Шановні читачі газети "Вісті Ковельщини"! Я  думаю, що повз  Вашу увагу не пройшла надзвичайно актуальна для нашого сьогодення стаття Валентини Володимирівни Січкар "Вибачте за…  нашу старість" (номер від 8 квітня ц. р.). 

Питання старості і пенсії, порушені автором з особливою серйозністю і правдивістю, торкаються кожного із нас.

Сьогодні ти – молодий, здоровий, успішний, а швидко промайне час, і ти опинишся перед дверима Пенсійного фонду, будеш безкінечно стукати в ці двері, як і ми, якщо  в нашій державі  нічого не зміниться.

Україна тримає правильний  курс свого розвитку  –  рівняння на європейські держави.  Все це добре, але  постає  запитання: "Хто йде в Європу?". Наші українські олігархи вже давно там, навіть далеко переплюнули європейських  олігархів своїми статками і створили свою "Європу" в Україні, а бідний український народ нікому не потрібний, тим більше на Заході. 

Зрозуміло одне: якби ж то за стільки років незалежності України   абсолютно всі наші люди були багаті (хто – більше, а хто – трохи менше), то ми вже давно були  б  в Європі без будь-якого  галасу, зайвої говорильні.

На жаль, маємо протилежну картину, про що і йдеться у згаданій статті. Як голова районної ветеранської  організації, як патріот України, як просто порядна людина, Валентина Володимирівна переживає за своїх підопічних, за  свій народ, за долю пенсіонерів, намагається хоч якось допомогти в складних ситуаціях людям, особливо старшого віку, але все це не так легко зробити без підтримки.

То ж давайте ми,  прості люди, не будемо байдужими до своєї долі, не будемо мовчати, а дружно  підтримаємо Валентину Володимирівну і на сторінках нашої газети викладемо свою точку  зору на проблеми літніх людей.

В   статті автор акцентувала нашу увагу на багатьох аспектах злиденного життя пенсіонерів, в тому числі і на недоліках медичного обслуговування.  Адже нашому пенсіонеру треба довго думати і гадати, де дістати від п'яти  до восьми тисяч гривень на тижневе лікування в лікарні. 

А що робиться із аптеками не тільки в Ковелі, а й в усіх містах України? Створили їх більше, аніж потрібно: одна біля одної (поруч 5-6 аптек). Для чого?  В кожній аптеці – "казкові"  ціни на ліки, а якщо знижка для пенсіонерів, ветеранів війни, то вона просто мізерна – від 5% до 7%.

Ну,  нехай вже ціни на ліки високі, то нехай тоді і якість ліків буде висока, а то купиш іноді і не знаєш, що купив –  чи ліки, чи просто глину. Нещодавно за 100 гривень придбала в аптеці упаковку "Сондокс", випила таблетку за пів години до сну, як рекомендовано, і   чекаю результату. Пів години минуло, потім ще година, дві, три години, а сну як не було, так і немає.

Це тільки один такий невеликий приклад. Бувають не ліки, а глина ціною до 500 гривень і  більше.   Де контроль, де відповідальність, де дисципліна, де повага до свого народу, де, в кінці кінців, людська порядність і елементарна совість?

Не встигли пенсіонери одержати добавку до своєї пенсії (той мізер: кому – одна гривня, кому – 100), як у магазинах відразу ціни на всі товари виросли майже в два рази, наче ми одержали добавку до пенсії по одній тисячі гривень, а то й більше.  При такій ситуації та ще й така мізерна добавка до пенсії нам зовсім не потрібна.

Без одягу, взуття ми   обійдемося (купимо в "секонд хенді"), а без продуктів харчування жити неможливо. І що бачимо? Ціни на продути харчування високі самі по собі, а здирникам цього замало, і вони придумали до тих високих цін ще й якесь нікому не зрозуміле ПДВ. Якщо купив продуктів харчування на 100 гривень, а ПДВ – 20%, то і сума в чекові зростає на 20%. Що це таке і кому  воно  потрібно?  Чи простому народові з його мізерною пенсією, а чи олігархам із мільярдними статками?

Було обіцяно людям велику знижку на комунальні послуги, а тут  вимальовується інша картина. До високої плати за спожитий природний газ в "платіжку" додають нікому не зрозумілу вартість оплати за розподіл (доставку) природного газу.

Всім відомо, що в селах, коли підводили  газ до будинків, самі жителі платили за нові труби і за роботи, пов'язані із подачею газу. А що це таке? Немає ніяких пояснень ні на телебаченні, ні на сторінках газет і, взагалі, скільки ми живемо в нашій Україні, вперше платимо, не зрозуміло  за що.

