Переворот у Московії. Частина друга
Не далі, як рівно два тижні тому у "Вістях Ковельщини" я опублікував памфлет "Переворот у Московії", де написав: "Було б цікаво дожити до того часу, коли на штурм Кремля піде московський "Майдан" і почути, чи будуть його виправдовувати пропагандони Кисельов, Соловйов, Скабєєва, Попов та іже з ними".
Автор ніби у воду дивився: у суботу, 23 січня, у столиці Московії, як, зрештою, в інших містах ерефії, відбулися багаточисельні акції протесту – своєрідні міні-майданчики. І хоч формальним приводом їх стало ув'язнення лідера опозиції Олексія Навального, котрого при поверненні після лікування від отруєння в Німеччині, незаконно арештували безпосередньо в аеропорту "Шереметьєво", насправді причиною мітингів стало невдоволення росіянців своєю верховною владою і особисто діями Владіміра Путіна.
Вибух народного гніву виявився досить вражаючим: подібного давно не бачили ані Москва, ані окраїни імперії. Такого Кремль не чекав, а тому застосував проти мітингувальників сотні, якщо не тисячі поліцейських, росгвардійців, омонівців та інших захисників режиму Путіна, екіпірованих за останнім "зойком" репресивної моди. Вірні служки диктаторського режиму жорстоко били протестувальників, в тому числі ногами, кидали в автозаки всіх підряд – і жінок, і похилих віком людей, і молодь. Досвід "батька Лукашенка", видно, став у пригоді. Недаремно у той же вечір відомий тележурналіст Олександр Невзоров в авторській програмі у ютубі заявив: "Сьогодні у Путіна виросли лукашенківські вуса", сказавши на закінчення: "Вперед, Росія! Живе Білорусь! Слава Україні!".
"Вуса" у Путіна і справді виросли: 23 січня у всій Московії, за офіційними даними, затримали майже 4 тисячі учасників акцій протесту. Це своєрідний рекорд за останні роки, що свідчить про великий переляк путінців перед хвилею народного гніву. А хвиля справді грізна. Як написала опозиційна "Новая газета", люди вийшли на вулицю не тільки ради свободи Олексія Навального, але й тому, що не бачать інших способів добиватися справедливості там, де нема ні суду, ні виборів… У москвичів і мешканців районних центрів нарешті знайшлися спільні інтереси – це верховенство закону, особиста безпека для всіх і кінець корупції".
Цікаво було спостерігати за реакцією на події 23 січня пропагандонів, яких я згадував вище. Якщо ще кілька днів тому вони горою ставали на захист права американців відстоювати "демократію" і "свободу слова" у США силою і штурмом Капітолію, всіляко підтримували невдаху Трампа, то нині їх риторика змінилася. Вони піддали і піддають з піною на вустах жорсткій критиці учасників всеросійського протесту, замовчуючи причини його виникнення, всіляко виправдовують розбійницькі дії силовиків, галасують, за усталеною традицією, про "руку" Вашингтона і Заходу в цілому, які тільки й те роблять, що підбурюють народ проти московської влади, намагаються посіяти ненависть і ворожнечу між людьми, скомпрометувати особисто Владіміра Путіна, який за 20 років правління разом з однодумцями зробив ерефію "наймогутнішою" й "найдемократичнішою" державою світу.
А втім цій нахабній і безсоромній брехні після отруєння і арешту Навального та його соратників, демонстрації у соціальних мережах фільму "Палац для Путіна", ухвалення репресивних законодавчих актів держдуми, вірить все менше росіянців. Особливо тих, хто належить до молодшого і середнього поколінь. Їм остогидли постійні обман і наклепи, що линуть з телевізорів щодня й щогодини, їм хочеться жити у вільному суспільстві, а не в імперії незмінного вождя, який фактично є главою бандитського угрупування, що захопило владу в країні, веде постійні війни в усіх кінцях земної кулі, грабує народ і підтримує диктаторські режими у Сирії, Венесуелі, Північній Кореї тощо.
