Повідомлення в номер / Архітектор, політик, патріот

5 лютого минає 140 років від дня народження державного і політичного діяча, архітектора, професора Сергія Прокоповича Тимошенка. Архітектор належав до когорти борців за суверенну, незалежну Україну, які в роки Української революції і в еміграції відстоювали право народу творити власну державність, розбудовувати науку, культуру, освіту.

Народився Сергій Тимошенко в с. Базилівка (нині Крупське) Конотопського району Сумської області в родині землеміра Прокопа Тимофійовича Тимошенка. Мати Сергія Прокоповича походила з польської родини Сарнавських. У сім’ї було четверо дітей. 

Старший брат Степан з часом став визнаним науковцем у галузі теоретичної механіки і опору матеріалів, академіком кількох академій наук, в тому числі УАН та АН СРСР. Молодший брат Володимир був учасником українського національно-визвольного руху, заступником міністра торгівлі і промисловості за часів Павла Скоропадського, співробітником науково-дослідних установ УАН, професором двох українських, однієї чеської шкіл у Чехословаччині та 3-х американських університетів. Усі троє братів згодом опинилися в еміграції. Молодша сестра Анна все своє життя прожила в СРСР,

Початкову освіту Сергій Тимошенко здобув удома. Як і старший брат, закінчив реальне училище у Ромнах . Потім навчався в Інституті цивільних інженерів у Петербурзі. Ще в студентські роки він виявив інтерес до мотивів української народної архітектури як засобу національної самоідентифікації у фаховому середовищі, брав активну участь у соціальному житті української студентської громади. У 1903 році стає членом Революційної української партії, згодом – Української соціал-демократичної робітничої партії.

Після закінчення інституту Тимошенко переїздить на Волинь. В1906-1908 рр. працює інженером у Ковелі на будівництві залізничного вузла станції Ковель і одночасно у  місцевому повітовому земстві. Під його керівництвом були збудовані: великий палац, приміщення  кондукторських і паровозних бригад, школа, інтернат, склад тощо. За проєктами Сергія Тимошенка  у Ковелі були  зведені земський шпиталь (амбулаторія) і жіноча гімназія (згодом землемірна школа). Окремі з цих будівель збереглися і до сьогодні.

У 1908 р. Тимошенко переїхав до Києва, де працював інженером у технічному відділі дирекції Південно-Західної залізниці. За його власними проектами були зведені 4-поверхові будинки Л.Юркевича і С.Лаврентьєва. Наступного року здібного архітектора та інженера запросили на будівництво Південно-Донецької залізниці. Він переїздить до Харкова. 

“Харківський” період (1909-1918 рр.) можна вважати найбільш плідним. Сергій Тимошенко мав у Харкові власне бюро-майстерню, яке виконувало різні проєкти цивільного і промислового будівництва, запроєктував та реалізував понад 10 житлових та громадських будівель у Харкові, близько 40  будівель та споруд залізничних комплексів Північно-Донецької та Кубанської залізниць.

Ще на початку своєї фахової діяльності Сергій Прокопович цікавився історією української архітектури, уважно вивчав пам’ятки староукраїнського будівництва і творчо застосовував історичний досвід у своїй практичній роботі. Тимошенко належав до плеяди українських архітекторів і митців (П. Альошин, В. Дяченко, К. Жуков, В. Кричевський, Г. Лукомський, Є. Сердюк, П. Фетисов, М. Філянський, М. Шумицький та інш.), які розробляли новий архітектурний стиль – український модерн початку XX ст. Він брав участь у різних художніх виставках і конкурсах, був одним із фундаторів українського літературно-художнього та етнографічного товариства імені Квітки-Основ’яненка, був членом журі з розгляду проєктів спорудження пам’ятника Т. Г. Шевченку у Києві.

З квітня 1917 р. Тимошенко був членом Української Центральної Ради. У листопаді того ж року – головою Селянського з’їзду Слобідської України. Під час повстання проти гетьмана П. Скоропадського, за наказом  №3  Головного отамана усіх військ Української Народної Республіки Симона Петлюри від 17 листопада 1918 року Тимошенка призначено губернським комісаром Харківщини.

