Добре там, де нас нема...
Людмила Кочубей побувала в Дубаю, їздила в гості, де працювали її діти, і поділилася враженнями про побачене.
– Найперше вражає краса, створена людськими руками, – розповідає Людмила Володимирівна. – Тут дуже красиві "танцюючі" фонтани, деякі з них сягають у висоту до 150 метрів. Є також "співаючі" фонтани Бурш Халіфа (вежа Халіфа), під музику яких з підсвічуванням "танцюють" фонтани.
В країні, де суцільний пісок, є все: ростуть екзотичні фрукти, але справжнього смаку у них не відчуваєш, бо все, як штучне. А щоб росло все посаджене, завозять чорнозем. Кожен емір (губернатор) один поперед одним дбає за свій штат (область): оздоблюють квітами вулиці, скрізь чистота і порядок. А щоб квіти постійно цвіли, то під землею підведена вода, яка зрошує рослини.
В Дубаю 80% місцевих жителів у керівних структурах не працюють (а тільки робочі найманці). Якщо дитина вчиться за кордоном, то держава повністю оплачує навчання, але за умови, що повернуться працювати у свою країну. Держава також дбає про новонароджених дітей (але тільки для корінних). Виділяється солідна сума, щоб вистачило на навчання і виховання.
Є частина кочового населення, яка живе у наметах і веде кочівний спосіб життя: годує овець і верблюдів. З молока цих тварин роблять сир, а з шерсті кожушки і килимки.
Місцеві жінки носять хіджаб (це залежить від чоловіка), мужчини ходять завжди у білому одязі. Жених і наречена не бачиться до весілля. Батьки самі, без згоди дітей, сватають їх. Люди в основному, вдягаються не модно, а щоб було зручно.
– Мені дуже подобається ставлення до алкоголю, – розповідає Людмила Кочубей. – В Дубаю п'яних немає – тут дуже строго, діє карткова система: на місяць можна купити лише дві пляшки алкогольного напою. Нема крадіжок. Якщо загубив телефон, то до кінця дня, навіть за 100 км від того місця, де загубив чи забув у машині, вам його доставлять. Дуже ввічливі люди, постійно вибачаються за будь-яку штовханину.
Також дбають про спокій людей: дороги ремонтують вночі, асфальт миють шампунем теж уночі, щоб, прокинувшись вранці, ти міг іти чистими вулицями з приємністю. Будують теж уночі. Ще вдень був пустир, а вранці, дивись, уже готовий майданчик, на якому ростуть пальми у величезних горщиках. Все будують уночі, щоб не заважати людям. А, щоб не було пилюки, ставлять захисну сіточку, зволоженою водою.
В Дубаю зручне наземне метро (щоб бачити краєвиди), і дуже швидко можна потрапити в будь-яку точку країни.
– Магазини – для різних верст населення: дорогі і дешеві, – ділиться своїми враженнями Людмила Кочубей. – Зайшов у туалет – одразу після тебе прибирають. Все комп'ютеризовано, Людина ні до чого не торкається – все для зручності. Школи в місті охороняються – скрізь відеокамери.
– Мене здивували зоопарки, – продовжує жінка. – Тварини тут краще живуть, аніж у нас люди. Вони вільно ходять під відкритим небом по великій території, а не сидять у клітках.
Людмила Кочубей дуже задоволена поїздкою в Дубай, бо вона не тільки відвідала дітей, але й побачила багато чого прекрасного і хорошого.
– Жаль, що наші діти змушені виїжджати за кордон у пошуках кращого життя, – каже наша землячка, мама Максима і Лізи, які, попрацювавши в Дубаю, поступили в Китаї у Сечуанський університет (столиця Ченду), там підпрацьовують вчителями англійської мови, щоб мати чим оплачувати за навчання.
Жаль, що Україна втрачає такі дуже цінні кадри – адже це наше майбутнє.
Галина ОЛІФЕРЧУК.
НА СВІТЛИНАХ: фотомиті життя героїні нашої розповіді і членів її сім'ї в Дубаю.
Фото з архіву автора.
Довідково: Дубай – найбільше за площею і кількістю населення місто Об’єднаних Арабських Еміратів (ОАЕ). Розташоване на узбережжі Перської затоки, є великим фінансовим, туристичним і торговельним центром на Близькому Сході.
Людмила Кочубей побувала в Дубаю, їздила в гості, де працювали її діти, і поділилася враженнями про побачене.
