Авторська сторінка Валентини СІЧКАР
У світі дитячої творчості
"Дитяче серце чітке до тяги творити красоту, – у свій час говорив В. О. Сухомлинський. – Важливо тільки, щоб за призивами слідувала праця".
Це дійсно так. В цьому я переконалась, коли зайшла до приміщення Голобського позашкілля. Вигляд просто з порогу – вражаючий. Ніби попала в чарівну казку. Такі чудові, надзвичайно красиві дитячі вироби – їх треба просто бачити. Дивувалась дитячій фантазії, вмінню передати річ в багатій уяві. Діти є діти. Їх завжди вабить все нове, яскраве, і з самого дитинства вони в очікуванні чогось цікавого, дивовижного, чарівного.
Всі коридори, кімнати центру – казкове царство квітів, букетів, орнаментів у різних варіантах, різноманітні аплікації. А чого вартують виставки малюнків, витинанок, "чарівні скрині". Тут – прикрашені історичні ліхтарі, диво-дерева. Це обличчя закладу. До речі, і сам кабінет директора – продовження казки.
Звичайно, все це – завдяки добре налагодженій, професійній роботі колективу центру, яким керує талановита Наталія Митюк. Директор – не тільки знана людина і вмілий керівник. Її професія – це стан душі, спосіб життя.
Більше 20 років тому прийшла сюди на роботу, і всі роки поруч з дітьми, разом з улюбленою роботою. П'ять років очолює колектив центру. І не просто очолює, а постійно в пошуку. "Головне – щоб діти відчули турботу, зацікавленість і були зайняті тим, що люблять. Розвивати в них мислення, бажання пізнати світ, вміння формувати та висловлювати думку, самостійно працювати, любити прекрасне, пізнати чарівний світ народної творчості, пісні, танцю, музики, знати історію свого краю, своєї країни і завжди бути здоровим – це ті напрямки, за якими ми працюємо, – зауважила Наталія В'ячеславівна. – Над цим працює весь наш педагогічний колектив, який знаходиться в постійному пошуку шляхів трудового і естетичного виховання дітей".
І як результат, все це в комплексі створює диво-красу, яка заворожує. Не можеш повірити, що ці дива роблять маленькі рученята. Була присутня на занятті в керівника Т. Воробей, Л. Коренги, і дивувалась дитячій майстерності. Від умілих дитячих ручок не можна відвести очей. Отак кожен їх витвір, немов струмочок, котрий напуває річку народного мистецтва, служить важливій справі естетичного виховання.
І знову згадалось вчення В. О. Сухомлинського: "Дитина по своїй природі – допитливий цікавий дослідник, і через фантазію, ігри, через неповторну дитячу творчість – це правильна дорога до серця дитини". Ось цим і керуються в пошуку до дитячих сердець в центрі вчителі.
Звичайно, тут існують свої неписані правила. Щоб прищепити дітям бережливе ставлення до казкового царства квітів, дерев, взагалі рослинного світу, проводять різноманітні екскурсії, подорожі.
До речі, у центрі позашкільної освіти – 15 гуртків різних напрямків: туристично-краєзнавчий, спортивно-оздоровчий, художньо-естетичний. В них зайнято 246 учнів. Про успіхи дітей говорять нагороди, бо беруть вони участь в обласних, всеукраїнських, міжнародних конкурсах. Наталія В'ячеславівна з почуттям гордості показує відзнаку, яку отримала Оксана Валігура за участь у міжнародному конкурсі на кращі малюнки в Будапешті.
Переможцем всеукраїнських конкурсів, який проходив в Тернополі, є Софія Солодун з композицію "Весна серед зими", у всеукраїнських конкурсах призові місця отримали Світлана Денисюк, Яна Абрамчук. Не можна назвати всіх дітей-призерів, напрочуд здібних, талановитих, котрі брали участь у різних конкурсах, бо за рік діти вибороли 28 призових місць, 4 –всеукраїнських, 3 – міжнародних. А ось Каріну Гуславську не можна не згадати – вона визнана кращим гравцем футболу в області, її возять на тренування в обласну дитячу футбольну команду.