На початку січня 1919 р. Сергій Прокопович виїздить до Києва і просить у В.Винниченка військової допомоги проти наступу червоноармійських військ. Однак все марно, Харків захопили більшовики. У 1921 році після обшуку чекістами помешкання Тимошенка, всі матеріали, що стосувалися його бюро-майстерні, разом із копіями проєктів були вилучені.

З 1919 року Тимошенко працював старшим інспектором залізниць Міністерства шляхів. Він займався евакуацією, реевакуацією та відбудовою залізниць у смузі військових дій Армії УНР. Перебуваючи у Києві, став одним з ініціаторів створення Українського архітектурного інституту. 27 серпня 1919 р. Сергій Прокопович очолив Міністерство шляхів УНР. 

У липні 1920 р. брав участь у перемовинах та підписанні угоди між урядами УНР і Республіки “Кубанський край” про визнання незалежності обох українських держав і співробітництво та взаємопоміч між ними. Разом з Армією УНР та урядом пройшов важкий шлях Другого зимового походу аж до останнього бою під містом Базар, брав участь у роботі Вищої Військової Ради. Нагороджений Хрестом Симона Петлюри.

З 1921 року Сергій Прокопович перебував в еміграції в Польщі, в Чехії (працював в Українській Господарській Академії).  Поза роботою в навчальних закладах Сергій Прокопович щодня допізна займався проєктуванням церков, музеїв, народних домів, невеликих архітектурних об’єктів, які знайшли втілення у Чехії та Галичині.

С. Тимошенко належав до УСДРП, яку очолював в еміграції Ісак Мазепа. Поряд з такими відомими науковцями, як Д. Антонович, Д. Дорошенко, архітектор, брав участь у культурно-освітніх заходах партії, виступав з лекціями.

У 1930 році Тимошенко переїхав до Луцька. Першим місцем його роботи стало Окружне земельне управління, де він працював керівником будівельного відділу. Зараз у цій будівлі розташований Волинський краєзнавчий музей. Пізніше обіймає посаду референдарія у Волинському воєводському управлінні (до 1935 р.).

Тимошенко  відомий як один із розробників архітектурного модерну початку XX століття.  1930-ті рр. – період  суцільного модернізму у Луцьку, і усі творіння архітектора також виражають цей стиль. Тимошенком спроектовано кілька церков, складів, понад 40 цивільних споруд на Волині, відновлено в українському стилі Братську церкву в Луцьку. Тимошенко займався проектами забудови села а саме зразковими хуторами та овочесховищами. 

Сергій Тимошенко був радником Луцької міської ради,  активним членом церковного Товариства ім. Петра Могили, Товариства ім. Лесі Українки, яке займалося підтримкою Луцької української гімназії, головою Української парламентської репрезентації в польському парламенті у Варшаві.

Найважчими у житті архітектора стали 1940-1946 рр. Війна змусила його назавжди залишити Україну. 1943 р. він виїхав з Луцька, виснажливо працював. Ці роки Сергій Прокопович згодом охарактеризував як найважчу смугу свого життя. “Опісля, – писав Тимошенко, – ми вже, як осінній лист, покотились по вітру: Перемишль, Львів, Далмація, Загреб, Грац, Більськ, Прага, Карлсбад і в 1945 році приплентались до Гейдельбергу, де просиділи рік і вже думали, що не видостанемося на поверхню”.

У 1946 році за сприяння молодшого брата Володимира Сергій Прокопович переїхав у США. Останні роки життя провів у Пало-Альто в Каліфорнії. Підірваний стан здоров’я перешкодив, але не зупинив його творчої діяльності. За його проєктами побудовано церкви у Ванкувері, Торонто, Саскатуні.

Помер Сергій Тимошенко 6 липня 1950 р. від серцевого нападу. Він був видатним інженером, архітектором та громадсько-політичним діячем, створив новітнє національно орієнтоване мистецтво, вдало поєднав його з тогочасними досягненнями європейської архітектурної думки.