Ще раз повторюю: "за поребриком" люди вийшли на вулиці не лише через репресії проти Олексія Навального, до якого може бути багато претензій з боку і українців, і грузинів, і прибалтів, як, зрештою, і з боку тверезо мислячих представників вітчизняного політикуму. Навальний став лише тією іскрою, яка викликала спалах народного обурення.
Як розвиватимуться події в Москві далі, сказати важко. Принаймні видно, що і цар всія Русі, і його поплічники, і телепропагандони добряче налякані. Майдан, якого вони так боялися і яким давно лякали довірливих росіянців, все голосніше стукає у ковані ворота Кремля. Цей стукіт чує у підземеллі, в котрому самоізолювався, як боягузливий тхір, і сам Путін.
Виявляється, що і верховний правитель, і його вірнопіддана обслуга в особі ФСБ, Росгвардії, поліції і ОМОНУ не всесильні і не спроможні стримати гнів мільйонів, якщо він тільки стане справді масовим. Наразі це лише тремтіння землі, яке може перерости у руйнівний землетрус.
Закономірно виникає запитання: кому потрібен той імператорський палац, фільм про який переглянули понад 100 мільйонів глядачів і від причетності до якого всіляко відхрещується нині крихітка Цахес? Для чого старечими і не зовсім твердими ручками чіплятися за царський престол, який дедалі більше стає схожим на розпечений електричний стілець, на якому страчують злочинців?
Запитань можна ставити ще багато. Тільки схоже на те, що відповідей на них не знає ніхто. В тому числі й Владімір Путін.
Ярема ГОЯН.
P.S. Деякі журналісти і політики в Україні виступають проти підтримки О. Навального за його імперські і навіть шовіністичні погляди, схвалення в минулому анексії Криму і т. д. Все це так. Але не треба забувати, що сьогодні Навальний – єдиний політик, що відкрито бореться з Путіним, котрий причетний до важких злочинів проти людства, розпочав загарбання українських земель, мріє про світове панування. Яким може бути політиком лідер опозиції, коли стане державним діячем, говорити рано. Принаймні до того дня, коли його звільнять з-під арешту, у що віриться важко.
Я. Г.
Не далі, як рівно два тижні тому у "Вістях Ковельщини" я опублікував памфлет "Переворот у Московії", де написав: "Було б цікаво дожити до того часу, коли на штурм Кремля піде московський "Майдан" і почути, чи будуть його виправдовувати пропагандони Кисельов, Соловйов, Скабєєва, Попов та іже з ними".
Автор ніби у воду дивився: у суботу, 23 січня, у столиці Московії, як, зрештою, в інших містах ерефії, відбулися багаточисельні акції протесту – своєрідні міні-майданчики. І хоч формальним приводом їх стало ув'язнення лідера опозиції Олексія Навального, котрого при поверненні після лікування від отруєння в Німеччині, незаконно арештували безпосередньо в аеропорту "Шереметьєво", насправді причиною мітингів стало невдоволення росіянців своєю верховною владою і особисто діями Владіміра Путіна.
Вибух народного гніву виявився досить вражаючим: подібного давно не бачили ані Москва, ані окраїни імперії. Такого Кремль не чекав, а тому застосував проти мітингувальників сотні, якщо не тисячі поліцейських, росгвардійців, омонівців та інших захисників режиму Путіна, екіпірованих за останнім "зойком" репресивної моди. Вірні служки диктаторського режиму жорстоко били протестувальників, в тому числі ногами, кидали в автозаки всіх підряд – і жінок, і похилих віком людей, і молодь. Досвід "батька Лукашенка", видно, став у пригоді. Недаремно у той же вечір відомий тележурналіст Олександр Невзоров в авторській програмі у ютубі заявив: "Сьогодні у Путіна виросли лукашенківські вуса", сказавши на закінчення: "Вперед, Росія! Живе Білорусь! Слава Україні!".
"Вуса" у Путіна і справді виросли: 23 січня у всій Московії, за офіційними даними, затримали майже 4 тисячі учасників акцій протесту. Це своєрідний рекорд за останні роки, що свідчить про великий переляк путінців перед хвилею народного гніву. А хвиля справді грізна. Як написала опозиційна "Новая газета", люди вийшли на вулицю не тільки ради свободи Олексія Навального, але й тому, що не бачать інших способів добиватися справедливості там, де нема ні суду, ні виборів… У москвичів і мешканців районних центрів нарешті знайшлися спільні інтереси – це верховенство закону, особиста безпека для всіх і кінець корупції".
