Два листи одного автора: точка зору на сучасну політичну ситуацію в Україні
Чи побачимо світло в кінці тунелю?
"Предвічний Боже, зішли на нас з високого неба твого святу Мудрість, просвіти нею наші уми. Нехай Божа Мудрість поведе нас дорогами правди, нехай стереже нас від ложі й обману. Просвіти наші уми і серця, показуй нам правильну дорогу в нашій праці для добра свого народу, подай нам братню єдність у всіх наших зусиллях для щастя нашої Вітчизни й народу та для нового розквіту Христової Церкви в Україні. Амінь." (Молитва Андрея Шептицького).
Вся історія людства повна порад мудреців. Але правитель і суспільство не завжди до них дослухались. Хоча є приклади, коли таку чесноту, як мудрість, яку Марк Аврелій назвав "головним осердям людського буття", і шанували, і цінували, і користувались в практичному житті і в різних непередбачуваних обставинах.
Пригадаймо біблійну історію про царя Соломона. Вступаючи на трон, він попросив Бога єдиного – мудрості. І Бог, будучи здивованим, що він не попросив ні багатства, ні слави, ні перемог, звичайно, наділив його мудрістю. А в нагороду подарував йому всі інші блага, про які мріють і стараються відразу зреалізувати можновладці: славу, багатство, перемоги.
А тепер порівняймо з нашими реаліями. Чого прагнуть наші керманичі? Щось мудрості не видно, ні в лідера нації, ні в тих 73% виборців, що з таким тріумфом привели до влади, про тому – абсолютної, надавши йому величезну можливість керувати всіма гілками влади, якою можна гори перевернути! А що робиться в країні, тільки, як кажуть, не бачить сліпий, не чує глухий і не розуміє тупий. Оскільки таких немає і не може бути, бо всі люди, дякувати Богу, у нас з нормальним сприйняттям дійсності, вони свідомо не хочуть цього знати. Правда, вже частина електорату команди Зе розчаровується в своєму виборі. Першими розбудились ФОПи, коли торкнулись їхніх інтересів. Але все одно в певної частини суспільства є ще сліпа довіра до нинішньої влади.
Мабуть, в українців дуже тверді лоби і міцні граблі, бо скільки разів вже наступають на ті ж самі граблі, які їх луплять, а висновків не роблять. Ну, звичайно, найбільше лихо – це "коронавірус", яке від нас не залежить, і війна, яку нам нав'язав Путін. Але українцям потрібно з цими бідами справлятися самим. І от якраз це вже в значній мірі і в першу чергу залежить від влади. Я зараз не збираюся перераховувати всі її "чесноти" з часткою "не", адже їх багато. Обіцяного покращення поки що не видно. Судячи з бюджету який прийняли на цей рік, можна уявити, що нас чекає. Найбільше влада дбає про офіс Президента, який себе оточив представниками охвістя регіоналів і попихачами олігархів.
А щоб комфортно вся ця "братія" почувалася, збільшується фінансування силових структур, органів державної влади. Зменшили бюджетні кошти на армію, яка воює з ворогом України, і на соціальні потреби. Коментарі тут, як кажуть, зайві. Цього можна було чекати. Бо після першого туру виборів я писала, що це катастрофа для України і ганьба, а після другого туру рекорд для України – 73 відсотки.
Для багатьох це була трагедія, коли голосували за людину, що насміхалася з Голодомору, Майдану Гідності (про вироблення електрики), з армійських повісток, з України. А як християни "проковтнули" глузування з Томосу! До речі, з ювілеєм Томосу (дворічним) привітала інша держава Україну, а "найвидатніший політик сучасності", як його величають прихильники, навіть не заїкнувся. Це вікопомна подія для електорату, велика частина якого вважає себе християнами. У них на першому місці повинен бути Бог, в якого вони також мають просити мудрості, щоб робити правильний вибір.
