Дванадцять місяців:
Травень – май
У багатьох європейських народів травень називається "май". Існує кілька пояснень щодо походження цієї назви. Виводять її від латинського "Majus" – релігійний обряд стародавніх римлян на честь "Bona Dea" – доброї богині , що мала ще й другу назву: "Maia". Інші виводять назву місяця з латинського "majores" – предки, бо в стародавньому Римі в цей час згадували померлих родичів. Ще в'яжеться це з ім'ям Меркурія – провідника душ померлих, сина богині Маї.
Поза Римом провінційні латиняни теж мали свої божества з подібними назвами. Очевидно, всі міфи про однойменні божества могли створити разом назву "май" – назву місяця і назву зелені.
Ось приклад, що в нашій мові слово "май" значить не місяць, а зелень, найчастіше зелені гілки дерев: "І за образами май, і по гвіздочках май…" (з народної казки). Або: "а тут їде віз, повен маю…". У Федьковича: "Підгір'я, що ся маєм крило, в шовкові трави спать ся клонило".
Як відомо, в багатьох європейських народів ще й досі зберігся звичай "маївки" - розваги, гуляння в гаю чи в лісі. Цей звичай теж дуже старий. Уже римляни мали свято "Majuma" на пошану згаданої богині Маї.
Першого травня із самого ранку римляни виходили в поле з музикою, співами. Там вони рвали квіти і трави, в гаях ламали зелене гілля дерев і, принісши додому, квітчали ним двері будинків своїх родичів або друзів.
В це ж свято (воно мало ще другу назву "Ludi florales") римляни обливали один одного водою і купалися в ріці Тібр, в яку весталки - жриці богині Вести (вони мали обов'язок берегти "вічний вогонь") кидали очеретяні опудала (згадаймо наших Купала і Морену на "Івана Купала"). Це робилося на честь Сатурна – бога весняних засівів та родючості.
Та ще перед Римом, у стародавній Індії було свято на честь богині Маї, матері природи. Індійці святкували свої "маївки" в кінці квітня і на початку травня.
У франків (IV - V ст.) був звичай у день першого травня карати тих чоловіків, що давали забагато волі своїм жінкам.
У греків перше травня - веселе свято весни, подібне до нашого Зеленого Свята. Хати квітчаються зеленню і квітами, долівки в хатах посипають свіжою травою. Все населення виходить у гаї, сади, левади і там влаштовує масові забави.
У Швеції, Данії, Англії перше травня з давніх-давен було радісним святом весни. Люди, переважно молодь, виходили в гаї і навколо "травневого дерева", звичайно берези, виводили весняні хороводи (згадаймо наші "березини" та гаївки). Травневе (майове) дерево було і в римлян, воно звалося у них "Maius, arbor majalis"; у данців воно зветься "Maistrae", в англійців – "Maypole", у французів - "Le Mai", у німців – "Maibaum".
Колись у деяких європейських країнах селяни збиралися гуртами, сідали верхи на коні і їздили ватагами, тримаючи в руках зелене гілля берези. В Німеччині й Данії це звалося "привозити літо на конях у село". Цього ж дня церковні братства влаштовували "Majigilder" – веселі забави із закускою і пивом.
У багатьох містах Франції був звичай у день першого травня ставити "майове дерево" перед будинком міського мера. За це мер улаштовував народні забави з танцями, співами, жартами.
В Іспанії першого травня дівчата вибирають найкращу серед них, одягають її в білий одяг, на голову кладуть вінок із квітів і садовлять її на "трон" – стілець, укритий живими квітами. При цьому дівчата збирають від присутніх глядачів гроші для "Маї".
В Англії та в скандинавських країнах вибирають "майових королев" – теж вродливих дівчат чи молодиць, квітчають їх квітами і водять навколо високої тички – "Maypole" або "Majstong".
Шведський король Густав І іменував у 1596 році Івана Магнуса, упсальського архієпископа, майовим королем. Такого майового короля, у вінку і з квітами в руках, водили по вулицях міста з великими почестями. За це "травневий король" давав бенкет королеві, придворним і народові.
Польський етнограф Голембійовський у своїй праці "Gry i zabawy roznych stanow" (Warszawa, 1831) пише, що у стародавніх мешканців Польщі була богиня Мая, яку вони шанували в перший день травня; її й досі закликають у піснях і танцях, якими слов'яни зустрічають весну на мураві.
