Повідомлення в номер / Юрій Рудь: покликання творити добро

Справжнім лікарем, спеціалістом високого  рівня, який допоміг стати здоровими тисячам пацієнтів, які свого часу здобули віру у видужання, є  Юрій Рудь, лікар-ендоскопіст Ковельської центральної районної лікарні (на знімку). 

Сьогодні Юрій Євгенович — гість газети "Вісті Ковельщини".

На початку кілька фрагментів з його біографії. Народився 20 січня 1971 року в  місті Ковелі у сім'ї лікарів: батько Євген Володимирович, лікар-гастронтеролог (нині,  на жаль, покійний), мама Світлана Олексіївна, лікар-стоматолог (нині волонтер, громадський діяч нашого краю).

В 1987 році із "золотою" медаллю закінчив СШ №7 м. Ковеля. Вищу освіту здобув у Львівському державному медичному інституті 1994 року. З 1994 по 1996 рік проходив інтернатуру у Ковельській центральній лікарні зі спеціальності "Терапія”.  Його вчителями і наставниками були батько Євген Володимирович та Коц Юхим Павлович, завідуючий терапевтичним відділенням.

Після інтернатури отримав скерування лікарем-терапевтом цього ж відділення. Згодом опанував  професію ендоскопіста. Нині — лікар вищої категорії,  вже понад  два десятки років працює лікарем-ендоскопістом Ковельського МТМО, громадський активіст, депутат міської ради 7-го та 8-го скликань.  У цьому році виповнилося 25 років його праці.

Ми попросили Юрія Рудя відповісти  на декілька запитань.

— Юрію Євгеновичу, чому обрали непростий шлях лікаря?

— Думаю, це   поклик душі, що формувався генетично. Адже мої батьки  — теж лікарі, причому досить відомі не лише на Ковельщині, а й на Волині. По- іншому й бути не могло, бо ні в якій іншій галузі я себе не бачив.

— Батько, мабуть, і був першим Вашим вчителем, наставником?

— Звичайно, що так. Більше  того, першим і найголовнішим. Багато чого запозичив і в Юхима Коца, ведучого терапевта ЦРЛ. Навчаючись  у виші,  я багато взяв для себе  і від  викладачів, досвідчених лікарів, зокрема, професора Заремби Є. Х., а під час інтернатури в обласній лікарні — Карпука В. Г.

— Спочатку Ви займались терапією, якийсь час працювали завідуючим відділенням швидкої  медичної допомоги. Останні більш як 20 років  працюєте лікарем-ендоскопістом. Чому вирішили змінити  напрям своєї діяльності?

— Тому, що бути  сином одного з найвідоміших лікарів-гастроентерологів в регіоні і не продовжити справи батька, було б неправильно. Окрім того, робота лікаря-ендоскопіста і лікаря-гастроентеролога взаємозв'язані, доповнюють одна одну.  Гастроентеролог без ендоскопіста — як незрячий без окулярів. А якщо чесно, то батько мене переконав стати його довірливим діагностом. Мені було приємно допомагати батькові при визначенні діагнозу. 

Ми з  батьком чимало років,  так  би мовити, працювали в одній "упряжці". Отож саме тому ендоскопія й стала основною моєю спеціалізацією, хоч не забуваю і про терапію.

— Ваша порада людям для досягнення успіху в лікарській професії?

— Треба завжди свої дії звіряти із заповітом Гіппократа: "Лікарю! Йдучи до пацієнта,  заспокой свої думки та почуття, будь уважним, добрим  та людяним і не шукай у своїй  праці вигоду. Нехай милосердя стане твоєю релігією!".

Додам від себе: "Ніколи не вважай  себе мудрішим за інших. Хай твій найуспішний досвід  буде ще попереду!".

— Що допомагає Вам не втрачати  інтересу до обраної справи, стимулює до праці? 

— Вдячність моїх пацієнтів і радість бачити їх здоровими.

— Розкажіть про свою сім'ю.