Адже тут спрацьовує правило "зворотного зв'язку", як в точних науках. Коли людина під час виборів вимагає від кандидата багатьох чеснот, то сама мусить ставати більш вимогливою і відповідальною до себе, дбати про підвищення свого інтелекту, виховувати в собі критичне мислення, вміти відрізняти брехню від істини, не куплятися на популізм про месію, яка створить земний рай.
Всі блага людини створюються важкою працею – в першу чергу, мозку, а тоді вже рук. Колись Рузвельт писав, що найважча праця – це думання, тобто праця мозку. Керівники держави зобов'язані бути стратегами, думати наперед. Адже Ціцерон сказав, що керувати – це означає передбачати. І ще дуже важливо для правителя мати професійну команду. А тепер робіть висновки про нашу владу і про електорат, який обрав її. Ця влада наробила стільки "зашкварів, що не вистачить волової шкіри, щоб записати всі її "чудасії". Там є все – від кнопкодавства до корупції.
Але деяким українцям байдуже. На місцевих виборах “слуги” ще мали підтримку, в тому числі на Волині. Адже, здавалося б, така партія, без будь-якої ідеології, дуже часто з українофобськими поглядами (Бужанські, Дубінські та іже з ними) повинна канути в Лету. Аж ні! Розцвітає буйним цвітом, навіть з інших партій перефарбовувалися, щоб бути на владній хвилі.
Парадокс у тому, що нинішня влада, йдучи на вибори, критикувала попередників абсолютно за все, що було і навіть чого не було. Особливо "Слуги народу". А самі повторюють всі недоліки в рази більше, порушують Конституцію, а покарань їм нема. Всі українофоби найбільше, звичайно, "полощуть" Петра Порошенка. Команда Зе замість того, щоб воювати з Путіним, воює з п'ятим Президентом. Вже відкрили більше п'ятдесяти справ проти нього. Не робить честі Гаранту Конституції те, що на всю Україну заявив, нібито вже знайшли вбивць Шеремета. Кожна нормальна людина знає, що без суду нікого не можна назвати злочинцем. А вагнерівці, а Татаров, а Конститаційний суд? Що ще додати до останніх гучних справ?
Але найстрашніше полягає в тому, що почалося гоніння і паплюження Майдану Гідності. Коли патріоти України захищали Україну, її честь і гідність, гинула Небесна Сотня, нинішній Президент розважався з 95-им кварталом, його нога не ступала на Майдан і близько. Сьогодні люди Януковича, зрадника України і вбивці майданівців збираються зробити з Героїв Майдану – злочинців.
А чого варта справа Тетяни Чорновіл? Символ Майдану, яку потрібно нагороджувати, роблять ворогом. Так хочуть спаплюжити один з найгероїчніших вчинків в історії України.
Отже, ми бачимо, що в країні відбувається зараз багато таких подій, які не на користь народу. Ось що про це пише журналіст Віталій Клімчук: "Наше суспільство діє за прадавніми принципами: заперечити старе і нав'язати нове, своє. Нове і свіже має, зазвичай, суб'єктивний характер, коли йдеться про здобуття владного Олімпу. І якщо колись владний воєвода, осідлавши коня, ризикував життям у боротьбі з ворогом, то нинішні керманичі, виборовши посади, ризикують якнайменше, а здобувають якнайбільше. Тому що влада в сучасному розумінні – це тепле місце, яке приносить омріяні блага".
Зараз в нас іноді можна почути, що наш Президент ще дуже недосвідчений, ще вчиться. Але проблема в тому, чи є час йому на це. Адже над Україною Путін повісив Дамоклів меч, а коріння державності гризе пекельна рогата нечесть доморощених українофобів різного штибу. Бо як говорив світлої пам'яті Любомир Гузар, в нас є українці, які люблять Україну, і ті, що її не люблять, а третього не дано. Ну, звичайно, в Україні завжди була і є частина нації з твердими патріотичними переконаннями, яка виборювала і ще зараз виборює, обороняє, відстоює, пропагує таку вистраждану і омріяну державну Незалежність. Кількість справжніх українців, які вболівають за свій народ і підтверджують це своїми діями в різний час, різна.