Тут займаються улюбленці глядачів: зразкові дитячі команди "Дударик" (Тетяна та Валерій Вороб'ї), танцювальний ансамбль "Сонечко" (керівник Р. Тарасовська), театральний (Г. Тарасовський). Заслуговує уваги художня студія "Чарівна скрипка" (керівник Т. Воробей). На базі центру проводять з дітьми багато різних заходів, виставок, конкурсів. Серед них – "Одягнімо, друже, вишиванку" – надзвичайно цікавий.
Діти і вчителі беруть активну участь в організації та проведенні масових заходів громади – виставках дитячих робіт, майстер-класів різної тематики для дітей та їхніх батьків.
Центр позакласної освіти заснований та функціонує за підтримки Голобської селищної ради. Директор закладу задоволена турботою місцевої влади про позашкільну освіту. Основне – збільшилось фінансування, що сприяє значному покращенню роботи. Вдалося розширити мережу гуртків, забезпечити допоміжними матеріалами дітей для роботи, а головне – брати участь у різних заходах, конкурсах.
"Іскорка таланту криється в душі кожної дитини, – ніби підсумовує директор центру нашу розмову. – Від того, як її плекають, чим наповнюватимуть, залежить, чи вона не згасне, чи розгориться дивним полум'ям, даруючи наснагу до праці, творчості та милує оточуючих чудовими витворами мистецтва, вміння провести свій вільний час".
Так, в цих словах глибокий зміст. Кожна дитина може розкрити свої досі незнані можливості через світ захоплень, коли буде відвідувати центр позашкільної освіти в Голобах.
"Дитяче серце чітке до тяги творити красоту, – у свій час говорив В. О. Сухомлинський. – Важливо тільки, щоб за призивами слідувала праця".
Це дійсно так. В цьому я переконалась, коли зайшла до приміщення Голобського позашкілля. Вигляд просто з порогу – вражаючий. Ніби попала в чарівну казку. Такі чудові, надзвичайно красиві дитячі вироби – їх треба просто бачити. Дивувалась дитячій фантазії, вмінню передати річ в багатій уяві. Діти є діти. Їх завжди вабить все нове, яскраве, і з самого дитинства вони в очікуванні чогось цікавого, дивовижного, чарівного.
Всі коридори, кімнати центру – казкове царство квітів, букетів, орнаментів у різних варіантах, різноманітні аплікації. А чого вартують виставки малюнків, витинанок, "чарівні скрині". Тут – прикрашені історичні ліхтарі, диво-дерева. Це обличчя закладу. До речі, і сам кабінет директора – продовження казки.
Звичайно, все це – завдяки добре налагодженій, професійній роботі колективу центру, яким керує талановита Наталія Митюк. Директор – не тільки знана людина і вмілий керівник. Її професія – це стан душі, спосіб життя.
Більше 20 років тому прийшла сюди на роботу, і всі роки поруч з дітьми, разом з улюбленою роботою. П'ять років очолює колектив центру. І не просто очолює, а постійно в пошуку. "Головне – щоб діти відчули турботу, зацікавленість і були зайняті тим, що люблять. Розвивати в них мислення, бажання пізнати світ, вміння формувати та висловлювати думку, самостійно працювати, любити прекрасне, пізнати чарівний світ народної творчості, пісні, танцю, музики, знати історію свого краю, своєї країни і завжди бути здоровим – це ті напрямки, за якими ми працюємо, – зауважила Наталія В'ячеславівна. – Над цим працює весь наш педагогічний колектив, який знаходиться в постійному пошуку шляхів трудового і
естетичного виховання дітей".
