Повідомлення в номер / Очі по той бік екрану

Український народ змушений поневірятися на чужині, заробляючи на життя. Ця гірка доля не оминула і нашу родину.

Коли сім’я не разом, скрутно всім – і тим, хто за кордоном, і тим, хто чекає вдома. Щоразу, коли з мобільного набираю твій номер, допоки почую голос, кожна секунда – вічність.

По той бік екрану я бачу глибоко засмучені чоловічі очі, в яких світиться зболена душа. Вона страждає, мучиться. Здається, пташкою випурхнула б і полетіла з невидимої клітки до рідного краю. 

Ти ніби фізично відчуваєш ті невидимі грати, які мимоволі тримають тебе на чужині. Маєш непереборне бажання розірвати їх, але розумієш: до певного часу ти – заручник обставин, заручник долі:

Усвідомлюючи, що попереду – свято  Святого Миколая. Різдва Христового, Святого Василя, кожна клітинка твого єства з подвоєною силою рветься додому, до наймилішої сторони.

Відчуваєш себе краплинкою могутнього, прадавнього, козацького роду. Ти – українець. В цьому  наша сила, наша міць, наша велич.

В такі моменти особливо цінуєш життя, цінуєш найрідніших, найближчих людей, що по той бік екрану. Ти, як ніколи, цінуєш Україну.

Коли нога заробітчанина ступає на поріг своєї Батьківщини, кожен – хто подумки, а хто й реально – цілує свою рідну землю, що так мила серцю.

Я знаю: ти рахуєш дні, ночі, години, хвилини, які наближають до рідної домівки.

Ніби за завісою часу, але ми знаємо, що на Новорічні свята родина в повному складі збереться за  святковим столом.

В цьому – цінність життя, в цьому – щастя.

Здається, душа до краю добрела, а я все чекаю.

Я знаю: ці очі вже незабаром будуть поруч.

Олена ВОЛЧУК.

Український народ змушений поневірятися на чужині, заробляючи на життя. Ця гірка доля не оминула і нашу родину.

Коли сім’я не разом, скрутно всім – і тим, хто за кордоном, і тим, хто чекає вдома. Щоразу, коли з мобільного набираю твій номер, допоки почую голос, кожна секунда – вічність.

По той бік екрану я бачу глибоко засмучені чоловічі очі, в яких світиться зболена душа. Вона страждає, мучиться. Здається, пташкою випурхнула б і полетіла з невидимої клітки до рідного краю. 

Ти ніби фізично відчуваєш ті невидимі грати, які мимоволі тримають тебе на чужині. Маєш непереборне бажання розірвати їх, але розумієш: до певного часу ти – заручник обставин, заручник долі:

Усвідомлюючи, що попереду – свято  Святого Миколая. Різдва Христового, Святого Василя, кожна клітинка твого єства з подвоєною силою рветься додому, до наймилішої сторони.

Відчуваєш себе краплинкою могутнього, прадавнього, козацького роду. Ти – українець. В цьому  наша сила, наша міць, наша велич.

В такі моменти особливо цінуєш життя, цінуєш найрідніших, найближчих людей, що по той бік екрану. Ти, як ніколи, цінуєш Україну.

Коли нога заробітчанина ступає на поріг своєї Батьківщини, кожен – хто подумки, а хто й реально – цілує свою рідну землю, що так мила серцю.

Я знаю: ти рахуєш дні, ночі, години, хвилини, які наближають до рідної домівки.

Ніби за завісою часу, але ми знаємо, що на Новорічні свята родина в повному складі збереться за  святковим столом.

В цьому – цінність життя, в цьому – щастя.

Здається, душа до краю добрела, а я все чекаю.

Я знаю: ці очі вже незабаром будуть поруч.