— Про свою сім'ю я можу з гордістю сказати, що вона у мене — чудова. В парі з дружиною Тетяною Миколаївною виховуємо сина Дмитра. Моя сім'я — головна опора і стимул у будь-яких справах. Зрештою, все, що мені треба, — це домашній затишок, і  він у мене є. А ще більша радість від того, що син Дмитро продовжив родинну практику, обравши професію лікаря. Сьогодні він є студентом Київського національного медичного університету, опановує фах лікаря-стоматолога, пішовши стежиною бабусі Світлани Олексіївни.

— Юрію Євгеновичу, Ви — громадський активіст, депутат Ковельської міської ради 7-го та 8-го скликань. Що покликало Вас у політику?

— Свого часу я часто бував за кордоном, бачив благоустрій європейський міст, цікавився наданням медичних послуг. Звісно,  порівнював з Ковелем. Відтак душа прагнула змін, аби моє місто, мою лікарню довести до європейського рівня. Скажете: це нездійсненна мрія. Можливо й так, якщо нічого не робити. 

Але кожний із нас — творець свого майбутнього: майбутнього своєї сім'ї, родини і України в цілому. Тому всі ми маємо дбати про те, яку сторінку кожен із нас вже сьогодні впише у велику книгу новітньої історії рідної землі. Адже  зберегти і примножити її для  своїх діток і онуків —  це не тільки честь, а  й наш обов'язок, як українця, як патріота!

Тому-то, коли мені запропонували в 2015 році піти в політику, я без вагань погодився балотуватись у депутати міської ради.  Вибори 7-го скликання на окрузі в мікрорайоні "другого Ковеля",  де живу, я успішно виграв.

— Отож, чи вдалось Вам за першу каденцію хоч трохи наблизити благоустрій "другого Ковеля" до європейського рівня?

— Звичайно, я так питання не ставив би. Адже проблема підтоплення доріг "другого Ковеля" є актуальною ще з часів Радянського Союзу. Однак за моєї ініціативи, наполегливості інших депутатів міської ради, при підтримці тодішньої влади   в цьому напрямку зроблено стільки, скільки не вдалося зробити попередникам. Це —  асфальтування,  щебіювання вулиць, прокладання тротуарів та водовідведення.

З моєї ініціативи також вдалося провести реконструкцію вулиці Олени Пчілки, де знаходиться центральна районна лікарня. При наполяганні всього депутатського корпусу, за підтримки тодішнього мера міста Олега  Кіндера наша лікарня наблизилась до європейського рівня, як за матеріальною базою, так і за якістю надання медичних послуг. Це — одна з найкращих районних лікарень не лише на Волині, але й в Україні загалом. 

Варто зауважити і таке: в нашому місті безперебійно працюють тепломережі і водоканал, чимало зроблено і для зміцнення спортивної бази, освітніх та культурних закладів, триває реконструкція стадіону "Локомотив". І тут наполеглива робота депутатів міської ради, членів виконкому і влади міста дає результат.

— Яким має бути, на Вашу думку, депутат?

— Любов до рідної землі, до свого народу, до рідної мови — ось що повинно бути найсвятішим в депутатів усіх рівнів.

— Часто можна почути, що поєднувати лікарську справу і депутатську діяльність неможливо.  Що Ви на це скажете?

— Це хитна думка. Бо і лікар, і депутат повинні діяти за принципом: "Не відмов. Допоможи!".

— Щиро дякую Вам, Юрію Євгеновичу, за відверту розмову. Зичу Вам і колективу лікарні, всьому депутатському корпусу 8-го скликання, новообраній владі ковельської громади удачі, добра і миру!

— Дякую, і Вам, Дмитре Пилиповичу, і всьому редакційному колективу газети "Вісті Ковельщини"  за інтерес до моєї праці як лікаря та депутата міської ради! Хай і надалі  Ваше слово закликає творити добро, захищає любов, проповідує мир і єдність!