Зараз рятують Україну від усіх бід вояки, добровольці, волонтери, капелани, медики, просвітителі, інші трударі рідної землі. Водночас є велика загроза для нашої державності, про що застерігають справжні патріоти. Проросійські сили хочуть взяти реванш: можливий симбіоз ОПЗЖ зі "слугами" й інші варіанти. Допоки українці будуть так безвідповідально себе поводити, нам ще довго не бачити світла в кінці тунелю. Надія лише на патріотів. На жаль, їх завжди в Україні меншість. Колись за В. Чорновола проголосувало 25 відсотків виборців, те саме було в 2019 році за П. Порошенка. Місцеві вибори мало що змінили. Багато діяли за принципом: "Яка власть, така масть", тобто пристосуванці-шукачі теплих місць.
Західні області завжди вважались форпостом українства. Але на місцевих виборах Волинь, на жаль, цього не підтвердила. Навіть Рівненщина проявила себе на належному рівні, проголосувавши за проукраїнські партії.
Дивна річ: боремось з корупцією, а голосуємо, по суті, за олігархів і їх поплічників, ратуємо ніби за Україну, а голосуємо за батька нації, який виховувався в російськомовному середовищі, далекому від української ментальності.
Для того, аби розібратися в нюансах суспільної проблематики, Творець дає нам усім можливість самовдосконалення. Не можна бути осторонь важливих подій, щоб з висоти власного інтелекту оцінити ситуацію, а не бути рабом чужого, нав’язаного нам бачення. "Отож, будьте досконалі, як Отець ваш Небесний досконалий" (Мар.5:48).
Коли вірянам земні ватажки обіцяють за відданий на їх користь голос "царство земне", є можливість задуматися, кому довіряти, – голослівному обіцяльнику чи Тому, хто вже чекає нас у Царстві Небесному за наші світлі земні справи.
"Предвічний Боже, зішли на нас з високого неба твого святу Мудрість, просвіти нею наші уми. Нехай Божа Мудрість поведе нас дорогами правди, нехай стереже нас від ложі й обману. Просвіти наші уми і серця, показуй нам правильну дорогу в нашій праці для добра свого народу, подай нам братню єдність у всіх наших зусиллях для щастя нашої Вітчизни й народу та для нового розквіту Христової Церкви в Україні. Амінь." (Молитва Андрея Шептицького).
Вся історія людства повна порад мудреців. Але правитель і суспільство не завжди до них дослухались. Хоча є приклади, коли таку чесноту, як мудрість, яку Марк Аврелій назвав "головним осердям людського буття", і шанували, і цінували, і користувались в практичному житті і в різних непередбачуваних обставинах.
Пригадаймо біблійну історію про царя Соломона. Вступаючи на трон, він попросив Бога єдиного – мудрості. І Бог, будучи здивованим, що він не попросив ні багатства, ні слави, ні перемог, звичайно, наділив його мудрістю. А в нагороду подарував йому всі інші блага, про які мріють і стараються відразу зреалізувати можновладці: славу, багатство, перемоги.
А тепер порівняймо з нашими реаліями. Чого прагнуть наші керманичі? Щось мудрості не видно, ні в лідера нації, ні в тих 73% виборців, що з таким тріумфом привели до влади, про тому – абсолютної, надавши йому величезну можливість керувати всіма гілками влади, якою можна гори перевернути! А що робиться в країні, тільки, як кажуть, не бачить сліпий, не чує глухий і не розуміє тупий. Оскільки таких немає і не може бути, бо всі люди, дякувати Богу, у нас з нормальним сприйняттям дійсності, вони свідомо не хочуть цього знати. Правда, вже частина електорату команди Зе розчаровується в своєму виборі. Першими розбудились ФОПи, коли торкнулись їхніх інтересів. Але все одно в певної частини суспільства є ще сліпа довіра до нинішньої влади.