І як результат, все це в комплексі створює диво-красу, яка заворожує. Не можеш повірити, що ці дива роблять маленькі рученята. Була присутня на занятті в керівника Т. Воробей, Л. Коренги, і дивувалась дитячій майстерності. Від умілих дитячих ручок не можна відвести очей. Отак кожен їх витвір, немов струмочок, котрий напуває річку народного мистецтва, служить важливій справі естетичного виховання.
І знову згадалось вчення В. О. Сухомлинського: "Дитина по своїй природі – допитливий цікавий дослідник, і через фантазію, ігри, через неповторну дитячу творчість – це правильна дорога до серця дитини". Ось цим і керуються в пошуку до дитячих сердець в центрі вчителі.
Звичайно, тут існують свої неписані правила. Щоб прищепити дітям бережливе ставлення до казкового царства квітів, дерев, взагалі рослинного світу, проводять різноманітні екскурсії, подорожі.
До речі, у центрі позашкільної освіти – 15 гуртків різних напрямків: туристично-краєзнавчий, спортивно-оздоровчий, художньо-естетичний. В них зайнято 246 учнів. Про успіхи дітей говорять нагороди, бо беруть вони участь в обласних, всеукраїнських, міжнародних конкурсах.
Наталія В'ячеславівна з почуттям гордості показує відзнаку, яку отримала Оксана Валігура за участь у міжнародному конкурсі на кращі малюнки в Будапешті.
Переможцем всеукраїнських конкурсів, який проходив в Тернополі, є Софія Солодун з композицію "Весна серед зими", у всеукраїнських конкурсах призові місця отримали Світлана Денисюк, Яна Абрамчук. Не можна назвати всіх дітей-призерів, напрочуд здібних, талановитих, котрі брали участь у різних конкурсах, бо за рік діти вибороли 28 призових місць, 4 –всеукраїнських, 3 – міжнародних. А ось Каріну Гуславську не можна не згадати – вона визнана кращим гравцем футболу в області, її возять на тренування в обласну дитячу футбольну команду.
Тут займаються улюбленці глядачів: зразкові дитячі команди "Дударик" (Тетяна та Валерій Вороб'ї), танцювальний ансамбль "Сонечко" (керівник Р. Тарасовська), театральний (Г. Тарасовський). Заслуговує уваги художня студія "Чарівна скрипка" (керівник Т. Воробей). На базі центру проводять з дітьми багато різних заходів, виставок, конкурсів. Серед них – "Одягнімо, друже, вишиванку" – надзвичайно цікавий.
Діти і вчителі беруть активну участь в організації та проведенні масових заходів громади – виставках дитячих робіт, майстер-класів різної тематики для дітей та їхніх батьків.
Центр позакласної освіти заснований та функціонує за підтримки Голобської селищної ради. Директор закладу задоволена турботою місцевої влади про позашкільну освіту. Основне – збільшилось фінансування, що сприяє значному покращенню роботи. Вдалося розширити мережу гуртків, забезпечити допоміжними матеріалами дітей для роботи, а головне – брати участь у різних заходах, конкурсах.
"Іскорка таланту криється в душі кожної дитини, – ніби підсумовує директор центру нашу розмову. – Від того, як її плекають, чим наповнюватимуть, залежить, чи вона не згасне, чи розгориться дивним полум'ям, даруючи наснагу до праці, творчості та милує оточуючих чудовими витворами мистецтва, вміння провести свій вільний час".
Так, в цих словах глибокий зміст. Кожна дитина може розкрити свої досі незнані можливості через світ захоплень, коли буде відвідувати центр позашкільної освіти в Голобах.
Вибачте за… нашу старість
Хто з працюючих людей в сьогоднішньому важкому вирі життя не думає, як дожити до пенсії? Адже тоді буде хоч якась надія на матеріальне забезпечення. Колись і ми, нинішні пенсіонери, називали, "золотою порою" пенсійний вік, коли можна буде відпочити, розслабитися, насолодитись життям для себе, зайнятись улюбленою справою, на яку в минулому не вистачало часу. Але до чого дожились? Високі ціни на товари, комунальні послуги "з'їли" наші пенсії.