Розмову вів 

Дмитро КОРНЕЛЮК.

Справжнім лікарем, спеціалістом високого  рівня, який допоміг стати здоровими тисячам пацієнтів, які свого часу здобули віру у видужання, є  Юрій Рудь, лікар-ендоскопіст Ковельської центральної районної лікарні (на знімку). 

Сьогодні Юрій Євгенович — гість газети "Вісті Ковельщини".

На початку кілька фрагментів з його біографії. Народився 20 січня 1971 року в  місті Ковелі у сім'ї лікарів: батько Євген Володимирович, лікар-гастронтеролог (нині,  на жаль, покійний), мама Світлана Олексіївна, лікар-стоматолог (нині волонтер, громадський діяч нашого краю).

В 1987 році із "золотою" медаллю закінчив СШ №7 м. Ковеля. Вищу освіту здобув у Львівському державному медичному інституті 1994 року. З 1994 по 1996 рік проходив інтернатуру у Ковельській центральній лікарні зі спеціальності "Терапія”.  Його вчителями і наставниками були батько Євген Володимирович та Коц Юхим Павлович, завідуючий терапевтичним відділенням.

Після інтернатури отримав скерування лікарем-терапевтом цього ж відділення. Згодом опанував  професію ендоскопіста. Нині — лікар вищої категорії,  вже понад  два десятки років працює лікарем-ендоскопістом Ковельського МТМО, громадський активіст, депутат міської ради 7-го та 8-го скликань.  У цьому році виповнилося 25 років його праці.

Ми попросили Юрія Рудя відповісти  на декілька запитань.

— Юрію Євгеновичу, чому обрали непростий шлях лікаря?

— Думаю, це   поклик душі, що формувався генетично. Адже мої батьки  — теж лікарі, причому досить відомі не лише на Ковельщині, а й на Волині. По- іншому й бути не могло, бо ні в якій іншій галузі я себе не бачив.

— Батько, мабуть, і був першим Вашим вчителем, наставником?

— Звичайно, що так. Більше  того, першим і найголовнішим. Багато чого запозичив і в Юхима Коца, ведучого терапевта ЦРЛ. Навчаючись  у виші,  я багато взяв для себе  і від  викладачів, досвідчених лікарів, зокрема, професора Заремби Є. Х., а під час інтернатури в обласній лікарні — Карпука В. Г.

— Спочатку Ви займались терапією, якийсь час працювали завідуючим відділенням швидкої  медичної допомоги. Останні більш як 20 років  працюєте лікарем-ендоскопістом. Чому вирішили змінити  напрям своєї діяльності?

— Тому, що бути  сином одного з найвідоміших лікарів-гастроентерологів в регіоні і не продовжити справи батька, було б неправильно. Окрім того, робота лікаря-ендоскопіста і лікаря-гастроентеролога взаємозв'язані, доповнюють одна одну.  Гастроентеролог без ендоскопіста — як незрячий без окулярів. А якщо чесно, то батько мене переконав стати його довірливим діагностом. Мені було приємно допомагати батькові при визначенні діагнозу. 

Ми з  батьком чимало років,  так  би мовити, працювали в одній "упряжці". Отож саме тому ендоскопія й стала основною моєю спеціалізацією, хоч не забуваю і про терапію.

— Ваша порада людям для досягнення успіху в лікарській професії?

— Треба завжди свої дії звіряти із заповітом Гіппократа: "Лікарю! Йдучи до пацієнта,  заспокой свої думки та почуття, будь уважним, добрим  та людяним і не шукай у своїй  праці вигоду. Нехай милосердя стане твоєю релігією!".

Додам від себе: "Ніколи не вважай  себе мудрішим за інших. Хай твій найуспішний досвід  буде ще попереду!".

— Що допомагає Вам не втрачати  інтересу до обраної справи, стимулює до праці? 

— Вдячність моїх пацієнтів і радість бачити їх здоровими.

— Розкажіть про свою сім'ю.

