевірені, випадкові, до того ж маловрожайні сорти. І ледь не дискредитували цей фрукт, що особливо образливо, оскільки з усіх теплолюбних він найзимостійкіший і плодоность навіть під Геленджиком, де взимку буває й мінус двадцять. От тільки плоди не з кращих…
Між тим, так звані константні сорти, не терпкі і солодкі навіть у твердому вигляді, в нас у країні вирощують поки що менше, ніж було б бажано (правда, нові вітчизняні сорти, не терпкі, проходять випробування). Є ще корольки, або шоколадна хурма (з другої назви можна зробити висновок щодо кольору). Цю хурму називають варійованою, тому що вона може мати різних два вигляди. Якщо відбувалося запилення і утворилося насіння, то визріває коричневий корольок – міцний, солодкий і смачний. Не було запилення, не було насіння – і королька немає, а є терпка хурма посередньої якості і цілком їстівна.
Неважко здогадатися, на якому варіанті ви зупинитеся…
Народ скаже, як зав’яже
- Грудень рік закінчує, а зиму починає.
- Взимку деньок – як комариний носок.
- Сюди ник, туди ник, та й день зник.
- Хто влітку спеки боїться, той вже у грудні не має чим погріться.
- Грудень без снігу, як літо без хліба.
- Готуйтеся, люди, бо вже грудень.
- Смутний грудень, як прийде студень.
- Смутний грудень і в свято, і в будень.
- У грудні тепло, як за лихим паном.
- Як у грудні сніг заляже, то в серпні жито виляже.
- Якщо сухий грудень буває, то суха весна і сухе літо довго триває.
- Хоч мороз і припікає, зате комарів немає.
- Багато снігу в році – багато хліба в тоці.
- Як снігами землю вкрито, то вродиться в полі жито.
- У зими день, як у зайця хвостик.
- Грудень землю грудить, а хатинки студить.
- Грудень спитає, що літо припасло.
- Грудень – студень: на всю зиму землю студить.
- У липні хоч роздягнися, а в грудні шубу натягай.
- Грудень і замостить, і заб’є, і саням ходу дає.
- Груднева днина куца: сюди тень, туди тень – та й минув день.
- У грудні без кожуха – що влітку без корови.
- Грудень снігом тішить очі, а морозом пече вуха.
- Грудень око снігом тішить, а вуха морозом рве.
- У грудня день недовгий, та мороз дошкульний.
- У грудня два друга – заметіль та хуга.
- Як на Введення (04) в сліду вода, то на Юрія (06.05) – трава.
- Прийшов Прокіп (05) – розрив заміт, по снігу ступає – дорогу копає.
- Як на Катерину (07) холодно, то буде голодно.
- На святу Катерину ховайся під перину.
- Який день на Юрія (09) – така й зима.
- На Андрія (13) треба кожуха-добродія.
- Якщо в грудні на Варвари (17) болото, то зима красна, як золото.
- Скільки Микола зимній (19) дасть снігу, стільки Микола весняний (22.05) дасть трави.
- Яка Ганна (22) до ніченьки, така зима до весноньки.
- Яка Ганна до полудня, така зима до кінця грудня.
- Прийшли Ганки – сідай у санки.
- Святий Спиридон (25) всю нечисть жене з хати вон.
- Спиридон Сонцеворот небо плечима підпирає – дня добавляє.
- Який Євстрат (26) – такий і січень.
- Прийшов Тома (29) – сиди вдома (бо це один із найхолодніших днів грудня).
Народний прогностик
- Прийде грудень з похмурим небом – чекай врожаю, з ясним небом – чекай голодного року.
- Сніг лежить упритул до парканів – буде погане літо, коли є проміжок – урожайне.
- Дим без вітру стелиться по землі – випаде сніг або потеплішає.
- «Плачуть» вікна – зменшиться тиск і стане тепліше.
- Кіт шкрябає підлогу – на вітер, дере стіну – на негоду, лежить черевцем догори – на відлигу, згорнувся клубочком – на мороз.
- Яскраві зірки взимку – на мороз.
- Ворони сидять на верхівках дерев і каркають – буде хуртовина.
- Кімнатні птахи мовчать перед заметіллю.
- Скриплять віконниці чи колодязний журавель – завтра буде відлига.
- Перед настанням сирої погоди шкіряні речі м’якшають, стають гнучкішими.
- Стає чутнішим собачий гавкіт, спів півнів – бути негоді.
- Платона і Романа (01): який день, така й зима.
- На Георгія Побідоносця, Єгорія, Юрія холодного, Юріїв день (09) «слухали» воду в колодязі: тиха вода – зима буде тихою і спокійною, чувся клекіт – чекай сильних морозів та заметілі.
- Парамона (12): якщо вранці було світло, прозоро, то грудень буде ясним; якщо свіжило, то чекай заметілі; якщо вдень ішов сніг, то будуть хурделиці цілий тиждень.
- Андрія (13): дивилися на вогонь у печі: червоного кольору, то чекали морозу, білого – відлиги.
- Варвари (17): дерева в інеї – урожай на фрукти.
- Сави (18): дим стовпом – буде мороз, ясна погода; дим волоком – на негоду; дим без вітру тягнеться по землі – чекай снігу.
- Ганни (22): зимове сонцестояння; тихий і безвітряний день – на врожай садовини.
- Спиридона Сонцеворота (25): це найхолодніший день грудня, бо «сонце переходить на другий бік»; якщо світло і ясно – Новий рік буде морозним; якщо похмуро і на деревах висне іній – похмурим і теплим.
- Євстрата (26): із цього дня спостерігають за погодою впродовж 12 діб, кожен день покаже погоду одного наступного місяця: 26 грудня – січня, 27 грудня – лютого тощо.
Сторінку підготував громадський кореспондент газети “Вісті Ковельщини” Ігор ВИЖОВЕЦЬ.
Дванадцять місяців: листопад
Найпізніший фрукт
Залишити коментар