Ростуть ціни, як гриби після дощу, і на проїзд в автобусах. Ми, пенсіонери сьогодні, наче ті олов'яні солдатики, "приклеєні" до місця свого проживання, бо десь розвіятися, проїхатися  всього один раз на місяць хоча би із Ковеля в Луцьк на автобусі буде нам коштувати майже 300 гривень.

Взагалі, куди не кинься – чи то платити за комунальні послуги, чи то лікуватись в лікарні, чи то   зробити якийсь документ,  – кругом одне здирство.

Фактично ми, прості громадяни України, дожили до того, що просто помріяти хоча б про щось приємне нам не дозволяють рамки нашого злиденного життя, а людина без мрії, незалежно від віку,  – як пташка без крил.

За всіх цих негараздів мене особисто втішає ситуація в нашому місті. Кожний мер Ковеля спрямовує діяльність своєї команди на поліпшення життя місцевих жителів, а тому немає соціальних  конфліктів, існує, нехай не така вже  й велика, але повага,   терпимість один до одного.

Наша міська ветеранська організація завжди була, є і, я думаю,  завжди буде під опікою місцевої влади, що  великою мірою покращує неприглядне життя пенсіонерів.

Людям старшого віку для омолодження, оздоровлення організму потрібне спілкування, яке вони знаходять в нашій раді ветеранів, в Університеті ІІІ віку, де їх без всякої оплати чекали  концерти, вистави, цікаві лекції, зустрічі й багато іншого позитивного.

Страшна хвороба – коронавірус, на жаль, зупинила діяльність  міської ветеранської організації,  Університету ІІІ віку, вселила в наші серця страх, але все це – тимчасове явище. Хвороба як з'явилась раптово, так раптово і зникне, а життя буде продовжуватись.

Хочеться вірити в те, що з плином часу там,  "на горі",  переможуть не гроші, а переможе розум, і Україна стане могутньою, багатою державою, на яку будуть рівнятися інші європейські держави і якою буде гордитися кожний українець!

Дорогі ветерани!

Для вас і про вас – мій авторський вірш "Ми – ветерани". 

Ветерани – це трагічно,

А сьогодні ще й комічно.

Ми  нікому не потрібні.

Наші голови вже в сріблі.

Ні краси нема, ні сили.

На руках мозолі і  жили –

Все це від тяжкої праці.

Не сумуйте, мої братці!

Свої сили об'єднаєм,

Ми ціну для себе знаєм.

Старості не піддаватись!

Стійко будемо триматись!

Скільки років ще терпіти?

Ми не просим нас любити,

Та хоч трохи поважайте –

Пенсії достойні дайте.

Ветеран – це теж Людина!

Чи настане та година,

Щоб у нас заговорили:

"Ветерани, ми щасливі!"?

Марія БАТРАЧЕНКО,

голова Ковельської міської ради ветеранів війни і праці.

Шановні читачі газети "Вісті Ковельщини"! Я  думаю, що повз  Вашу увагу не пройшла надзвичайно актуальна для нашого сьогодення стаття Валентини Володимирівни Січкар "Вибачте за…  нашу старість" (номер від 8 квітня ц. р.). 

Питання старості і пенсії, порушені автором з особливою серйозністю і правдивістю, торкаються кожного із нас.

Сьогодні ти – молодий, здоровий, успішний, а швидко промайне час, і ти опинишся перед дверима Пенсійного фонду, будеш безкінечно стукати в ці двері, як і ми, якщо  в нашій державі  нічого не зміниться.

Україна тримає правильний  курс свого розвитку  –  рівняння на європейські держави.  Все це добре, але  постає  запитання: "Хто йде в Європу?". Наші українські олігархи вже давно там, навіть далеко переплюнули європейських  олігархів своїми статками і створили свою "Європу" в Україні, а бідний український народ нікому не потрібний, тим більше на Заході. 

Зрозуміло одне: якби ж то за стільки років незалежності України   абсолютно всі наші люди були багаті (хто – більше, а хто – трохи менше), то ми вже давно були  б  в Європі без будь-якого  галасу, зайвої говорильні.

На жаль, маємо протилежну картину, про що і йдеться у згаданій статті. Як голова районної ветеранської  організації, як патріот України, як просто порядна людина, Валентина Володимирівна переживає за своїх підопічних, за  свій народ, за долю пенсіонерів, намагається хоч якось допомогти в складних ситуаціях людям, особливо старшого віку, але все це не так легко зробити без підтримки.

То ж давайте ми,  прості люди, не будемо байдужими до своєї долі, не будемо мовчати, а дружно  підтримаємо Валентину Володимирівну і на сторінках нашої газети викладемо свою точку  зору на проблеми літніх людей.

В   статті автор акцентувала нашу увагу на багатьох аспектах злиденного життя пенсіонерів, в тому числі і на недоліках медичного обслуговування.  Адже нашому пенсіонеру треба довго думати і гадати, де дістати від п'яти  до восьми тисяч гривень на тижневе лікування в лікарні. 