— Про свою сім'ю я можу з гордістю сказати, що вона у мене — чудова. В парі з дружиною Тетяною Миколаївною виховуємо сина Дмитра. Моя сім'я — головна опора і стимул у будь-яких справах. Зрештою, все, що мені треба, — це домашній затишок, і  він у мене є. А ще більша радість від того, що син Дмитро продовжив родинну практику, обравши професію лікаря. Сьогодні він є студентом Київського національного медичного університету, опановує фах лікаря-стоматолога, пішовши стежиною бабусі Світлани Олексіївни.

— Юрію Євгеновичу, Ви — громадський активіст, депутат Ковельської міської ради 7-го та 8-го скликань. Що покликало Вас у політику?

— Свого часу я часто бував за кордоном, бачив благоустрій європейський міст, цікавився наданням медичних послуг. Звісно,  порівнював з Ковелем. Відтак душа прагнула змін, аби моє місто, мою лікарню довести до європейського рівня. Скажете: це нездійсненна мрія. Можливо й так, якщо нічого не робити. 

Але кожний із нас — творець свого майбутнього: майбутнього своєї сім'ї, родини і України в цілому. Тому всі ми маємо дбати про те, яку сторінку кожен із нас вже сьогодні впише у велику книгу новітньої історії рідної землі. Адже  зберегти і примножити її для  своїх діток і онуків —  це не тільки честь, а  й наш обов'язок, як українця, як патріота!

Тому-то, коли мені запропонували в 2015 році піти в політику, я без вагань погодився балотуватись у депутати міської ради.  Вибори 7-го скликання на окрузі в мікрорайоні "другого Ковеля",  де живу, я успішно виграв.

— Отож, чи вдалось Вам за першу каденцію хоч трохи наблизити благоустрій "другого Ковеля" до європейського рівня?

— Звичайно, я так питання не ставив би. Адже проблема підтоплення доріг "другого Ковеля" є актуальною ще з часів Радянського Союзу. Однак за моєї ініціативи, наполегливості інших депутатів міської ради, при підтримці тодішньої влади   в цьому напрямку зроблено стільки, скільки не вдалося зробити попередникам. Це —  асфальтування,  щебіювання вулиць, прокладання тротуарів та водовідведення.

З моєї ініціативи також вдалося провести реконструкцію вулиці Олени Пчілки, де знаходиться центральна районна лікарня. При наполяганні всього депутатського корпусу, за підтримки тодішнього мера міста Олега  Кіндера наша лікарня наблизилась до європейського рівня, як за матеріальною базою, так і за якістю надання медичних послуг. Це — одна з найкращих районних лікарень не лише на Волині, але й в Україні загалом. 

Варто зауважити і таке: в нашому місті безперебійно працюють тепломережі і водоканал, чимало зроблено і для зміцнення спортивної бази, освітніх та культурних закладів, триває реконструкція стадіону "Локомотив". І тут наполеглива робота депутатів міської ради, членів виконкому і влади міста дає результат.

— Яким має бути, на Вашу думку, депутат?

— Любов до рідної землі, до свого народу, до рідної мови — ось що повинно бути найсвятішим в депутатів усіх рівнів.

— Часто можна почути, що поєднувати лікарську справу і депутатську діяльність неможливо.  Що Ви на це скажете?

— Це хитна думка. Бо і лікар, і депутат повинні діяти за принципом: "Не відмов. Допоможи!".

— Щиро дякую Вам, Юрію Євгеновичу, за відверту розмову. Зичу Вам і колективу лікарні, всьому депутатському корпусу 8-го скликання, новообраній владі ковельської громади удачі, добра і миру!

— Дякую, і Вам, Дмитре Пилиповичу, і всьому редакційному колективу газети "Вісті Ковельщини"  за інтерес до моєї праці як лікаря та депутата міської ради! Хай і надалі  Ваше слово закликає творити добро, захищає любов, проповідує мир і єдність!