У нас в гостях – Едіта Гнатюк
НАШИМ ЗАХИСНИКАМ
Війна... Навіщо? Я не розумію!..
Про мир у всій країні нашій
мрію.
Ти, воїне, ніколи не здавайся,
Живим додому, любий,
повертайся!
Тебе чекають серцем рідні люди,
Які героя люблять, не забудуть.
Я вдячна вам, захисники
Вкраїни,
Що пісня солов'їна вранці лине...
Бажаю вам здоров'я і наснаги,
Щоб сонечко світилося над
нами!
СЛОНИКОВА
ШКІЛЬНА НАУКА
Байка
Рідна школа – любий дім.
Дітям весело у нім!
Сонце світить – день прийшов!
Слоник книжечку знайшов,
Сів, читає і сміється –
Щось смішним йому здається.
Пустотливе слоненя:
Веселитися б щодня!
Вчора віршик він учив,
А сьогодні – наче з'їв!
На перерві ж бо ганяв
І завдань не повторяв.
На уроці все забув –
З переляку взяв й заснув.
Кольорові сняться сни –
Реферати та байки.
В сні Езоп його повчає,
Добре вчитись закликає.
Де – реальність, а де – сон,
Не второпав зовсім слон!
Слоненятку, любий друже,
Не нервуйся ти так дуже!
Та навчання – річ серйозна,
Лінуватись тут не можна!
Треба знати й розрізняти,
Що й коли: навчатись – спати.
НАЙРІДНІШІЙ МАТУСІ
Мамо, мамочко, матусю,
Ти найкраща в світі є!
Як до тебе пригорнуся,
В серці тепленько стає.
Те тепло зігріє душу –
Смуток зразу пропаде.
Я тобі признатись мушу:
Кращу в світі не знайдеш!
Приголубиш, пошкодуєш,
Всю любов нам віддаси.
І за мить про все забуду –
Біль нещастя й самоти.
Ти, рідненька, вчиш одному –
Жити в мирі і в добрі,
Не сваритися ніколи,
Бути дружніми в сім'ї.
Щиро любиш Україну
І нас також цьому вчиш:
Патріотом бути вірним,
Прагнути найкраще жить.
Ніби сонечко ясненьке
У душі моїй сія…
За свою чудову неньку
Бога славлю завжди я!
ЗАГАДКОВА ПРИГОДА
Казка-міф
Одного разу влітку Роман і Степан приїхали у село в гості до бабусі. Приїхали навмисне саме тоді, коли ліс був повний грибів, малини й ожини. Ще тільки Сонечко встало, протерло сонні очі, а хлопці вже взяли свої кошики і пішли в ліс, який знали, як своїх п'ять пальців.
У лісі кожен мав своє улюблене місце. Роман пішов туди, де завжди збирав багато білих грибів. Степан вирушив по малину та ожину, бо дуже любив ягоди. Брати на якийсь час забули про все на світі, крім зеленого лісового царства.
Раптом в небі над Романом насунули чорні кошлаті хмари, і почав лити холодний дощ, ніби надворі було не літо, а пізня осінь.
Хлопець, шукаючи прихистку, побачив неподалік невелику ошатну хатину і чимшвидше побіг туди. Постукав у двері, чорні від старості. Їх відчинила старенька жінка, одягнута якось незвично. Побачивши мокрого до нитки грибника, вона впустила його в хату.
Жінка перед тим лущила сидун. Рябенькі квасолини ніби весело підморгували Романові з миски. На перший погляд, це була дуже приємна бабуся, з якою хотілося розмовляти. Господиня зі своїм гостем попила пахучого липового чаю з медом. Але щось незвичайне відчувалося хлопцеві у всьому.
Раптом жінка сказала Роману, що йому вже треба йти, адже от-от мають прибути її діти. Хлопець пожалівся, що не може, бо геть мокрий, тож жінка швиденько сховала його під балією і прикрила стеблами перелущеного сидуну.
Роман миттєво ніби поринув у якийсь тягучий морок. Здавалося, що хлопець опинився у незбагненному міжчассі. Він нічогісінько не бачив, а лише чув. Але те, що почув, його дуже-дуже вразило.