Мирослава Мороз,

головний зберігач фондів Ковельського історичного музею.

5 лютого минає 140 років від дня народження державного і політичного діяча, архітектора, професора Сергія Прокоповича Тимошенка. Архітектор належав до когорти борців за суверенну, незалежну Україну, які в роки Української революції і в еміграції відстоювали право народу творити власну державність, розбудовувати науку, культуру, освіту.

Народився Сергій Тимошенко в с. Базилівка (нині Крупське) Конотопського району Сумської області в родині землеміра Прокопа Тимофійовича Тимошенка. Мати Сергія Прокоповича походила з польської родини Сарнавських. У сім’ї було четверо дітей. 

Старший брат Степан з часом став визнаним науковцем у галузі теоретичної механіки і опору матеріалів, академіком кількох академій наук, в тому числі УАН та АН СРСР. Молодший брат Володимир був учасником українського національно-визвольного руху, заступником міністра торгівлі і промисловості за часів Павла Скоропадського, співробітником науково-дослідних установ УАН, професором двох українських, однієї чеської шкіл у Чехословаччині та 3-х американських університетів. Усі троє братів згодом опинилися в еміграції. Молодша сестра Анна все своє життя прожила в СРСР,

Початкову освіту Сергій Тимошенко здобув удома. Як і старший брат, закінчив реальне училище у Ромнах . Потім навчався в Інституті цивільних інженерів у Петербурзі. Ще в студентські роки він виявив інтерес до мотивів української народної архітектури як засобу національної самоідентифікації у фаховому середовищі, брав активну участь у соціальному житті української студентської громади. У 1903 році стає членом Революційної української партії, згодом – Української соціал-демократичної робітничої партії.

Після закінчення інституту Тимошенко переїздить на Волинь. В1906-1908 рр. працює інженером у Ковелі на будівництві залізничного вузла станції Ковель і одночасно у  місцевому повітовому земстві. Під його керівництвом були збудовані: великий палац, приміщення  кондукторських і паровозних бригад, школа, інтернат, склад тощо. За проєктами Сергія Тимошенка  у Ковелі були  зведені земський шпиталь (амбулаторія) і жіноча гімназія (згодом землемірна школа). Окремі з цих будівель збереглися і до сьогодні.

У 1908 р. Тимошенко переїхав до Києва, де працював інженером у технічному відділі дирекції Південно-Західної залізниці. За його власними проектами були зведені 4-поверхові будинки Л.Юркевича і С.Лаврентьєва. Наступного року здібного архітектора та інженера запросили на будівництво Південно-Донецької залізниці. Він переїздить до Харкова. 

“Харківський” період (1909-1918 рр.) можна вважати найбільш плідним. Сергій Тимошенко мав у Харкові власне бюро-майстерню, яке виконувало різні проєкти цивільного і промислового будівництва, запроєктував та реалізував понад 10 житлових та громадських будівель у Харкові, близько 40  будівель та споруд залізничних комплексів Північно-Донецької та Кубанської залізниць.

Ще на початку своєї фахової діяльності Сергій Прокопович цікавився історією української архітектури, уважно вивчав пам’ятки староукраїнського будівництва і творчо застосовував історичний досвід у своїй практичній роботі. Тимошенко належав до плеяди українських архітекторів і митців (П. Альошин, В. Дяченко, К. Жуков, В. Кричевський, Г. Лукомський, Є. Сердюк, П. Фетисов, М. Філянський, М. Шумицький та інш.), які розробляли новий архітектурний стиль – український модерн початку XX ст. Він брав участь у різних художніх виставках і конкурсах, був одним із фундаторів українського літературно-художнього та етнографічного товариства імені Квітки-Основ’яненка, був членом журі з розгляду проєктів спорудження пам’ятника Т. Г. Шевченку у Києві.

З квітня 1917 р. Тимошенко був членом Української Центральної Ради. У листопаді того ж року – головою Селянського з’їзду Слобідської України. Під час повстання проти гетьмана П. Скоропадського, за наказом  №3  Головного отамана усіх військ Української Народної Республіки Симона Петлюри від 17 листопада 1918 року Тимошенка призначено губернським комісаром Харківщини.