Мабуть, в українців дуже тверді лоби і міцні граблі, бо скільки разів вже наступають на ті ж самі граблі, які їх луплять, а висновків не роблять. Ну, звичайно, найбільше лихо – це "коронавірус", яке від нас не залежить, і війна, яку нам нав'язав Путін. Але українцям потрібно з цими бідами справлятися самим. І от якраз це вже в значній мірі і в першу чергу залежить від влади. Я зараз не збираюся перераховувати всі її "чесноти" з часткою "не", адже їх багато. Обіцяного покращення поки що не видно. Судячи з бюджету який прийняли на цей рік, можна уявити, що нас чекає. Найбільше влада дбає про офіс Президента, який себе оточив представниками охвістя регіоналів і попихачами олігархів.
А щоб комфортно вся ця "братія" почувалася, збільшується фінансування силових структур, органів державної влади. Зменшили бюджетні кошти на армію, яка воює з ворогом України, і на соціальні потреби. Коментарі тут, як кажуть, зайві. Цього можна було чекати. Бо після першого туру виборів я писала, що це катастрофа для України і ганьба, а після другого туру рекорд для України – 73 відсотки.
Для багатьох це була трагедія, коли голосували за людину, що насміхалася з Голодомору, Майдану Гідності (про вироблення електрики), з армійських повісток, з України. А як християни "проковтнули" глузування з Томосу! До речі, з ювілеєм Томосу (дворічним) привітала інша держава Україну, а "найвидатніший політик сучасності", як його величають прихильники, навіть не заїкнувся. Це вікопомна подія для електорату, велика частина якого вважає себе християнами. У них на першому місці повинен бути Бог, в якого вони також мають просити мудрості, щоб робити правильний вибір.
Адже тут спрацьовує правило "зворотного зв'язку", як в точних науках. Коли людина під час виборів вимагає від кандидата багатьох чеснот, то сама мусить ставати більш вимогливою і відповідальною до себе, дбати про підвищення свого інтелекту, виховувати в собі критичне мислення, вміти відрізняти брехню від істини, не куплятися на популізм про месію, яка створить земний рай.
Всі блага людини створюються важкою працею – в першу чергу, мозку, а тоді вже рук. Колись Рузвельт писав, що найважча праця – це думання, тобто праця мозку. Керівники держави зобов'язані бути стратегами, думати наперед. Адже Ціцерон сказав, що керувати – це означає передбачати. І ще дуже важливо для правителя мати професійну команду. А тепер робіть висновки про нашу владу і про електорат, який обрав її. Ця влада наробила стільки "зашкварів, що не вистачить волової шкіри, щоб записати всі її "чудасії". Там є все – від кнопкодавства до корупції.
Але деяким українцям байдуже. На місцевих виборах “слуги” ще мали підтримку, в тому числі на Волині. Адже, здавалося б, така партія, без будь-якої ідеології, дуже часто з українофобськими поглядами (Бужанські, Дубінські та іже з ними) повинна канути в Лету. Аж ні! Розцвітає буйним цвітом, навіть з інших партій перефарбовувалися, щоб бути на владній хвилі.
Парадокс у тому, що нинішня влада, йдучи на вибори, критикувала попередників абсолютно за все, що було і навіть чого не було. Особливо "Слуги народу". А самі повторюють всі недоліки в рази більше, порушують Конституцію, а покарань їм нема. Всі українофоби найбільше, звичайно, "полощуть" Петра Порошенка. Команда Зе замість того, щоб воювати з Путіним, воює з п'ятим Президентом. Вже відкрили більше п'ятдесяти справ проти нього. Не робить честі Гаранту Конституції те, що на всю Україну заявив, нібито вже знайшли вбивць Шеремета. Кожна нормальна людина знає, що без суду нікого не можна назвати злочинцем. А вагнерівці, а Татаров, а Конститаційний суд? Що ще додати до останніх гучних справ?
Але найстрашніше полягає в тому, що почалося гоніння і паплюження Майдану Гідності. Коли патріоти України захищали Україну, її честь і гідність, гинула Небесна Сотня, нинішній Президент розважався з 95-им кварталом, його нога не ступала на Майдан і близько. Сьогодні люди Януковича, зрадника України і вбивці майданівців збираються зробити з Героїв Майдану – злочинців.
