Повідомлення в номер / Дід Потап: “В повітрі пахне порохом”

У нас в гостях – відомий аналітик і провидець пан Потап. Одразу попереджаю: ви можете вірити або не вірити у те, що він каже, але не можете байдуже відмахнутися від його передбачень.

l

– Пане Потапе! Почну з конкретного запитання, яке нині у всіх на слуху: "Війна з Росією буде?".

– Конкретне запитання вимагає конкретної відповіді. Але її знає лише одна людина на світі. І це не я.

– А хто?

– Володимир Путін, який одноосібно керує Росією вже понад 20 літ. Він зосередив у своїх руках таку повноту влади, якої до нього не мав ніхто з попередників. Хіба що Сталін, який, щоправда, жив і керував в інших історичних умовах.

– Але ж велику владу мали й  Хрущов, і  Брєжнєв. Горбачов, яку, правда,  втратив через надмірну наївність і лібералізм.

– Так, Хрущов і Брєжнєв були великою мірою одноосібними лідерами. Але тоді в колишньому СРСР приймати рішення доводилося після детального аналізу ситуації в Політбюро ЦК КПРС, Президії Верховної Ради, ретельного прорахунку можливих наслідків прийнятих рішень в майбутньому. Іншими словами, існувала, хоч і формальна, але засторога на шляху необдуманих дій керівників держави.

Згадайте, чим обернулися для Микити Хрущова його волюнтаризм і непередбачуваність вчинків, які іноді межували з політичним хуліганством. Його просто-напросто змістили з посади першого секретаря ЦК і голови Ради Міністрів, висловивши недовіру на партійному  пленумі у 1963 році. Михайло Горбачов взагалі був під постійним вогнем критики і преси, і членів партії, і опозиції. Ви можете уявити щось подібне  сьогодні в Росії? На  Путіна моляться, як на Бога, його бояться і свої, і  чужі, хоч у той же час ненавидить тверезо мисляча частина населення. На жаль, цієї частини – мізер.

– То невже ніхто не знає справжніх намірів Путіна?

– Можливо, лише дуже наближені до цього особи – наприклад, міністр оборони Шойгу  чи міністр закордонних справ Лавров. Навіть прес-секретар Пєсков чи спікер міністерства закордонних справ Захарова роблять заяви, які їм наказують  робити "згори". Як правило, всі вони брехливі.

Можу сказати одне: стан справ, який склався у стосунках Москви і Києва, нагадує ситуацію, коли в повітрі дедалі відчутніший запах пороху.

– Отже, війна неминуча?

– Я б так не сказав. Все дуже складно, заплутано, але не настільки, щоб замість дипломатів почали "говорити" гармати. Путін та його соратники нагнітають напруженість на Сході України з цілого ряду причин.

– З яких саме?

– По-перше, треба  пам'ятати, що володар Кремля – дуже неврівноважена і непередбачувана людина, до того ж – мстива. Дехто взагалі стверджує, що у нього, як і в Сталіна, параноя. Він усього і всіх боїться, йому здається, що довкола – одні вороги, які хочуть його знищити. Він фанатично вірить у можливість відродити СРСР, а тут якась Україна ("недодержава", як він любить  повторювати) намагається  вставляти палки в колеса.

По-друге, Путін затаїв злобу на українського президента Володимира Зеленського, який наважився "образити" його кума Медведчука, почавши  відкриту боротьбу з олігархом-політиком. Образити Медведчука – це образити самого Путіна, чого колишній кадебіст пробачити не може.

По третє, Путін дуже невдоволений тим, що в США на президентських виборах переміг не його "кореш" Трамп, а ненависний йому Джо Байден, який насмілився на весь світ оголосити, що Путін – вбивця, а тепер погрожує новими санкціями, якщо тиск на Україну триватиме.

По-четверте, Кремль хоче перевірити, наскільки готова Європа в особі Меркель і Макрона та іже з ними протидіяти експансії Москви на Захід, в першу чергу – на Україну, Польщу і країни Балтії.

– А Європа готова?

– Не думаю. Європейські політики, в першу чергу,  Меркель і Макрон, – це прагматики, які не хочуть сваритися з Кремлем. Як кажуть, світом правлять не ідеї, а інтереси, які в німецьких і французьких бізнесових кіл надзвичайно тісно пов'язані з росіянами.

Рішучіше налаштована хіба Америка, котру дратує безцеремонність, з якою Путін хоче перекроїти політичну карту світу на свою користь і на шкоду американцям. США суттєво допомагають Україні озброєнням і будуть допомагати. Про це свідчить і позавчорашня розмова Джо Байдена і Путіна, під час якої  американський президент заявив, що США підтримують суверенітет і територіальну цілісність України.