– Найперше вражає краса, створена людськими руками, – розповідає Людмила Володимирівна. – Тут дуже красиві "танцюючі" фонтани, деякі з них сягають у висоту до 150 метрів. Є також "співаючі" фонтани Бурш Халіфа (вежа Халіфа), під музику яких з підсвічуванням "танцюють" фонтани.
В країні, де суцільний пісок, є все: ростуть екзотичні фрукти, але справжнього смаку у них не відчуваєш, бо все, як штучне. А щоб росло все посаджене, завозять чорнозем. Кожен емір (губернатор) один поперед одним дбає за свій штат (область): оздоблюють квітами вулиці, скрізь чистота і порядок. А щоб квіти постійно цвіли, то під землею підведена вода, яка зрошує рослини.
В Дубаю 80% місцевих жителів у керівних структурах не працюють (а тільки робочі найманці). Якщо дитина вчиться за кордоном, то держава повністю оплачує навчання, але за умови, що повернуться працювати у свою країну. Держава також дбає про новонароджених дітей (але тільки для корінних). Виділяється солідна сума, щоб вистачило на навчання і виховання.
Є частина кочового населення, яка живе у наметах і веде кочівний спосіб життя: годує овець і верблюдів. З молока цих тварин роблять сир, а з шерсті кожушки і килимки.
Місцеві жінки носять хіджаб (це залежить від чоловіка), мужчини ходять завжди у білому одязі. Жених і наречена не бачиться до весілля. Батьки самі, без згоди дітей, сватають їх. Люди в основному, вдягаються не модно, а щоб було зручно.
– Мені дуже подобається ставлення до алкоголю, – розповідає Людмила Кочубей. – В Дубаю п'яних немає – тут дуже строго, діє карткова система: на місяць можна купити лише дві пляшки алкогольного напою. Нема крадіжок. Якщо загубив телефон, то до кінця дня, навіть за 100 км від того місця, де загубив чи забув у машині, вам його доставлять. Дуже ввічливі люди, постійно вибачаються за будь-яку штовханину.
Також дбають про спокій людей: дороги ремонтують вночі, асфальт миють шампунем теж уночі, щоб, прокинувшись вранці, ти міг іти чистими вулицями з приємністю. Будують теж уночі. Ще вдень був пустир, а вранці, дивись, уже готовий майданчик, на якому ростуть пальми у величезних горщиках. Все будують уночі, щоб не заважати людям. А, щоб не було пилюки, ставлять захисну сіточку, зволоженою водою.
В Дубаю зручне наземне метро (щоб бачити краєвиди), і дуже швидко можна потрапити в будь-яку точку країни.
– Магазини – для різних верст населення: дорогі і дешеві, – ділиться своїми враженнями Людмила Кочубей. – Зайшов у туалет – одразу після тебе прибирають. Все комп'ютеризовано, Людина ні до чого не торкається – все для зручності. Школи в місті охороняються – скрізь відеокамери.
– Мене здивували зоопарки, – продовжує жінка. – Тварини тут краще живуть, аніж у нас люди. Вони вільно ходять під відкритим небом по великій території, а не сидять у клітках.
Людмила Кочубей дуже задоволена поїздкою в Дубай, бо вона не тільки відвідала дітей, але й побачила багато чого прекрасного і хорошого.
– Жаль, що наші діти змушені виїжджати за кордон у пошуках кращого життя, – каже наша землячка, мама Максима і Лізи, які, попрацювавши в Дубаю, поступили в Китаї у Сечуанський університет (столиця Ченду), там підпрацьовують вчителями англійської мови, щоб мати чим оплачувати за навчання.
Жаль, що Україна втрачає такі дуже цінні кадри – адже це наше майбутнє.
Галина ОЛІФЕРЧУК.
НА СВІТЛИНАХ: фотомиті життя героїні нашої розповіді і членів її сім'ї в Дубаю.
Фото з архіву автора.
Довідково: Дубай – найбільше за площею і кількістю населення місто Об’єднаних Арабських Еміратів (ОАЕ). Розташоване на узбережжі Перської затоки, є великим фінансовим, туристичним і торговельним центром на Близькому Сході.
Добре там, де нас нема...
– Мені дуже подобається ставлення до алкоголю, – розповідає Людмила Кочубей. – В Дубаю п'яних немає – тут дуже строго, діє карткова система: на місяць можна купити лише дві пляшки алкогольного напою. Нема крадіжок. Якщо загубив телефон, то до кінця дня, навіть за 100 км від того місця, де загубив чи забув у машині, вам його доставлять. Дуже ввічливі люди, постійно вибачаються за будь-яку штовханину. 
Залишити коментар