А чого варта справа Тетяни Чорновіл? Символ Майдану, яку потрібно нагороджувати, роблять ворогом. Так хочуть спаплюжити один з найгероїчніших вчинків в історії України.
Отже, ми бачимо, що в країні відбувається зараз багато таких подій, які не на користь народу. Ось що про це пише журналіст Віталій Клімчук: "Наше суспільство діє за прадавніми принципами: заперечити старе і нав'язати нове, своє. Нове і свіже має, зазвичай, суб'єктивний характер, коли йдеться про здобуття владного Олімпу. І якщо колись владний воєвода, осідлавши коня, ризикував життям у боротьбі з ворогом, то нинішні керманичі, виборовши посади, ризикують якнайменше, а здобувають якнайбільше. Тому що влада в сучасному розумінні – це тепле місце, яке приносить омріяні блага".
Зараз в нас іноді можна почути, що наш Президент ще дуже недосвідчений, ще вчиться. Але проблема в тому, чи є час йому на це. Адже над Україною Путін повісив Дамоклів меч, а коріння державності гризе пекельна рогата нечесть доморощених українофобів різного штибу. Бо як говорив світлої пам'яті Любомир Гузар, в нас є українці, які люблять Україну, і ті, що її не люблять, а третього не дано. Ну, звичайно, в Україні завжди була і є частина нації з твердими патріотичними переконаннями, яка виборювала і ще зараз виборює, обороняє, відстоює, пропагує таку вистраждану і омріяну державну Незалежність. Кількість справжніх українців, які вболівають за свій народ і підтверджують це своїми діями в різний час, різна.
Зараз рятують Україну від усіх бід вояки, добровольці, волонтери, капелани, медики, просвітителі, інші трударі рідної землі. Водночас є велика загроза для нашої державності, про що застерігають справжні патріоти. Проросійські сили хочуть взяти реванш: можливий симбіоз ОПЗЖ зі "слугами" й інші варіанти. Допоки українці будуть так безвідповідально себе поводити, нам ще довго не бачити світла в кінці тунелю. Надія лише на патріотів. На жаль, їх завжди в Україні меншість. Колись за В. Чорновола проголосувало 25 відсотків виборців, те саме було в 2019 році за П. Порошенка. Місцеві вибори мало що змінили. Багато діяли за принципом: "Яка власть, така масть", тобто пристосуванці-шукачі теплих місць.
Західні області завжди вважались форпостом українства. Але на місцевих виборах Волинь, на жаль, цього не підтвердила. Навіть Рівненщина проявила себе на належному рівні, проголосувавши за проукраїнські партії.
Дивна річ: боремось з корупцією, а голосуємо, по суті, за олігархів і їх поплічників, ратуємо ніби за Україну, а голосуємо за батька нації, який виховувався в російськомовному середовищі, далекому від української ментальності.
Для того, аби розібратися в нюансах суспільної проблематики, Творець дає нам усім можливість самовдосконалення. Не можна бути осторонь важливих подій, щоб з висоти власного інтелекту оцінити ситуацію, а не бути рабом чужого, нав’язаного нам бачення. "Отож, будьте досконалі, як Отець ваш Небесний досконалий" (Мар.5:48).
Коли вірянам земні ватажки обіцяють за відданий на їх користь голос "царство земне", є можливість задуматися, кому довіряти, – голослівному обіцяльнику чи Тому, хто вже чекає нас у Царстві Небесному за наші світлі земні справи.
Україна – не Росія!
"У ставленні росіян до українців та України приховане щось ключове, доленосне – для нас, росіян. Це точка постійного притягнення, ревнивої уваги, об'єкт поглинання як чогось "споконвіку свого". Ніщо так не дратує росіян, як очевидні розходження з українцями в мові, менталітеті, культурі, історичному досвіді. Саме ставлення до України – не до Балтії чи Кавказу – визначальне для російської свідомості. Як тільки росіяни відкриють для себе, що українці – це справді інший народ – імперський міф розвіється, а з ним неминуче скінчиться й імперія".