– Путінські політики і провладні журналісти в один голос заявляють, що воювати з Україною не хочуть, що в загостренні ситуації на лінії розмежування винна Україна і  лише вона. Їм можна вірити?

– Московська політика  й пропаганда завжди були і  завжди  будуть брехливими! І Радянський Союз, і теперішню Росію сміливо можна назвати імперією брехні. Досить подивитися московське телебачення, почитати їх газети, щоб переконатися у цьому.

– А чому Путін, грубо кажучи, "озвірів"? Невже він не розуміє, що війна з Україною, а, отже, з усім цивілізованим світом може для нього погано скінчитися?

– Путін – вихованець петербурзької підворітні. Він з малих років затямив бандитське правило: бити першим, про що не раз згадував у своїх виступах. Першим вдарив він по Криму, потім – по Донбасу. І той, хто стверджує, що Крим можна було не віддати, а Донбас зберегти, лукавлять: бандити не визнають  компромісів, вони готові в будь-яку мить вбивати і нищити все підряд.

Мені часом прикро слухати, як деякі українські політики наввипередки намагаються звинуватити у початку війни з Росією Турчинова, Порошенка, Яценюка та інших. Добалакуються до того, що бачать причиною агресії Москви Харківські угоди 2010 року. Так, вони не були потрібні Україні, але не в них головна причина.

Єдиним винуватцем трагедії, що розігралася у 2014-му році, був Путін. Саме він із своїми поплічниками розробив стратегію і тактику захоплення Криму, "втілення в життя плану "Рускій мір". Не все вдалося реалізувати, але багато чого з його задумів стало доконаним фактом. Адже, як сам згадує, у той грізний час Росія була готовою застосувати навіть ядерну зброю, коли б проти неї виступили регулярні українські війська при допомозі західних союзників! Так що не все так просто, як декому сьогодні уявляється.

– Отже, від Путіна, як ви сказали, можна чекати чого завгодно?

– Безперечно. Але, як мені здається, на широкомасштабні бойові дії він не наважиться. Швидше всього,  постарається повністю захопити Донецьку і Луганську області під виглядом операцій із захисту російськомовного населення, якому масово видавали  і досі видають паспорти громадян РФ, а також  "відрізати" південні області України  і таким чином розв'язати водну проблему Криму. Втім, можуть бути  й інші варіанти. В будь-якому випадку наш Генеральний штаб і Верховний головнокомандуючий мають передбачити будь-який можливий розвиток подій.

– Вони готові до цього?

– Повинні бути готові. Адже ілюзії стосовно того,  що для закінчення  війни достатньо "припинити стріляти" або "зазирнути в очі Путіну", розвіялися у  Зеленського, як вранішній туман. Я не знаю, наскільки він спроможний виконати свій президентський обов'язок із захисту держави, але знаю інше: мусить це зробити задля майбутнього свого народу, якому поклявся служити вірою і правдою.

Важливо у цей складний і тривожний час консолідувати всі політичні сили задля святої справи – захисту державної Незалежності України, перестати шукати  ворогів там, де їх немає, але водночас рішуче боротися з ними там, де вони є. На жаль, факти, які наводять деякі засоби масової інформації, зарубіжні розвідувальні служби засвідчують те, що агенти російського впливу є навіть серед осіб, наближених до офісу Президента. 

Якщо не позбутися їх і не вивести на чисту воду, віддавши під трибунал згідно із законами воєнного часу, наслідки можуть бути трагічними – і для самого Володимира Зеленського, і для всієї країни.

Активніше  повинні працювати українські дипломати, від яких величезною мірою залежить доля України. Її інтереси слід захищати не лише силою зброї, а й силою впливу міжнародної спільноти.

– Що б Ви хотіли побажати читачам нашої газети на закінчення розмови?

– Витримки, мужності, стійкості. Справді, ситуація дуже складна – напевно, найскладніша від історичного  дня проголошення Незалежності України у 1991 році.

Зрештою, вона ніколи не була простою, оскільки наш сусід – Росія – завжди відзначався агресивністю і ненавистю до ідеалів миру, демократії, справедливості.

Але ж майже 30 років ми зуміли зберігати свою Незалежність, утвердитися на міжнародній арені як суверенна держава. Тож я вірю в те, що Україна вистоїть, не дасть ворогу шансів її перемогти.

Будьмо єдині, будьмо з Богом, не падаймо у відчай, а йдімо вперед і перемагаймо!