Цікаво було спостерігати за реакцією на події 23 січня пропагандонів, яких я згадував вище. Якщо ще кілька днів тому вони горою ставали на захист права американців відстоювати "демократію" і "свободу слова" у США силою і штурмом Капітолію, всіляко підтримували невдаху Трампа, то нині їх риторика змінилася. Вони піддали і піддають з піною на вустах жорсткій критиці учасників всеросійського протесту, замовчуючи причини його виникнення, всіляко виправдовують розбійницькі дії силовиків, галасують, за усталеною традицією, про "руку" Вашингтона і Заходу в цілому, які тільки й те роблять, що підбурюють народ проти московської влади, намагаються посіяти ненависть і ворожнечу між людьми, скомпрометувати особисто Владіміра Путіна, який за 20 років правління разом з однодумцями зробив ерефію "наймогутнішою" й "найдемократичнішою" державою світу.
А втім цій нахабній і безсоромній брехні після отруєння і арешту Навального та його соратників, демонстрації у соціальних мережах фільму "Палац для Путіна", ухвалення репресивних законодавчих актів держдуми, вірить все менше росіянців. Особливо тих, хто належить до молодшого і середнього поколінь. Їм остогидли постійні обман і наклепи, що линуть з телевізорів щодня й щогодини, їм хочеться жити у вільному суспільстві, а не в імперії незмінного вождя, який фактично є главою бандитського угрупування, що захопило владу в країні, веде постійні війни в усіх кінцях земної кулі, грабує народ і підтримує диктаторські режими у Сирії, Венесуелі, Північній Кореї тощо.
Ще раз повторюю: "за поребриком" люди вийшли на вулиці не лише через репресії проти Олексія Навального, до якого може бути багато претензій з боку і українців, і грузинів, і прибалтів, як, зрештою, і з боку тверезо мислячих представників вітчизняного політикуму. Навальний став лише тією іскрою, яка викликала спалах народного обурення.
Як розвиватимуться події в Москві далі, сказати важко. Принаймні видно, що і цар всія Русі, і його поплічники, і телепропагандони добряче налякані. Майдан, якого вони так боялися і яким давно лякали довірливих росіянців, все голосніше стукає у ковані ворота Кремля. Цей стукіт чує у підземеллі, в котрому самоізолювався, як боягузливий тхір, і сам Путін.
Виявляється, що і верховний правитель, і його вірнопіддана обслуга в особі ФСБ, Росгвардії, поліції і ОМОНУ не всесильні і не спроможні стримати гнів мільйонів, якщо він тільки стане справді масовим. Наразі це лише тремтіння землі, яке може перерости у руйнівний землетрус.
Закономірно виникає запитання: кому потрібен той імператорський палац, фільм про який переглянули понад 100 мільйонів глядачів і від причетності до якого всіляко відхрещується нині крихітка Цахес? Для чого старечими і не зовсім твердими ручками чіплятися за царський престол, який дедалі більше стає схожим на розпечений електричний стілець, на якому страчують злочинців?
Запитань можна ставити ще багато. Тільки схоже на те, що відповідей на них не знає ніхто. В тому числі й Владімір Путін.
Ярема ГОЯН.
P.S. Деякі журналісти і політики в Україні виступають проти підтримки О. Навального за його імперські і навіть шовіністичні погляди, схвалення в минулому анексії Криму і т. д. Все це так. Але не треба забувати, що сьогодні Навальний – єдиний політик, що відкрито бореться з Путіним, котрий причетний до важких злочинів проти людства, розпочав загарбання українських земель, мріє про світове панування. Яким може бути політиком лідер опозиції, коли стане державним діячем, говорити рано. Принаймні до того дня, коли його звільнять з-під арешту, у що віриться важко.
Я. Г.
Переворот у Московії. Частина друга
Залишити коментар