Повідомлення в номер / 2. Чому зростають ціни

20.05.2021

2. Чому зростають ціни?

Одна з читачок "Вістей Ковельщини", зателефонувавши до редакції, запитала:

– Чому у нас в Ковелі так різко підскочили ціни на цукор?

Я спробував пояснити, що справа не тільки у нашому місті – подорожчання відбувається у всій країні.

– А чому? – не вгавала жінка.

Я відповів, що у двох словах причин зростання цін не пояснити, а тому пообіцяв це зробити в одному з номерів газети. І ось сьогодні намагаюся в своїх нотатках поміркувати над проблемою.

Для початку – кілька цифр і фактів. Згідно із статистичними даними, кілограм цукру в Польщі – 20 гривень, в Україні – не менше 23 гривень. З квітня 2020 року по січень 2021 року ціни зросли на 57,3 відсотка. В той же час на Лондонській біржі зростання склало всього 33,7 відсотка.

Зрештою, нашим землякам, котрі постійно відвідують ринки і магазини, така ситуація добре знайома. Вони не дивуються тому, що ціна на соціально значимі продукти сьогодні одна, вчора була друга, а завтра, не виключено, що буде третя. Дивуються вони іншому: як Україна, котра є одним з найпотужніших виробників у світі сільськогосподарської продукції, дійшла до такої продовольчо-цінової кризи?

Як на мене, причин є декілька. Одна з найголовніших – неувага влади до ситуації на внутрішньому ринку продовольства. У нас фактично відсутнє науково-обгрунтоване регулювання цін з врахуванням вимог сучасного ринку. Уряд то відміняє елементи такого регулювання, то знову відновлює.

Звичайно, примусом тут справі не зарадиш, але людям від цього не легше. Особливо тим, у кого невисокі заробітні плати і пенсії або тим, хто взагалі безробітний. Уявити, як їм прожити на мізерних 2,3 або навіть 5 тисяч гривень на місяць, київським чиновникам важко, бо таких грошей декому з них вистачає на один обід чи вечерю в ресторані.

Я пригадую, як на початку 2000-их років питання збільшення виробництва цукру на Волині намагався вирішити покійний нині голова ОДА, наш земляк Борис Клімчук. Одного прекрасного дня у залі засідань обласної ради він зібрав керівників місцевих органів влади, очільників сільгосппідприємств, фермерів, власників особистих селянських господарств, представників ЗМІ.

Бориса Петровича на той час хвилювало різке скорочення площ під посівами цукрових буряків, які ще зовсім недавно на Волині були досить солідні. Працювало декілька цукрових заводів, які були повністю забезпечені сировиною. Отож, цукру виробляли багато, і він був порівняно дешевим.

І раптом – такий "обвал". Борис Клімчук зважився на неординарний крок: він попросив на тій нараді сільгоспвиробників наступного року (нарада відбувалася восени) в міру своїх сил на можливостей збільшити посіви цукристих, а журналістів – всіляко сприяти у виконанні цієї програми. Відповідні настанови дав департаменту аграрної політики адміністрації. Говорив, як завжди, спокійно, розважливо, але переконливо і твердо.

Та розмова дала свій результат, бо не обмежилася словами і обіцянками, а була підкріплена конкретними справами. Виробництво волинського цукру зросло, задоволеними залишилися і аграрники, і цукровари, і споживачі. На жаль, з тих пір багато води витекло з Стиру і Турії, а з водою – і мрії волинян про дешевий цукор (як, зрештою, і всіх українців).

З цього приводу генеральний директор Української асоціації постачальників торговельних мереж Олексій Дорошенко в інтерв'ю інтернет-виданню "Главком" зауважив: "Виробництво цукрових буряків падає третій рік поспіль, а в 2020 році через посуху був особливий неврожай. Буряк "спікся", умовно кажучи – отримаємо 600 грамів замість очікуваного кілограма цукру.

Уряд в цьому році дозволив ввозити без обмежень тростинний цукор-сирець (раніше діяли квоти), але це мало допомагає – розучилися робити з тростини, немає відповідних фахівців, щоб переналагодити обладнання, немає технологів. У результаті в нас зараз цукор дорожчий, аніж на Заході".