Десь читала, що розмір пенсії – це один з головних показників, які характеризують якість соціальної політики держави. На жаль, в Україні цей показник не витримує ніякої критики. І якби виходити з критеріїв ООН, то з'ясувалось би, що більшість наших пенсіонерів живуть на пенсію, яка "несумісна з життям". А ми живемо. Дехто навіть "недотягує" до прожиткового мінімуму.
Японська медична асоціація дійшла висновку, що літнім людям для щастя потрібно чотири умови: бути здоровим, економічно незалежним, відчувати увагу влади, близьких, мати заняття для душі. Дуже гарно сказано. Ми, пенсіонери, хотіли б мати такі умови, хоча б я ще сюди додала п'яту умову – мир і спокій в державі.
Але з того всього не маємо нічого. Натомість є мізерні пенсії, знищена безплатна медицина. Навіть телевізор, як його назвали пенсіонери, "страшилку", тепер лячно включити. Один добрий знайомий каже, що вже пів року не вмикає телевізор – спокійніше жити. А я думаю, якби оті шоумени разом із власниками телеканалів надали допомогу хворим дітям, воїнам армії, то було би більш корисним і похвальним.
Дуже образливе ставлення нашої держави до пенсіонерів. Переважна більшість ветеранів праці – це в минулому знані спеціалісти, висококваліфіковані працівники, люди, які чесно виконували свої обов'язки, працюючи над розбудовою свого села, району, України. І для багатьох з них кожен прожитий день – це своєрідний бій за виживання, з безгрошів'ям, самотністю, важкими хворобами.
Ми чекали пенсійної реформи, яка нічого доброго не дала. В нинішньому році нам обіцяли нове підвищення пенсій. Згідно з Постановою Кабінету Міністрів України від 22 лютого 2002 року, №127 "Про додаткові заходи соціального захисту пенсіонерів у 2021 році", Пенсійним фондом України проведено індексацію пенсій (на 11 відсотків).
"Усі виплати буде проведено за основними відомостями у визначеному кожному пенсіонеру дні виплати – зараховано на ваш рахунок у банку, а тим, хто обрав "Укрпошту", пенсію принесе листоноша додому", – дала чітке пояснення Світлана Киричок, начальник відділу обслуговування громадян, в нашій "міськрайонці". Ніби все добре. І ми почали рахувати, яка ж добавка кожному належить. Але коли прийшов час рахувати свої зароблені і до того мізерні пенсії, зрозуміли, що це – черговий обман людей старшого віку. Комусь – одну гривню, комусь – 100, декому – трішки більше, але не ясно, з якої причини, бо є люди з великим трудовим стажем, які не отримали добавку, а є навпаки. Ось така "індексація". Ніби один пенсіонер купує хліб за новою ціною, іншому продають за старою. Черговий обман людей, який нині пенсіонерами обговорюється скрізь.
Хтось мені скаже: є ж діти, нехай допомагають батькам, доглядають їх, турбуються. Так, коли є працюючі, забезпечені, здорові діти і коли близько проживають, то все добре. А коли і самі ледве зводять кінці з кінцями, хворіють або далеко, що не завжди встигнуть до батьків у важку хвилину, то як бути? А таких багато.
ххх
Коли я думаю нині про соціальне обслуговування одиноких, з вдячністю згадую Н. В. Хільчук, А. М. Степанюка, котрі в свій час налагоджували і організовували обслуговування одиноких, хворих пенсіонерів. Це – люди високої відповідальності, хоч і тоді були свої труднощі. В місті і районі працювали новенькі майстерні, швацькі майстерні, майстерні по ремонту взуття, перукарні, пральні, і все це було спрямовано на допомогу пенсіонерам. Із створенням ОТГ усе розпалось і, за словами їх соціальних служб, стало непотрібним. Ніби за свої мізерні пенсії пенсіонерам можуть купити одяг, взуття або поїхати до Ковеля в ремонтну майстерню.