У Литві хлопці та дівчата, зібравшись першого травня на лузі, ставлять там зелене дерево і декорують його різнобарвними стрічками та квітами. Вибирають богиню Маю. Мая у вінку, вся в зелені, керує співами і хороводом навколо "майового дерева".
Перше травня як народне свято в Україні не відоме. Натомість це було веселе свято студіюючої молоді за часів "Гетьманщини святої".
У Києві в день першого травня всі спудеї і бурсаки Київської Академії разом з учителями та "любителями науки" виїжджали за місто, на гору Скавику, що поміж ярами в урочищі Глубочиця.
Учителі поезії були зобов'язані щорічно "сочинять", як пише автор "Опісанія Кіево-Софійскаго Собора и Кіевской Іерархіи" (Київ, 1825), комедії і трагедії спеціально для "майських рекреаций". Отже, ставили п'єси "на лоні природи" і співали хором не тільки "свєтскіє песні, но і кантати", як пише автор цього "Опісанія".
Щодо "любителів науки", то це, як довідуємось з інших джерел, були не хто інші, як купці, дідичі, заможна козацька старшина. "Любителів науки" спудеї приймали до свого гурту не інакше, як "за подаяніє" на славу і розвиток "премудрості научной". Ішлося про бочку пива або меду вареного; могли бути також смалений кабан, бодня сала, свіжі паляниці та інші того роду докази прихильності до науки.
Такі шкільні "рекреації" (слово латинське, по-нашому – перерва) відбувалися в травні аж тричі: 1-го, 15-го і 30-го. Це були веселі дні для української студіюючої молоді. Занепала ця традиція приблизно в часи насильницької ліквідації Гетьманщини - в кінці XVIII століття.
Спогади та перекази про травневі "рекреації" ще довго жили в пам'яті спудеїв і бурсаків.
У багатьох європейських народів травень називається "май". Існує кілька пояснень щодо походження цієї назви. Виводять її від латинського "Majus" – релігійний обряд стародавніх римлян на честь "Bona Dea" – доброї богині , що мала ще й другу назву: "Maia". Інші виводять назву місяця з латинського "majores" – предки, бо в стародавньому Римі в цей час згадували померлих родичів. Ще в'яжеться це з ім'ям Меркурія – провідника душ померлих, сина богині Маї.
Поза Римом провінційні латиняни теж мали свої божества з подібними назвами. Очевидно, всі міфи про однойменні божества могли створити разом назву "май" – назву місяця і назву зелені.
Ось приклад, що в нашій мові слово "май" значить не місяць, а зелень, найчастіше зелені гілки дерев: "І за образами май, і по гвіздочках май…" (з народної казки). Або: "а тут їде віз, повен маю…". У Федьковича: "Підгір'я, що ся маєм крило, в шовкові трави спать ся клонило".
Як відомо, в багатьох європейських народів ще й досі зберігся звичай "маївки" - розваги, гуляння в гаю чи в лісі. Цей звичай теж дуже старий. Уже римляни мали свято "Majuma" на пошану згаданої богині Маї.
Першого травня із самого ранку римляни виходили в поле з музикою, співами. Там вони рвали квіти і трави, в гаях ламали зелене гілля дерев і, принісши додому, квітчали ним двері будинків своїх родичів або друзів.
В це ж свято (воно мало ще другу назву "Ludi florales") римляни обливали один одного водою і купалися в ріці Тібр, в яку весталки - жриці богині Вести (вони мали обов'язок берегти "вічний вогонь") кидали очеретяні опудала (згадаймо наших Купала і Морену на "Івана Купала"). Це робилося на честь Сатурна – бога весняних засівів та родючості.
Та ще перед Римом, у стародавній Індії було свято на честь богині Маї, матері природи. Індійці святкували свої "маївки" в кінці квітня і на початку травня.
У франків (IV - V ст.) був звичай у день першого травня карати тих чоловіків, що давали забагато волі своїм жінкам.
У греків перше травня - веселе свято весни, подібне до нашого Зеленого Свята. Хати квітчаються зеленню і квітами, долівки в хатах посипають свіжою травою. Все населення виходить у гаї, сади, левади і там влаштовує масові забави.
У Швеції, Данії, Англії перше травня з давніх-давен було радісним святом весни. Люди, переважно молодь, виходили в гаї і навколо "травневого дерева", звичайно берези, виводили весняні хороводи (згадаймо наші "березини" та гаївки). Травневе (майове) дерево було і в римлян, воно звалося у них "Maius, arbor majalis"; у данців воно зветься "Maistrae", в англійців – "Maypole", у французів - "Le Mai", у німців – "Maibaum".