А що робиться із аптеками не тільки в Ковелі, а й в усіх містах України? Створили їх більше, аніж потрібно: одна біля одної (поруч 5-6 аптек). Для чого?  В кожній аптеці – "казкові"  ціни на ліки, а якщо знижка для пенсіонерів, ветеранів війни, то вона просто мізерна – від 5% до 7%.

Ну,  нехай вже ціни на ліки високі, то нехай тоді і якість ліків буде висока, а то купиш іноді і не знаєш, що купив –  чи ліки, чи просто глину. Нещодавно за 100 гривень придбала в аптеці упаковку "Сондокс", випила таблетку за пів години до сну, як рекомендовано, і   чекаю результату. Пів години минуло, потім ще година, дві, три години, а сну як не було, так і немає.

Це тільки один такий невеликий приклад. Бувають не ліки, а глина ціною до 500 гривень і  більше.   Де контроль, де відповідальність, де дисципліна, де повага до свого народу, де, в кінці кінців, людська порядність і елементарна совість?

Не встигли пенсіонери одержати добавку до своєї пенсії (той мізер: кому – одна гривня, кому – 100), як у магазинах відразу ціни на всі товари виросли майже в два рази, наче ми одержали добавку до пенсії по одній тисячі гривень, а то й більше.  При такій ситуації та ще й така мізерна добавка до пенсії нам зовсім не потрібна.

Без одягу, взуття ми   обійдемося (купимо в "секонд хенді"), а без продуктів харчування жити неможливо. І що бачимо? Ціни на продути харчування високі самі по собі, а здирникам цього замало, і вони придумали до тих високих цін ще й якесь нікому не зрозуміле ПДВ. Якщо купив продуктів харчування на 100 гривень, а ПДВ – 20%, то і сума в чекові зростає на 20%. Що це таке і кому  воно  потрібно?  Чи простому народові з його мізерною пенсією, а чи олігархам із мільярдними статками?

Було обіцяно людям велику знижку на комунальні послуги, а тут  вимальовується інша картина. До високої плати за спожитий природний газ в "платіжку" додають нікому не зрозумілу вартість оплати за розподіл (доставку) природного газу.

Всім відомо, що в селах, коли підводили  газ до будинків, самі жителі платили за нові труби і за роботи, пов'язані із подачею газу. А що це таке? Немає ніяких пояснень ні на телебаченні, ні на сторінках газет і, взагалі, скільки ми живемо в нашій Україні, вперше платимо, не зрозуміло  за що.

Ростуть ціни, як гриби після дощу, і на проїзд в автобусах. Ми, пенсіонери сьогодні, наче ті олов'яні солдатики, "приклеєні" до місця свого проживання, бо десь розвіятися, проїхатися  всього один раз на місяць хоча би із Ковеля в Луцьк на автобусі буде нам коштувати майже 300 гривень.

Взагалі, куди не кинься – чи то платити за комунальні послуги, чи то лікуватись в лікарні, чи то   зробити якийсь документ,  – кругом одне здирство.

Фактично ми, прості громадяни України, дожили до того, що просто помріяти хоча б про щось приємне нам не дозволяють рамки нашого злиденного життя, а людина без мрії, незалежно від віку,  – як пташка без крил.

За всіх цих негараздів мене особисто втішає ситуація в нашому місті. Кожний мер Ковеля спрямовує діяльність своєї команди на поліпшення життя місцевих жителів, а тому немає соціальних  конфліктів, існує, нехай не така вже  й велика, але повага,   терпимість один до одного.

Наша міська ветеранська організація завжди була, є і, я думаю,  завжди буде під опікою місцевої влади, що  великою мірою покращує неприглядне життя пенсіонерів.

Людям старшого віку для омолодження, оздоровлення організму потрібне спілкування, яке вони знаходять в нашій раді ветеранів, в Університеті ІІІ віку, де їх без всякої оплати чекали  концерти, вистави, цікаві лекції, зустрічі й багато іншого позитивного.

Страшна хвороба – коронавірус, на жаль, зупинила діяльність  міської ветеранської організації,  Університету ІІІ віку, вселила в наші серця страх, але все це – тимчасове явище. Хвороба як з'явилась раптово, так раптово і зникне, а життя буде продовжуватись.

Хочеться вірити в те, що з плином часу там,  "на горі",  переможуть не гроші, а переможе розум, і Україна стане могутньою, багатою державою, на яку будуть рівнятися інші європейські держави і якою буде гордитися кожний українець!

Дорогі ветерани!

Для вас і про вас – мій авторський вірш "Ми – ветерани". 

Ветерани – це трагічно,