Розмову вів 

Володимир ПЕТРУК.

У нас в гостях – відомий аналітик і провидець пан Потап. Одразу попереджаю: ви можете вірити або не вірити у те, що він каже, але не можете байдуже відмахнутися від його передбачень.

ххх

– Пане Потапе! Почну з конкретного запитання, яке нині у всіх на слуху: "Війна з Росією буде?".

– Конкретне запитання вимагає конкретної відповіді. Але її знає лише одна людина на світі. І це не я.

– А хто?

– Володимир Путін, який одноосібно керує Росією вже понад 20 літ. Він зосередив у своїх руках таку повноту влади, якої до нього не мав ніхто з попередників. Хіба що Сталін, який, щоправда, жив і керував в інших історичних умовах.

– Але ж велику владу мали й  Хрущов, і  Брєжнєв. Горбачов, яку, правда,  втратив через надмірну наївність і лібералізм.

– Так, Хрущов і Брєжнєв були великою мірою одноосібними лідерами. Але тоді в колишньому СРСР приймати рішення доводилося після детального аналізу ситуації в Політбюро ЦК КПРС, Президії Верховної Ради, ретельного прорахунку можливих наслідків прийнятих рішень в майбутньому. Іншими словами, існувала, хоч і формальна, але засторога на шляху необдуманих дій керівників держави.

Згадайте, чим обернулися для Микити Хрущова його волюнтаризм і непередбачуваність вчинків, які іноді межували з політичним хуліганством. Його просто-напросто змістили з посади першого секретаря ЦК і голови Ради Міністрів, висловивши недовіру на партійному  пленумі у 1963 році. Михайло Горбачов взагалі був під постійним вогнем критики і преси, і членів партії, і опозиції. Ви можете уявити щось подібне  сьогодні в Росії? На  Путіна моляться, як на Бога, його бояться і свої, і  чужі, хоч у той же час ненавидить тверезо мисляча частина населення. На жаль, цієї частини – мізер.

– То невже ніхто не знає справжніх намірів Путіна?

– Можливо, лише дуже наближені до цього особи – наприклад, міністр оборони Шойгу  чи міністр закордонних справ Лавров. Навіть прес-секретар Пєсков чи спікер міністерства закордонних справ Захарова роблять заяви, які їм наказують  робити "згори". Як правило, всі вони брехливі.

Можу сказати одне: стан справ, який склався у стосунках Москви і Києва, нагадує ситуацію, коли в повітрі дедалі відчутніший запах пороху.

– Отже, війна неминуча?

– Я б так не сказав. Все дуже складно, заплутано, але не настільки, щоб замість дипломатів почали "говорити" гармати. Путін та його соратники нагнітають напруженість на Сході України з цілого ряду причин.

– З яких саме?

– По-перше, треба  пам'ятати, що володар Кремля – дуже неврівноважена і непередбачувана людина, до того ж – мстива. Дехто взагалі стверджує, що у нього, як і в Сталіна, параноя. Він усього і всіх боїться, йому здається, що довкола – одні вороги, які хочуть його знищити. Він фанатично вірить у можливість відродити СРСР, а тут якась Україна ("недодержава", як він любить  повторювати) намагається  вставляти палки в колеса.

По-друге, Путін затаїв злобу на українського президента Володимира Зеленського, який наважився "образити" його кума Медведчука, почавши  відкриту боротьбу з олігархом-політиком. Образити Медведчука – це образити самого Путіна, чого колишній кадебіст пробачити не може.

По третє, Путін дуже невдоволений тим, що в США на президентських виборах переміг не його "кореш" Трамп, а ненависний йому Джо Байден, який насмілився на весь світ оголосити, що Путін – вбивця, а тепер погрожує новими санкціями, якщо тиск на Україну триватиме.

По-четверте, Кремль хоче перевірити, наскільки готова Європа в особі Меркель і Макрона та іже з ними протидіяти експансії Москви на Захід, в першу чергу – на Україну, Польщу і країни Балтії.

– А Європа готова?

– Не думаю. Європейські політики, в першу чергу,  Меркель і Макрон, – це прагматики, які не хочуть сваритися з Кремлем. Як кажуть, світом правлять не ідеї, а інтереси, які в німецьких і французьких бізнесових кіл надзвичайно тісно пов'язані з росіянами.

Рішучіше налаштована хіба Америка, котру дратує безцеремонність, з якою Путін хоче перекроїти політичну карту світу на свою користь і на шкоду американцям. США суттєво допомагають Україні озброєнням і будуть допомагати. Про це свідчить і позавчорашня розмова Джо Байдена і Путіна, під час якої  американський президент заявив, що США підтримують суверенітет і територіальну цілісність України.