(Російський публіцист, поет Олексій Широпаєв).
Я, звичайно, не відкриваю ніякого секрету про те, які саме зовнішньополітичні цілі переслідує Кремль. Небезпека неоімперського курсу путінського керівництва є очевидною для всього світу. Проте, аби міжнародне співтовариство та й самі українці змогли краще протистояти загрозі експансіоністської Московської "імперії зла", важливо знати правду про її реальну історію від неупереджених росіян і українців. Ось що пише історик Ігор Сюндюков:
"Московія, починаючи з 1302 року і аж до епохи Петра І, за мінімальними підрахунками, приростила свою територію більше ніж у 300 разів, використовуючи при цьому всі засоби: змови з ворогом (аби його потім обдурити), пряму агресію, економічну блокаду, шантаж і грабіж, отруєння сусідів-конкурентів, геноцид і отруєння суперників".
Далі наведу вислови і думки вже вище згаданого О. Широпаєва: "Треба сказати, що на словах росіяни завжди готові визнати, що українці "братній народ, але який покликаний жити в одній державі з ними зі столицею в Москві. Але все-таки більшість росіян вважають українську мову і українство як прикре непорозуміння, історичний вивих. Їм і на думку не спаде, що оцим вивихом є вони самі… Нас вивихнула татарщина. Ще в XІІІ ст. виникли протилежні історичні вектори, які визначили формування українського і російського народів. Перший вектор – боротьба проти Орди в союзі з Європою, другий – боротьба проти Європи з ордою. Персоніфікувалися вони в особах Данила Галицького й Олександра Невського.
Перший вектор – природний і логічний у культурно-історичному плані. Другий – найглибше перекручення з тяжкими наслідками: культурними, державними, історичними, психологічними і моральними. І якщо король Данило – знакова постать української історії, то прийомний ханський син О. Невський – знакова постать в Росії. Цивілізаційна ворожнеча визначена вже цими двома історичними особистостями. Якщо українська самосвідомість історично тяжіє до Європи, то традиційна російська самосвідомість сприймає Європу з ворожістю, недовірою й заздрістю, зворотним боком якої є месіанська зарозумілість і відкривальний пафос до "прогнилого Заходу". Європа для росіян – це "загублений рай", звідки їх вирвали татарським арканом. Саме конфлікт між європейською природою й нав'язаною азіатчиною визначив російський психотип, його комплекси й фобії. Звідси всі російські неврози – від пияцтва до більшовизму.
Втративши Європу, росіяни не змогли її забути, вони її зненавиділи, полюбивши своє історичне нещастя – азіатчину. Це психологічне й розумове перекручення називається російським патріотизмом. Україна ж зберегла причетність до Європи, збереглася як Русь у справжньому сенсі цього поняття. А ми втратили споконвічну цивілізаційну ідентичність. Оце і є предметом нашої російськості, точніше московських ревнощів, це визначає наше ставлення до України. Далі вся історія України свідчить, як Москва нищила її мову, культуру, перекручувала історію, присвоїла церкву.
1709 року проведено показовий геноцид у Батурині. Це була відповідь Петра І на спробу Мазепи відстояти суверенітет України. Потім відбулося два знищення Запорозької Січі. Нарешті сталінський Голодомор завдав нищівного удару українському національно-визвольному рухові. Якби Московія свого часу ввійшла до складу України, ми, росіяни, жили б тепер у Європі, не маючи у своїй історії ГУЛАГУ та іншого мерзенного історичного досвіду. І сама історія Європи була б іншою. Культурно-історичні генези росіян і українців різні. Ми, росіяни, небезпечні, бо несемо в собі якусь руйнівну загрозу, і тому нас цураються всі, хто живе на Заході: українці, народи Прибалтики, поляки і т. д.
Нам, росіянам, настав час усвідомити, що набуття Україною Незалежності закономірне. Якщо збагнемо, що Україна – інша країна – це допоможе нам пізнати і звільнити себе, спробувати створити нову російську ментальність – без імперських стереотипів".