На продовження думки пана Дорошенка можу додати, що уряд продовжує практику видачі дозволів на імпорт цукру-сирцю. У березні ц. р. видано ліцензій на 120 тисяч тонн сирцю, а у квітні – ще на 50 тисяч тонн. В такий спосіб влада під корінь "вирубує" цукрову галузь, що в кінцевому підсумку призводить до скорочення посівних площ, закриття вітчизняних цукрових заводів та залежності України від закордонного цукру. Де вже тут мріяти про зниження ціни на нього!

На тему кризи цукрової галузі нещодавно досить цікаву статтю видрукувала газета "Сільські вісті". Її автор Василь Піддубняк з гіркотою констатує, що Україна з провідної цукровиробної країни перетворилась на таку, що серйозно відстає від інших держав світу. "І якщо у 1991 році солодкі корені переробляли 192 підприємства, то вже торік – майже вп'ятеро менше. Вп'ятеро! Більше, як у три рази впали річні обсяги виробництва все ще популярного у людства продукту. Радіти тут можуть хіба що дієтологи, які називають цукор не інакше, як "білою смертю" і все настійніше пропонують з'їжджати з цукрової “голки".

Сперечатися з дієтологами нині не в моді, але й навряд чи людство відмовиться колись від склянки запашного чаю з грудочкою цукру. А це значить, що з чутками про непотрібність галузі явно переборщили". Від себе додамо, що цукор потрібний не лише до чаю. Без цього не можуть обійтися хлібопекарі, кондитери, виробники цукерок, безалкогольних напоїв, домогосподарки та винороби, не кажучи вже про "майстрів" самогоноваріння. І тут нічого не вдієш – так правда життя.

Не так давно на Ковельщині рідко яке господарство не сіяло цукрові буряки. Добрі їх врожаї отримували у колгоспах так званої Голобської зони, та й в інших не цуралися вирощувати цукристі. Нині, якщо не помиляюсь, цю культуру вирощує всього одне сільгосппідприємство. Занепали й цукрові заводи. Тримається, як-то кажуть "на плаву", Гнідавський цукрозавод, що неподалік від Луцька і про який розповів Василь Піддубняк у згаданій вище публікації:

"Йдучи у ногу не з доларом, а з часом, будучи патріотами України, ці люди (господарі заводу – М. К.) не чекали теоретичної "підтримки" чиновників безпорадного ось уже не один десяток кроків Мінагрополітики, а діяли. І діяли енергійно!

Сьогодні Гнідавський цукровий завод лідирує на Волині за модернізацією обладнання. Тут удосконалюють традиційну технологію вирощування цукрових буряків, повністю перейшли на автоматизовану і комп'ютеризовану систему переробки сировини, цілеспрямовано поліпшують якість переробки.

Щоб зацікавити споживачів, цукровиробники йдуть за ринковим попитом – випускають, наприклад, і крупнокристалічний, і дрібнокристалічний цукор.

Ще на початку нинішнього століття саме на Гнідавському цукрозаводі започаткувати виробництво елітних видів продукції за зразками цукрів, виготовлюваних провідними європейськими виробниками.

Першим продуктом нового покоління став цукор коричневого кольору, отриманий за старовинними технологіями, багатий на необхідні організмові вітаміни та мікроелементи. В асортименті сучасної продукції, виробництво якої допомагали опановувати спеціалісти з Німеччини, – желювальний цукор, високо оцінений на всеукраїнських виставках.

"Особливість його застосування в тому, що на приготування джему, конфітюру, желе витрачається лише 4 хвилини, при цьому зберігаються всі вітаміни і поживні речовини і майже не втрачається об'єм кінцевого продукту", – пояснюють заводчани”.

Як бачимо, дорогий цукор – це не тільки наслідок несприятливих погодних умов, жорсткої конкуренції на ринку продовольства, а й результат бездарної політики урядовців – "реформаторів", котрі переважно є профанами в питаннях аграрної політики, не підтримують тих, хто робить конкретну справу, а не проголошує красиві гасла на втіху довірливому електорату. Зрештою, за всі прорахунки чиновників отой електорат згодом платить дорогою ціною в прямому розумінні цього слова. А платитиме ще більше. На жаль.

Михайло КУЗЬМУК.