На початку січня 1919 р. Сергій Прокопович виїздить до Києва і просить у В.Винниченка військової допомоги проти наступу червоноармійських військ. Однак все марно, Харків захопили більшовики. У 1921 році після обшуку чекістами помешкання Тимошенка, всі матеріали, що стосувалися його бюро-майстерні, разом із копіями проєктів були вилучені.

З 1919 року Тимошенко працював старшим інспектором залізниць Міністерства шляхів. Він займався евакуацією, реевакуацією та відбудовою залізниць у смузі військових дій Армії УНР. Перебуваючи у Києві, став одним з ініціаторів створення Українського архітектурного інституту. 27 серпня 1919 р. Сергій Прокопович очолив Міністерство шляхів УНР. 

У липні 1920 р. брав участь у перемовинах та підписанні угоди між урядами УНР і Республіки “Кубанський край” про визнання незалежності обох українських держав і співробітництво та взаємопоміч між ними. Разом з Армією УНР та урядом пройшов важкий шлях Другого зимового походу аж до останнього бою під містом Базар, брав участь у роботі Вищої Військової Ради. Нагороджений Хрестом Симона Петлюри.

З 1921 року Сергій Прокопович перебував в еміграції в Польщі, в Чехії (працював в Українській Господарській Академії).  Поза роботою в навчальних закладах Сергій Прокопович щодня допізна займався проєктуванням церков, музеїв, народних домів, невеликих архітектурних об’єктів, які знайшли втілення у Чехії та Галичині.

С. Тимошенко належав до УСДРП, яку очолював в еміграції Ісак Мазепа. Поряд з такими відомими науковцями, як Д. Антонович, Д. Дорошенко, архітектор, брав участь у культурно-освітніх заходах партії, виступав з лекціями.

У 1930 році Тимошенко переїхав до Луцька. Першим місцем його роботи стало Окружне земельне управління, де він працював керівником будівельного відділу. Зараз у цій будівлі розташований Волинський краєзнавчий музей. Пізніше обіймає посаду референдарія у Волинському воєводському управлінні (до 1935 р.).

Тимошенко  відомий як один із розробників архітектурного модерну початку XX століття.  1930-ті рр. – період  суцільного модернізму у Луцьку, і усі творіння архітектора також виражають цей стиль. Тимошенком спроектовано кілька церков, складів, понад 40 цивільних споруд на Волині, відновлено в українському стилі Братську церкву в Луцьку. Тимошенко займався проектами забудови села а саме зразковими хуторами та овочесховищами. 

Сергій Тимошенко був радником Луцької міської ради,  активним членом церковного Товариства ім. Петра Могили, Товариства ім. Лесі Українки, яке займалося підтримкою Луцької української гімназії, головою Української парламентської репрезентації в польському парламенті у Варшаві.

Найважчими у житті архітектора стали 1940-1946 рр. Війна змусила його назавжди залишити Україну. 1943 р. він виїхав з Луцька, виснажливо працював. Ці роки Сергій Прокопович згодом охарактеризував як найважчу смугу свого життя. “Опісля, – писав Тимошенко, – ми вже, як осінній лист, покотились по вітру: Перемишль, Львів, Далмація, Загреб, Грац, Більськ, Прага, Карлсбад і в 1945 році приплентались до Гейдельбергу, де просиділи рік і вже думали, що не видостанемося на поверхню”.

У 1946 році за сприяння молодшого брата Володимира Сергій Прокопович переїхав у США. Останні роки життя провів у Пало-Альто в Каліфорнії. Підірваний стан здоров’я перешкодив, але не зупинив його творчої діяльності. За його проєктами побудовано церкви у Ванкувері, Торонто, Саскатуні.

Помер Сергій Тимошенко 6 липня 1950 р. від серцевого нападу. Він був видатним інженером, архітектором та громадсько-політичним діячем, створив новітнє національно орієнтоване мистецтво, вдало поєднав його з тогочасними досягненнями європейської архітектурної думки.