Виявляється, протягом багатьох тисячоліть діти з'являлися до мами раз на рік. Вони і на цей раз весело привіталися, по черзі обійняли неньку і почали розповідати їй про свої добрі справи.
Найстарша дочка розповіла про чудові зимові забави, які зазвичай влаштовувала для дітей: пухнастого снігу – море, а дитячого сміху – ще більше.
Молодша донька розповіла, які гарні квіти навесні милували очі людей. А які медові пахощі розливалися довкола! Птахи виспівували-вищебечували тільки їм знані пісні…
Син розповів, як він допомагав людям улітку: спочатку ростити, а потім збирати гарний урожай усього, що вродило.
Середульша донька розповіла неньці, як люди святкували весілля і були вдячні їй за рясний урожай і за щедру долю всього року.
Потім таємнича жінка зробила своїм любим дітям подарунок. Вона сказала:
– Щоб вам легше і веселіше жилося, віднині ви будете мати своїх діток-помічників. У тебе, білолиця Зимонько, з'являться Грудень, Січень і Лютий. У тебе, юна Веснонько, – Березень, Квітень і Травень. Ти, красене-Літечку, тішитимешся Червнем, Липнем і Серпнем. А тобі, моя золотокоса Осене, допомагатимуть Вересень, Жовтень і Листопад.
Потім голоси змовкли, мовби розтанули у повітрі.
Роман розмірковував над почутим і не міг збагнути, чому саме йому пощастило розгадати таємницю пір року?!
У ту ж мить почув, як його кличе молодший брат. Спантеличений, Рома стояв на узліссі і ніде не бачив хатини, в якій він щойно став свідком незвичайної родинної зустрічі.
– Чого в тебе порожній кошик? І чому ти весь мокрий? – здивовано звів брови Степан.
Роман стояв і не знав, що сказати братові.
Едіта Гнатюк,
учениця 7-А класу, вихованка літстудії "Пурпурові вітрила" ОНЗ "Люблинецька ЗОШ І-ІІІ ступенів".
НАШИМ ЗАХИСНИКАМ
Війна... Навіщо? Я не розумію!..
Про мир у всій країні нашій мрію.
Ти, воїне, ніколи не здавайся,
Живим додому, любий, повертайся!
Тебе чекають серцем рідні люди,
Які героя люблять, не забудуть.
Я вдячна вам, захисники Вкраїни,
Що пісня солов'їна вранці лине...
Бажаю вам здоров'я і наснаги,
Щоб сонечко світилося над нами!
СЛОНИКОВА ШКІЛЬНА НАУКА
Байка
Рідна школа – любий дім.
Дітям весело у нім!
Сонце світить – день прийшов!
Слоник книжечку знайшов,
Сів, читає і сміється –
Щось смішним йому здається.
Пустотливе слоненя:
Веселитися б щодня!
Вчора віршик він учив,
А сьогодні – наче з'їв!
На перерві ж бо ганяв
І завдань не повторяв.
На уроці все забув –
З переляку взяв й заснув.
Кольорові сняться сни –
Реферати та байки.
В сні Езоп його повчає,
Добре вчитись закликає.
Де – реальність, а де – сон,
Не второпав зовсім слон!
Слоненятку, любий друже,
Не нервуйся ти так дуже!
Та навчання – річ серйозна,
Лінуватись тут не можна!
Треба знати й розрізняти,
Що й коли: навчатись – спати.
НАЙРІДНІШІЙ МАТУСІ
Мамо, мамочко, матусю,
Ти найкраща в світі є!
Як до тебе пригорнуся,
В серці тепленько стає.
Те тепло зігріє душу –
Смуток зразу пропаде.
Я тобі признатись мушу:
Кращу в світі не знайдеш!
Приголубиш, пошкодуєш,
Всю любов нам віддаси.
І за мить про все забуду –
Біль нещастя й самоти.
Ти, рідненька, вчиш одному –
Жити в мирі і в добрі,
Не сваритися ніколи,
Бути дружніми в сім'ї.