Колись у деяких європейських країнах селяни збиралися гуртами, сідали верхи на коні і їздили ватагами, тримаючи в руках зелене гілля берези. В Німеччині й Данії це звалося "привозити літо на конях у село". Цього ж дня церковні братства влаштовували "Majigilder" – веселі забави із закускою і пивом.
У багатьох містах Франції був звичай у день першого травня ставити "майове дерево" перед будинком міського мера. За це мер улаштовував народні забави з танцями, співами, жартами.
В Іспанії першого травня дівчата вибирають найкращу серед них, одягають її в білий одяг, на голову кладуть вінок із квітів і садовлять її на "трон" – стілець, укритий живими квітами. При цьому дівчата збирають від присутніх глядачів гроші для "Маї".
В Англії та в скандинавських країнах вибирають "майових королев" – теж вродливих дівчат чи молодиць, квітчають їх квітами і водять навколо високої тички – "Maypole" або "Majstong".
Шведський король Густав І іменував у 1596 році Івана Магнуса, упсальського архієпископа, майовим королем. Такого майового короля, у вінку і з квітами в руках, водили по вулицях міста з великими почестями. За це "травневий король" давав бенкет королеві, придворним і народові.
Польський етнограф Голембійовський у своїй праці "Gry i zabawy roznych stanow" (Warszawa, 1831) пише, що у стародавніх мешканців Польщі була богиня Мая, яку вони шанували в перший день травня; її й досі закликають у піснях і танцях, якими слов'яни зустрічають весну на мураві.
У Литві хлопці та дівчата, зібравшись першого травня на лузі, ставлять там зелене дерево і декорують його різнобарвними стрічками та квітами. Вибирають богиню Маю. Мая у вінку, вся в зелені, керує співами і хороводом навколо "майового дерева".
Перше травня як народне свято в Україні не відоме. Натомість це було веселе свято студіюючої молоді за часів "Гетьманщини святої".
У Києві в день першого травня всі спудеї і бурсаки Київської Академії разом з учителями та "любителями науки" виїжджали за місто, на гору Скавику, що поміж ярами в урочищі Глубочиця.
Учителі поезії були зобов'язані щорічно "сочинять", як пише автор "Опісанія Кіево-Софійскаго Собора и Кіевской Іерархіи" (Київ, 1825), комедії і трагедії спеціально для "майських рекреаций". Отже, ставили п'єси "на лоні природи" і співали хором не тільки "свєтскіє песні, но і кантати", як пише автор цього "Опісанія".
Щодо "любителів науки", то це, як довідуємось з інших джерел, були не хто інші, як купці, дідичі, заможна козацька старшина. "Любителів науки" спудеї приймали до свого гурту не інакше, як "за подаяніє" на славу і розвиток "премудрості научной". Ішлося про бочку пива або меду вареного; могли бути також смалений кабан, бодня сала, свіжі паляниці та інші того роду докази прихильності до науки.
Такі шкільні "рекреації" (слово латинське, по-нашому – перерва) відбувалися в травні аж тричі: 1-го, 15-го і 30-го. Це були веселі дні для української студіюючої молоді. Занепала ця традиція приблизно в часи насильницької ліквідації Гетьманщини - в кінці XVIII століття.
Спогади та перекази про травневі "рекреації" ще довго жили в пам'яті спудеїв і бурсаків.
Народ скаже, як зав’яже
- Навесні вода – влітку трава.
- Яр-весна – наш отець і мати: хто не посіє – не буде збирати.
- Квітень з водою – травень з травою. Вода на луках – сіно в копах.
- Зозуля почала кувати – морозам більше не бувати.
- Соловей співає, поки ячмінь колоса не має, а з'явиться колос – пропав голос.
- Ранні ластівки – на щасливий рік.
- Цвіркуни пищать – гарний день віщать, змовкають – негоду чекають.
- Зозуля приносить вістку про літо, а ластівка – тепло.
- Густо сходить – звеселяє, а рідко – дітей годує.
- Пізня весна не обдурить.
- Сійте у негоду, збирайте у погоду.
- Як у маю дощ не випаде, то й золотий плуг нічого не виоре.
- У травні дощі в полі – у серпні хліб в коморі.