Погляд на цю проблему автор Широпаєв озвучив в романі "Скарб Ярослава": "Київ страшенно потрібний москвинам для власної самоповаги. Без нього вони мусять погодитись із необхідністю шукати свою ідентичність і писати свою нову історію. Народові, коріння якого у фінських племенах (мордва, меря та весь), треба будувати кордон не на річці Амур, а десь в Уральських горах".
А ось ще один критик імперської ідеології Росії Віктор Єрофеєв в книзі "Енциклопедія російської душі" про росіян відзивається занадто щиро і відверто: "Дуже повільно відбувається пробудження сонливих і лінивих голів моїх співвітчизників, які навіть не хочуть знати, хто вони і що з ними буде. Ми – нація злодіїв і бомжів. Бог не освятив праці для росіян. В нас білі груди, але жовті п'яти. Росіяни – хабарники і конокради".
ххх
Я гадаю, що українцям не завадить знати, як адекватні і неупереджені росіяни оцінюють самі себе. А то особливо зараз, в останні два роки, в Україні заворушилися москвофіли як у різних гілках влади, так і серед суспільства. Суди вже потрохи реабілітують вбивцю і зрадника Януковича. Дивись, і він скоро з'явиться в Україні на білому коні переможцем. Симпатиків до Росії не бракує у всій Україні. Страшно собі уявити, який дрімучий ліс панує в головах деяких українців, котрі ще й тепер заявляють, що "Україна: і Росія – нерозлучні дві сестри".
В державі на всіх параметрах діяльності – проблеми. Єдине, чого навчилися українці, – так це протестувати. Марширують по асфальтах, по площах, вигукують свої незадоволення, так що життя стало дуже “веселе”. А що, дорогі українці, ви чекали, коли вручали всю владу в руки "95-ого кварталу”? От і смійтеся на здоров'я, бо ви того варті! Що посіяли, те і пожинайте!
Нині в країні не цінується ні мудрість, ні честь, ні гідність, а тим більше справжній патріотизм. Культивується невігластво, неуцтво, безвідповідальність, шокуюча некомпетентність навіть на найвищих щаблях влади. Особливу загрозу для національної безпеки становить "п'ята колона", яка нарощує свої м'язи за рахунок як явних поціновувачів Росії, так і вміло прихованих.
Це, в першу чергу, політичні партії – такі, як ОПЗЖ та її симпатики з інших партій. Є вони і в "Слузі народу". Вся ця українофобська рать почуває себе дуже вільготно з мовчазної згоди, а в більшості і за сприяння правоохоронців, які повинні все це присікати. В Офісі Президента також є явні любителі і прихильники Росії, які бояться назвати її агресором. Що Путін ще повинен зробити для України, скільки ще скоїти злочинів, скільки ще вбити захисників Вітчизни, окупувати території, щоб більшість українців нарешті зрозуміла, що Росія зажди була і буде агресором у ставленні до нас?
На жаль, Україна має ще одну величезну проблему у вигляді Російської Православної Церкви в Україні, яка себе вперто називає УПЦ. Про антиукраїнську її роль (допомагала сепаратистам, зберігала зброю в деяких храмах, відмовляла хоронити Героїв АТО) сказано-переказано. Результату ніякого. Хто дасть відповідь на болюче запитання: для чого на Волині, споконвічний проукраїнській землі, діє російська Церква, коли в нас є своя, законна і вистраждана століттями – ПЦУ?
Я точно не знаю, скільки перейшло на Волині парафій так званої УПЦ до ПЦУ, але знаю, що це – мізер. Це страшна ганьба для нас, українців! Путін вбиває наших захисників, а ми молимось за нього, Кіріла, Онуфрія.
Допоки буде в Україні домінувати або навіть існуватиме в меншості російська Церква і російська мова, Росія від нас не відстане, бо це її суть існування, її агресивна природа. Пам'ятаймо це і будьмо, нарешті, мудрими і зробімо належні висновки.
Антоніна ГЛАДУН, член ГО "Союз Українок". с. Радошин.
Залишити коментар