Щиро любиш Україну
І нас також цьому вчиш:
Патріотом бути вірним,
Прагнути найкраще жить.
Ніби сонечко ясненьке
У душі моїй сія…
За свою чудову неньку
Бога славлю завжди я!
ЗАГАДКОВА ПРИГОДА
Казка-міф
Одного разу влітку Роман і Степан приїхали у село в гості до бабусі. Приїхали навмисне саме тоді, коли ліс був повний грибів, малини й ожини. Ще тільки Сонечко встало, протерло сонні очі, а хлопці вже взяли свої кошики і пішли в ліс, який знали, як своїх п'ять пальців.
У лісі кожен мав своє улюблене місце. Роман пішов туди, де завжди збирав багато білих грибів. Степан вирушив по малину та ожину, бо дуже любив ягоди. Брати на якийсь час забули про все на світі, крім зеленого лісового царства.
Раптом в небі над Романом насунули чорні кошлаті хмари, і почав лити холодний дощ, ніби надворі було не літо, а пізня осінь.
Хлопець, шукаючи прихистку, побачив неподалік невелику ошатну хатину і чимшвидше побіг туди. Постукав у двері, чорні від старості. Їх відчинила старенька жінка, одягнута якось незвично. Побачивши мокрого до нитки грибника, вона впустила його в хату.
Жінка перед тим лущила сидун. Рябенькі квасолини ніби весело підморгували Романові з миски. На перший погляд, це була дуже приємна бабуся, з якою хотілося розмовляти. Господиня зі своїм гостем попила пахучого липового чаю з медом. Але щось незвичайне відчувалося хлопцеві у всьому.
Раптом жінка сказала Роману, що йому вже треба йти, адже от-от мають прибути її діти. Хлопець пожалівся, що не може, бо геть мокрий, тож жінка швиденько сховала його під балією і прикрила стеблами перелущеного сидуну.
Роман миттєво ніби поринув у якийсь тягучий морок. Здавалося, що хлопець опинився у незбагненному міжчассі. Він нічогісінько не бачив, а лише чув. Але те, що почув, його дуже-дуже вразило.
Виявляється, протягом багатьох тисячоліть діти з'являлися до мами раз на рік. Вони і на цей раз весело привіталися, по черзі обійняли неньку і почали розповідати їй про свої добрі справи.
Найстарша дочка розповіла про чудові зимові забави, які зазвичай влаштовувала для дітей: пухнастого снігу – море, а дитячого сміху – ще більше.
Молодша донька розповіла, які гарні квіти навесні милували очі людей. А які медові пахощі розливалися довкола! Птахи виспівували-вищебечували тільки їм знані пісні…
Син розповів, як він допомагав людям улітку: спочатку ростити, а потім збирати гарний урожай усього, що вродило.
Середульша донька розповіла неньці, як люди святкували весілля і були вдячні їй за рясний урожай і за щедру долю всього року.
Потім таємнича жінка зробила своїм любим дітям подарунок. Вона сказала:
– Щоб вам легше і веселіше жилося, віднині ви будете мати своїх діток-помічників. У тебе, білолиця Зимонько, з'являться Грудень, Січень і Лютий. У тебе, юна Веснонько, – Березень, Квітень і Травень. Ти, красене-Літечку, тішитимешся Червнем, Липнем і Серпнем. А тобі, моя золотокоса Осене, допомагатимуть Вересень, Жовтень і Листопад.
Потім голоси змовкли, мовби розтанули у повітрі.
Роман розмірковував над почутим і не міг збагнути, чому саме йому пощастило розгадати таємницю пір року?!
У ту ж мить почув, як його кличе молодший брат. Спантеличений, Рома стояв на узліссі і ніде не бачив хатини, в якій він щойно став свідком незвичайної родинної зустрічі.
– Чого в тебе порожній кошик? І чому ти весь мокрий? – здивовано звів брови Степан.
Роман стояв і не знав, що сказати братові.
Едіта Гнатюк, учениця 7-А класу, вихованка літстудії "Пурпурові вітрила" ОНЗ "Люблинецька ЗОШ І-ІІІ ступенів".
Залишити коментар