- Як у травні не дощить, то серпень довершить.
- Ластівки вилітають – гарну днину обіцяють.
- Жаба кваче – овес скаче: "Сійте мене!".
- Гречку треба берегти від морозу, як малу дитину.
Налетіли комарі
У повітрі все чутніше пронизливе гудіння-виття, від якого – мороз по шкірі. Кровососи кляті вилетіли, непереливки всім.
Тепер розроблені всілякі мазі, рідини для відлякування комарів, але коли вони потрібні, їх ніколи не купиш. Тож нагадаємо старий, та призабутий рецепт. На гарячу сковорідку сиплять дещицю камфори. Її запах і дим, нешкідливі для людини, швидко викурять із помешкання "зальотників". А в наметі, якщо відпочиваєте біля річки, в лісі, повісьте біля входу й всередині пучок полину або ромашки з луків. І теж позбудетесь непроханих гостей.
Допомагає анісова олія: нею змащують руки, шию, обличчя, і кровопивці уникають сідати на ці місця.
“Гнів небесний”
Якщо в квітні гроза – явище здебільшого випадкове, то нині прийшов місяць старту цього "гніву небесного", як казали наші пращури.
На планеті можна протягом місяця спостерігати від 8 до 16 мільйонів гроз. Добова "норма" становить 40 - 45 тисяч. В Україні відмічено в середньому 15 - 20 на добу.
За хвилину під час сильної негоди із хмар може висипатися 60 - 70 блискавок. І хоч більшість людей лякається громових розкатів, вони безпечні, а стерегтися треба саме "вогненних списів", які виникають, коли напруга електричного поля в атмосфері досягає критичного значення.
- Грозових хмар віялом не розженеш.
- Грозова весна – грибна осінь.
- Завтра буде завтрашня гроза.
- Закони природи одні, а грози всі різні.
- Того, хто встромлює носа в кожну хмару, може відчутно шибонути блискавка.
Ромашка аптечна
Одноліток родини айстрових. Як лікарську сировину використовують квіткові корзинки, зібрані на початку цвітіння і висушені у затінку.
У квітках ромашки аптечної містяться флавоноїди, поліцукриди, ефірні олії, вітамін С, гіркоти та інші біоактивні речовини.
Головною складовою частиною ефірних олій є хамазулен – густа рідина темно-синього кольору, яка важко розчиняється у воді. Хамазулен має протизапальні та болезаспокійливі властивості, прискорює процеси відновлення тканин, послаблює алергічні реакції. Флавоноїди і поліцукриди мають спазмолітині, протизапальні та раногоючі властивості. Ефірні олії ромашки діють як знезаражуючі, протимікробні речовини, покращують функціональний стан шлунка і кишечника, перешкоджають утворенню газів, мають потогінну дію.
У клінічній практиці ромашку вживають у вигляді відвару і настою при застуді, шлункових і кишкових спазмах, метеоризмі та проносах, при запаленні слизової оболонки ротової порожнини і гортані (у вигляді полоскання), при проктитах, парапроктитах, геморої (у вигляді мікроклізм). Хамазулен вживають при бронхіальній астмі, ревматизмі, гастриті, екземі, опіках рентгенівськими променями.
Народний прогностик
- Соловейко співав усю ніч – перед погожим днем.
- Жайворонок багато і довго співає – утримається ясна погода без опадів, коли ж мовчить уранці – бути дощеві.
- Горобці й ластівки гніздяться з північного боку – на спекотне літо.
- Багато хрущів – на сухе літо.
- Веселка віщує зміну погоди: вечірня обіцяє погожу, а ранкова – дощову днину.
- Тиха й світла ніч без роси – наступного дня неодмінно занегодить.
- Духмяно пахне м'ята – невдовзі збереться на дощ.
- Пізня весна – на гоже літо.
- Коли зацвітає черемха, завжди холодно.
- Багато пролісків – добра буде картопля.
- Коли ввечері тепліше, ніж уранці, дощ може йти цілий день.
- Соловей заспівав на голі дерева – неврожай садовини.
- Заспівав соловей – вода почала спадати і береза лист пустила.
- Велика роса – на ясну днину.
- Дуб раніше ясена листя розпустить – сухим буде літо.
Сторінку підготував громадський кореспондент газети “Вісті Ковельщини” Ігор ВИЖОВЕЦЬ.
Дванадцять місяців:
Народ скаже, як зав’яже
Залишити коментар