Повідомлення в номер / "Я завжди націлюю дітей на результат…" Олена Прадійчук – про діяльність літстудії "Пурпурові вітрила"

У попередніх номерах нашої газети ми неодноразово згадували про успіхи вихованок літературної студії "Пурпурові вітрила". Це гурток, який відкрили при Люблинецькій ЗОШ. Тому, щоб дізнатися трішки більше про його створення, секрети успіху та плани на майбутнє, ми вирішили поспілкуватися із очільницею студії – Оленою ПРАДІЙЧУК.

– Як давно Ви займаєтеся літературною творчістю і чому обрали професію вчительки, а не поетеси?

– Пишу вже давно, але дійсно поезією можна назвати твори, написані, починаючи з 90-их років минулого століття. Саме в той час я почала писати вірші, які дійсно можна назвати віршами. А раніше – лише пробувала. Клас 9-10… Перша закоханість… Написане тоді було таким невмілим та кострубатим! 

Роботу ж учителя люблю так само, як і поезію. Тому, ще задовго до створення студії, старалась якось допомогти творчо обдарованим дітям себе реалізувати: працювали в позаурочний час, писали різні твори, брали участь у конкурсах тощо.

–  Коли і за чиєї ініціативи була створена літературна студія?

–  Літературна студія "Пурпурові вітрила" була створена в січні 2018 року. Це була пропозиція управління гуманітарної сфери виконавчого комітету Люблинецької селищної ради. Дирекція школи запропонувала вчителям української мови та літератури її очолити.  Проте мої колеги знали, що я пишу вірші, тому порадили довірити цю справу мені. Так я стала керівницею літературної студії. Проте це лише формальність, оскільки, як я вже казала, з дітьми займалася і раніше.

–  А звідки з'явилась назва "Пурпурові вітрила" і чи має вона якийсь потаємний сенс?

– Як тільки мені сказали, що я буду керувати літстудією, зразу ж почала думати над назвою, адже вона мала відповідати меті, завданням її діяльності. В голові крутилося багато варіантів:  "Жар-птиця", "Золоте перо",  "Джерело"... Вирішила звернутися до Інтернету і побачила, що літстудії з такими назвами вже існують в Україні, а повторюватися не хотілося. І тут я згадала повість-феєрію  О.Ґріна "Пурпурові вітрила". Це один із моїх улюблених творів світової літератури. Почала шукати в Інтернеті і на той момент гуртка з такою назвою не виявилося. З того часу наша літературна студія і називається "Пурпурові вітрила". Вона має навіть своєрідне символічне значення – здійснення тієї, на перший погляд, нездійсненної, навіть незбагненної мрії: творити за допомогою Слова. Я дуже хочу, щоб здійснилася мрія тих дітей, які мають дар до Слова від Бога. 

 –   Скільки всього дітей відвідує літературну студію?

–  До гуртка входить 15 вихованців. Переважно це діти 6-10 класів, але буває і так, що хтось може доєднатися ще й у 5-ому. Та й взагалі, у кожному класі є талановиті діти. Їхня творчість, зауважу, дещо сповільнюється, коли починається перехідний період. Це складний вік сам по собі для підлітків. Тому буває так, що щось і не виходить, тож з'являються зневіра або виникає думка, що це не твоє. Я пояснюю дітям, що натхнення якийсь час може й не бути, але це не означає, що воно вже не з'явиться ніколи. Тому не можна зупинятися на півдорозі, треба йти вперед, наполегливо працювати і вірити, що мрії обов'язково здійсняться.

– А як проходить навчання в "Пурпурових вітрилах"?

– Працюємо за спеціальною програмою. На заняттях ми вивчаємо теорію, яка пов'язана з літературною творчістю. Також аналізуємо художні твори різних авторів. На практичних – працюємо індивідуально. В основному діти пишуть те, що їм припадає до серця. Моє завдання – направляти дітей. Я підтримую їх, підказую, де варто ще попрацювати і на що звернути більшу увагу. А вони вже самостійно допрацьовують, переробляють і, буває, неодноразово. Але результатом задоволені і діти, і вчителька.

– Як мені відомо, вихованці Вашої студії часто показують високі результати. Як Вам це вдається і в чому Ваш секрет?

– Я завжди націлюю дітей на результат, але не для того, щоб вони стали гордими чи марнославними. Це робиться задля того, щоб вони розуміли, що їхня праця недаремна, що за неї також є винагорода. І, знаєте, це працює! Учениці з нашого гуртка неодноразово ставали переможницями чи лауреатками декількох конкурсів різного рівня, а їхні твори потрапляли у збірки найкращих. Адже кожна дитина, що відвідує літературну студію, по-своєму талановита. 

Також я вже завершила роботу над укладанням колективних збірок творів моїх вихованців за підсумками кожного навчального року. Проте, у зв'язку з карантином, ще не змогла надрукувати. Це своєрідний звіт про роботу студії, а для дітей – альманах, як результат їхньої творчості й згадка про незабутні шкільні роки.

А ще неодноразово вірші, прозу, публіцистику моїх вихованців друкували у київському журналі "Всесвітня література в сучасній школі" і, звичайно, в громадсько-політичній газеті "Вісті Ковельщини", з якою я не розлучаюсь уже впродовж  40 років.

–  І на завершення: що б Ви, як досвідчена поетеса, могли порадити молодим авторам і авторкам, які бояться показати свій талант світові?

– Раджу пам'ятати декілька речей. Не падати духом, не опускати руки, наполегливо йти до поставленої мети. А ще – розвивати здібності і таланти, дані людині Богом та не зважати на насмішки оточуючих. Це особливо стосується  дітей, тому що, на жаль, у більшості юних зараз зовсім інші цінності та інтереси. Буває навіть так, що дитина боїться зізнатися у тому, що пише вірші. Я націлюю вихованців літстудії на те, аби вони не звертали увагу на глузування, впевнено йшли до своєї цілі і продовжували творити, адже часто може бути і так, що ті, хто з них сміявся, потім стануть їхніми шанувальниками. 

Фото автора.