– Путінські політики і провладні журналісти в один голос заявляють, що воювати з Україною не хочуть, що в загостренні ситуації на лінії розмежування винна Україна і  лише вона. Їм можна вірити?

– Московська політика  й пропаганда завжди були і  завжди  будуть брехливими! І Радянський Союз, і теперішню Росію сміливо можна назвати імперією брехні. Досить подивитися московське телебачення, почитати їх газети, щоб переконатися у цьому.

– А чому Путін, грубо кажучи, "озвірів"? Невже він не розуміє, що війна з Україною, а, отже, з усім цивілізованим світом може для нього погано скінчитися?

– Путін – вихованець петербурзької підворітні. Він з малих років затямив бандитське правило: бити першим, про що не раз згадував у своїх виступах. Першим вдарив він по Криму, потім – по Донбасу. І той, хто стверджує, що Крим можна було не віддати, а Донбас зберегти, лукавлять: бандити не визнають  компромісів, вони готові в будь-яку мить вбивати і нищити все підряд.

Мені часом прикро слухати, як деякі українські політики наввипередки намагаються звинуватити у початку війни з Росією Турчинова, Порошенка, Яценюка та інших. Добалакуються до того, що бачать причиною агресії Москви Харківські угоди 2010 року. Так, вони не були потрібні Україні, але не в них головна причина.

Єдиним винуватцем трагедії, що розігралася у 2014-му році, був Путін. Саме він із своїми поплічниками розробив стратегію і тактику захоплення Криму, "втілення в життя плану "Рускій мір". Не все вдалося реалізувати, але багато чого з його задумів стало доконаним фактом. Адже, як сам згадує, у той грізний час Росія була готовою застосувати навіть ядерну зброю, коли б проти неї виступили регулярні українські війська при допомозі західних союзників! Так що не все так просто, як декому сьогодні уявляється.

– Отже, від Путіна, як ви сказали, можна чекати чого завгодно?

– Безперечно. Але, як мені здається, на широкомасштабні бойові дії він не наважиться. Швидше всього,  постарається повністю захопити Донецьку і Луганську області під виглядом операцій із захисту російськомовного населення, якому масово видавали  і досі видають паспорти громадян РФ, а також  "відрізати" південні області України  і таким чином розв'язати водну проблему Криму. Втім, можуть бути  й інші варіанти. В будь-якому випадку наш Генеральний штаб і Верховний головнокомандуючий мають передбачити будь-який можливий розвиток подій.

– Вони готові до цього?

– Повинні бути готові. Адже ілюзії стосовно того,  що для закінчення  війни достатньо "припинити стріляти" або "зазирнути в очі Путіну", розвіялися у  Зеленського, як вранішній туман. Я не знаю, наскільки він спроможний виконати свій президентський обов'язок із захисту держави, але знаю інше: мусить це зробити задля майбутнього свого народу, якому поклявся служити вірою і правдою.

Важливо у цей складний і тривожний час консолідувати всі політичні сили задля святої справи – захисту державної Незалежності України, перестати шукати  ворогів там, де їх немає, але водночас рішуче боротися з ними там, де вони є. На жаль, факти, які наводять деякі засоби масової інформації, зарубіжні розвідувальні служби засвідчують те, що агенти російського впливу є навіть серед осіб, наближених до офісу Президента. 

Якщо не позбутися їх і не вивести на чисту воду, віддавши під трибунал згідно із законами воєнного часу, наслідки можуть бути трагічними – і для самого Володимира Зеленського, і для всієї країни.

Активніше  повинні працювати українські дипломати, від яких величезною мірою залежить доля України. Її інтереси слід захищати не лише силою зброї, а й силою впливу міжнародної спільноти.

– Що б Ви хотіли побажати читачам нашої газети на закінчення розмови?

– Витримки, мужності, стійкості. Справді, ситуація дуже складна – напевно, найскладніша від історичного  дня проголошення Незалежності України у 1991 році.

Зрештою, вона ніколи не була простою, оскільки наш сусід – Росія – завжди відзначався агресивністю і ненавистю до ідеалів миру, демократії, справедливості.

Але ж майже 30 років ми зуміли зберігати свою Незалежність, утвердитися на міжнародній арені як суверенна держава. Тож я вірю в те, що Україна вистоїть, не дасть ворогу шансів її перемогти.

Будьмо єдині, будьмо з Богом, не падаймо у відчай, а йдімо вперед і перемагаймо!