До речі, з ініціативи місцевої влади запросили до Голобської лікарні якось мене, аби допомогти жінку Котляр Валентину Микитівну десь влаштувати в будинок для одиноких. Пенсіонерці – 72 роки, проживає в с. Битні, самотня. Навіть родичів в селі нема. Я не хочу описувати ситуацію, що склалась. Мене здивувало інше: староста того села сказав, що він знайшов їй хату, з газом, добротну – може купити. А я не зрозуміла: як за мінімальну пенсію можна це зробити хворій пенсіонерці?
Проблем в людей пенсійного віку дуже багато, у кожного своє, наболіле, важке. Але можна в хаті сидіти без світла, економити на опаленні, навіть, як це не прикро, на харчуванні. Але на медичних препаратах – ні. Без лікування в нашому пенсійному віці не обійтись. І тут ціни не встигаєш запам'ятати, кожен день – нові. Про перебування в лікарні з нашими пенсійними статками нічого говорити.
В селах медичне обслуговування – на "своєрідному" рівні. Медичний працівник – на 3-4 села. Ось і приходиться хворіти жителям сіл по визначених днях, а то й годинах.
Так, нас захищають субсидіями. Але на скільки їх хватить, якщо не економити? Тому й доводиться топити в одній кімнаті, а там, де сидиш, не вмикати електроосвітлення, телевізора.
От з культурно-освітніми закладами, слава Богу, картина краща. Майже в кожному селі є клуб, бібліотека. Але для кого вони? Мені довелось побувати нещодавно на сході селян в с. Жмудчому. Питання стосувалося земельних паїв. Це було в лютому. Сніг, мороз, ще й вітер холодний діймав. До клубу зійшлися власники паїв, а це в більшості люди пенсійного віку. Кого велосипед "привів", хто – з паличкою, а то й двома підійшов. До клубу ішли ті, хто колись працював для процвітання господарства. Раніше тут був дитячий садок, медпункт, школа. Нині залишився з їхнього надбання один клуб, в цьому приміщенні розмістилась бібліотека і ФАП.
Але на збори людей не пустили до клубу. Мені було дуже дивно, незвично, болісно. Бо клуб міг вмістити добру сотню людей. Але зав.клубом зачинила двері, ще й рядок крісел поставила. По закінченню сходу я запитала, як часто відвідують пенсіонери (бо і були одні люди старшого віку) клуб? У відповідь почула, що на вибори, а ще коли приїжджав церковний хор Голобського Свято-Георгіївського храму і хор ветеранів. В якому році це було, ніхто не зміг пригадати.
Я знаю: мій виступ не почують "нагорі", але так хочеться, щоб і в цей важкий час до людей старшого віку було більше тепла, уваги і матеріального забезпечення. Тому на закінчення пропоную до уваги читачів
Монолог онучки
Онучка у дядечків з парламенту хоче запитати:
– Листоноша пенсію бабусі несе,
А бабуся вдома її дуже жде…
Дядечки з парламенту, прошу роз'яснити,
Як на таку пенсію бабусі прожити?
Заплатить за воду, заплатить за газ,
Бо бабуся не скупа – вона все віддасть.
І, зітхнувши, скаже, щось про жекаге*, –
Що це означає, я не знаю ще.
Хто вона і звідки ота жекаге?
Може, який звір це, що усе здере
Й пенсію бабусину, як малину, з'їсть?
Дядечки з парламенту, думайте скоріш.
Олігархи-дядечки, з цієї пори
Трішки меншу ложечку з'їдайте ікри.
Хай палаців менше – то нема біди:
З нами поживете – приймемо завжди.
В нас бабуся дорогенька любить Вас і нас.
Пенсіє бабусина, підростай весь час!
Валентина СІЧКАР, голова районної ветеранської організації.
Авторська сторінка Валентини СІЧКАР
естетичного виховання дітей".
Залишити коментар